Рішення

від 24.10.2013 по справі 910/12297/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12297/13 24.10.13

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробничий концерн «Компанія ДіСі» До 1. Служби безпеки України в особі Військової частини Е 6117 2. Фізичної особи-підприємця Банцера Олександра Сергійовича Провизнання недійсним рішення про акцепт та визнання недійсним договору

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача Шумська О.В.- за дов.

Від відповідачів Макаревич Я.М., Скрипніков Д.С. - дов.

Третя особа Бернадський О.О., Колеснікова А.В. - дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення Військової частини Е6017 про акцепт конкурсної пропозиції, наданої Фізичній особі підприємцю Банцер О.С., та про визнання недійсним договору укладеного між Військовою частиною Е6117 та Фізичною особою-підприємцем Банцер О.С.

06.08.2013 р. через відділ діловодства Господарського суду відповідач-1 подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив повністю.

11.09.2013р. через відділ діловодства Господарського суду відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив повністю.

В процесі розгляду справи Позивач двічі заявив клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи зразків черевиків - Lowa Mountain GTX, які запропонувала на конкурсні торги Фізична особа-підприємець Банцер Олександр Сергійович, для роз'яснення питання про те, чи відповідають вони умовам документації конкурсних торгів, а саме: технічним завданням і вимогам до предмету закупівлі, наведеним в Додатку 1 до Документації конкурсних торгів військової частини Е 6117.

Відповідачі (Служба безпеки України в особі Військової частини Е 611 та Фізична особа-підприємець Банцер Олександр Сергійович) проти клопотання Позивача про призначення товарознавчої експертизи зразків черевиків - Lowa Mountain GTX заперечують, стверджують що заявлене клопотання Позивача є безпідставним, необґрунтованим та таким, що протиричить нормам Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим останнє не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач у клопотанні ставить перед експертною установою питання: відповідають чи ні зразки черевиків, які запропонував на конкурсні торги Відповідач-2, умовам документації конкурсних торгів, а саме технічним завданням і вимогам до предмету закупівлі наведеним в додатку 1 до Документації конкурсних торгів військової частині Е 6117?

Проте, Відповідачі звертають увагу суду на те, що Позивач звертався із скаргою до Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері закупівель, за наслідком розгляду якої було прийнято рішення від 17.06.2013р., яке на сьогоднішній день не скасоване, є чинним і обов'язковим для виконання Позивачем, Відповідачем-1 та іншими особами, яких воно стосується.

Відповідно до ст. 41 ГПУ України для роз'яснення питань що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суду призначає експертизу.

Суду доведено, що Рішенням Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель від 17.06.2013 № 985-р/пк-ск не було встановлено порушень під час проведення конкурсних торгів та відмовлено ТОВ "Виробничий концерн "Компанія ДіСі" у задоволенні скарги.

Питання відповідності пропозиції Фізичної особи - підприємця Банцер Олександра Сергійовича, документації конкурсних торгів також було предметом розгляду постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель.

Зокрема, у пункті 7 рішення постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель від 17.06.2013 № 985-р/пк-ск визначено, що у ході розгляду пропозицій конкурсних торгів Фізичної особи - підприємця Банцер Олександра Сергійовича та Фізичної особи - підприємця Ковальчук О.А. дискримінаційного підходу до скаржника (ТОВ "Виробничий концерн "Компанія ДіСі") з боку замовника не виявлено.

Крім того, відповідно до пункту 1.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, основними завданнями товарознавчої експертизи є:

- визначення вартості товарної продукції;

- визначення належності товарів до класифікаційних категорій, які прийняті у виробничо-торговельній сфері;

- визначення характеристик об'єктів дослідження відповідно до вимог Українського класифікатора товарів зовнішньої економічної діяльності;

- визначення змін показників якості товарної продукції;

- установлення способу виробництва товарної продукції (промисловий чи саморобний), підприємства-виробника, країни-виробника;

- визначення відповідності упакування і транспортування, умов і термінів зберігання товарної продукції до вимог чинних правил.

Проте, у клопотанні ТОВ "Виробничий концерн "Компанія ДіСі" про призначення товарознавчої експертизи у справі №910/12297/13 визначено предмет експертизи, який не відповідає завданням, які вирішуються під час проведення даного виду експертизи.

Суд прийняв до уваги заперечення Відповідачів, щодо заявленого клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи зразків черевиків - Lowa Mountain GTX та вважає призначення експертизи є недоцільним, в матеріалах справи є достатньо документів для прийняття повного та обґрунтованого рішення. Тому, клопотання Позивача про призначення судової товарознавчої експертизи зразків черевиків - Lowa Mountain GTX не задовольняється судом.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд визнати недійсним рішення військової частини Е 6117 про акцепт конкурсної пропозиції, наданої Фізичною особою-підприємцем Банцер О.С, а також визнати недійсним Договір укладений між військовою частиною Е 6117 та Фізичною особою-підприємцем Банцер Олександром Сергійовичем (Відповідач-2).

Свої позовні вимоги щодо визнання недійсним рішення військової частини Е 6117 про акцепт конкурсної пропозиції Відповідача-2 Позивач обґрунтовує тим, що Відповідач-1 під час проведення відкритих торгів порушив вимоги щодо предмету закупівель Додаток 1 до Документації конкурсних торгів, не відхилив пропозицію конкурсних торгів Відповідача-2, яка не відповідала умовам документації конкурсних торгів, а також відхилив пропозицію конкурсних торгів Позивача, чим порушив порядок проведення Процедури закупівлі та вимоги Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 р.

Разом з цим, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсним Договору, укладеного між військовою частиною Е 6117 та Відповідачем-2, Позивач, як на підставу недійсності зазначеного договору, посилається на недодержання стороною в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Звернення Позивача до суду з позовною вимогою про визнання недійсним рішення військової частини Е 6117 про акцепт конкурсної пропозиції Відповідача-2 є недотриманням Позивачем процедури оскарження торгів, яка визначена Законом України «Про здійснення державних закупівель».

Крім цього, зазначений спір про скасування рішення про акцепт вже був предметом розгляду Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель, за наслідком якого було прийняте рішення від 17.06.2013 p., яке на сьогоднішній день не скасоване, є чинним та обов'язковим для виконання Позивачем, Відповідачем-1 та іншими особами, яких воно стосується.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель» визначено, що цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (у будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень, крім закупівель за процедурою електронного реверсивного аукціону, умови застосування якої встановлені розділом VIII-1 цього Закону, у тому числі на технічне обслуговування, іншу оплатну підтримку на майбутнє об'єкта закупівлі чи виплат, пов'язаних з використанням об'єктів права інтелектуальної власності.

Пункт 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про здійснення державних закупівель» визначає, що замовниками є розпорядники державних коштів, які здійснюють закупівлю в порядку, визначеному цим Законом. Разом з цим, відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про здійснення державних закупівель» розпорядниками державних коштів є державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи, організації, визначені Конституцією та іншими актами законодавства України, а також установи чи організації, утворені у встановленому порядку державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів, а також підприємства та їх об'єднання.

У свою чергу ст. 1 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 р. № 2229-ХІІ визначає, що Служба безпеки України є державним правоохоронним органом спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, та підпорядкована Президенту України. А відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Службу безпеки України» фінансування, матеріально-технічне та соціально-побутове забезпечення Служби безпеки України здійснюється Кабінетом Міністрів України порядку, визначеному Верховною Радою України, за рахунок коштів державного бюджету України.

Таким чином, враховуючи те, що Відповідач-1 є державним правоохоронним органом спеціального призначення, який був створений на підставі Закону України «Про Службу безпеки України», а також те, що Відповідач-1 здійснював закупівлю товару повністю за рахунок коштів державного бюджету України на суму, яка значно перевищує 100000,00 грн., порядок здійснення такої закупівлі регулюється Законом України «Про здійснення державних закупівель». У зв'язку з цим, рішення військової частини Е 6117 про акцепт конкурсної пропозиції, наданої ФОП Банцер Олександром Сіргійовичем, яке Позивач просить суд визнати недійсним, було прийняте Відповідачем-1 в порядку проведення Процедури закупівлі шляхом відкритих торгів, проведення яких регулюється Законом України «Про здійснення державних закупівель».

Визначаючи за якими процедурами можуть здійснюватися закупівлі, п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про здійснення державних закупівель» встановлює, що серед інших процедур, закупівля може здійснюватися шляхом застосування відкритих торгів.

Як випливає з копій документів, що стосуються проведення процедури закупівлі, які містяться у матеріалах справи, Відповідач-1 проводив відкриті торги по закупівлі взуття різного, крім спортивного, захисного та ортопедичного (черевики утеплені зимові з матеріалу «Гортекс З-Леєрс ламінатес» (трьохшаровий) - 330 пар.

Частина 1 ст. 31 Закону України «Про здійснення державних закупівель» встановлює, що у день визначення переможця замовник акцептує пропозицію конкурсних торгів, що визнана найбільш економічно вигідною за результатами оцінки. Абз. 1 ч. 2 цієї ж статті встановлює, що замовник зобов'язаний протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про визначення переможця надіслати переможцю торгів повідомлення про акцепт пропозиції конкурсних торгів, а всім учасникам - письмове повідомлення про результати торгів із зазначенням найменування та місцезнаходження учасника - переможця, пропозицію конкурсних торгів якого визнано найбільш економічно вигідною за результатами оцінки.

Пункт 1) ч. 1 ст. 1 Закону України «Про здійснення державних закупівель» визначає, що акцептом пропозиції конкурсних торгів є прийняття замовником пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції, яку визнано найбільш економічно вигідною за результатами оцінки (за результатами застосування процедури закупівлі в одного учасника), та надання згоди на взяття зобов'язань на оплату предмета закупівлі або його частини (лота). Пропозиція конкурсних торгів вважається акцептованою, якщо замовником подано учаснику в установлений цим Законом строк письмове підтвердження про акцепт такої пропозиції.

Із вищезазначених норм Закону України «Про здійснення державних закупівель» однозначно випливає, що акцепт пропозиції конкурсних торгів це ні що інше як рішення замовника про визначення переможця торгів та надання згоди на укладення з ним договору і оплату предмета закупівлі.

Таким чином, рішення військової частини Е 6117 про акцепт конкурсної пропозиції Відповідача-2 є останнім (завершальним) рішенням Відповідача-1 на завершальній стадії відкритих торгів, на підставі якого між Відповідачем-1 і Відповідачем-2 був укладений відповідний договір закупівлі.

Відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель», будь-які порушення процедури закупівлі, включаючи прийняті замовником рішення, дії або бездіяльність останнього, які мали місце під час проведення такої процедури, оскаржуються виключно до Антимонопольного комітету України. Проте, рішення замовника, яке останній може прийняти за наслідками розгляду звернення скаржника із вимогою щодо усунення порушення під час проведення процедури закупівлі, може бути оскаржене за вибором скаржника або до Антимонопольного комітету України або до суду.

Так, визначаючи порядок оскарження процедур закупівлі, абз. 1 і 5 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про здійснення державних закупівель» встановлюють, що скарга до органу оскарження подається суб'єктом оскарження в письмовій формі, повинна бути підписана особою, яка її подає, та серед іншого містити інформацію про підстави, через які подається скарга, посилання на порушення процедури закупівлі або прийняті рішення, дії або бездіяльність замовника, фактичні обставини, що це можуть підтверджувати, дата, коли суб'єкту оскарження стало відомо про такі рішення, дії або бездіяльність.

При цьому, абз. 2 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про здійснення державних закупівель» встановлює, що подання скарги до органу оскарження не потребує попереднього звернення до замовника з вимогою щодо усунення порушення під час проведення процедури закупівлі.

Разом з цим, абз. 1 ч. З ст. 18 Закону України «Про здійснення державних закупівель» зазначено, що у разі отримання замовником звернення з вимогою щодо усунення порушення під час проведення процедури закупівлі замовник має право на добровільній основі вжити належних заходів, в тому числі з призупиненням процедури закупівлі, для врегулювання питань, зазначених у зверненні. Направлення звернення замовнику не позбавляє особу права звернутися зі скаргою до органу оскарження.

У свою чергу, абз. 2 ч. З ст. 18 Закону України «Про здійснення державних закупівель» встановлює, що рішення замовника, прийняте за розглядом звернення, може бути оскаржене до органу оскарження або протягом 30 днів з дня його прийняття до суду. Цей строк не може бути поновлено.

Таким чином, Закон України «Про здійснення державних закупівель» встановлює альтернативні варіанти оскарження будь-яких порушень з боку замовника процедури закупівлі, та альтернативні варіанти оскарження рішення замовника, прийнятого за наслідками розгляду звернення скаржника щодо усунення таких порушень.

Так, скаржник, вразі будь-яких порушень з боку замовника процедури закупівлі, може відразу звернутися із відповідною скаргою безпосередньо до Антимонопольного комітету України, або спочатку із відповідним зверненням до замовника, який проводить процедуру закупівлі. У свою чергу, рішення замовника, прийняте за наслідками розгляду зазначеного звернення скаржника, також може бути оскаржене останнім. Але таке рішення замовника можна оскаржити одразу безпосередньо до суду, або спочатку до Антимонопольного комітету України.

Отже, скориставшись своїм правом на оскарження прийнятого військовою частиною Е 6117 рішення про акцепт конкурсної пропозиції Відповідача-2, Позивач безпосередньо звернувся із скаргою до Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель від 07.05.2013 р. № 13/25., за наслідками розгляду якої Постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольного комітету України прийняла рішення від 17.06.2013 p., яким повністю відмовила Позивачу у задоволені його скарги.

Відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель», будь-які рішення Антимонопольного комітету України, прийняті останнім за наслідком розгляду скарг щодо порушення процедур закупівель, а так само будь-які рішення замовника, які останній приймає за наслідками розгляду звернень скаржників із вимогою щодо усунення порушень, можуть бути оскаржені до суду.

Так, відповідно до абз. 8 ч. З ст. 8 Закону України «Про здійснення державних закупівель» рішення органу оскарження може бути оскаржено суб'єктом оскарження чи замовником до суду протягом місячного строку з дня, коли особа дізналася про його прийняття. А відповідно до абз. 2 ч. З ст. 18 цього ж Закону рішення замовника, прийняте за розглядом звернення, може бути оскаржене до органу оскарження або протягом 30 днів з дня його прийняття до суду. Цей строк не може бути поновлено.

Враховуючи те, що Відповідач-1 є державним правоохоронним органом спеціального призначення, який був створений на підставі Закону України «Про Службу безпеки України», він є замовником у розумінні Закону України «Про здійснення державних закупівель» і будь-які закупівлі товарів Відповідач-1 повинен здійснювати виключно в порядку, встановленому цим Законом. У зв'язку з цим, рішення військової частини Е 6117 про акцепт конкурсної пропозиції Відповідача-2, яке було прийняте Відповідачем-1 в порядку проведення процедури відкритих торгів державної закупівлі, може бути оскаржене лише в Антимонопольному комітеті України, а рішення останнього виключно в суді.

Таким чином, будь-які порушення Відповідача-1, які мали місце під час процедури відкритих торгів по закупівлі взуття різного, крім спортивного, захисного та ортопедичного (черевики утеплені зимові з матеріалу «Гортекс З-Леєрс ламінатес» (трьохшаровий) - 330 пар, оскаржуються виключно до Антимонопольного комітету України, а будь-які рішення Відповідача-1, які останній приймає за наслідками розгляду звернень Позивача чи інших учасників відкритих торгів із вимогою щодо усунення порушень, можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Ч. 2 цієї ж статті встановлює, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Способи захисту прав та інтересів учасників державних закупівель встановлені спеціальним законодавством, яким є Закон України «Про здійснення державних закупівель», яким не встановлено такого способу захисту порушеного права як визнання недійсним рішення замовника торгів про акцепт конкурсної пропозиції.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що спосіб захисту порушеного права повинен відповідати чинному законодавству України. А враховуючи той факт, що серед способів захисту цивільних прав та інтересів немає такого способу захисту як визнання недійсним рішення замовника торгів про акцепт конкурсної пропозиції, у господарського суду не має правових підстав для задоволення позовних вимог Позивача.

Не задовольняються судом позовні вимоги щодо визнання недійсним Договору, укладеного між військовою частиною Е 6117 та Відповідачем-2, оскільки вони є безпідставними, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

Так, між Відповідачем-2 та Відповідачем-1 в особі військової частини Е 6117, за результатами відкритих торгів, Договір закупівлі товарів від 27.06.2013 р. був укладений через 10 календарних днів після прийняття Постійно діючою адміністративною колегією Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель рішення від 17.06.2013р.

Таким чином, Договір закупівлі товарів від 27.06.2013 р. не є нікчемним, оскільки він був укладений протягом 10 календарних днів після набрання чинності рішенням Антимонопольного комітету від 17.06.2013 р. за наслідками оскарження процедури відкритих торгів відповідно до ст. 18 Закону України «Про здійснення державних закупівель». Крім цього, зазначений договір не є недійсним з підстав, встановлених ст. 42 Закону України «Про здійснення державних закупівель», оскільки він був укладений із дотриманням строку його укладення, передбаченого абз. З ч. 2 ст. 31 зазначеного Закону.

Безпідставними є посилання Позивача як на підстави недійсності Договору закупівлі товарів від 27.06.2013 р. на ст. 215 Цивільного кодексу України.

Так, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Ч. З цієї ж статті встановлює, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У свою чергу ст. 1 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі -підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов'язком Позивача, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності того факту, що Договір закупівлі товарів від 27.06.2013 р. порушує його права та інтереси. Іншими словами, для задоволення позовних вимог Позивача, наявність факту порушення його прав та інтересів, з якими він звернувся до суду за їх захистом, є обов'язковим.

Частина 5 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначає, що відповідно до ст.ст. 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, Позивач, звертаючись до суду із позовними вимогами про визнання недійсним Договору закупівлі товарів від 27.06.2013 р., не будучи його стороною, не надав суду жодних доказів про те, яким чином оспорюваний ним Договір порушує його права та законні інтереси, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для правового захисту Позивача.

Разом з цим, у матеріалах справи є копія протоколу відхилення конкурсних торгів від 23.04.2013 р. № 9/2, яким пропозиції конкурсних торгів Позивача та ТОВ «Укроборонекспорт» були відхилені Відповідачем-1 як такі, що не відповідають умовам документації конкурсних торгів, та копія протоколу оцінки пропозицій конкурсних торгів (цінових пропозицій) від 23.04.2013 р. № 9/3, яким були оцінені не відхилені пропозиції конкурсних торгів, та визначений один переможець торгів із двох учасників, пропозиції яких не були відхилені.

Із зазначених вище копій протоколів № 9/2 від 23.04.2013 р. та № 9/3 від 23.04.2013 р. вбачається, що пропозиція конкурсних торгів Позивача була відхилена ще до оцінки Відповідачем-1 пропозицій конкурсних торгів. Сама ж оцінка пропозицій конкурсних торгів проводилася Відповідачем-1 лише між Відповідачем-2 та ФОП Ковальчук О.А., а пропозиція конкурсних торгів Позивача взагалі не оцінювалася.

Таким чином, на підставі ч.ч. 4 і 5 ст. 28 Закону України «Про здійснення державних закупівель», пропозиція конкурсних торгів Позивача взагалі не приймала участі в оцінці пропозицій конкурсних торгів. У зв'язку з цим, пропозиція конкурсних торгів Позивача жодним чином не могла вплинути на кінцевий результат процедури закупівлі, а значить і спірний Договір закупівлі товарів від 27.06.2013 p., укладений із Відповідачем-2, який став переможцем оцінки пропозицій конкурсних торгів, не може порушувати і не порушує права та законні інтереси Позивача.

Також безпідставними є посилання Позивача як на підстави недійсності Договору закупівлі товарів від 27.06.2013 р. на ст.ст. 203 та 228 Цивільного кодексу України.

Так, підстави недійсності правочинів передбачені ст. 215 Цивільного кодексу України. Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з цим, ч. З ст. 228 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Виходячи зі змісту ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, тобто якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Крім цього, абз. З п. 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» зазначає, що для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Однак, у матеріалах справи відсутні жодні належні докази, з яких вбачається в чому саме полягає невідповідність спірного Договору закупівлі товарів від 27.06.2013 р. інтересам держави і суспільства, що було б підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України.

Крім зазначеного, Позивач не надав до суду жодних доказів того, що у Відповідача-1 та Відповідача-2 під час укладення Договору закупівлі товарів від 27.06.2013 р. був умисел сторін або однієї сторони на укладення спірного Договору, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Як зазначається у абз. 4 п. 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладається, суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналогічні положення містяться у ч. З п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», в яких зазначається, що при визнанні правочину таким, що порушує публічний порядок (в тому числі й суперечить інтересам держави) має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, а ні з доказів Позивача, які містяться у матеріалах справи, а ні з доводів останнього не випливає, що Договір закупівлі товарів від 27.06.2013 р. не відповідає інтересам держави і суспільства, що будь-хто із Відповідачів мав на те умисел, а також, що зазначений Договір закупівлі товарів від 27.06.2013 р. завідомо укладався з метою порушення таких інтересів, що у свою чергу унеможливлює визнання цього Договору недійсним з цих підстав.

Тобто, для висновку про те, що правочин є таким, що порушує публічний порядок, необхідна наявність, окрім іншого, доказів, що хоча б одна з осіб, які уклали такий правочин діяла умисно з метою, яка викладена в ст. 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На виконання ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж кодексу законні підстави для задоволення позовних вимог, а тому суд не знаходить підстави для задоволення позову.

Витрати по оплаті судового збору згідно ст. 49 ГПК України покладаються на Позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.І.Борисенко

Повне рішення складено:12.11.2013р.