Постанова

від 23.01.2014 по справі 910/12297/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2014 р. Справа№ 910/12297/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Новікова М.М.

при секретарі Євдокимові В.О.

за участю представників

від позивача: Гайдар С.А., дов. б/н від 20.06.2013р.

від відповідача-1: Шевчук В.В., дов. № 22/969-Д від 14.01.2013р.

від відповідача-2: Колесніков А.В., дов. № 58 від 13.08.2013р.

Бернадський О.О., дов. № 58 від 13.08.2013р.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Виробничий концерн "Компанія ДіСі"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 24.10.13 р.

у справі № 910/12297/13 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Виробничий концерн "Компанія ДіСі"

до 1) Служби безпеки України в особі Військової

частини Е 6117

2) Фізичної особи-підприємця Банцера Олександра

Сергійовича

про визнання недійсним рішення про акцепт та визнання

недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничий концерн "Компанія ДіСі" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсним рішення Військової частини Е6017 про акцепт конкурсної пропозиції, наданої Фізичній особі підприємцю Банцер О.С. та про визнання недійсним договору укладеного між Військовою частиною Е6117 та Фізичною особою-підприємцем Банцер О.С.

Позовні вимоги щодо визнання недійсним рішення військової частини Е 6117 про акцепт конкурсної пропозиції відповідача-2 позивач обґрунтовує тим, що відповідач-1 під час проведення відкритих торгів порушив вимоги щодо предмету закупівель Додаток 1 до документації конкурсних торгів, не відхилив пропозицію конкурсних торгів відповідача-2, яка не відповідала умовам документації конкурсних торгів, а також відхилив пропозицію конкурсних торгів позивача, чим порушив порядок проведення процедури закупівлі та вимоги Закону України "Про здійснення державних закупівель" від 01.06.2010 р.

Разом з цим, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсним Договору, укладеного між військовою частиною Е 6117 та відповідачем-2, позивач, як на підставу недійсності зазначеного договору, посилається на недодержання стороною в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.10.2013р. у справі № 910/12297/13 в задоволенні позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничий концерн "Компанія ДіСі" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 24.10.2013р. у справі № 910/12297/13 та прийняти нове рішенням, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 р. сформовано для розгляду апеляційної скарги склад колегії суддів для здійнення апеляційного провадження колегії у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л,П., Новіков М.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 р. у справі № 910/15478/13 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий концерн "Компанія ДіСі" прийнято до провадження та призначено на 23.01.2013р..

21.01.2014р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 24.10.2013р. у справі № 910/12297/13 без змін.

22.01.2014р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 24.10.2013р. у справі № 910/12297/13 без змін.

Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду м. Києва від 24.10.2013р. у справі № 910/12297/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представники відповідачів проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 24.10.2013р. у справі № 910/12297/13 без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Судом встановлено, що зазначений спір про скасування рішення про акцепт вже був предметом розгляду Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель, за наслідком якого було прийняте рішення від 17.06.2013 p., яке на сьогоднішній день не скасоване, є чинним та обов'язковим для виконання позивачем, відповідачем-1 та іншими особами, яких воно стосується.

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" визначено, що цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (у будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень, крім закупівель за процедурою електронного реверсивного аукціону, умови застосування якої встановлені розділом VIII-1 цього Закону, у тому числі на технічне обслуговування, іншу оплатну підтримку на майбутнє об'єкта закупівлі чи виплат, пов'язаних з використанням об'єктів права інтелектуальної власності.

Відповідно до пункту 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" замовниками є розпорядники державних коштів, які здійснюють закупівлю в порядку, визначеному цим Законом. Разом з цим, відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" розпорядниками державних коштів є державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи, організації, визначені Конституцією та іншими актами законодавства України, а також установи чи організації, утворені у встановленому порядку державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів, а також підприємства та їх об'єднання.

Статтею 1 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 р. № 2229-ХІІ визначено, що Служба безпеки України є державним правоохоронним органом спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, та підпорядкована Президенту України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про Службу безпеки України" фінансування, матеріально-технічне та соціально-побутове забезпечення Служби безпеки України здійснюється Кабінетом Міністрів України порядку, визначеному Верховною Радою України, за рахунок коштів державного бюджету України.

Таким чином, відповідач-1 є державним правоохоронним органом спеціального призначення, який був створений на підставі Закону України "Про Службу безпеки України", а також те, що відповідач-1 здійснював закупівлю товару повністю за рахунок коштів державного бюджету України на суму, яка значно перевищує 100000,00 грн., порядок здійснення такої закупівлі регулюється Законом України "Про здійснення державних закупівель".

У зв'язку з цим, рішення військової частини Е 6117 про акцепт конкурсної пропозиції, наданої ФОП Банцер Олександром Сіргійовичем, яке позивач просить суд визнати недійсним, було прийняте відповідачем-1 в порядку проведення процедури закупівлі шляхом відкритих торгів, проведення яких регулюється Законом України "Про здійснення державних закупівель".

Визначаючи за якими процедурами можуть здійснюватися закупівлі, п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про здійснення державних закупівель" встановлює, що серед інших процедур, закупівля може здійснюватися шляхом застосування відкритих торгів.

Як вбачається з матеріалів справи та з копій документів, що стосуються проведення процедури закупівлі, відповідач-1 проводив відкриті торги по закупівлі взуття різного, крім спортивного, захисного та ортопедичного (черевики утеплені зимові з матеріалу "Гортекс З-Леєрс ламінатес" (трьохшаровий) - 330 пар.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 31 Закону України "Про здійснення державних закупівель" встановлює, що у день визначення переможця замовник акцептує пропозицію конкурсних торгів, що визнана найбільш економічно вигідною за результатами оцінки. Замовник зобов'язаний протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про визначення переможця надіслати переможцю торгів повідомлення про акцепт пропозиції конкурсних торгів, а всім учасникам - письмове повідомлення про результати торгів із зазначенням найменування та місцезнаходження учасника - переможця, пропозицію конкурсних торгів якого визнано найбільш економічно вигідною за результатами оцінки.

Пункт 1) ч. 1 ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" визначає, що акцептом пропозиції конкурсних торгів є прийняття замовником пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції, яку визнано найбільш економічно вигідною за результатами оцінки (за результатами застосування процедури закупівлі в одного учасника), та надання згоди на взяття зобов'язань на оплату предмета закупівлі або його частини (лота). Пропозиція конкурсних торгів вважається акцептованою, якщо замовником подано учаснику в установлений цим Законом строк письмове підтвердження про акцепт такої пропозиції.

Із вищезазначених норм Закону України "Про здійснення державних закупівель" випливає, що акцепт пропозиції конкурсних торгів це ні що інше як рішення замовника про визначення переможця торгів та надання згоди на укладення з ним договору і оплату предмета закупівлі.

Таким чином, рішення військової частини Е 6117 про акцепт конкурсної пропозиції відповідача-2 є останнім (завершальним) рішенням відповідача-1 на завершальній стадії відкритих торгів, на підставі якого між відповідачем-1 і відповідачем-2 був укладений відповідний договір закупівлі.

Відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель" будь-які порушення процедури закупівлі, включаючи прийняті замовником рішення, дії або бездіяльність останнього, які мали місце під час проведення такої процедури, оскаржуються виключно до Антимонопольного комітету України. Проте, рішення замовника, яке останній може прийняти за наслідками розгляду звернення скаржника із вимогою щодо усунення порушення під час проведення процедури закупівлі, може бути оскаржене за вибором скаржника або до Антимонопольного комітету України або до суду.

Так, визначаючи порядок оскарження процедур закупівлі, абз. 1 і 5 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про здійснення державних закупівель" встановлюють, що скарга до органу оскарження подається суб'єктом оскарження в письмовій формі, повинна бути підписана особою, яка її подає, та серед іншого містити інформацію про підстави, через які подається скарга, посилання на порушення процедури закупівлі або прийняті рішення, дії або бездіяльність замовника, фактичні обставини, що це можуть підтверджувати, дата, коли суб'єкту оскарження стало відомо про такі рішення, дії або бездіяльність.

При цьому, абз. 2 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про здійснення державних закупівель" встановлює, що подання скарги до органу оскарження не потребує попереднього звернення до замовника з вимогою щодо усунення порушення під час проведення процедури закупівлі.

Разом з цим, абз. 1 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про здійснення державних закупівель" зазначено, що у разі отримання замовником звернення з вимогою щодо усунення порушення під час проведення процедури закупівлі замовник має право на добровільній основі вжити належних заходів, в тому числі з призупиненням процедури закупівлі, для врегулювання питань, зазначених у зверненні. Направлення звернення замовнику не позбавляє особу права звернутися зі скаргою до органу оскарження.

У свою чергу, абз. 2 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про здійснення державних закупівель" встановлює, що рішення замовника, прийняте за розглядом звернення, може бути оскаржене до органу оскарження або протягом 30 днів з дня його прийняття до суду. Цей строк не може бути поновлено.

Таким чином, Закон України "Про здійснення державних закупівель" встановлює альтернативні варіанти оскарження будь-яких порушень з боку замовника процедури закупівлі, та альтернативні варіанти оскарження рішення замовника, прийнятого за наслідками розгляду звернення скаржника щодо усунення таких порушень.

Так, скаржник, вразі будь-яких порушень з боку замовника процедури закупівлі, може відразу звернутися із відповідною скаргою безпосередньо до Антимонопольного комітету України, або спочатку із відповідним зверненням до замовника, який проводить процедуру закупівлі. У свою чергу, рішення замовника, прийняте за наслідками розгляду зазначеного звернення скаржника, також може бути оскаржене останнім. Але таке рішення замовника можна оскаржити одразу безпосередньо до суду, або спочатку до Антимонопольного комітету України.

Як вбачається з матеріалів справи, скориставшись своїм правом на оскарження прийнятого військовою частиною Е 6117 рішення про акцепт конкурсної пропозиції відповідача-2, позивач безпосередньо звернувся із скаргою до Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель від 07.05.2013 р. № 13/25., за наслідками розгляду якої Постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольного комітету України прийняла рішення від 17.06.2013 p., яким повністю відмовила Позивачу у задоволені його скарги.

Відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель", будь-які рішення Антимонопольного комітету України, прийняті останнім за наслідком розгляду скарг щодо порушення процедур закупівель, а так само будь-які рішення замовника, які останній приймає за наслідками розгляду звернень скаржників із вимогою щодо усунення порушень, можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до абз. 8 ч. 3 ст. 8 Закону України "Про здійснення державних закупівель" рішення органу оскарження може бути оскаржено суб'єктом оскарження чи замовником до суду протягом місячного строку з дня, коли особа дізналася про його прийняття.

Враховуючи те, що відповідач-1 є державним правоохоронним органом спеціального призначення, який був створений на підставі Закону України "Про Службу безпеки України", він є замовником у розумінні Закону України "Про здійснення державних закупівель" і будь-які закупівлі товарів відповідач-1 повинен здійснювати виключно в порядку, встановленому цим Законом. У зв'язку з цим, рішення військової частини Е 6117 про акцепт конкурсної пропозиції відповідача-2, яке було прийняте відповідачем-1 в порядку проведення процедури відкритих торгів державної закупівлі, може бути оскаржене лише в Антимонопольному комітеті України, а рішення останнього виключно в суді.

Таким чином, будь-які порушення відповідача-1, які мали місце під час процедури відкритих торгів по закупівлі взуття різного, крім спортивного, захисного та ортопедичного (черевики утеплені зимові з матеріалу "Гортекс З-Леєрс ламінатес" (трьохшаровий) - 330 пар, оскаржуються виключно до Антимонопольного комітету України, а будь-які рішення відповідача-1, які останній приймає за наслідками розгляду звернень позивача чи інших учасників відкритих торгів із вимогою щодо усунення порушень, можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Способи захисту прав та інтересів учасників державних закупівель встановлені спеціальним законодавством, яким є Закон України "Про здійснення державних закупівель", яким не встановлено такого способу захисту порушеного права як визнання недійсним рішення замовника торгів про акцепт конкурсної пропозиції.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що серед способів захисту цивільних прав та інтересів немає такого способу захисту як визнання недійсним рішення замовника торгів про акцепт конкурсної пропозиції, за таких обставин позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним Договору, укладеного між військовою частиною Е 6117 та відповідачем-2, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачем-2 та відповідачем-1 в особі військової частини Е 6117, за результатами відкритих торгів, Договір закупівлі товарів від 27.06.2013 р. був укладений через 10 календарних днів після прийняття Постійно діючою адміністративною колегією Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель рішення від 17.06.2013р.

Мотивуючи рішення місцевий суд зазначає, що Договір закупівлі товарів від 27.06.2013 р. не є нікчемним, оскільки він був укладений протягом 10 календарних днів після набрання чинності рішенням Антимонопольного комітету від 17.06.2013 р. за наслідками оскарження процедури відкритих торгів відповідно до ст. 18 Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Крім цього, зазначений договір не є недійсним з підстав, встановлених ст. 42 Закону України "Про здійснення державних закупівель", оскільки він був укладений із дотриманням строку його укладення, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 31 зазначеного Закону.

В апеляційній скарзі позивача як на підстави недійсності Договору закупівлі товарів від 27.06.2013 р. посилається на ст. 215 Цивільного кодексу України.

Згідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Ч. З цієї ж статті встановлює, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначає, що відповідно до ст.ст. 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач звертаючись до суду із позовними вимогами про визнання недійсним Договору закупівлі товарів від 27.06.2013 р., не будучи його стороною, не надав ні суду першої інстанції а ні апеляційної інстанції жодних доказів про те, яким чином оспорюваний ним Договір порушує його права та законні інтереси, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для правового захисту позивача.

Разом з цим, у матеріалах справи наявна копія протоколу відхилення конкурсних торгів від 23.04.2013 р. № 9/2, яким пропозиції конкурсних торгів позивача та ТОВ "Укроборонекспорт" були відхилені відповідачем-1 як такі, що не відповідають умовам документації конкурсних торгів, та копія протоколу оцінки пропозицій конкурсних торгів (цінових пропозицій) від 23.04.2013 р. № 9/3, яким були оцінені не відхилені пропозиції конкурсних торгів, та визначений один переможець торгів із двох учасників, пропозиції яких не були відхилені.

Із зазначених вище копій протоколів № 9/2 від 23.04.2013 р. та № 9/3 від 23.04.2013 р. вбачається, що пропозиція конкурсних торгів позивача була відхилена ще до оцінки відповідачем-1 пропозицій конкурсних торгів. Сама ж оцінка пропозицій конкурсних торгів проводилася відповідачем-1 лише між відповідачем-2 та ФОП Ковальчук О.А., а пропозиція конкурсних торгів позивача взагалі не оцінювалася.

Таким чином, на підставі ч.ч. 4 і 5 ст. 28 Закону України "Про здійснення державних закупівель", пропозиція конкурсних торгів позивача взагалі не приймала участі в оцінці пропозицій конкурсних торгів. У зв'язку з цим, пропозиція конкурсних торгів позивача жодним чином не могла вплинути на кінцевий результат процедури закупівлі, а значить і спірний Договір закупівлі товарів від 27.06.2013 p., укладений із відповідачем-2, який став переможцем оцінки пропозицій конкурсних торгів, не може порушувати і не порушує права та законні інтереси позивача.

Безпідставними є посилання позивача як на підстави недійсності Договору закупівлі товарів від 27.06.2013 р. на ст.ст. 203 та 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з цим, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Виходячи зі змісту ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, тобто якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Крім цього, абз. 3 п. 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" зазначає, що для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Проте, а ні в матеріалах справи, а ні в апеляційній скарзі не містяться будь-які належні докази, з яких вбачається, в чому саме полягає невідповідність спірного Договору закупівлі товарів від 27.06.2013р. інтересам держави і суспільства, що було б підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України.

Крім зазначеного, Позивач не надав до суду жодних доказів того, що у відповідача-1 та відповідача-2 під час укладення Договору закупівлі товарів від 27.06.2013 р. був умисел сторін або однієї сторони на укладення спірного Договору, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Як зазначається у абз. 4 п. 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладається, суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналогічні положення містяться у ч. 3 п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", в яких зазначається, що при визнанні правочину таким, що порушує публічний порядок (в тому числі й суперечить інтересам держави) має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, а ні з доказів Позивача, які містяться у матеріалах справи, а ні з доводів апеляційної скарги не вбачається, що Договір закупівлі товарів від 27.06.2013 р. не відповідає інтересам держави і суспільства, що будь-хто із Відповідачів мав на те умисел, а також, що зазначений Договір закупівлі товарів від 27.06.2013 р. завідомо укладався з метою порушення таких інтересів, що у свою чергу унеможливлює визнання цього Договору недійсним з цих підстав.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки для висновку про те, що правочин є таким, що порушує публічний порядок, необхідна наявність, окрім іншого, доказів, що хоча б одна з осіб, які уклали такий правочин діяла умисно з метою, яка викладена в ст. 228 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвалу Господарського суду м. Києва від 24.10.2013р. у справі № 910/12297/13 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий концерн "Компанія ДіСі" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 24.10.2013р. у справі № 910/12297/13 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/12297/13 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Л.П. Зубець

М.М. Новіков