Постанова

від 14.11.2013 по справі 906/989/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2013 року Справа № 906/989/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Дужич С.П. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Сливінський О.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Хорошайло Н.В. (дов. № 0209/01 від 02.09.13 р.)

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Житомирської області від 16.09.13 р. у справі № 906/989/13 (суддя Шніт А.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтергіпс-Україна" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю СТС-Генпідряд" (м.Радомишль, Житомирська область)

про стягнення 19287,16 грн.

ВСТАНОВИВ :

ТОВ "Інтергіпс-Україна", 03038, м. Київ, вул.. Ново вокзальна, 21 (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (а.с. 2-4) до ТОВ "СТС-Генпідряд", 12201, Житомирська обл.., м. Радомишль, вул.. Косовського, б. 35 (надалі -відповідач), в якій просить стягнути 17401,17 грн. основного боргу, 25,74 грн. річних, 1740,11 грн. штрафу, 120,14 грн. пені.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 16.09.13 р. (а.с.105-106) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТС-Генпідряд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтергіпс-Україна" 17401,17грн. заборгованості, 1740,11грн. штрафу, 20,02грн. пені, 4,29грн. 3% річних, 1709,65грн. В частині стягнення 100,12грн. пені, 24,45грн. 3% річних в позові відмовити.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що свої зобов'язання по оскаржуваному договору позивач виконав належним чином, поставивши відповідачу товар на суму 17713,33 грн., при цьому відповідач розрахувався з позивачем за поставлений товар частково, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 17401,17грн. Водночас, суд звернув увагу, що позивач неправильно розрахував пеню та 3% річних, оскільки строк зобов'язання у відповідача закінчується з 28 числа кожного місяця в якому був поставлений товар, а відтак задоволив позов в частині стягнення пені та річних частково.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позову.

Скаржник зокрема зазначає, що в оскаржуваному договорі сторони погодили, що зобов'язання з оплати товару виникає з моменту отримання рахунку-фактури, а тому саме з умовою отримання рахунку фактури, Договір пов'язує термін оплати за товар та обмежує його 28 числом кожного місяця. Враховуючи вказане, скаржник зазначає, що визначений законом або договором строк сплати за поставлений товар не настав, що виключає наявність у позивача права вимоги стягнення коштів у судовому порядку.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, а також його повноважний представник в судовому засіданні, проти апеляційної скарги заперечив, оскільки вважає, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

Представник відповідача не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Жодних клопотань, щодо відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 03.01.13 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтергіпс-Україна" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТС-Генпідряд" (покупець) укладено договір поставки №030172 від 03.01.2013р. (а.с. 11-13)

Крім того, сторони підписали специфікації №1 від 03.01.2013р. до договору поставки №030172 (а.с. 14).

Відповідно до п. 1.1 Договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар (будівельні матеріали в асортименті), а покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується прийняти й оплатити його в повному обсязі.

Поставка товару здійснюється за попередньою письмовою заявкою покупця. Відповідно до заявки покупця оформляється та направляється на його адресу рахунок-фактура, яка є підтвердженням заявки на виконання (п.1.4).

Оплата за цим Договором здійснюється покупцем у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника на протязі 10 календарних днів, з моменту отримання покупцем рахунку-фактури на сплату за замовлений товар, але не пізніше 28 числа кожного місяця в якому був придбаний у постачальника товар.

З матеріалів справи вбачається, що свої обов'язки по договору поставки позивач виконав належним чином, поставивши відповідачу товар на загальну суму 17713,33 грн., що підтверджується видатковими накладними наявними в матеріалах справи (а.с. 20-24) та не заперечено відповідачем.

Водночас, відповідач частково оплатив отриманий від позивача товар на суму 312,22 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання по оплаті товару належним чином не виконав, внаслідок чого, утворилась заборгованість перед позивачем за отриманий товар в сумі 17401,17 грн.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 622 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі - продажу.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегія суддів констатує той факт, що п. 3.3 Договору передбачено, що оплата за цим договором здійснюється відповідачем у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача на протязі 10 календарних днів, з моменту отримання відповідачем рахунку-фактури на сплату за замовлений товар, але не пізніше 28 числа кожного місяця в якому був придбаний у позивача товар.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов договору підряду виставив відповідачу рахунки-фактури на оплату отриманого товару (а.с. 15-19), однак докази направлення відповідачу зазначені рахункі-фактури відсутні.

Враховуючи умови договору та той факт, що в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу рахунків-фактури, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до п.3.3 договору, відповідач зобов'язаний оплатити отриманий товар не пізніше 28 числа кожного місяця в якому був придбаний у позивача товар.

Враховуючи вказане, колегія Рівненського апеляційного господарського суду приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу, оскільки наявність або відсутність рахунків не звільняє відповідача від обов'язку провести оплату за поставлений товар , а тому залишає рішення господарського суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу в сумі 17401,17 грн. без змін.

Щодо стягнення штрафних санкцій та 3% річних суд зазначає наступне. У відповідності до п. 3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 5.5 вищезазначеного договору, в випадку затримки оплати зверх обумовленого в договорі строку, відповідач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми не перерахованої частини платежу за кожен день прострочення та додатково сплачує штраф у розмірі 10% від не перерахованої частини платежу, якщо прострочення понад 10 календарних днів.

Здійснивши розрахунок пені та штрафу, колегія суддів погоджується з правильністю розрахунку господарського суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача 1740,11 грн. штрафу та 20,02 грн. пені (за період з 29.06.2013р. по 01.07.2013р.), оскільки строк виконання зобов'язання згідно п. 3.3 Договору до 28 числа кожного місяця.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши розрахунок річних, апеляційний суд погоджується з розрахунком господарського суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача 4,29 грн. 3% річних за період з 29.06.2013р. по 01.07.2013р.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст.49 ГПК.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 16.09.13 р. у справі № 906/989/13 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СТС-Генпідряд" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №906/989/13 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Філіпова Т.Л.