Постанова

від 14.11.2013 по справі 826/13222/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 листопада 2013 року № 826/13222/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю «Провайд» ДоДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВ «Провайд» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, 198.6 ст. 198, п.185.1 ст. 185. п 188.1 ст. 188, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, п. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України та винесено податкове повідомлення-рішення від 22.03.2013р. № 0003972290, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 76 932,00 грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 38 466, 00грн.

Встановлені порушення, як вважає позивач є необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству. Правочини укладені з ТОВ «Технологія захисту» носять реальний характер, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами. На час здійснення взаємовідносин, контрагент зареєстрований як платники податку на додану вартість, при здійсненні правочинів позивачем складено всі документи, які дозволяють вважати їх первинними.

У зв'язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, суду надано письмові заперечення, які мотивовано тим, що за результатами проведеної перевірки встановлені порушення п. 198.1, п. 198.2, 198.6 ст. 198, п.185.1 ст. 185. п 188.1 ст. 188, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, п. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України, що підтверджується актом перевірки, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник відповідача до суду не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи зазначену особу повідомлено належним чином, відповідно до вимог ст.ст. 35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Провайд» зареєстровано Шевченківському районною у м. Києві державною адміністрацією 16.12.2010р. Свідоцтво про державну реєстрацію від 16.12.2010р. №10741020000038491.

На підставі наказу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 20.02.2013р. № 397/22-90, та пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Провайд» в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Технологія захисту» за вересень 2011р.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено акт від 27.02.2013р. №588/22-90/37404736, яким встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, 198.6 ст. 198, п.185.1 ст. 185. п 188.1 ст. 188, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, п. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України, в результаті чого товариством завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у вересні 2011 року у розмірі 76 932,00 грн..

На підставі акту перевірки, податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 22.03.2013р. № 0003972290, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 76 932,00 грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 38 466, 00грн.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Провайд» (Замовник) та ТОВ «Технологія захисту» (Виконавець) укладено договір про надання послуг № 111 від 23.08.2011р. (надалі за текстом-Договір). Відповідно до п.1.1. даного Договору, Замовник доручає і оплачує, а Виконавець приймає на себе зобов'язання за оплату (грошову винагороду) на свій ризик надати (виконати) від імені та в інтересах Замовника послуги (роботи), що зазначені цим Договором у порядку і на умовах, визначених в Договорі. Відповідно до п.1.2. Замовник приймає на себе зобов'язання в строки, порядку та на умовах, визначених Сторонами у цьому Договорі, сплачувати на користь виконавця плату за надані (виконані) Виконавцем послуги (роботи) та у розмірі, згідно Додатка № 1 до Договору. Виконавець приймає на себе зобов'язання надати (виконати) наступні послуги (роботи): інформування потенційних клієнтів щодо укладання попередньої заявки послуг кабельного телебачення, а також послуги доступу в Інтернет - клієнтів з метою подальшого встановлення обладнання та виконання робіт по сервісному обслуговуванню згідно заявок замовника. (п.1.3. Договору). Даний Договір набуває чинності з дати підписання та діє до 31.12.2011 року. (п.7.1. Договору).

На виконання зазначеного договору ТОВ «Технологія захисту» виписано наступні податкові накладні: від 29.09.2011р. за № 25 на суму 88 510, 00 грн., за № 24 на суму 152 840, 00грн., за № 23 на загальну суму 94 620, 00 грн., за № 27 на загальну суму 125 620, 00 грн.

На підтвердження власних доводів позивач також надав суду:

- акти здачі - прийняття робіт (надання послуг): № 2909/24 від 29.09.2011 року на загальну суму 152 840, 00 грн., № 2909/23 від 29.09.2011р. на загальну суму 94 620, 00 грн., № 3009/27 від 30.09.2011р. на загальну суму 125 620, 00 грн., № 2909/25 від 29.09.2011р. на загальну суму 88 510, 00 грн.

03.10.2013р. у судовому засіданні позивачем було подано пояснення по справі та наступні додаткові документи:

- платіжні доручення № 492 від 29.11.2011р. на загальну суму 111 490, 00 грн.. № 352 від 24.10.2011р. на загальну суму 217 739, 00 грн., № 322 від 11.10.2011р. на загальну суму 43 851, 00 грн.;

- звіт «виконані та оброблені заявки у вересні 2011р» за договором № 111 від 23.08.2011р.

- договір № 20/09/11 від 01.09.2011р., укладений між ТОВ «Провайд» та ТОВ «Київські телекомунікаційні мережі»;

- регламент сервісного обслуговування від 01.01.2012р. до договору № 20/09/11від 01.09.2011р.;

- регламент підключення абонентських відгалужень до телекомунікаційної мережі та інформаційно-консультаційного обслуговування абонентів до договору № 20/09/11від 01.09.2011р.;

- акт наданих послуг (виконаних робіт) та використаного обладнання та матеріалів від 30.09.2011 р.

На думку представника відповідача, укладений правочин між позивачем та контрагентом за вищезазначеним договором не спричинили реального настання правових наслідків, а тому не можуть бути підставою для формування податкового кредиту. Представник позивача проти даного твердження представника відповідача заперечував та посилався на те, що у товариства є в наявності всі документи, що підтверджують реальність виконання договорів.

Однак, представником позивача не надано суду додаткових документів, окрім податкових, платіжних доручень, актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), які б свідчили про реальність ведення господарської діяльності товариства з ТОВ «Технологія захисту», щодо укладеного договору про надання послуг.

Оцінюючи подані сторонами документи та докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ТОВ «Провайд» було включено податкові накладні на загальну суму 76 932,00 грн. до складу податкового кредиту за вересень 2011 року та відображено в податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2011р. (від 18.10.2011 № 9008887304) та в додатку 5 до податкової декларації з ПДВ «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за вересень 2011р. (від 18.10.2011 № 9008885292).

Представником відповідача зазначено, що до податкового органу надійшов службовий лист від Кіровоградської ОДПІ за № 1066/07-5023 від 19.07.2012р. у якому, надано висновок від 19.07.2012 року № 1064/07- 5023 щодо наявності ознак фіктивності та про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Технологія захисту», а також було отримано акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Технологія Захисту».

В ході перевірки було встановлено, що ТОВ «Технологія Захисту» перейшло до Кіровоградської ОДПІ з ДПІ у Подільському р-ні м.Києва з 30.01.2012 року. Податкову звітність з моменту переходу до Кіровоградської ОДПІ не подавало, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано.

В акті вчинено запис, що спеціалістами ГВПМ Кіровоградської ОДПІ було встановлено, що ТОВ «Технологія Захисту» за юридичною адресою не знаходиться.

Згідно з отриманим поясненням керівника та засновника товариства ОСОБА_1 встановлено, що про товариство чує вперше, документів не підписував, до господарської діяльності товариства ніякого відношення не має.

Згідно з протоколом № 30-03/11 загальних зборів учасників ТОВ «Технологія захисту» керівником товариства з 28.01.2011 року призначено ОСОБА_1. За вказаною адресою керівник - ОСОБА_1 не проживає. З 02.12.2011 року перебуває під вартою в Житомирській установі виконання покарань № 8.

Відповідно до ч.1 ст. 202, ч.1-3,5,6 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 4.2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку підприємства. Фінансова, податкова та статистична звітність, використовуючи грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Пунктом 4.1 статті 9 цього закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно п. 2.4, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку від 24.05.1995 № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

У зв'язку з наведеним слід також зазначити, що відповідно до пп. 16.1.2, 16.1.3 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов'язаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків і зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з п. 44.1 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім того суд зазначає, що в ході судового розгляду справи встановлено фіктивність та порушення законодавства контрагентами позивача.

Зазначене підтверджує доводи представника відповідача стосовно того, що правочини суперечить вимогам Цивільного кодексу України, та є нікчемними.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення п. 198.1, п. 198.2, 198.6 ст. 198, п.185.1 ст. 185. п 188.1 ст. 188, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, п. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України, встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2012р. на загальну суму 68 582,60 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Технологія захисту».

Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача про те, що зазначені господарські операції фактично не здійснювалися, а первинні документи були складені з метою штучного формування податкового кредиту.

Отже, незалежно від того, чи визнавались зазначені господарські договори недійсними в судовому порядку, останні не були спрямовані на досягнення будь-яких наслідків, пов'язаних із здійсненням підприємницької господарської діяльності, що унеможливлю врахування їх наслідків в податковому обліку платника податку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 Кодексу). У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи наведені правові норми, а також ті обставини, що первинні документи - податкові накладні, видані позивачеві контрагентом на виконання укладеного договору про надання послуг № 111 від 23.08.2011 р.. не мають ознак реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

В зв'язку з цим, суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати подані представником позивача документи достатніми на підтвердження податкового кредиту, тобто первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товарів (робіт, послуг) від контрагента, фактичне здійснення господарських операцій.

Крім того, суд звертає увагу на позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в оглядовому листі від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги правову позицію викладену у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, а також керуючись внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку про відсутність факту реального здійснення господарських операцій.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

В той же час, згідно матеріалів справи, позивачем не подано документів, які б спростовувати висновки податкового органу.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове-повідомлення рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень доведено правомірність винесеного податкового повідомлення рішення від 22.03.2013р. № 0003972290.

В той же час, згідно матеріалів справи, позивачем до суду не надано документів, які б спростували висновки Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

За таких обставин, суд за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «Провайд» відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Клименчук