Ухвала

від 20.02.2014 по справі 826/13222/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13222/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Клименчук Н.М. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

20 лютого 2014 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевич М.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Провайд» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Провайд" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Провайд», звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.03.2013р. № 0003972290, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 76 932,00 грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 38 466, 00грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Товариство з обмеженою відповідальністю «Провайд» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Відповідно до ч.1 ст.197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Провайд» зареєстровано Шевченківському районною у м. Києві державною адміністрацією 16.12.2010р. Свідоцтво про державну реєстрацію від 16.12.2010р. №10741020000038491.

На підставі наказу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 20.02.2013р. № 397/22-90, та пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Провайд» в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Технологія захисту» за вересень 2011р.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено акт від 27.02.2013р. №588/22-90/37404736, яким встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, 198.6 ст. 198 , п.185.1 ст. 185 . п 188.1 ст. 188 , п.187.1 ст. 187 Податкового кодексу України , п. 1, 5 ст. 203 , п. 1, 2 ст. 215 , п. 1 ст. 216 , ст. 228 , ст. 626 , 629 , 650 , 655 , 658 , 662 Цивільного кодексу України , в результаті чого товариством завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у вересні 2011 року у розмірі 76 932,00 грн..

На підставі акту перевірки, податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 22.03.2013р. № 0003972290, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 76 932,00 грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 38 466, 00грн.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку, що здійснені позивачем господарські операції з контрагентом не носять реальний характер, а отримані послуги (товар) не використані в межах господарської діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «Провайд» (Замовник) та ТОВ «Технологія захисту» (Виконавець) укладено договір про надання послуг № 111 від 23.08.2011р. (надалі за текстом-Договір). Відповідно до п.1.1. даного Договору, Замовник доручає і оплачує, а Виконавець приймає на себе зобов'язання за оплату (грошову винагороду) на свій ризик надати (виконати) від імені та в інтересах Замовника послуги (роботи), що зазначені цим Договором у порядку і на умовах, визначених в Договорі. Відповідно до п.1.2. Замовник приймає на себе зобов'язання в строки, порядку та на умовах, визначених Сторонами у цьому Договорі, сплачувати на користь виконавця плату за надані (виконані) Виконавцем послуги (роботи) та у розмірі, згідно Додатка № 1 до Договору. Виконавець приймає на себе зобов'язання надати (виконати) наступні послуги (роботи): інформування потенційних клієнтів щодо укладання попередньої заявки послуг кабельного телебачення, а також послуги доступу в Інтернет - клієнтів з метою подальшого встановлення обладнання та виконання робіт по сервісному обслуговуванню згідно заявок замовника. (п.1.3. Договору). Даний Договір набуває чинності з дати підписання та діє до 31.12.2011 року. (п.7.1. Договору).

На виконання зазначеного договору ТОВ «Технологія захисту» виписано наступні податкові накладні: від 29.09.2011р. за № 25 на суму 88 510, 00 грн., за № 24 на суму 152 840, 00грн., за № 23 на загальну суму 94 620, 00 грн., за № 27 на загальну суму 125 620, 00 грн.

На підтвердження власних доводів позивач також надав суду: акти здачі - прийняття робіт (надання послуг): № 2909/24 від 29.09.2011 року на загальну суму 152 840, 00 грн., № 2909/23 від 29.09.2011р. на загальну суму 94 620, 00 грн., № 3009/27 від 30.09.2011р. на загальну суму 125 620, 00 грн., № 2909/25 від 29.09.2011р. на загальну суму 88 510, 00 грн. платіжні доручення № 492 від 29.11.2011р. на загальну суму 111 490, 00 грн.. № 352 від 24.10.2011р. на загальну суму 217 739, 00 грн., № 322 від 11.10.2011р. на загальну суму 43 851, 00 грн.; звіт про «виконані та оброблені заявки у вересні 2011р» за договором № 111 від 23.08.2011р.;

Крім того, позивачем надано договір № 20/09/11 від 01.09.2011р., укладений між ТОВ «Провайд» та ТОВ «Київські телекомунікаційні мережі»; регламент сервісного обслуговування від 01.01.2012р. до договору № 20/09/11від 01.09.2011р.; регламент підключення абонентських відгалужень до телекомунікаційної мережі та інформаційно-консультаційного обслуговування абонентів до договору № 20/09/11від 01.09.2011р.; акт наданих послуг (виконаних робіт) та використаного обладнання та матеріалів від 30.09.2011 р.

Однак, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що представником позивача не надано суду документів, окрім податкових, платіжних доручень, актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), які б свідчили про реальність ведення господарської діяльності товариства з ТОВ «Технологія захисту», щодо укладеного договору про надання послуг.

Так, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської Операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника додатку.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані представником позивача копії документів не є достатнім підтвердженням фактичного отримання послуг, обумовлених договором.

Так, на підтвердження реальності договору представник позивача надав суду копії актів приймання-здачі робіт.

Однак, суд першої інстанції обгрунтовано не прийняв їх до уваги як доказ реальності та товарності угоди, так як вони оформлені без дотримання вимог закону, а тому не можуть бути належним підтвердженням фактичного отримання послуг від ТОВ «Технологія захисту».

Акти приймання-здачі робіт є документами первинного бухгалтерського обліку у розмінні ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Вимоги до таких документів встановлені у ч. 2 ст. 9 вказаного Закону.

Згідно вказаної норми права документи первинного бухгалтерського обліку повинні містити такі обовязкові реквізити, як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані представником позивача копії актів приймання-здачі робіт судом першої інстанції встановлено, що вони оформлені з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Зокрема, у вказаних актах не відображено зміст та обсяг господарської операції.

Так, у актах приймання-здачі робіт зазначено, що у відповідності з умовами договору виконані наступні роботи: інформування потенційних клієнтів щодо укладання попередньої заявки послуг кабельного телебачення, а також послуги доступу в Інтернет - клієнтів з метою подальшого встановлення обладнання та виконання робіт по сервісному обслуговуванню згідно заявок замовника.

У кожному з наданих позивачем актів приймання-здачі робіт вказано різну вартість послуг, проте зазначено один і той же перелік робіт. Із вказаних актів неможливо встановити які саме роботи виконувалися ТОВ «Технологія захисту» у певний проміжок часу та в якому обсязі.

У зв'язку з цим колегія суддів погоджується яз висновком суду першої інстанції, що сторони при складенні актів приймання-здачі виконаних робіт повинні були відобразити зміст та обсяг наданих послуг.

Окрім того, що необхідність відображення вказаної інформації обумовлена вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вона є необхідною для визначення суми коштів, які замовник зобовязаний перерахувати виконавцю.

Надані представником позивача акти не містять у собі відомостей, фіксування яких є основним призначенням таких актів про зміст та обсяг отриманих послуг та виконаних робіт. У зв'язку з цим на підставі зазначених актів неможливо визначити вартості таких робіт і послуг.

Разом з тим, на переконання контролюючого орану, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Технологія захисту» та його контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (паперовий, безтоварний варіант правочинів), оскільки без наявності будь яких матеріальних та трудових можливостей, жодна господарська діяльність здійснюватися не може.

З приводу зазначеного, позивачем не було допустимими доказами по справі доведено суду, яким саме чином його контрагент ТОВ «Технологія захисту» без наявності жодної матеріально-технічної бази (адміністративних та інших будівель (офісного приміщення, складів, технічних приміщень, гаражів, інше), устаткування, а також відповідних трудових ресурсів, мав змогу виконувати умови договору.

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно ст. 3 Господарського кодексу України , під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Отже, доказами по справі підтверджується, що зазначений контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, взаємовідносини ТОВ «Технологія захисту» з іншими контрагентами вчинялися без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання так і валові витрати та податковий кредит.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Разом з тим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем документи не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентами.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги договір № 20/09/11 від 01.09.2011р., укладений між ТОВ «Провайд» та ТОВ «Київські телекомунікаційні мережі»; регламент сервісного обслуговування від 01.01.2012р. до договору № 20/09/11від 01.09.2011р.; регламент підключення абонентських відгалужень до телекомунікаційної мережі та інформаційно-консультаційного обслуговування абонентів до договору № 20/09/11від 01.09.2011р.; акт наданих послуг (виконаних робіт) та використаного обладнання та матеріалів від 30.09.2011 р. на підтвердження товарності угоди, укладеної з ТОВ «Технологія захисту», так як всі надані документи можуть підтверджувати лише товарність угод саме з ТОВ «Київські телекомунікаційні мережі», однак, жодним чином не спростовують доводи відповідача про безтоварність угоди з ТОВ «Технологія захисту». Що в свою чергу свідчить про безтоварність укладеної угоди між позивачем та його контрагентом ТОВ «Технологія захисту».

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Суд першої інстанції правомірно зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Оскільки, у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснені ним господарські операції з контрагентом не носять реальний характер.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу ; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу .

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу , які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактичного отримання послуг від контрагента та подальшого використання його у господарській діяльності.

Разом з тим, згідно наявних матеріалів справи, що не було спростовано позивачем, що зокрема акту перевірки вбачається, що до податкового органу надійшов службовий лист від Кіровоградської ОДПІ за № 1066/07-5023 від 19.07.2012р. у якому, надано висновок від 19.07.2012 року № 1064/07- 5023 щодо наявності ознак фіктивності та про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Технологія захисту», а також було отримано акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Технологія Захисту».

В ході перевірки було встановлено, що ТОВ «Технологія Захисту» перейшло до Кіровоградської ОДПІ з ДПІ у Подільському р-ні м.Києва з 30.01.2012 року. Податкову звітність з моменту переходу до Кіровоградської ОДПІ не подавало, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано.

В акті вчинено запис, що спеціалістами ГВПМ Кіровоградської ОДПІ було встановлено, що ТОВ «Технологія Захисту» за юридичною адресою не знаходиться.

Згідно з отриманим поясненням керівника та засновника товариства встановлено, що про товариство чує вперше, документів не підписував, до господарської діяльності товариства ніякого відношення не має.

Згідно з протоколом № 30-03/11 загальних зборів учасників ТОВ «Технологія захисту» керівником товариства з 28.01.2011 року призначено Дмітрієв Олександр Миколайович. За вказаною адресою керівник не проживає. З 02.12.2011 року перебуває під вартою в Житомирській установі виконання покарань № 8.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-ХГУ із змінами та доповненнями зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 вищезазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В той же час, необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції , одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд першої інстанції обґрунтовано звертає увагу на ту обставину, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Зазначене вище не спростовано представником позивача у судових засіданням ні в суді першої ні в суді апеляційної інстанцій, а тому за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарської операції, на підставі якої сформований податковий кредит та валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові накладні та первинні документи не підтверджують право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат

Враховуючи викладене, колегія суддів критично ставиться до первинних бухгалтерських документів, а саме податкових накладних та актів приймання-передачі, наданих позивачем на підтвердження використання товару у власній господарській діяльності.

Надані суду апеляційної інстанції документи не можуть бути прийняті до уваги, так як не підтверджують реальність та товарність укладених договорів.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З аналізу викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій відповідно до спірного договору, разом з тим, Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень доведено правомірність винесеного податкового повідомлення рішення від 22.03.2013р. № 0003972290.

Таким чином, як випливає з визначень даних термінів, господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті минулих подій, виконання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, та зобов'язань, у власному капіталі підприємства.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорювана господарська операція лише документально оформлена.

Формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін податковими накладними, актами приймання - передачі товару та договорами, без реального використання в своїй господарській діяльності товару чи послуг чинним законодавством не передбачено.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем, в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено факту сплати податку на додану вартість в якості оплати за товар, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що товариством безпідставно сформований податкових кредит.

У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Колегія суддів зазначає, що при винесені податкових повідомлень-рішень та в ході перевірки повноваження державної податкової інспекції використовувалися з тією метою, з якою вони надані; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та вчинення дії; неупереджено; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів зазначає, що сумлінність платника податків передбачає економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди законним шляхом.

Податкова вигода не може бути визнана обґрунтованою у випадках, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що необумовлені розумними економічними або іншими причинами.

При цьому апеляційна скарга не містить інших посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Провайд" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2013 року - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Головуючий суддя : Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.