Постанова

від 15.11.2013 по справі 922/2646/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2013 р. Справа № 922/2646/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

за участю представників сторін:

при секретарі Гурдісовій Н.В.

позивача - Кокорева Е.О.

відповідача - Новикова О.А.

3-ї особи - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3241 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 09.09.13 року у справі № 922/2646/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранькор", м. Харків

до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (Військова частина А-3306), м. Харків

про стягнення 41 657,06 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ТОВ "Гранькор", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій з урахуванням наданих уточнень, просив суд стягнути з відповідача - Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (Військова частина А-3306), суму основного боргу в розмірі 38396,51 грн., суму інфляційних за травень 2013 року в розмірі 38,40 грн. та 3% річних в розмірі 2682,49 грн. за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 99 від 17.12.12 року, а також просив покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2013 року по справі № 922/2646/13 (суддя Ольшанченко В.І.) позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних за травень 2013 року в сумі 38,40 грн. залишено без розгляду. Решту позовних вимог задоволено повністю Стягнуто з Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина А-3306) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранькор" заборгованість за поставлений товар за договором купівлі-продажу оптовій партії товару № 99 від 11.12.2012 р. в сумі 38396,51 грн., 3% річних в сумі 539,66 грн., пені в сумі 2682,49 грн. та 1718,91 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування викладених вимог відповідач зазначає, що судом першої інстанції неправильно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, посилаючись на відсутність вини у невиконанні договірних зобов'язань, оскільки платіж не було здійснено Державною казначейською службою України в Дзержинському районі.

Третя особа звернулась до суду з клопотанням, в якому просила розглянути справу за відсутністю її представника, просить у позові відмовити. Крім того, надала письмові пояснення, в яких зазначила, що Військовою частиною А 3306 в поточному бюджетному періоді реєстр бюджетних та бюджетних фінансових зобов'язань з відповідними підтвердними документами по ТОВ «Гранькор» на реєстрацію не надавався.

Позивач з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі не погоджується, подав заперечення на апеляційну скаргу, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, законним, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши матеріали справи в межах вимог передбачених ст.101 ГПК України, а також повноту, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 11.12.2012 р. сторони уклали договір купівлі-продажу оптовій партії товару №99 (надалі - договір), за яким продавець (позивач) зобов'язується передати належний йому товар у власність покупця, а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти цей товар та сплатити за нього на умовах, що визначені у п. 4.4 договору.

Згідно специфікації позивач зобов'язався поставити відповідачу товар на загальну суму 38396,51 грн., в тому числі ПДВ 20% - 6399,42 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач повністю виконав свої зобов'язання за договором, поставивши відповідачу товар на загальну суму 38396,51 грн., що підтверджується копіями видаткової накладної № РН-21/12-3 від 21.12.2012 р. та акту прийому № 150/пс посуду столового від 21.12.2012 р., підписаними сторонами.

Однак, відповідач не сплатив у визначений п. 4.4 договором строк вартість отриманого товару, в зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 38396,51 грн.

На підставі п. 8.2 договору позивач нарахував відповідачу пеню за період з 04.01.2013 р. по 25.06.2013 р. в сумі 2682,49 грн., а також згідно ст. 625 Цивільного кодексу України - 3% річних за період з 04.01.2013 р. по 24.06.2013 р. в сумі 539,66 грн. та інфляційні за травень 2013 р. в сумі 38,40 грн.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару та його отримання відповідачем, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 38396,51 грн. за отриманий ним товар, 2682,49 грн. пені та 3% річних в сумі 539,66 грн.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних за травень 2013 р. в сумі 38,40 грн. залишені судом першої інстанції без розгляду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції викладеними в рішенні та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.

Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів встановила наступне.

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором поставки.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов договору позивач поставив на адресу відповідача товар на загальну суму 38396,51 грн. Факт поставки товару на вказану суму підтверджується видатковою накладною № РН-21/12-3 від 21.12.2012 р. та актом прийому № 150/пс посуду столового від 21.12.2012 р., оформлених належним чином та підписаними сторонам договору.

При цьому колегія суддів констатує, що видаткова накладна повністю відповідає вимогам ст. 9 Закону України від 16.07.99р. № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дана накладна є первинним документом, яка фіксує здійснення господарської операції (поставка товару) та факт встановлення договірних відносин.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, отримання товару та наявність бюджетного призначення на фінансування закупівлі за договором на час укладання та настання строку оплати за отриманий товар визнається самим відповідачем (а.с. 30).

Оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару є підтвердженим належними доказами, у відповідача виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару в розмірі 38396,51 грн. на умовах договору.

Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права» зазначено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Пунктом 4.4 зазначеного договору сторони узгодили порядок розрахунків - оплата фактично поставленого товару на протязі п'яти банківських днів з дати прийому товару покупцем на підставі оформлених відповідним чином документів, передбачених договором.

Беручи до уваги, що відповідач не спростував належним чином факт отримання ним товару за видатковими накладними, а також не надав суду доказів сплати заборгованості за поставлений товар за договором, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 38396,51 грн. правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів звертає увагу, що відсутність своєї вини відповідач обґрунтовує тим, що він у встановленому порядку подав до Управління Державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова відповідні документи для забезпечення здійснення платежів, які держказначейством здійснено не було з невідомих відповідачу обставин та на даний час кошти, що перебували на реєстраційному рахунку відповідача та були призначені для здійснення платежів за отриманий за договором товар, відсутні, оскільки на кінець бюджетного року ці кошти не було витрачено за їх призначенням.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 49 Бюджетного кодексу України платежі здійснюються за дорученням розпорядника бюджетних коштів у разі наявності відповідного бюджетного зобов'язання у бухгалтерському обліку виконання бюджету.

Проте, як зазначило Управління Державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова Військова частина А3306 в поточному бюджетному періоді реєстр бюджетних та бюджетних фінансових зобов'язань з відповідними підтвердними документами по ТОВ «Гранькор» на реєстрацію не надавався.

Також, колегія суддів враховує і той факт, що відповідач не здійснив всіх необхідних дій для виконання своїх обов'язків за договором № 99 від 11.12.2012, зокрема не надав до казначейства платіжних доручень на перерахування заборгованості, а також не надав до суду будь-яких доказів їх наявності з відмітками казначейства про прийняття, в той час як Управління Державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова заперечує наявність таких платіжних доручень.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 15.05.12 р. №11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.05 року.

Що стосується тверджень відповідача про невиконання Держказначейством своїх зобов'язань по проведенню платежів, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки відповідно до вимог ст. 33 ГПК України саме на відповідача покладено обов'язок надати докази по сплаті за отриманий товар та докази в підтвердження невиконання фінансовою установою своїх зобов'язань по проведенню за платіжним дорученням платника операції із здійснення платежу. В той же час це є підставою для притягнення цієї особи до відповідальності саме за неналежне виконання своїх зобов'язань перед платником. Однак, не звільняє платника від його договірних зобов'язань перед контрагентами, кому цей платіж був призначений.

Отже, оскільки факт порушення відповідачем умов договору, а також прострочення грошового зобов'язання з оплати отриманого товару є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача пеню у відповідності з п. 8.2 договору, а також інфляційних та 3% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних, колегія суддів встановила, що вони нараховані позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням вірного визначення періоду прострочення оплати товару.

Таким чином, наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті поставленого товару у розмірі та у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність позовних вимог про стягнення на користь позивача пені в розмірі 2682,49 грн. та 3% річних в розмірі 539,66 грн.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних за травень 2013 р. в сумі 38,40 грн., то вони нараховані не за весь час прострочки, а вибірково - за травень 2013 року, в той час, як зі змісту ст. 625 Цивільного кодексу України випливає, що право кредитора на відшкодування знецінення своїх грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення і не дає право кредитору вибірково нараховувати інфляційні втрати за ті місяці, в яких встановлювався індекс інфляції більше 100%, відкидаючи ті місяці, в яких індекс інфляції встановлювався менше 100%. Оскільки позивач без поважних причин не надав витребуваних та запропонованих судом документів, а саме: обґрунтований розрахунок суми позову, письмове уточнення позовних вимог щодо періоду нарахованих інфляційних, суд першої інстанції правомірно залишив без розгляду позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних за травень 2013 р. в сумі 38,40 грн.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2013 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (Військова частина А-3306), м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.09.13 року у справі № 922/2646/13 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складно та підписано 14.11.2013

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.