Постанова

від 11.11.2013 по справі 910/11394/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2013 р. Справа№ 910/11394/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Мациборко Т.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Сидоренко О.А. ( за довіреністю)

від відповідача: Корніюк І.А. ( за довіреністю)

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-кометційна фірма "Триес"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2013р.

у справі № 910/11394/13 (суддя: Морозов С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольта-А"

до Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Триес"

про стягнення 234 182,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2013 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольта-А" (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Триес" (відповідача) про стягнення заборгованості за Договором поставки №89 від 01.10.2012р. на суму 234 182 75 грн., в тому числі 222 759,05 грн. основного боргу, 9 523,61 грн. пені та 1 900,09 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2013 року провадження у справі №910/11394/13 в частині стягнення з Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Триес" суми основного боргу в розмірі 19 113,94 грн. припинено. В іншій частині позов задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Триес" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольт-А" суму основного боргу в розмірі 203 645,11 грн., суму пені в розмірі 9 523,61 грн., суму 3% річних в розмірі 1 900,09 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, Приватне підприємство "Виробничо-кометційна фірма "Триес" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.07.2013 року в частині стягнення з ПП «ВКФ «ТРИЕС» на користь ТОВ «ВОЛЬТА-А» суми пені в розмірі 9 523,61 грн. та суми 3% річних в розмірі 1 900,09 грн. Відмовити у задоволенні позову ТОВ «ВОЛЬТА-А» в частині стягнення з ПП «ВКФ»ТРИЕС» на користь ТОВ «ВОЛЬТА-А» суми пені в розмірі 9 523,61 та суми 3% річних в розмірі 1 900,09 грн. відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що відповідач не допускав прострочення оплати продукції, оскільки відповідач не мав змоги здійснити попередню оплату, оскільки скаржник погодив з позивачем , що оплата буде здійснюватись після прийняття відповідачем товаророзпорядчих документів на умовах розстрочення платежу та по мірі наявності коштів на розрахунковому рахунку відповідача. Отже, оскільки відповідач не відмовляється від виконання свого зобов'язання за Договором щодо оплати вартості продукції та проводить на рахунок позивача платежі, тому позивач безпідставно звернувся до місцевого господарського суду з позовними вимогами.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-кометційна фірма "Триес" та призначено до розгляду в складі колегії суддів головуючий суддя Ропій Л.М., суддів: Кондес Л.О., Рябуха В.І.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 року було змінено склад колегію суддів, в зв'язку з перебуванням суддів у відпустці, та передано розгляд справи колегії суддів головуючий суддя Руденко М.А., суддів Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2013 року колегією суддів було прийнято до провадження справу № 910/11394/13, та призначено до розгляду.

11.11.2013 року через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі.

11.11.2013 року у судове засідання з'явились представники обох сторін, та надали свої пояснення по справі. Представник позивача проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення господарського суду міста Києва залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Представник відповідача підтримує доводи своєї апеляційної скарги, просить рішення господарського суду міста Києва скасувати, апеляційну скаргу задовольнити в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01 жовтня 2012 року між позивачем (постачальник за Договором) та відповідачем (покупець за Договором) було укладено Договір поставки №89 (надалі - Договір)(а.с.12).

За умовами зазначеного договору, позивач зобов'язався поставляти у власність відповідача продукцію найменування, асортимент, кількість та ціна, якого встановлюється в кожному конкретному випадку поставки в специфікації (рахунку-фактурі) позивача, а відповідач зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити вартість продукції, у відповідності з умовами даного Договору ( п.п. 1.1.,1.2. ). Порядок та строки поставки продукції по даному Договору узгоджуються сторонами та обговорюються в специфікації (рахунку-фактурі). Приймання продукції по кількості та якості здійснюється у відповідності з діючими інструкціями Держарбітражу СРСР від 15.06.65 №П-6 та від 25.04.66 №П-7. При вирішенні питань про порядок пред'явлення та розгляду претензій по якості та кількості, сторони керуються інструкціями П-6 та П-7. (п.п. 4.1., 4.2., 4.3. Договору). Датою поставки продукції вважається дата видаткової накладної на поставлену продукцію.( п. 4.4. Договору). Право власності на продукцію та ризик випадкової загибелі продукції переходить до відповідача в момент передачі продукції від позивача до відповідача по видатковій накладній. Позивач зобов'язаний передати відповідачу наступні документи (на російській або українській мові): - рахунок-фактуру; - видаткову накладну; - податкову накладну. (п.п. 4.5., 4.6. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем відповідно до умов Договору було поставлено відповідачу товар, на загальну суму 469 354,87 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, зазначений товар відповідачем був прийнятий що підтверджено підписами його уповноважених представників в видаткових накладних, згідно довіреностей, які містяться в матеріалах справи (а.с.15-75)

На виконання умов Договору позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури на оплату вартості продукції на загальну суму 469 354,87 грн. ( а.с. 15-75).

За умовами зазначеного договору, відповідач оплачує продукцію за цінами попередньо узгодженими сторонами, згідно специфікації (рахунку-фактури). Загальна сума даного Договору становить суму, яка складається з сум всіх специфікацій (рахунків-фактур) по даному Договору (п. п. 5.1., 5.2. Договору). Відповідач здійснює оплату в наступному порядку: попередня оплата в розмірі 100% від загальної суми продукції, яка поставляється за заявкою, протягом 10 календарних днів з моменту отримання специфікації (рахунка-фактури) та підписання даного Договору. (п. 5.3. Договору). Розрахунки за даним Договором здійснюються відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача. (п. 5.4. Договору).

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем було повернуто позивачу товар на загальну суму 14 545,05 грн., відповідно до видаткової накладної (повернення) №ВП-0000003 від 17.05.2013р. на суму 3 374,93 грн. та видаткової накладної (повернення) №ВП-0000002 від 25.04.2013р. на суму 11 170,12 грн. Окрім того, сторонами не заперечується та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено частковий розрахунок за отриману продукцію у розмірі 232 050,77 грн., згідно наявних в матеріалах справи виписок по рахунку позивача за період з 07.11.2012р. по 29.03.2013р. (а.с.77-94).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції на час звернення позивача з позовом, відповідачем не було проведено повної оплати вартості продукції. Однак, відповідно до виписки по рахунку відповідача за 01.07.2013 рік, останній, до винесення рішення місцевим судом, перерахував позивачу частину суми вартості отриманої продукції в розмірі 19 113,94 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач свої зобов'язання за Договором щодо повної оплати вартості продукції належним чином у встановлений Договором строк не виконав, а тому заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті вартості поставленої останнім продукції складає 203 645,11 грн. = 469 354,87 грн. (вартість поставленої позивачем продукції) - 232 050,77 грн. (часткова оплата, проведена відповідачем до звернення позивача до суду з даним позовом) - 19 113,94 грн. (часткова оплата, проведена відповідачем після звернення позивача до суду з даним позовом) - 14 545,05 грн. (вартість поверненої відповідачем позивачу продукції).

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про припинення провадження у справі, стосовно стягнення 19113,94 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зазначена сума сплачена відповідачем в рахунок погашення боргу. В той же час позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 203 645,11 грн. підлягають задоволенню.

Стосовно посилання апелянта на те, що ним було погоджено з позивачем проводити оплату вартості продукції після прийняття відповідачем товаророзпорядчих документів на неї на умовах розстрочення платежу та по мірі наявності коштів на розрахунковому рахунку відповідача, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та недоведеними з наступних підстав.

В матеріалах справи відсутня будь-яка переписка сторін або додаткові угоди, укладеної до Договору, щодо погодження сторонами іншого порядку та строків оплати вартості продукції передбачених п. 5.3. Договору, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для встановлення іншого способу та порядку такої оплати ніж це визначено Договором, а тому посилання апелянта на неправомірність стягнення суми основного боргу в даній справі є безпідставними.

Відносно стягнення з відповідача суму пені в розмірі 9 523,61 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами п. 7.3. Договору за прострочення проведення розрахунків відповідач оплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу.

Згідно приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що з урахуванням того, що оплата, проведена відповідачем, була здійснена з порушенням строків, визначених п. 5.3. Договору, то у відповідності до ст. 611 ЦК та п. 6.3. Договору, з останнього підлягає стягненню сума пені. Таким чином, колегія суддів перевіривши розрахунки пені наведений в позовних матеріалах та перераховані судом першої інстанції, дійшла висновку, що оскільки позивачем при розрахунку пені не враховано, що в 2012 році було 366 днів, а 2013 рік - 365 відповідно, тому суд першої інстанції, вірно встановив тому загальна сума пені складає 10 058,49 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що оскільки позивачем у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України не заявлялось клопотань про можливість суду виходити за межі позовних вимог, то до стягнення з відповідача за порушення ним зобов'язання за Договором щодо оплати вартості продукції підлягає сума пені в розмірі 9 523,61 грн., заявлена позивачем до стягнення.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 1 900,09 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що з урахуванням того, що оплата, проведена відповідачем, була здійснена з порушенням строків, тому з останнього підлягає стягненню сума 3% річних, в розмірі 1 900,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, та докази які містяться в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що позовні вимоги в справі №910/11394/13 в частині стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 19 113,94 грн. підлягають припиненню, а позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 203 645,11 грн., пені в розмірі 9 523,61 грн. та 3% річних в розмірі 1 900,09 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладене, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 16.07.2013 року у справі № 910/11394/13, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-кометційна фірма "Триес" на рішення господарського суду міста Києва від 16.07.2013 року у справі № 910/11394/13 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 16.07.2013 року у справі № 910/11394/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/11394/13 повернути до місцевого господарському суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко