Ухвала

від 07.11.2013 по справі 2а-1651/11/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2013 року м. Київ К/9991/31944/12

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року у справі за позовом Державного підприємства "Український інститут сільськогосподарських аерофотогеодезичних вишукувань" до Контрольно-ревізійного управління в Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги в частині,

встановив:

Державне підприємство "Український інститут сільськогосподарських аерофотогеодезичних вишукувань" звернулося з позовом до Контрольно-ревізійного управління в Київській області про визнання протиправним та скасування пунктів 2-7 вимоги № 10-07-13-14/1911 від 15 березня 2011 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року, позов задоволено частково: скасовано пункти 2, 5, 6, 7 вимоги № 10-07-13-14/1911 від 15 березня 2011 року; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів в частині задоволення позовних вимог щодо скасування пунктів 2, 5, 6 вимоги, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в позові в цій частині.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, перевіривши відповідно до частини 2 статті 220 КАС України доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача. Ревізією встановлено порушення вимог чинного законодавства, які викладено в акті від 07 лютого 2011 року № 07-21/08.

На підставі результатів ревізії складено вимогу № 10-07-13-14/1911 від 15 березня 2011 року.

У пунктах 2, 5, 6 вимоги позивача зобов'язано:

- забезпечити повернення до державного бюджету коштів, отриманих Інститутом внаслідок завищення вартості наукових робіт;

- забезпечити відшкодування зайво перерахованої заробітної плати, яка безпідставно нараховувалася ОСОБА_4;

- забезпечити відшкодування зайво перерахованої премії ОСОБА_4

Не погоджуючись з цими пунктами вимоги, позивач звернувся до адміністративного суду.

Суди зазначили, що вказані пункти вимоги є незаконним.

Колегія суддів погоджується з висновками судів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу» (в редакції на час ухвалення судового рішення) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Відповідно до частини 5 статті 2 Закону України Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 35 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550, визначено, що виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції служби, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

Відповідно до п. 46 Порядку якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом служби у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Згідно із п. 49 Порядку у разі коли діями чи бездіяльністю працівників об'єкта контролю державі або підконтрольній установі заподіяна матеріальна шкода, орган служби ставить вимоги перед керівником об'єкта контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб.

Крім того, пунктом 50 Порядку встановлено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи служби вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи згідно із статтею 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із змісту вказаних положень законодавства вбачається, що відповідач здійснює фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Відповідний контроль здійснюється шляхом проведення ревізії. У випадку встановлення порушень законодавства, відповідач має право пред'являти письмову вимогу щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства. Між тим, зміст вимоги відповідача повинен узгоджуватися з приписами чинного законодавства, що, зокрема, означає те, що вимога повинна містити вичерпну вказівку підконтрольному суб'єкту щодо вчинення дій, які відповідно до норм законодавства будуть направлені на усунення порушених вимог закону.

Дослідивши вимоги, пред'явлені позивачу, колегія суддів прийшла до висновку, що вона прийнята з порушенням вимог законодавства.

Так, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів, що пункт 2 вимоги відповідача ґрунтується на положеннях постанови Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 року № 830, яка не розповсюджується на позивача, що є госпрозрахунковим підприємством.

В іншій частині відповідач не зазначив, яким нормативно-правовим актом передбачено саме такий спосіб усунення порушень.

Також, відповідач ставить вимогу про відшкодування зайво виплачених сум заробітної плати ОСОБА_4 При цьому вказує, що правовою підставою цього є статті 127, 133-136 КЗпП України.

Статтею 127 КЗпП України встановлено, що відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Між тим, обставини, які дають право на відрахування із заробітної плати, встановлені цією статтею, відповідачем не встановлені.

Статті 133-136 КЗпП України регулюють питання відшкодування шкоди, завданої працівником, проте, відповідач не зазначає, яким чином особа. яка отримала, на його думку, зайві платежі, завдала цьому підприємству шкоди.

З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів, що оскаржувані пункти вимоги не узгоджується з приписами законодавства України.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Київській області відхилити, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: