Постанова

від 07.11.2013 по справі 801/3736/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/3736/13-а

07.11.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Дудкіної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Латинін Ю.А. ) від 16.05.2013 по справі № 801/3736/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовчані" (вул. Проїздна, 10, Азовське, Джанкойський район, Автономна Республіка Крим, 96178)

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. Дзержинського, буд.30, м. Джанкой, Автономна Республіка Крим, 96100)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 16 травня 2013 року у справі № 801/3736/13-а адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовчані» до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Джанкойської ОДПІ в АР Крим ДПС від 02.04.2013 року № 0004022200; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Джанкойської ОДПІ в АР Крим ДПС від 02.04.2013 року № 0004032200. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 16 травня 2013 року та у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована нікчемністю правочинів між позивачем та ТОВ «Пакра-Україна», ТОВ «ХІЯЛ», ТОВ «ТД Статус Агро-Крим», ТОВ «Прибуткова справа» та нікчемністю правочинів останніх із своїми контрагентами - постачальниками по ланцюгу.

У судовому засіданні за клопотанням Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим суд здійснив заміну відповідача по справі, а саме: Джанкойську об'єднану державну податкову інспекцію в АР Крим Державної податкової служби на Джанкойську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Відповідач у судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Також відповідач заявив клопотання про зупинення провадження у справі у відповідності із пунктом 3 частини 1 статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України - до набрання законної сили судового рішення по кримінальному розслідування № 32013130540000140, надав Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно якого до ЄРДР 10.04.2013 року внесено повідомлення, що органом досудового розслідування Слідчого управління ДПС в АР Крим порушено кримінальну справу відносно службових осіб ТОВ «Азовчані» за ст. 212 ч.1 КК України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Таким чином, вказаними положеннями Кодексу визначені обставини, які мають об'єктивний характер та які об'єктивно перешкоджають здійсненню адміністративного судочинства у певній справі.

Податкова інспекція обґрунтовує своє клопотання про зупинення провадження у справі тим, що об'єкт злочинного посягання по кримінальному розслідуванню пов'язаний з предметом спору судового розгляду у справі № 801/3736/13-а та неможливістю розгляду цієї справи до вирішення справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства.

Однак у чому полягає неможливість розгляду адміністративної справи до вирішення справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства, суду не доведено. Крим того, суду не надана достовірна інформація про наявність у провадженні того чи іншого суду кримінальної справи № 32013130540000140, у зв'язку з чим судова колегія не знаходить підстав для задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Представник позивача у судове засідання не зьявився. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи позивач сповіщений належним чином.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 227354 грн. за основним платежем та у розмірі 113677 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 02.04.2013 року № 0004022200 та збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 435063 грн. за основним платежем та у розмірі 217532 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 02.04.2013 року № 0004032200.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту від 19.03.2013 року № 729/22-00/32608017 «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовчані», код за ЄДРПОУ 32608017 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011р. по 31.12.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011р. по 31.12.2012р.», яким було встановлено заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 435063 грн., у т.ч. за 2-4 квартали 2011р. в сумі 10981 грн., 1 квартал 2012 року в сумі 26722 грн., півріччі 2012 року в сумі 152830 грн., 3 квартали 2012 року в сумі 216048 грн., за 2012 рік в сумі 424082 грн. та заниження ПДВ у загальній сумі 227354 грн., в т.ч. за жовтень 2011 року в сумі 4254 грн., грудень 2011 року в сумі 2842 грн., січні 2012 року в сумі 7244 грн., березні 2012 року в сумі 3039 грн., квітні 2012 року в сумі 3034 грн., травні 2012 року в сумі 6667 грн., червні 2012 року в сумі 1860 грн.,серпні 2012 року в сумі 288 грн., жовтні 2012 року в сумі 45198 грн., листопаді 2012 року в сумі 70423 грн., грудні 2012 року в сумі 82505 грн. по фінансово-господарським взаємовідносинам із ТОВ «Пакра-Україна», ТОВ «Хіял», ТОВ «Торгівельний будинок «Статус Агро-Крим», ТОВ «Прибуткова справа», правочини із якими податкова інспекція вважає нікчемними.

Такі висновки податкової інспекції ґрунтуються на аналізі податкової звітності контрагентів позивача, відсутності у них необхідних виробничих потужностей та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, неможливості проведення зустрічних звірок контрагентів у зв'язку із незнаходженням їх за юридичною адресою та аналізом фінансово-господарських операцій контрагентів позивача із своїми постачальниками по ланцюгу, правочини із якими були визнані нікчемними іншими податковими органами.

Саме вказані обставини сталися підставою для виключення зі складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ понесених позивачем витрат по сплаті ПДВ та вартості товарів (робіт, послуг) по фінансово-господарським правовідносинам із вказаними суб'єктами господарської діяльності та збільшення грошових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаними суб'єктами господарської діяльності, у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин, повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що правочини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарської діяльності суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсним у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час здійснення перевірки позивача та постановлення податковою інспекцією висновку про нікчемність правочинів між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарської діяльності, був відсутній відповідний вирок суду, відсутнє відповідне рішення суду про визнання правочинів недійсними, а тому податкова інспекція не мала правових підстав до висновку про нікчемність правочинів та висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції.

Усі господарські операції, що були проведені між позивачем та ТОВ «Пакра-Україна» , ТОВ «ХІЯЛ», ТОВ «ТД Статус Агро-Крим», ТОВ «Прибуткова справа», призвели до зміни майнового стану позивача і даний факт підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які суд першої інстанції ретельно дослідив, повністю з'ясував обставини справи.

Так матеріалами справи встановлено наступне.

Так між позивачем та «ТОВ «Пакра - Україна» (Постачальник), укладено Договір купівлі - продажу № 010111 від 04.01.2011, відповідно до якого «ТОВ «Пакра - Україна» (Постачальник) зобов'язується поставити на адресу Позивача товари, асортимент котрих відповідає накладним.

На підставі зазначеного Договору № 010111 від 04.01.2011 досліджені податкові та видаткові накладні та інші документи що підтверджують реальність господарських правовідносин: п/н № 75 від 21.10.2011 року та в/н № 842 від 21.10.2011 року на постачання плівки LINTOP p60 p 160; п/н № 88 від 26.10.2011 року та в/н № 850 від 26.10.2011; п/н № 66 від 21.11.2011 року та В/н № 930 від 21.11.2011 року на постачання плівки LINTOP 70 р та АМILEN UРА/РЕ 170 (підтвердження перевезення є подорожний лист від 21.11.2012 року за № 584051 про вивезення товару від перевізника АВТОЛЮКС); п/н № 108 від 29.11.2011 року та в/н № 975 від 29.11.2011 року на постачання пленки - (підтвердження перевезення є подорожний лист від 29.11.2011 року з № 496 про вивезення багажу від перевізника АВТОЛЮКС); п/н № 25 від 08.11.2011 року та в/н № 991 від 08.11.2011 року на постачання Колесо привода Роli Сlip № 75562 (підтвердження перевезення є Декларація від перевізника АВТОЛЮКС за номером багажу 1053860 та подорожний лист від 07.12.2011 року про вивезення багажу); п/н № 50 від 19.12.2011 року та в/н № 1029 від 19.12.2011 року на постачання плівки LINTOP 70 р та AMILEN UPA/PE 170 (підтвердження перевезення є Декларація від перевізника АВТОЛЮКС за номером багажу 1057284 та подорожний лист від 19.12.2011 за № 124 про вивезення багажу); п/н № 44 від 06.03.2011 року та в/н № 176 від 06.03.2011 року на постачання плівки (підтвердження перевезення є Декларація від перевізника АВТОЛЮКС за номером багажу 1493882 та подорожний лист за № 449481 про вивезення багажу); п/н № 26 від 09.04.2012 року та в/н № 271 від 09.04.2012 року на постачання плівки (підтвердження перевезення є Декларація від перевізника АВТОЛЮКС за номером багажу 1403880 та подорожний лист від 11.04.2012 року за № 449386 про вивезення багажу); п/н № 10 від 07.05.2012 року та в/н № 333 від 07.05.2012 року на постачання плівки (підтвердження перевезення є Декларація від перевізника АВТОЛЮКС за номером багажу 1410613 та подорожний лист від 07.05.2012 року за № 449149 про вивезення багажу); п/н № 76 від 22.05.2012 року та в/н № 405 від 22.05.2012 року на постачання плівки (підтвердження перевезення є Декларація від перевізника АВТОЛЮКС за номером багажу 1415959 та подорожний лист від 22.05.2012 року за№ 449041 про вивезення багажу); п/н № 13 від 07.06.2012 року та в/н № 448 від 07.06.2012 року на постачання плівки (підтвердження перевезення є Декларація від перевізника АВТОЛЮКС за номером багажу 1421091 та подорожний лист від 07.07.2012 року за № 449852 про вивезення багажу).

Всього товарів отримано на суму 120 744,28 грн.

Вказані пакувальні матеріалі були використані у господарської діяльності з використанням пакувальній термоформувальної машини «Multivac R 145», яка була придбана у ПАТ «Матімекс - Україна» за видатковою накладною РН - 0002008 від 10 червня 2011 року та відповідно до оборотно - сальдової відомості по рахунку № 104 за жовтень 2011 року вказана машина була поставлена на баланс підприємства про що свідчить інвентарна картка № 176/00499 про облік основних засобів та акт приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 16.06.2011 року.

Вказана пакувальна машина «Multivac R 145», відповідає стандартам ЄС від 28.11.2008 року про що свідчить заява про відповідність стандартам ЄС від 28.11.2008 року, у матеріалах справи.

Використання вказаних товарів у своєї господарської діяльності підтверджується обліком вказаних товарів у оборотно - сальдової відомості за жовтень - грудень 2011 року та за березень - червень 2012 року по бухгалтерському рахунку № 201, а також оборотно - сальдової відомості по рахунку № 104 за жовтень 2011 року по П/н № 25 від 08.11.2011 року на постачання Колеса привода Роlі Сlір № 75562.

Так між позивачем та ТОВ «Хіял» (Постачальник), укладено Договір купівлі - продажу № 03/01-3 від 03.01.2012, відповідно до якого ТОВ «Хіял» (Постачальник) зобов'язується поставити на адресу Позивача сировину, сировина поставляється партіями відповідно заявкам та Специфікаціям, а Позивач сплачує ціну відповідно до умов Договору. Відповідно до п. 9.1 Договору 03/01-3 вказаний договір може бути пролонгований.

На виконання вказаного Договору № 03/01-3 від 03.01.2012 видані наступні податкові та видаткові накладні, які в свою чергу підтверджують реальність господарських відносин: п/н № 3 від 10.01.2012 року та в/н № РН - 0000003 від 10.01.2012 року, на суму 134465,10 грн. у тому числі ПДВ у сумі 22 410,85грн. з номенклатурою товару «м'ясо яловичини 1 гатунку» - у кількості 1500,00 кг., «М'ясо яловичини вищого ґатунку» - у кількості 500,00 та «Сало свіне морожене» - у кількості 2003,00кг.

Судом першої інстанції встановлено, що на вказані товари було отримано Ветеринарне свідоцтво АИ - 14 № 584716 від 10.01.2012 за формою № 2, а також сертифікат якості від виробника від 02.12.2011.

Відповідно до ТТН № 10/01-1 від 10.01.2012 року товар було переміщено на автомобілі марки «ТАТА» держномером НОМЕР_1.

Позивач оприбуткував цей товар у січні 2012 року що підтверджується відповідною оборотно - сальдовою відомістю по бухгалтерському рахунку № 201.

Так між позивачем та ТОВ «ТД Статус Агро Крим», укладено Договір поставки від 03.01.2012, згідно з яким ТОВ «ТД Статус Агро Крим» (Постачальник) зобов'язується поставити на адресу Позивача товари (м'ясопродукти птахів), товар поставляється партіями відповідно заявкам Покупця, а Позивач сплачує, відповідно до умов Договору.

На виконання ТОВ «Азовчані» було виписано видаткових накладних на загальну суму 1012498,30 грн., у т.ч. ПДВ 168749,72 грн. та зазначена сума знайшла своє підтвердження у податкових накладних у розмірі - 1012498,30 грн., у т.ч. ПДВ 168749,72 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що за податковими та видатковими накладними було здійснено доставку товару відповідно до подорожних листів, товарно - транспортних накладних

Наявність товарів за вказаними податковими та видатковими накладними і його якість підтверджується наявними ветеринарними свідоцтвами, а використання вказаної продукції у господарському процесі при виробництві підтверджується оприбуткуванням позивачем у травні 2012 та серпні 2012 року що підтверджується відповідними оборотно - сальдовими відомостями по бухгалтерських рахунках № 201 на склад № 1 та у цех виготовлення.

Так між позивачем та ТОВ «Прибуткова Справа», укладено Договір поставки від 17 від 08 серпня 2012 року, згідно з яким ТОВ «Прибуткова Справа» (Постачальник) зобов'язується поставити на адресу ТОВ «Азовчані» товари, постачання товару здійснюється на підставі накладних в яких відображаються найменування, кількість, ціна та загальна вартість, а ТОВ «Азовчані» сплачує піну відповідно до умов Договору.

На виконання вказаного Договору № 17 були видані видаткові накладні, на загальну суму 1188761,06 грн., у т.ч. ПДВ 198 126,83 грн., які були підтверджені податковими накладними на загальну суму 1188761,06 грн., у т.ч. ПДВ 198 126,83 грн.

Матеріалами справи також підтверджується, що за податковими та видатковими накладними було здійснено доставку товару відповідно до подорожних листів, товарно - транспортних накладних, наявними ветеринарними свідоцтвами про якість товарів, а використання вказаної продукції у господарському процесі при виробництві у листопаді 2012, жовтні 2012 року, грудні 2012- оборотно - сальдовими відомостями по бухгалтерських рахунках № 201 на склад № 1 та у цех виготовлення.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Судова колегія вважає за необхідним відмітити, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Таким чином, на прикладі справ «Булвес АД проти Болгарії» та «Бізнес Сепорт Сентр проти Болгарії» ЄСПЛ було фактично впроваджено та закріплено на практиці принцип індивідуалізації юридичної відповідальності суб'єкта податкових правовідносин, який полягає в тому, що платник податків може зазнавати негативних наслідків у податкових правовідносинах з державою тільки у випадку порушення саме цим платником податків вимог національного податкового законодавства. Порушення податкового законодавства контрагентами платника податків мають призводити до негативних податкових наслідків саме для таких контрагентів, які безпосередньо порушують національне податкове законодавство.

Законодавство України передбачає фундаментальну основу для безпосереднього застосування адміністративними судами України Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, в тому числі й численних рішень ЄСПЛ, прийнятими за результатами розгляду заяв щодо порушення Конвенції у податкових правовідносинах між особою (платником податків) та державою.

Статтею 17 (Застосування судами Конвенції та практики Суду) Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України безпосередньо передбачено обов'язок адміністративного суду застосовувати судову практику Європейського суду з прав людини.

При таких обставинах справи судова колегія не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Але судова колегія вважає за необхідним змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 16 травня 2013 року у справі № 801/3736/13-а змінити.

Викласти п. 4 резолютивної частини постанови в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовчані» (ЄДРПОУ 32608017, 96178, АР Крим, Джанкойський район, смт. Азовське, вул. Проїздна, 10) 2294,00 грн. (Дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. ) судових витрат».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 16 травня 2013 року у справі № 801/3736/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська