Постанова

від 14.11.2013 по справі 801/1166/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/1166/13-а

14.11.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Іщенко Г.М.

секретар судового засідання Самбурська Т.В.

за участю сторін:

представник позивача - Публічного акціонерного товариства "Кримгідроспецбуд"- Заярний Михайло Іванович, довіреність № 1 від 02.01.13

представник відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Гаманко Є.О. ) від 26.03.13 у справі №801/1166/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства "Кримгідроспецбуд" (вул. К. Лібкнехта, 39/41, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95006)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9,м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №000502206 від 15.10.2012,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.03.2013 року адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Кримгідроспецбуд" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №000502206 від 15.10.12р. - задоволено6 визнано протиправним та скасовано податковe повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби № 0000502206 від 15.10.2012 про нарахування Публічному акціонерному товариству "Кримгідроспецбуд" грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 665319,25 грн., з яких 487007,00 грн. - основний платіж, 178312,25 грн. - штрафні санкції.

Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з даним рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.03.2013 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

14.11.2013 у судовому засіданні представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належний чином.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судову засіданні пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 665319,25 грн. за основним платежем у розмірі 487007 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 178312,25 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 15 жовтня 2012 року № 0000502206.

Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі висновків акту ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 05.10.2012 № 6885/22-6/01416501 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ "Кримгідроспецбуд", код за ЄДРПОУ 01416501 з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ БВП "Строитель-Плюс", код за ЄДРПОУ 31263808, ПП "Севелітстрой", код за ЄДРПОУ 35096833, ПП "Комманд", код за ЄДРПОУ 37081766, КП "Альянс", код за ЄДРПОУ 32468182, ТОВ "Бренд Строй", код за ЄДРПОУ 36165567, ПП "Пан Буд", код за ЄДРПОУ 37081614, ПП "Кримспецтехнолоджи", код за ЄДРПОУ36693441 з 01.07.2009 по 31.08.2012", яким встановлено заниження позивачем податку на прибуток у сумі 551846 грн., у т.ч. за 2010 рік у сумі 175632 грн., за 2-4 квартали 2011 року у сумі 353357 грн., у півріччі 2012 року у сумі 22857 грн., та зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування податку на прибуток за 2009 рік у сумі 96059 грн., за 1 квартал 2011 року у сумі 187231 грн., а також заниження позивачем ПДВ на загальну суму 490755 грн., в тому числі за липень 2009 року в сумі 3748грн., за вересень 2009 року в сумі 2994 грн., за жовтень 2009 року в сумі 9092 грн., за грудень 2009 року в сумі 3377 грн., за червень 2010 року в сумі 5291 грн. , за липень 2010 року в сумі 8174 гри., за серпень 2010 року в сумі 4144 грн., за вересень 2010 року в сумі 10255 грн., за жовтень 2010 року в сумі 7123 грн., за листопад 2010 року в сумі 19577 грн., за грудень 2010 в сумі 87946 грн., за січень 2011 року в сумі 8428 грн., за лютий 2011 року в сумі 3067 грн., за травень 2011 року в сумі 27856 грн., за червень 2011 року в сумі 12047 грн., за липень 2011 року в сумі 87069 грн., за серпень 2011 року в сумі 24891 грн., за вересень 2011 року в сумі 31651 грн., за жовтень 2011 року в сумі 26744 грн., за листопад 2011 року в сумі 42355 грн., за грудень 2011 року в сумі 43158 грн., за січень 2012 року в сумі 17075 грн., за березень 2012 року в сумі 4693 грн.

У Акті перевірки також зазначено, що у ході досудового слідства порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва, а саме створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) утому числі БВП «Строитель - Плюс», ПП «Севелітстрой», ПП «Комманд», КП «Альянс», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Пан Буд», ПП «Кримспецтехнолоджи», з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками злочину, передбаченого ст.ст.28 ч.2, 205 ч.2, 27, ч.5,212 ч.3 Кримінального кодексу України.

Також у акті перевірки зазначено про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ БВП "Строитель-Плюс" акт від 11.04.2012 №37/22/31263808, ПП "Севелітстрой" акт від 06.04.2013 №28/22/35096833, ПП "Комманд" від 06.04.2013 №32/22/37081766, КП "Альянс" від 11.04.2012 №36/22/32468188, ТОВ "Бренд Строй" від 06.04.2012 № 29/22/36165567, ПП "Пан Буд" від 06.04.2012 № 21/22/37081614, ПП "Кримспецтехнолоджи" від 06.04.2012 №17/22/36693441 з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, по їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

На підставі всього вищевикладеного, податкова інспекція дійшла висновку що правочини між позивачем та контрагентами ТОВ БВП "Строитель-Плюс", ПП "Севелітстрой", ПП "Комманд", КП "Альянс", ТОВ "Бренд Строй", ПП "Пан Буд", ПП "Кримспецтехнолоджи" здійснені без мети настання реальних наслідків і не встановлено факту передачі товарів (надання послуг) від продавця до покупців, у зв'язку з чим, вони є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час прийняття спірних податкових повідомлень - рішень у податкової інспекції були відсутні відповідні вироки суду відносно фіктивності ТОВ БВП "Строитель-Плюс", ПП "Севелітстрой", ПП "Комманд", КП "Альянс", ТОВ "Бренд Строй", ПП "Пан Буд", ПП "Кримспецтехнолоджи".

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами та у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені між позивачем та його контрагентами ТОВ БВП "Строитель-Плюс", ПП "Севелітстрой", ПП "Комманд", КП "Альянс", ТОВ "Бренд Строй", ПП "Пан Буд", ПП "Кримспецтехнолоджи", спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується наступними матеріалами справи.

Так між позивачем та ПП «Севелітстрой» було укладено договір субпідряду №12/133 від 01.07.2011, на виконання вищенаведеного договору ПП «Севелітстрой» виконано для позивача будівельні роботи на загальну суму 109581,65грн.

Виконання робіт підтверджується матеріалами справи, зокрема: договірною ціною, рахунком №СП -979 від 21.07.2011, податковою накладною №52 від 21.07.2011, актом приймання виконаних будівельних робіт за липень 2011року.

Вартість виконаних ПП «Севелітстрой» будівельних робіт позивачем сплачена на суму 108485,83грн, що підтверджується матеріалами справи.

Так між позивачем та КП «Альянс» було укладено договір підряду №79 від 02.02.2011, на виконання вищенаведеного договору КП «Альянс» виконано для позивача пусконалагоджувальні електровимірювальні роботи на загальну суму 3207,21грн..

Виконання робіт підтверджується первинними документами, зокрема рахунком - фактурою від 11.02.2011, податковою накладною №420 від 17.02.2011, актом приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2011 року.

Вартість виконаних КП «Альянс» робіт позивачем сплачена у повному обсязі, що підтверджується матеріалами.

Так між позивачем та ПП «Пан Буд» було укладено договір купівлі-продажу №4/02/107 від 04.01.2011, на виконання вищенаведеного договору ПП «Пан Буд» поставлено позивачу будівельні матеріали на загальну суму 627346,61грн.

Виконання робіт підтверджується матеріалами справи, зокрема рахунками - фактурою, податковими накладними, видатковими накладними, довіреностями.

Також між позивачем та ПП «Пан Буд» укладено договір купівлі-продажу №10/292 01.03.2012, на виконання вищенаведеного договору ПП «Пан Буд» поставлено позивачу будівельні матеріали на загальну суму 63396,38грн..

Виконання робіт підтверджується рахунком - фактурою, податковою накладною, видатковою накладною, довіреністю.

Вартість наданого ПП «Пан Буд» товару позивачем сплачена у повному обсязі на загальну суму 690742,99грн., що підтверджується матеріалами справи.

Так між позивачем та ТОВ «Бренд Строй» укладено договір купівлі-продажу №5/45 від 04.01.2012, на виконання якого ТОВ «Бренд Строй» поставлено позивачу будівельні матеріали на загальну суму 50963,27грн.

Виконання робіт підтверджується рахунком - фактурою, податковою накладною, видатковою накладною, довіреністю.

Вартість наданого ТОВ «Бренд Строй» товару позивачем сплачена у повному обсязі, що підтверджується банківською випискою.

Судом першої інстанції встановлено, що ПП «Кримспецтехнолоджи» поставлено позивачу товар (кришки червоні) на загальну суму 4506,00грн..

Виконання робіт що підтверджується рахунком - фактурою, податковою накладною, видатковою накладною.

Вартість поставленого товару позивачем сплачена у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням.

Так між позивачем та БВП «Строитель - Плюс» укладалися договори про надання транспортних послуг №1/53 від 04.01.2011 та №1/106 від 04.01.2012.

Послуги з перевезення вантажів отримані позивачем у спірний період надавалися у повному обсязі, що підтверджується первинними документами позивача (рахунками - фактурами, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними, талонами замовника, реєстрами роботи машин та механізмів на об'єкті), копії яких долучені до матеріалів справи.

Вартість наданих БВП «Строитель - Плюс» послуг позивачем сплачена у повному обсязі на загальну суму 652901,25грн., що підтверджується Журналом - ордером і Відомістю по рахунку 63.1 по контрагенту БВП «Строитель-Плюс» за період з 01.07.2011 по 31.08.2012.

Так між позивачем та ПП «Комманд» укладено договір про надання транспортних послуг №9/354 від 04.01.2012.

Послуги з перевезення вантажів отримані позивачем за вищенаведеним договором у повному обсязі, що підтверджується первинними документами позивача (рахунком - фактурою, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковою накладною, талонами замовника, реєстром роботи машин та механізмів на об'єкті), копії яких долучені до матеріалів справи.

Вартість наданих ПП «Комманд» послуг позивачем сплачена у повному обсязі на загальну суму 28160,83грн., що підтверджується Журналом - ордером і Відомістю по рахунку 63.1 по контрагенту ПП «Комманд» за період з 01.07.2011 по 31.08.2012.

Таким чином, придбання у вищевказаних суб'єктів господарювання товарів (робіт, послуг) безпосередньо пов'язано із здійсненням позивачем власної господарської діяльності.

Отже, матеріалами справи підтверджується реальне здійснення між позивачем та ТОВ БВП "Строитель-Плюс", ПП "Севелітстрой", ПП "Комманд", КП "Альянс", ТОВ "Бренд Строй", ПП "Пан Буд", ПП "Кримспецтехнолоджи" фінансово - господарських операцій.

Але, під час здійснення перевірки позивача, податковою інспекцією не досліджувалося питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та ТОВ БВП "Строитель-Плюс", ПП "Севелітстрой", ПП "Комманд", КП "Альянс", ТОВ "Бренд Строй", ПП "Пан Буд", ПП "Кримспецтехнолоджи" та не досліджувалося питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаних суб'єктів товарів (робіт, послуг).

Докази, які б спростовували висновки суду та відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача з вказаних питань суду не надано.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.14.1.39. ст.14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання.

Згідно з пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

В свою чергу пп. 14.1.191 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 185 Податкового кодексу України закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 198.1 ст.198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 р. за № 1333/20071 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 Податкового кодексу України виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Згідно приписів п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, за змістом вказаних положень законів та Податкового кодексу України понесені платником податків витрати з придбання товарів (робіт, послуг) повинні бути документально підтвердженні та повинні бути пов'язані зі здійсненням власної господарської діяльності.

Судова колегія вважає за необхідним відмітити, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Таким чином, на прикладі справ «Булвес АД проти Болгарії» та «Бізнес Сепорт Сентр проти Болгарії» ЄСПЛ було фактично впроваджено та закріплено на практиці принцип індивідуалізації юридичної відповідальності суб'єкта податкових правовідносин, який полягає в тому, що платник податків може зазнавати негативних наслідків у податкових правовідносинах з державою тільки у випадку порушення саме цим платником податків вимог національного податкового законодавства. Порушення податкового законодавства контрагентами платника податків мають призводити до негативних податкових наслідків саме для таких контрагентів, які безпосередньо порушують національне податкове законодавство.

Законодавство України передбачає фундаментальну основу для безпосереднього застосування адміністративними судами України Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, в тому числі й численних рішень ЄСПЛ, прийнятими за результатами розгляду заяв щодо порушення Конвенції у податкових правовідносинах між особою (платником податків) та державою.

Статтею 17 (Застосування судами Конвенції та практики Суду) Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України безпосередньо передбачено обов'язок адміністративного суду застосовувати судову практику Європейського суду з прав людини.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в судовому рішенні відповідають обставинам справи та засновані на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції -відсутні.

Але судова колегія вважає за необхідним змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.03.2013 у справі №801/1166/13-а змінити.

Викласти п. 3 резолютивної частини постанови в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Кримгідроспецбуд" (ЄДРПОУ 01416501, 95006, АР Крим, м. Сімферополь, вул. К. Лібкнехта, 39/41) 2352,00 грн. (Дві тисячі триста п'ятьдесят дві грн. ) судових витрат».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.03.2013 у справі № 801/1166/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законну силу з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 19 листопада 2013 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська