Ухвала

від 07.11.2013 по справі 827/2039/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 827/2039/13-а

07.11.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Дудкіної Т.М.

секретар судового засідання Самбурська Т.В.

за участю сторін:

представник позивача - Малого приватного підприємства "ОРТ"- Слободенюк Анатолій Вікторович, довіреність № б/н від 13.08.13

представник позивача - Малого приватного підприємства "ОРТ"- Пішков Віталій Олексійович, наказ №1 від 30.04.1993,

представник відповідача - Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі - Таточенко Інна Віталіївна, довіреність № 21/9/27-05-10-215 від 29.08.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (головуючого судді Александров О.Ю. ) від 29.08.13 по справі № 827/2039/13-а

за позовом Малого приватного підприємства "ОРТ" (вул. Вакуленчука, буд. 29, корп.14, м. Севастополь,99053)

до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі (вул. Пролетарська, буд. 24, м. Севастополь,99014)

про визнання незаконим та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 29.08.2013 року у справі № 827/2039/13-а адміністративний позов Малого приватного підприємства «ОРТ» до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі про визнання незаконним та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі № 0000162210 від 30.07.2013 року про збільшення Малому приватному підприємству «ОРТ» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 89663,75 грн., у т.ч. 71731,00 грн. - основний платіж, 17932,75 грн. - штрафні санкції; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі № 0000152210 від 30.07.2013 року про збільшення Малому приватному підприємству «ОРТ» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 93380,70 грн., у т.ч. 74704,00 грн. - основний платіж, 18676,00 грн. - штрафні санкції. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 29 серпня 2013 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального права. Заявник апеляційної скарги посилається на те, що контрагент позивача - ТОВ «Гранд Технолоджіс» мав фінансово-господарські правовідносини із ТОВ «Елеком Сіті». Разом з тим відповідно до акту від 15.03.2013 року неможливо провести зустрічну звірку ТОВ «Елеком Сіті», яке не знаходиться за місцезнаходженням. Саме неможливість підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин між ТОВ «Гранд Технолоджіс» та ТОВ «Елеком Сіті» є підставою для висновку про безтоварний характер фінансово-господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Гранд Технолоджіс». Також податкова інспекція посилається на відсутність між позивачем та ТОВ «Гранд Технолоджіс» письмового договору за відповідною формою.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, вважав, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та ухвалено на підставі повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи. Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення суду першої інстанції без змін. У письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач висловив свою правову позицію щодо незгоди з апеляційною скаргою.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом м. Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ на 74704 грн. за основним платежем та 18676 грн. за штрафними (фінансовими санкціями) податковим повідомленням-рішенням від 30.07.2013 року № 0000152210 та у зв'язку із збільшенням суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 71731 грн. за основним платежем та 17932,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 30.07.2013 року № 0000162210.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту ДПІ у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі від 18.07.2013 року № 145/27-05-22-01-10/20682803 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки МПП «ОРТ» (код ЄДРПОУ 20682823) з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Гранд Технолоджіс» (ЄДРПОУ 33885934) за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р.», яким було встановлено завищення позивачем валових витрат на суму 341576 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на суму 71731 грн., у т.ч.: 1 квартал 2012 року у сумі 29814 грн., 1 півріччя 2012 року у сумі 33771 грн., 9 місяців 2012 року у сумі 38317 грн., 2012 рік у сумі 71731 грн. та встановлено завищення податкового кредиту на суму 74704 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 74704 грн., у т.ч.: січень 2012 року - 11389 грн., лютий 2012 року - 1680 грн., березень 2012 року - 18408 грн., квітень 2012 року - 686 грн., серпень 2012 року - 4329 грн., вересень 2012 року - 19310 грн., жовтень 2012 року - 9660 грн., листопад 2012 року - 2853 грн., грудень 2012 року - 6389 грн.

Вказані порушення були встановлені податковою інспекцією за фінансово-господарськими правовідносинами позивача з ТОВ «Гранд Технолоджіс». При цьому наявність у позивача відповідних первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, на підставі яких платником податків формуються валові витрати та податковий кредит з ПДВ у відповідності із вимогами Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», податковою інспекцією не спростовується.

Підставою для виключення зі складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ сум витрат у розмірі 341576 грн. та ПДВ у розмірі 74704 грн. сталося те, що податковим органом не було підтверджено факт фінансово-господарських операцій між контрагентом позивача - ТОВ «Гранд Технолоджіс» та контрагентом останнього - ТОВ «Елеком Сіті».

Крім того, податкова інспекція вказує на відсутність письмового договору між позивачем та ТОВ «Гранд Технолоджіс» за встановленою письмовою формою.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції у повному обсязі з'ясовані фактичні обставини справи, у повній мірі з'ясовано суть спірних правовідносин у справі та надано правильну юридичну оцінку спірним правовідносинам, з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Таким чином, платник податків має право на включення до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг), які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані із здійсненням платником податків власної господарської діяльності.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції.

Усі господарські операції між позивачем та ТОВ «Гранд Технолоджіс», спричинили зміни майнового стану позивача та товари від ТОВ «Гранд Технолоджіс» реально були поставлені на його адресу - даний факт у повній мірі підтверджується матеріалами справи, а саме: видатковими накладними, податковими накладними, вантажними деклараціями (товарно-транспортна накладна), актами здачі прийняття робіт (надання послуг), актами - реєстрами наданих послуг, товарно-транспортними накладними, заявками на перевезення (доставку) вантажу, актами виконаних робіт, платіжними документами, рахунками-фактурами, що дослідженні судом першої інстанції під час вирішення справи.

Факт використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих товарів (робіт, послуг) від ТОВ «Гранд Технолоджіс» підтверджується актами на списання товарно-матеріальних цінностей, довідкою про фактичний залишок продукції на складі, що поставлена ТОВ «Гранд Технолоджі», Висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи, які долучені до матеріалів справи.

Під час здійснення перевірки позивача податкова інспекція не досліджувала питання щодо реального виконання правочинів між позивачем та ТОВ «Гранд Технолоджіс» та використання позивачем отриманого товару (робіт, послуг) від ТОВ «Гранд Технолоджіс» у власній господарській діяльності.

Судова колегія зазначає, що позивач не може нести відповідальність за виконання контрагентом його контрагента своїх податкових зобов'язань та зобов'язань щодо знаходження за місцезнаходженням, оскільки податкова відповідальність має індивідуальний характер. Сам по собі факт неможливості здійснення зустрічної звірки контрагента постачальника позивача не може бути підставою для виключення із валових витрат та податкового кредиту з ПДВ понесених позивачем та документально підтверджених відповідними документами витрат з придбання товарів (робіт, послуг).

Чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Таким чином, на прикладі справ «Булвес АД проти Болгарії» та «Бізнес Сепорт Сентр проти Болгарії» ЄСПЛ було фактично впроваджено та закріплено на практиці принцип індивідуалізації юридичної відповідальності суб'єкта податкових правовідносин, який полягає в тому, що платник податків може зазнавати негативних наслідків у податкових правовідносинах з державою тільки у випадку порушення саме цим платником податків вимог національного податкового законодавства. Порушення податкового законодавства контрагентами платника податків мають призводити до негативних податкових наслідків саме для таких контрагентів, які безпосередньо порушують національне податкове законодавство.

Законодавство України передбачає фундаментальну основу для безпосереднього застосування адміністративними судами України Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, в тому числі й численних рішень ЄСПЛ, прийнятими за результатами розгляду заяв щодо порушення Конвенції у податкових правовідносинах між особою (платником податків) та державою.

Статтею 17 (Застосування судами Конвенції та практики Суду) Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України безпосередньо передбачено обов'язок адміністративного суду застосовувати судову практику Європейського суду з прав людини.

Що стосується посилань податкової інспекції на відсутність у позивача письмового договору із ТОВ «Гранд Технолоджіс», то судова колегія зазначає, що судом першої інстанції правильно застосовані положення частини 1 статті 181 Господарського кодексу України та правильно встановлено, що правочин між позивачем та ТОВ «Гранд Технолоджіс» виник не на підставі підписаного договору у письмовому вигляді а шляхом виставлення ТОВ «Гранд Технолоджіс» рахунків та їх оплати позивачем у безготівковій формі.

Так відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Судова колегія не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 29.08.13 по справі № 827/2039/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 12 листопада 2013 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська