Ухвала

від 07.11.2013 по справі 801/7200/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/7200/13-а

07.11.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Дудкіної Т.М.

секретар судового засідання Самбурська Т.В.

за участю сторін:

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Левант"- Костриков Юрій Володимирович, Довідка ЄДР серії АБ № 437838,

представник відповідача - Державної податкової інспекції у м. Ялті Головного управління Міндоходів в АР Крим - Грязнова Галина Михайлівна, довіреність № 1342/9/10 від 17.10.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Калініченко Г.Б. ) від 31.07.13 по справі № 801/7200/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Левант" (вул. Леніна-Морська, 21/1, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

до Державної податкової інспекції у м. Ялті Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. Васильєва, буд. 16, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.07.2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Левант" до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено: визнано протиправним та скасовано податковe повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби № 0002372203 від 10.07.2013 року.

Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з даним рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.07.2013 року скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 здійснено заміну відповідача у справі №801/7200/13-а Державну податкову інспекцію у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Ялті ГУ Міндоходів в АР Крим (юридична адреса: вул.Васильєва,буд.16, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600).

07.11.2013 у судовому засідання представник відповідача наполягав на вимогах апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти вимог апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судову засіданні пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли на підставі зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, у розмірі 55778 грн. у т.ч. за лютий 2013 року у розмірі 55778 грн. за податковим повідомленням - рішенням № 0002372203 від 10.07.2013.

Вказане податкове повідомлення - рішення прийнято на підставі акту ДПІ у м. Ялті АР Крим ДПС №880/22.3/31416490/148 від 19.06.2013 "Про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Левант", ЄДРПОУ 31416490 з питань дотримання вимог податкового законодавства по декларації з податку на додану вартість за лютий 2013 року № 9013960533 від 18.03.2013", яким встановлено завищення позивачем від'ємного значення р. 19 у розмірі 55778 грн. у т.ч. за лютий 2013 року у розмірі 55778 грн.

Такі висновки податкової інспекції ґрунтуються на факті порушення кримінального провадження № 32013180000000005, в ході розслідування якого встановлено, що ТОВ "Ривс" (код ЄДРПОУ 34914473) фактично являється "транзитним" підприємством та надавало послуги по незаконному формуванню податкового кредиту з ПДВ для інших підприємств, в т.ч. ПП "Полтава - Проект - Монтаж" (код ЄДРПОУ 35295110).

З матеріалів справи вбачається, що до ДПІ у м. Ялті АР Крим ДПС надійшов акт ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС, яким визначена неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Полтава - Проект - Монтаж", з питань правомірності проведених господарських відносин із платниками податків за період: за лютий 2010 року - лютий 2013 року від 10.04.20133, № 437/22.5-10/35295110, в якому встановлено зустрічну звірку провести не виявляється можливим у зв'язку з тим, що місцезнаходження ПП "Полтава - Проект - Монтаж" не встановлено.

На підставі всього вищевикладеного, податкова інспекція дійшла висновку про те, що позивач мав фінансово-господарські правовідносини із фіктивним підприємством, правочини із якими є нікчемними, а надані первинні документи не можуть слугувати підставою для формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаним суб'єктом господарської діяльності у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та вищевказаним суб'єктом господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Суду не надано відповідного вироку суду щодо фіктивності діяльності ПП "Полтава - Проект - Монтаж" .

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені між позивачем та ПП "Полтава - Проект - Монтаж", спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується наступними матеріалами справи.

Як свідчать матеріали справи, між ТОВ «Левант» (Генпідрядник) та ПП "Полтава-Проект-Монтаж" (Підрядчик) укладений договір підряду № 01-18022013 від 18.02.2013, предметом цього договору є Генпідрядник доручає, а Підрядчик зобов'язується провести підрядні роботи пов'язані з будівництвом 4-х пергол будівлі літер «З» що знаходяться за адресою: Україна, м, Ялта, пгт. Лівадія селище «Гірське 21», а Генпідрядник зобов'язується прийняти виконані роботи і оплатить їх.

Під час проведення перевірки позивачем були наданні перевіряючим наступні документи: - акт прийому виконаннях будівельних робіт за березень 2013 року; рахунок фактура №81 від 18.02.2013 року, на загальну суму 334665,00грн., ПДВ - 55777,50 грн.; платіжне доручення №15 від 20.02.2013року, на загальну суму 334665,00грн., ПДВ - 55777,50грн.; податкова накладна № 323 від 20.02.2013року на загальну суму 334665,00грн., ПДВ - 55777,50грн.; реєстр виданих та отриманих податкових накладних; довідку про вартість виконаних робіт (форми КБ-3) та акти приймання виконаних робіт (форми КБ-2в) із реквізитами ПП "ПОЛТАВА- ПРОЕКТ-МОНТАЖ", а саме:

- довідка о вартості виконаних будівельних робіт за березень 2013 р. на загальну суму 334665,00грн., ПДВ - 55777.50 грн. на виконання будівельних робіт;

-акт прийому виконання будівельних робіт за березень 2013р. на будівництво бази відпочинку, розташованої за адресою, Україна, м. Ялта, пгт. Лівадія селище «Гірське 21» на загальну суму 334665.00грн. ПДВ - 55777,50 грн.

-реєстр виданих та отриманих податкових накладних за лютий 2013 року;

-договірна ціна на будівництво бази відпочинку, розташованої за адресою, Україна, м. Ялта, пгт. Лівадія селище «Гірське 21» на загальну суму 334665,00грн., ПДВ - 55777,50 грн.

-локальний кошторис №2-1-1 на розборку загальнобудівельні роботи «бази відпочинку, розташованої за адресою, Україна, м. Ялта, пгт, Лівадія селище «Гірське 21» ;

-розрахунок загальновиробничих витрат по локальному кошторису №2-1-1 на загальнобудівельні роботи.

-відомість ресурсів до локальному кошторису № 2-1-1 на будівництво бази відпочинку, розташованої за адресою. Україна, м. Ялта, пгт. Лівадія селище «Гірське 21».

Крім того, актом перевірки встановлено, що оскільки у квітні 2013 року ПП «Полтава-Проект-Монтаж» мало стан платника -« 36»- «основний платник до кінця року» та не було можливим встановити його місцезнаходження, то податкові накладні № 323 від 20.02.2013року на загальну суму 334665,00грн., ПДВ - 55777,50грн., надані позивачем виписані з порушенням діючого законодавства і відповідно оформлені не відповідним чином.

Таким чином, придбання у вищевказаного суб'єкту господарювання товарів (робіт, послуг) безпосередньо пов'язано із здійсненням позивачем власної господарської діяльності.

Отже, матеріалами справи підтверджується реальне здійснення між позивачем та ПП "Полтава-Проект-Монтаж" фінансово - господарських операцій.

Але, під час здійснення перевірки позивача, податковою інспекцією не досліджувалося питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та ПП "Полтава-Проект-Монтаж" та не досліджувалося питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаного суб'єкта товарів (робіт, послуг).

Докази, які б спростовували висновки суду та відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача з вказаних питань суду не надано.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 198.1 ст.198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 р. за № 1333/20071 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Судом першої інстанції встановлено, що ПП "Полтава-Проект-Монтаж" на момент укладення з позивачем договорів і виписки податкових накладних було зареєстровано у якості платника податку на додану вартість.

Наявні у матеріалах справи письмові докази - первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, що надані за кожною фінансово-господарською операцією, підтверджується як фактичне отримання позивачем товарів (робіт, послуг) так і використання отриманих товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача.

Суд першої інстанції ретельно дослідив вказані докази та повно з'ясував обставини справи, надав правильну юридичну оцінку спірним правовідносинам.

Судова колегія відмічає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Доводи податкової інспекції щодо наявності у діях контрагента позивача ознак фіктивної діяльності є передчасними, оскільки не ґрунтуються на належному доказі, під яким положеннями частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України розуміється відповідний вирок суду у кримінальній справі.

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії" № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи компанії «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Таким чином, на прикладі справ «Булвес АД проти Болгарії» та «Бізнес Сепорт Сентр проти Болгарії» ЄСПЛ було фактично впроваджено та закріплено на практиці принцип індивідуалізації юридичної відповідальності суб'єкта податкових правовідносин, який полягає в тому, що платник податків може зазнавати негативних наслідків у податкових правовідносинах з державою тільки у випадку порушення саме цим платником податків вимог національного податкового законодавства. Порушення податкового законодавства контрагентами платника податків мають призводити до негативних податкових наслідків саме для таких контрагентів, які безпосередньо порушують національне податкове законодавство.

Законодавство України передбачає фундаментальну основу для безпосереднього застосування адміністративними судами України Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, в тому числі й численних рішень ЄСПЛ, прийнятими за результатами розгляду заяв щодо порушення Конвенції у податкових правовідносинах між особою (платником податків) та державою.

Статтею 17 (Застосування судами Конвенції та практики Суду) Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України безпосередньо передбачено обов'язок адміністративного суду застосовувати судову практику Європейського суду з прав людини.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в судовому рішенні відповідають обставинам справи та засновані на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції -відсутні.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.07.13 по справі № 801/7200/13-а залишити без змін.

Повний текст судового рішення виготовлений 12 листопада 2013 р.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська