Ухвала

від 04.11.2013 по справі 2а-9496/12/0170/22

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-9496/12/0170/22

04.11.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Іщенко Г.М.

секретар судового засідання Бражникова Ю.В.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Донбас"- Рогожина Вікторія Олександрівна, довіреність № 50-Д від 01.03.12

представник відповідача, Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим - Володькін Сергій Анатолійович, довіреність № 690/10/10 від 30.07.13

розглянувши матеріали справи №2а-9496/12/0170/22 за апеляційною скаргою Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Радчук А.А.) від 18.07.13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Донбас" (вул.Єременко, 7, м. Керч, Автономна Республіка Крим,98300)

до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. Борзенко буд. 40, м. Керч, Автономна Республіка Крим,98300)

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.07.13р. задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Донбас" до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим Державної податкової служби про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Керчі АР Крим Державної податкової служби №0000892201 та №0000902201 від 08 серпня 2012 року.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Донбас" судові витрати в розмірі 2146 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.07.13 та прийняти нове рішення по справі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2013р. клопотання Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби про заміну відповідача по справі задоволено. Замінено відповідача у справі №2а-9496/12/0170/22 Державну податкову інспекцію у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби на його правонаступника - Керченську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2013р. клопотання Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим Державної податкової служби задоволено. Витребувано від позивача додаткові докази по факту реальності здійснення ним господарських операцій.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.07.13р. без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні постанови Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.07.13р. та прийнятті нового рішення.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Крим-Донбас" (далі - позивач, ТОВ "Крим-Донбас") звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовом до Державної податкової інспекції у м.Керчі АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000892201, №0000902201 від 08.08.2012р..

Як вбачається з матеріалів справи, 12.07.2012 року посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку відповідача за період з 01.01.2009 до 31.12.2011 по взаємовідносинам із ТОВ "Славутич-Сігма Н", ПП "Спецпромтехніка", ПП "Універсал Н", ПП "Днепротранс Д 07", ПП "Сервістранс - Н-08", ПП "Спецтанкострой", ПП "Агроспецтехника Н 09", ПП "Автомоторесурс Н 09", ПП "Промспецтех" з 13.07.2012 протягом 5-х робочих днів.

За результатами перевірки складено акт перевірки №548/22-01/30514729 від 26.07.2012р.

Також за результатами акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0000892201, №0000902201 від 08.08.2012р.

В акті перевірки відповідач зокрема посилається на порушення позивачем правил оподаткування та на постанову Самарського районного суду м.Дніпропетровська по кримінальній справі №1-301/11 від 05.08.2011р. по обвинуваченню ОСОБА_4, якою встановлено фіктивність підприємництва контрагентів позивача.

Щодо посилання податкового органу в Акті перевірки на матеріали кримінальної справи.

Поняття доказів в адміністративному судочинстві визначено ст. 69 вказаного Кодексу, згідно якої ними є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частині 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 4 ст.72 встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен перевірити всі обставини, на яких сторони ґрунтують свої вимоги і заперечення, та дослідити докази, якими ці обставини підтверджуються. Суд не вимагає доведення обставин, які встановлені у кримінальній справі, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно конкретною особою. Єдиним джерелом цієї обізнаності є вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Враховуючи, що постановою по справі №1-301/11 від 05.08.2011р. не встановлені обставини безпосередньо щодо позивача, а саме фіктивності укладених угод між позивачем та контрагентами, то суд вважає, що вирок суду не містить обставин, які мають преюдиційне значення для розгляду вказаної справи, та не свідчить про недотримання платником податків норм податкового законодавства під час формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, у вказаному вироку не надана будь-яка оцінка діям службових осіб суб'єктів господарювання (контрагентів позивача) по взаємовідносинах з позивачем у справі стосовно вчинених господарських операцій, за результатом яких позивачем сформовані витрати та нарахований податковий кредит.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а не колективний характер. Тому, у разі можливого недодержання контрагентом позивача вимог законодавства, такий факт не може бути підставою для застосування до позивача заходів по донарахуванню податкових зобов'язань.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

Як вбачається із постанови Окружного адміністративного суду АР Крим від 13.08.2012 року, залишеної без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013р., визнано протиправним і скасовано наказ Державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 12.07.12 №425 "Про проведення документальної позапланово невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Донбасс", код ЄДРПОУ 30514729", також визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у м. Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Донбасс" по взаємовідносинах із ТОВ "Славутич-Сігма Н", ПП "Спецпромтехніка", ПП "Універсал Н", ПП "Днепротранс Д 07", ПП "Сервістранс - Н-08", ПП "Спецтанкострой", ПП "Агроспецтехника Н 09", ПП "Автомоторесурс Н 09", ПП "Промспецтех" за період з 01.01.2009 до 31.12.2011 (т.1 а.с.70-73).

З зазначених рішень та акту перевірки вбачається, що перевірка відповідачем проводилась без фактичного дослідження первинної бухгалтерської документації позивача, а також перевірки товарності угод, що в свою чергу говорить про її неповноту та не об'єктивність.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем при проведені господарських операцій із вказаними вище контрагентами оформлювались первинні документи, які відображені в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Судова колегія звертає увагу, що позивачем виконано вимоги ухвали Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2013р. про витребування додаткових матеріалів, а саме - до матеріалів справи долучено оригінали авансових звітів, квитанції прибуткового касового ордера, звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт (т. 4 а.с.1-272, т.5 а.с.1-264, т.6 а.с.1-233) Інші витребувані ухвалою документи містяться в матеріалах справи. В судовому засідання апеляційної інстанції оглянуті оригінали витребуваних документів.

Судова колегія враховує, що позивачем надано бухгалтерську документацію про реальне виконання сторонами правочинів сумісних обов'язків, сплати позивачем заборгованості, в тому числі ПДВ в ціні послуг.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, па вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того приписами п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України також встановлено, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

В акті перевірки відсутні відомості про те, що надані позивачем під час перевірки первинні документи та податкові накладні не відповідають вимогам діючого законодавства та не наведено перелік нормативно-правових актів, які порушені під час їх складення, оскільки останні фактично не перевірялись під час невиїзної перевірки.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідачем, в підтвердження правомірності своїх дій, не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи - контрагента позивача.

Ніким не оскаржено факт, що вказані вище контрагенти в перевіряємий період часу були зареєстровані у якості юридичних осіб та являлись платниками ПДВ.

Також, відповідно до норм діючого ПК України прийняття податкового повідомлення-рішення є наслідком вчинення контролюючим органом (податковою інспекцією - відповідачем) правомірних дій по призначенню та проведенню перевірки і виявлення факту порушень. Як же судом зазначалось вище, то наказ і дії відповідача по проведенню перевірки визнані судом протиправними та скасовані.

Частиною 3 статті 70 КАС України передбачено, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Отже, оскільки докази порушення норм діючого законодавства з боку позивача під час перевірки одержані з порушенням закону, останні не можуть бути покладені у обґрунтування спірних податкових повідомлень-рішень, а також говорять про порушення діючої процедури їх прийняття, у зв'язку із чим вони підлягають скасуванню.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.07.13р. по справі №2а-9496/12/0170/22 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 11 листопада 2013 р.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко