Постанова

від 19.11.2013 по справі 905/5193/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

19.11.2013 р. справа №905/5193/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Колядко Т.М., Принцевської Н.М. при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І. за участю представників: від позивача: Такаджі Є.Ф. за довіреністю №4 від 01.08.2013р. від відповідача:Панков К.М. за довіреністю б/н від 04.12.2012р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор», м. Донецьк на рішення господарського судуДонецької області від 03.10.2013р. по справі№905/5193/13 (суддя Мальцев М.Ю.) за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Рошен-Маріуполь», м. Маріуполь Донецької області до товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор», м. Донецьк простягнення 133753,00грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рошен-Маріуполь», м. Маріуполь Донецької області звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор», м. Донецьк про стягнення 133753,00грн.

06.08.2013р. позивач надав клопотання про залучення до матеріалів справи розрахунку суми пені, за яким загальна сума пені була зменшена до 19110,59грн. Зазначений розрахунок було прийнято господарським судом.

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.10.2013р. позовні вимоги задоволені частково у сумі 120110,75 грн. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор", м. Донецьк на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен-Маріуполь", м. Маріуполь, Донецька область 110766,77 грн. - основного боргу; 3851,04 грн. - 3% річних, 5492,94 грн. - пені, 2402,22грн. - витрати по сплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що надані до матеріалів справи товарні накладні не є доказом отримання продукції за договором, оскільки не містять посилання на реквізити довіреності, за якою уповноважена особа мала прийняти товар. На думку апелянта, товарні накладні, що не супроводжуються та не підтверджуються довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей не можуть бути визнані як первинні документи складні згідно з встановленим законом порядком та мати юридичні наслідки, окрім недійсності таких документів. Зазначає, що наявність печатки підприємства на накладних не є підтвердженням факту поставки товару. Вказує на те, що суд не надав правової оцінки позиції позивача щодо часткової оплати саме по тих товарних накладних, на які він посилається у позові. Також апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не зазначено причин відхилення клопотання про призначення судової бухгалтерської експертизи. Вважає, що ненадання позивачем документів, визначених у пункті 5.6 договору є підставою для звільнення від обов'язку по оплаті товару.

Представник відповідача у судове засідання прибув, підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача у судове засідання прибув, проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення господарського суду залишити без змін.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши повноважних представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

З матеріалів справи вбачається, що 31.12.2010р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №128 (надалі Договір), відповідно до умов якого Постачальник (позивач) зобов'язується поставляти товар на умовах CIP (рампа торгівельного центру в місці поставки - згідно замовлення Покупця), а Покупець (відповідач) зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість відповідно до умов Договору. Товар, що підлягає поставці за цим Договором, визначається Специфікацією (Додаток №3), яка є невід'ємною частиною цього Договору (п.1.1 Договору).

Договір підписаний з протоколом розбіжностей від 31.12.2010р.

Відповідно до пункту 2.1 договору постачальник зобов'язується прийняти від Покупця замовлення (Додаток №1) на постачання товару та здійснити постачання товару на умовах СІР (в редакції ІНКОТЕРМС 2000) з вивантаженням товару на рампу (вивантаження здійснюється технічними засобами покупця) в місті доставки, за адресою, вказаною в замовленні, своїми транспортними засобами та за свій рахунок.

Пунктом 2.5 договору сторони визначили, що постачальник зобов'язується надати разом з кожним видом товару наступні документи: товарну накладну; товарно-транспортну накладну; податкову накладну; у разі повернення товару - корегувальну накладну; підтверджене замовлення (повідомлення про відвантаження); якісне посвідчення на партію товару; санітарно-гігієнічний висновок; на товари, які підлягають сертифікації, Постачальник надає належним чином оформлений сертифікат відповідності; довіреність на перевізника, що надає право передачі товару, складання актів невідповідності товару умовам договору або вимогам законодавства. Якщо вище зазначені документи не будуть надані разом з товаром, то Покупець має право не приймати той товар, на який не надані відповідні документи. У випадку виявлення неналежним чином оформлених документів згідно діючого Законодавства України після приймання товару протягом 3-х днів, Покупець зобов'язується повідомити письмово Постачальника, а Постачальник в свою чергу зобов'язаний усунути недоліки та надати Покупцю належним чином оформлені документи протягом 7-ми днів.

Згідно з пунктом 2.6. договору право власності на товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін товарної та/або товарно-транспортної накладної, яка засвідчує момент передачі товару. Дата підписання накладної зазначається на штампі Покупця «приймання товару». В разі повернення товару право власності на товар переходить від Покупця до Постачальника в момент підписання товарної або товарно-транспортної накладної.

Відповідно до пункту 5.6 договору грошові кошти за поставлений товар Покупець перераховує в платіжні дні Покупця (по вівторках та/або четвергах) на рахунок Постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня здійснення поставки товару. Оплата за договором здійснюється за умови надання Постачальником належним чином оформлених документів, надання яких є необхідним згідно цього договору та чинного законодавства України, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, зазначений в пункті 5.12 Договору.

Пунктом 9.1. договору сторони домовились, що договір діє з 01.03.2011р. до 31.12.2011р. Дія договору припиняється з закінченням терміну його дії та після виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором (пункт 9.3. договору). Дія договору автоматично продовжується на наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не попередить письмово іншу Сторону про припинення дії Договору на протязі одного місяця до закінчення терміну дії Договору, вказаного в пункті 9.1. Договору (пункт 9.4. договору).

Предметом позовних вимог є стягнення боргу за товар, який поставлений на підставі договору №128 від 31.12.2010р.

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду, що останній за правовою природою є договором поставки (купівлі-продажу), який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно з статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою для виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

В свою чергу, частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлює, якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач отримав товар на суму 150466,63грн. за товарними накладними від 12.04.2012р. №00000019183 на суму 102083,33грн., №00000019184 на суму 36695,96грн., №00000019215 на суму 11687,34грн., які підписані та засвідчені печатками з боку обох сторін без зауважень, містять всі необхідні відомості про товар, а також містять відомості про фактичне отримання товару.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на відсутність довіреностей на отримання товару за спірними накладними, як на підставу оспорювання передачі товару з огляду на наступне.

Умовами договору сторони не визначили перехід права власності на отриманий товар в залежність від наявності довіреності.

Умовами пункту 2.6. договору визначено, що право власності на товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін товарної та/або товарно-транспортної накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Отже, виникнення права власності на поставлений товар сторони пов'язують з моментом підписання уповноваженими представниками Сторін товарної та/або товарно-транспортної накладної.

Пунктом 1 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Посилання апелянта стосовно того, що наявні у матеріалах справи товарні накладні не можуть вважатися належним доказом здійснення господарської операції, оскільки вони не містять інформації (зазначення П.І.Б., посади) щодо посадових осіб відповідача, відповідальних за здійснення господарської операції та не містять посилання на довіреність на підставі якої здійснювалось приймання товару, колегією суддів до уваги не приймаються, виходячи з наступного.

Відповідно статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону визначено перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, зазначена норма вказує на обов'язковість, зокрема, зазначення змісту та обсягу господарської операції, якою, згідно статті 1 Закону, є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (у даному випадку зазначена накладна підтверджує здійснення господарської операції - дії /передачі продукції/, що викликає певні зміни у структурі зобов'язань).

Вказані товарні накладні містять підписи осіб, які передавали товар та приймали його, підписи скріплені печатками підприємств.

Підпис сторін на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено - письмову, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, що має письмову форму.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду про те, що наявність печатки на спірних видаткових накладних є свідченням скріплення не підпису особи, о самого документа.

Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996р. за №293/1318 передбачено, що відпуск постачальниками цінностей може здійснюватися без довіреності, якщо матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері, тощо) свій підпис про одержання цінностей печаткою.

В матеріалах справи відсутні докази втрати печатки, відмови відповідача від отримання продукції, що поставлена за товарними накладними, наявними у матеріалах справи та прийняття її у встановленому порядку на відповідальне зберігання.

Отже, в даному випадку, товарні накладні, на які посилається апелянт у скарзі, є первинними обліковими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підписання покупцем накладних підтверджує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, а тому є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Матеріалами справи, а саме, товарними накладними від 12.04.2012р. №00000019183 на суму 102083,33грн., №00000019184 на суму 36695,96грн., №00000019215 на суму 11687,34грн., актом звірки розрахунків №АМ-0004652 станом на 01.07.2012р., актом звіряння розрахунків за період з 01.04.2012р. по 31.08.2012р. та довідкою про стан дебіторської заборгованості станом на 01.07.2012р., підтверджується отримання товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор», м.Донецьк товару від позивача.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на неотримання ним продукції, оскільки на спірних товарних накладних міститься відмітка про прийняття продукції відповідачем на склад, в матеріалах справи наявний акт приймання продукції (товарів) за кількістю (або пересортицею) або з ціновими розбіжностями від 12.04.2012р. На спірних товарних накладних міститься відбиток штампу відповідача про час прибуття товару із зазначенням номеру заявки, що також свідчить про прийняття продукції.

Таким чином апелянт належними та допустимими доказами не довів, що товар не було отримано відповідачем.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідач вчиняв дії з оплати спірного товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи актом звірки розрахунків №АМ-0004652 станом на 01.07.2012р., актом звіряння розрахунків за період з 01.04.2012р. по 31.08.2012р. та довідкою про стан дебіторської заборгованості станом на 01.07.2012р., внаслідок чого у відповідача виник борг у сумі 110766,77грн.

Стосовно доводів апелянта про відсутність доказів виконання пункту 2.5 договору поставки №128 від 31.12.2010р. щодо вручення покупцю відповідного повного пакету документів, як на відсутність обов'язку оплати, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 666 Цивільного кодексу України визначено, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

За змістом пункту 2.5. договору, якщо вище зазначені документи не будуть надані разом з товаром, то Покупець має право не приймати той товар, на який не надані відповідні документи.

Пунктом 4.9 договору сторони визначили, що ненадання Постачальником документів, зазначених у пунктах 2.5., 3.2. цього договору або надання документів, що не відповідають умовам договору або нормам чинного в Україні законодавства, при прийманні товару може бути підставою для відмови від приймання товару. Покупець вправі прийняти товар при відсутності чи невірному оформленні документів, передбачених даним договором, чи деяких з них.

Проте, відповідач не надав доказів скоєння дій, передбачених зазначеною нормою права або умовами договору та не довів які саме документи оформлені неналежним чином.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач довів в установленому порядку прострочку кредитора.

Виходячи з наведеного, відповідач ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді не надав доказів на підтвердження обставин, про які зазначає та не довів факту порушення постачальником (позивачем по справі) строків передачі товаросупроводжувальних документів.

Також колегія суддів вважає, що відсутність документів не є обов'язковою умовою для відмови від оплати за умовами даного договору.

Таким чином, відповідачем доказів погашення суми боргу у розмірі 110766,77грн. до матеріалів справи не надано, у зв'язку з чим вимоги про стягнення суми боргу підлягають задоволенню.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на необхідність призначення судової бухгалтерської експертизи, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги заявлені лише по товарним накладним від 12.04.2012р. №00000019183 на суму 102083,33грн., №00000019184 на суму 36695,96грн., №00000019215 на суму 11687,34грн.

Відповідно до статті 54 Господарського процесуального кодексу України зміст та підстави позовних вимог визначаються позивачем та за приписами пункту 2 частини 1 статті 83 господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог при відсутності клопотання заінтересованої сторони.

Крім того, умовами договору не передбачена оплата за весь поставлений товар, проте, як пунктом 5.6. договору визначено, що грошові кошти за поставлений товар Покупець перераховує в платіжні дні Покупця (по вівторках та /або четвергах) на рахунок Постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня здійснення поставки товару.

При таких обставинах господарський суд правомірно розглянув позовні вимоги саме у межах, заявлених позивачем.

Відповідач посилається на здійснення повної оплати за отриманий товар, проте в матеріалах справи відсутні докази оплати отриманого товару.

Таким чином, клопотання відповідача про призначення експертизи є недоцільним в межах розгляду даної справи.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином господарський суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 3851,04 грн. за період з 13.05.2012р. по 09.07.2013р.

Проте, слід зазначити, що позивачем невірно визначений період нарахування суми пені, а саме, не додержано вимоги пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України. Крім того, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву просив застосувати строки позовної давності щодо нарахування суми пені.

Відповідно до статті 223 Господарського кодексу України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

За приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За вимогами статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи, що позовна заява була надіслана до суду 15.07.2013р., про що свідчить відповідний відбиток поштового штемпелю на конверті та на описі відправлених документів цінним листом, то строк позовної давності щодо стягнення з відповідача суми пені сплинув 15.07.2012р., а відтак, суд приймає до уваги посилання відповідача щодо спливу строку позовної давності, а тому сума пені підлягає задоволенню у сумі 5492,92грн. за період з 16.07.2012р. по 13.11.2012р.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про часткове задоволення позовних вимог у сумі 120110,75 грн.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

При таких обставинах доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 03.10.2013р. по справі №905/5193/13 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор», м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 03.10.2013р. по справі №905/5193/13 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 03.10.2013р. по справі №905/5193/13 - залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: Т.М. Колядко

Н.М. Принцевська

Надруковано 5 прим.:

1. Позивачу;

2. Відповідачу;

3. У справу;

4. ДАГС;

5. ГСДО