Ухвала

від 10.10.2013 по справі 815/157/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2013 р.Справа № 815/157/13-а

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Заболотної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Багіра-Плюс" до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Багіра-Плюс" звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби від 07.12.2012 року № 0007502200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 4 480 грн., з яких 3 584 грн. - за основним платежем та 896 грн. - за штрафними санкціями та № 0007492200, яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 4 122 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що твердження відповідача щодо фіктивності правочинів ТОВ «Багіра Плюс» з його контрагентом є безпідставними, адже господарська операція з придбання насіння у ПП «Трейдінг-Черкаси» мала реальний характер. Первинна документація, що підтверджує здійснення цієї операції, була оформлена належним чином та надавалась під час проведення перевірки податковому органу.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ДПІ у Біляївському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби правонаступником Державною податковою інспекцією у Біляївському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 17297565.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що ДПІ у Біляївському районі Одеської області ДПС проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Багіра плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам із контрагентом-постачальником ПП «Трейдінг-Черкаси» за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року.

За наслідками вказаної перевірки відповідачем складений акт №1495/22/34421633 від 14.11.2012 року, яким встановлені порушення п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 4 122 грн.; абз. «а» п. 198.1, п.198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 3 584 грн.

За висновком податкового органу, Товариство у періоді, що перевірявся, протиправно сформувало податковий кредит та безпідставно віднесло до складу валових витрат витрати по постачальнику ПП «Трейдінг-Черкаси», оскільки згідно довідки ДПІ у м. Черкаси «Про результати проведення зустрічної звірки ПП «Трейдинг-Черкаси» щодо документального підтвердження господарських відносин з покупцями та постачальником ТОВ «Сарес», їх реальності та повноти відображення в обліку» документи, складені від імені ПП «Трейдинг-Черкаси» за липень 2011 року не можуть вважатися первинними та бути документальним підтвердженням здійснення господарських операцій за ними та свідчать про те, що правочини між зазначеним суб'єктом господарювання та його покупцями та постачальниками оформлені без мети настання реальних наслідків. Такий висновок зроблено ДПІ у м. Черкаси з посиланням на акт перевірки Броварської ОДПІ від 07.11.2011 року № 79/232/36030747 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сарес», яке є постачальником ПП «Трейдинг-Черкаси», на підставі чого податковий орган дійшов висновку про відсутність реального виконання господарських операцій ТОВ «Сарес», у тому числі і з ПП «Трейдинг-Черкаси».

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ того, що господарські операції між позивачем та ПП «Трейдинг-Черкаси» не містять у суті своїй розумних економічних та інших причин (ділової мети), та свідчать про укладення позивачем правочинів без мети настання відповідних йому правових наслідків та намір одержати економічний ефект в результаті підприємницької діяльності, а також про участь позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

На підставі зазначеного акту ДПІ у Біляївському районі Одеської області ДПС прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що у господарських відносинах контрагента та позивача, для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту має враховуватись реальний факт поставки, використання у власній діяльності та обліку товарів саме позивачем, який не несе відповідальності за дії своїх контрагентів чи будь-якого іншого постачальника - третьої особи, через те, що закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентами-продавцями із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем.

Оскільки доказів того, що у спірних правовідносинах позивач був обізнаний з обставинами організації господарської діяльності ПП «Трейдінг-Черкаси», діяв взаємоузгоджено та зловмисно з контрагентом, маючи на меті завдати шкоди інтересам держави, або мав інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, відповідач під час розгляду справи не надав, суд визнав протиправними та скасував оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає правильним та обґрунтованим, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання робіт та послуг, що призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вказаних вище вимог Законів при формуванні валових витрат та податкового кредиту, останній не може бути позбавлений такого права.

Платник податків (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування валових витрат та податкового кредиту, не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентами постачальника товару вимог законодавства щодо створення підприємств, здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати та податковий кредит за порушення такими контрагентами правил ведення фінансово-господарської діяльності. У разі, коли вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо них, адже законами іншого не передбачено.

Недобросовісність платника та нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними суб'єктами господарювання, з якими постачальник мав певні господарські відносини, порушеннями вимог законодавства щодо ведення фінансово-господарської діяльності.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, таких доказів на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати, не спростовано.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22 липня 2011 року ТОВ «Багіра Плюс» з метою забезпечення виробництва сировинною базою придбало у ПП «Трейдінг-Черкаси» насіння гарбуза вагою 1 000 кг на загальну суму 21 504 грн.

Договір з ПП «Трейдінг-Черкаси» не укладався, підставою придбання товару був рахунок-фактура № ПП-000034 від 22.07.2011 року та відповідне платіжне доручення №203 від 25 липня 2011 року, згідно з яким товар оплачено в повному обсязі.

Передача товару ПП «Трейдінг-Черкаси» була відображена у первинній документації, що підтверджується видатковою накладною № ПП-0000152 від 22.07.2011 року та податковою накладною № 18 від 22.07.2011 року.

Факт оплати придбаного насіння гарбуза засвідчується банківською випискою та актом звіряння взаємних розрахунків за липень 2011 р. між ТОВ «Багіра Плюс» та ПП «Трейдінг-Черкаси».

Для транспортування придбаної продукції між ТОВ «Багіра Плюс», як замовником, та приватним підприємством комерційної фірми (далі - ППКФ) «Багира і Ко», як , було укладено договір перевезення №01/07-11 від 01.07.2011 року, відповідно до п. 1.1. якого перевізник зобов'язується надавати послуги замовнику щодо перевезення вантажів.

За надані послуги перевезення позивачем сплачено ППКФ «Багира і Ко» 900 грн., в тому числі ПДВ - 150 грн., що підтверджується рахунком № 31-07/1 від 31.07.2011 року.

Крім того, факт здійснення перевезення підтверджено актом виконаних робіт з перевезення вантажу № 07/1 від 31.07.2011 року, податковою накладною № 849 від 31.07.2011 року на загальну суму 900 грн., товарно-транспортною накладною, подорожнім листом вантажного автомобіля № 336875 від 22.07.2011 року тощо.

Відповідно до видаткових та податкових накладних придбана продукція реалізована основним покупцям - ПП «Таврія Плюс» та ТОВ «Торговий дім «Копійка».

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновку податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ПП «Трейдінг-Черкаси», стала довідка ДПІ у м. Черкаси «Про результати проведення зустрічної звірки ПП «Трейдинг-Черкаси» щодо документального підтвердження господарських відносин з покупцями та постачальником ТОВ «Сарес», їх реальності та повноти відображення в обліку» з висновком про те, що документи, складені від імені ПП «Трейдинг-Черкаси» за липень 2011 року не можуть бути документальним підтвердженням здійснення господарських операцій за ними та свідчать про укладання правочинів між зазначеним суб'єктом господарювання та його покупцями та постачальниками оформлені без мети настання реальних наслідків. Такий висновок зроблено ДПІ у м. Черкаси з посиланням на акт перевірки Броварської ОДПІ від 07.11.2011 року № 79/232/36030747 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сарес», яке є постачальником ПП «Трейдинг-Черкаси», на підставі чого податковий орган дійшов висновку про відсутність реального виконання господарських операцій ТОВ «Сарес», у тому числі і з ПП «Трейдинг-Черкаси».

Колегія суддів зазначає, що порушення певним постачальником товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат та податкового кредиту.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит чи праві на валові витрати. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом при вирішенні справи у суді першої інстанції не наведено обґрунтованих доводів тому, що правочини позивачем вчинено з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, податковий орган, роблячи висновки про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин, вказує на нікчемність укладених між ними договорів, оскільки такі вчинено без мети настання реальних наслідків.

Колегія суду наголошує на відсутності підстав для такого твердження податкового органу, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, дотримання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини другої ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Із набуттям чинності з 01.01.2011 р. змін до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу ст. 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою, податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин першої та другої ст. 228 Цивільного кодексу України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої ст. 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин першої та другої ст. 228 Цивільного кодексу України.

Податкові органи, на підставі частини третьої ст. 228 Цивільного кодексу України чи ст. 207 Господарського кодексу України, можуть у судовому порядку доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

Отже, з огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої ст. 228 Цивільного кодексу України чи ст.ст. 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

З урахуванням викладеного слід погодитися з наданою судом першої інстанції правовою оцінкою обставин справи про дотримання Підприємством необхідних умов для формування податкового кредиту та валових витрат за операціями з названим контрагентом та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваних донарахувань.

Оскільки висновки суду першої інстанції відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваної постанови не вбачається, тому апеляційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Багіра-Плюс" до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.