Постанова

від 12.11.2013 по справі 801/9273/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 листопада 2013 р. (12:41) Справа №801/9273/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Сидоренка Д.В., при секретарі Леоновій В.В.,

розглянувши за участю представників:

позивача - Фоміної О.В., довіреність №б/н від 24.09.2013 року,

Василенко В.Г., довіреність № б/н від 09.10.2013 року,

відповідача - Базілевич Н.В., довіреність № 3807/10/10-0 від 11.11.2013 року,

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Ленінського міжрайонного управління водного господарства

до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Обставини справи: До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшла позовна заява Ленінського міжрайонного управління водного господарства (далі по тексту - позивач, Ленінське МУВГ) до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі по тексту - відповідач, Керченська ОДПІ) з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000192204 від 16.09.2013 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим органом при визначенні податкового зобов'язання підприємства з податку на додану вартість необґрунтовано до об'єкту оподаткування віднесено операції з постачання електричної енергії для подачі води на полив сільськогосподарських культур. Позиція позивача заснована на тому, що відповідно до умов договору про постачання електричної енергії, укладеного з Ленінським РЕС, Ленінське міжрайонне управління водного господарства є споживачем електричної енергії, а тому компенсація замовниками послуг з подачі води вартості електричної енергії у точках водовідведення не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість як операція з поставки товарів та послуг, що передбачає передачу права власності, розпорядження або користування.

Присутні у судовому засіданні 12.11.2013 року представники позивача наполягали на задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував. Раніше відповідачем суду були надані письмові заперечення на позовну заяву, в яких він з позовними вимогами не погодився та просив відмовити у їх задоволенні. Позиція відповідача обґрунтована тим, що в ході проведеної перевірки позивача встановлено відсутність обов'язкової реєстрації підприємства платником податку на додану вартість у зв'язку із перевищенням загальної суми від здійснення операцій поставки у 300000,00 грн. Вказане порушення виникло внаслідок того, що Ленінським МУВГ при визначенні об'єкту оподаткування не були враховані операції з постачання електричної енергії для подачі води на полив сільськогосподарських культур. Згідно з положеннями Податкового кодексу України у зв'язку із виявленим порушенням позивач несе відповідальність на рівні зареєстрованих платників податку на додану вартість. Тому, на думку відповідача, відсутні підстави для скасування податкового повідомлення-рішення №0000192204 від 16.09.2013 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 ч.2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Функції державних органів відносно контролю щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, визначено положеннями Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України).

Згідно з п.п. 41.1.1 п.41. ст. 41 ПК України контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Статтею 20 ПК України контролюючим органам надано право, зокрема, проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Як свідчать матеріали справи, 01.03.2001 року проведено державну реєстрацію юридичної особи - Ленінського міжрайонного управління водного господарства (код юридичної особи - 01039582), що підтверджується витягом з ЄДРПОУ станом на 12.12.2012 року (т.ІІ а.с.33).

Наказом Державного агентства водних ресурсів України від 31.01.2012 року за №24 затверджено Положення про Ленінське міжрайонне управління водного господарства (т.ІІ а.с.40-44).

Згідно з пунктом 1.1. цього Положення Ленінське міжрайонне управління водного господарства є бюджетною неприбутковою організацією і належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у галузі водного господарства і меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів - Державного агентства водних ресурсів України.

Таким чином, Ленінське міжрайонне управління водного господарства є суб'єктом господарювання, у зв'язку з чим зобов'язане виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку із здійснення господарської діяльності, у тому числі стосовно нарахування та сплати податків до бюджету.

Наказом В.о. начальника Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим від 29.08.2013 року №128 призначено проведення документальної позапланової перевірки Ленінського міжрайонного управління водного господарства (т.І а.с.18-19).

Повідомленням від 30.08.2013 року №116/22-04 позивача було сповіщено про проведення перевірки (т.І а.с.17).

На підставі зазначеного вище, посадовими особами Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим у період з 30.08.2013 року по 05.09.2013 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Ленінського міжрайонного управління водного господарства (код ЄДРПОУ - 01039582) з питань здійснення фінансово-господарської діяльності та достовірності визначення показників податкової звітності за період з 01.07.2010 року по 30.06.2013 року.

Проведеною перевіркою встановлено, що за період з 01.07.2010 року по 30.06.2013 року підприємство як неприбуткове отримувало грошові кошти на загальний фонд з державного бюджету згідно кошторису, а також отримувало доходи на спеціальний рахунок від надання послуг населенню.

За 2010 рік підприємством отримано доходу від надання послуг населенню (перераховані на спеціальний фонд) у сумі 330358,24 грн., у тому числі за 1 півріччя 2010 року у сумі 83123,54 грн., за липень - 59860,32 грн., за серпень - 38558,34 грн., за вересень - 126699,26 грн., за жовтень 0 12271,71 грн., за листопад - 2992,30 грн., за грудень - 6852,24 грн.

Тобто, 01.10.2010 року Ленінським МУВГ було досягнуто доходу у розмірі 300000,00 грн., у зв'язку з чим підприємство підлягало обов'язковій реєстрації як платник податку на додану вартість.

Проте, в порушення п.2.3.1 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість», п.181.1 статті 181, п.183.1, п.183.2 статті 183 Податкового кодексу України підприємство при досягнення отриманого доходу понад 300000,00 грн. не зареєструвалось платником податку на додану вартість та не подало реєстраційну заяву до органу державної податкової служби.

За не подання заяви підприємство несе відповідальність за не нарахування або не сплату податку на додану вартість на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Зазначене вище призвело до заниження підприємством податку на додану вартість на загальну су 182532,37 грн., у тому числі за 2 півріччя 2010 року - 3686,04 грн. (жовтень - 2045,29 грн., листопад - 498,71 грн., грудень - 1142,04 грн.), за 2011 рік на суму 52126,33 грн. (січень - 315,24 грн., лютий - 244,94 грн., березень - 705,15 грн., квітень - 739,90 грн., травень - 1164,08 грн., червень - 9776,92 грн., липень - 8682,86 грн., серпень - 7124,19 грн., вересень - 3792,65 грн., жовтень - 16774,23 грн., листопад - 2279,22 грн., грудень - 526,98 грн.), за 2012 рік на суму 55229,00 грн. (січень - 485,38 грн., лютий - 527,19 грн., березень - 594,14 грн., квітень - 4030,24 грн., травень - 6130,85 грн., червень - 4051,68 грн., липень - 7740,65 грн., серпень - 7814,16 грн., вересень - 4200,43 грн., жовтень - 12613,37 грн., листопад - 787,00 грн., грудень - 6253,91 грн.) та за 1 півріччя 2013 року на суму 71491,00 грн. (січень - 184,43 грн., лютий - 1218,24 грн., березень - 1679,50 грн., квітень - 21407,21 грн., травень - 32218,18 грн., червень - 14789,45 грн.).

Висновки перевірки зафіксовані в акті №209/22.04/01039582 від 05.09.2013 року (т.1 а.с.10-16, 20-29).

На підставі даних акту перевірки, враховуючи виявлені порушення, податковим органом 16.09.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000192204, в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість у розмірі 226962,65 грн., у тому числі 182532,37,00 грн. за основним платежем та 44430,65 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.30).

Згідно із розрахунком, що є додатком до акту перевірки №209/22.04/01039582 від 05.09.2013 року (т.І а.с.31), штрафні санкції застосовані до позивача:

у розмірі 43920,28 грн. на підставі п.123.1 ст.123 ПК України (з у рахуванням п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України) за виявлене заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість,

у розмірі 510,00 грн. на підставі п.117.1 ст. 117 ПК України за не подання заяви про реєстрацію платником податку на додану вартість,

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням №0000192204 від 16.09.2013 року, позивачем було його оскаржено у судовому порядку.

Під час розгляду справи судом перевірено прийняте відповідачем рішення на відповідність вимогам законодавства та встановлено наступне.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначалось вище, проведеною перевіркою позивача було встановлено порушення вимог законодавства, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за період з жовтня 2010 року по червень 2013 року.

У період до 01.01.2011 року порядок оподаткування податком на додану вартість було врегульовано положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168-/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168).

Пунктом 1.3 статті 1 Закону № 168 визначалось, що платником податку є особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

У відповідності до п.п.2.3.1 п.2.3 ст. 2 Закону № 168 особа підлягала обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Аналогічні вимоги щодо обов'язку особи зареєструватися платником податку визначені положеннями Розділу V Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 року (далі по тексту - ПК України).

Так, згідно із п.181.1 ст. 181 ПК України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Отже, із змісту наведених норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України слідує, що підставою для обов'язкової реєстрації особи платником податку на додану вартість є здійснення останньою операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, на суму, яка перевищує 300000 гривень.

Враховуючи зазначене вище, під час розгляду справи судом з'ясовувалось питання щодо загального обсягу операцій з постачання товарів (робіт, послуг), здійснених позивачем у перевіряємий період.

Підпунктом 3.1.1. пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість передбачалось, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України

Визначення поставки товару було наведено у пункті 1.4 статті 1 Закону № 168 та передбачало, що під поставкою товару слід розуміти будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

З 01.01.2011 року об'єкт оподаткування податком на додану вартість визначається у відповідності до положень статті 185 ПК України.

Згідно із пунктом 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Під постачанням товарів у відповідності до п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 ПК України слід розуміти будь-яку передачу права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. З метою застосування терміна «постачання товарів» електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.

Згідно з пунктом 2.1.2 Положення про Ленінське міжрайонне управління водного господарства, затвердженого наказом Державного агентства водних ресурсів України від 31.01.2012 року за №24, одним із основних завдань Ленінського МУВГ є забезпечення у межах своєї компетенції потреб населення і галузей економіки у водних ресурсах.

В межах статутної діяльності Ленінським міжрайонним управлінням водного господарства укладались договори про надання послуг з подачі води на полив сільськогосподарських культур.

Відповідно до умов вказаних договорів, копії яких наявні в матеріалах справи (т.І а.с.32-162), подача води водокористувачу здійснюється з точки водовиділу. Точкою водовиділу вважається насосна станція з регулюючою ємністю, водоводом та гідротехнічною спорудою на ньому, що перебувають на балансі виконавця, з якої здійснюється подача води замовнику.

У відповідності до пункту 3.2 договорів перед початком та по закінченні поливного сезону складається акт звірки показників приладів обліку електроенергії у точці водовиділу. У разі встановлення порушення обліку електроенергії (вихід з ладу лічильника, відсутність обліку по одній з фаз і т.п.) розрахунок використаної електроенергії здійснюється на підставі Методики розрахунку використаної електроенергії, недорахованої в результаті порушення користувачем Правил користування електроенергією, затвердженої постановою НКРЕ від 04.05.2006 року № 562.

Порядок розрахунків між замовником та виконавцем передбачений розділом 4 договорів, згідно з яким оплата вартості послуг з подачі води на полив зрошуваних або зволоження осушених земель здійснюється за договірною ціною вартості послуг з подачі 1 куб.м води за фактично подані обсяги води відповідно до положень Методики формування ціни на подачу води на зрошення, промислові та комунальні потреби, затвердженої наказом Держводгоспу від 29.11.2006 року № 233.

Договірна ціна узгоджується у Протоколі погодження договірної ціни на послуги з подачі 1 куб.м води.

Підставою для платежів за фактично подані замовнику обсяги води на полив зрошуваних земель є:

- рахунок виконавця, складений згідно до договірної ціни (у разі зміни вартості послуг з подачі води здійснюється згідно укладеної додаткової угоди) на підставі двостороннього акта подачі-приймання обсягів води та звірки розрахунків за послуги з її подачі,

- двосторонній акт звірки обсягів використаної електроенергії по точці водовиділу,

- діючий на період розрахунків тариф на 1 кВт.год. електроенергії, відповідно до установленого НКРЕ порядку.

Пунктом 4.8 договорів передбачено, що замовник відшкодовує виконавцю вартість електроенергії, оплаченої виконавцем за обсяги використаної електроенергії для подачі води замовнику до кінця звітного місяця.

На думку позивача, свідченням того, що отримане відшкодування вартості електроенергії не відноситься до доходу є те, що за умовами договорів вартість використаної електроенергії не входить до договірної ціни вартості послуг з подачі води замовнику, а є окремою складовою частиною.

Обґрунтовуючи свої доводи, позивач посилався на умови договорів про надання послуг з подачі води на полив сільськогосподарських культур, а також на калькуляції договірної вартості послуг з подачі води на зрошення (т.ІІ а.с.71-72), де відшкодування витрат водокористувачами електроенергії від точки водовиділу визначено окремо від доходів за надання послуг з подачі води.

Суд погоджується із тим, що плата за подачу води та плата за використану електроенергію справлялись позивачем окремо. Проте, вказані кошти надходили на спеціальний рахунок позивача як доходи, одержані бюджетною установою (організацією) згідно із затвердженим у встановленому порядку кошторисом, що встановлено перевіркою та підтверджується даними податкового звіту про використання коштів неприбуткових установ та організацій.

Так, згідно із наявними в матеріалах справи податковими звітами (т.ІІ а.с.60-70) позивачем у рядку 1.3 декларувались доходи, одержані бюджетною установою (організацією), що зараховані на рахунки спеціального фонду цієї установи (організації) згідно із затвердженим у встановленому порядку кошторисом. Показник рядка 1.3 визначений за сумою рядків 1.3.5 та 1.3.7 податкового звіту та складається із суми доходів від надання платних послуг, пов'язаних з основною статутною діяльністю, а також із інших надходжень, що зараховуються до складу кошторисів (на спеціальні рахунки).

Відповідно до наданих у судовому засіданні пояснень, позивач не заперечував проти того, що у графі 1.3.7 «інші надходження, що зараховуються до складу кошторисів (на спеціальні рахунки)» ним декларувалась сума надходжень з відшкодування витрат за використану електроенергію.

Таким чином, позивачем самостійно суму коштів з відшкодування витрат за використану електроенергію було віднесено до складу доходів.

З огляду на зазначене вище, суд робить висновок про те, що вартість використаної електроенергії є складовою частиною вартості послуг з подачі води.

Така позиція суду обґрунтована ще й тим, що здійснення подачі води за допомогою насосної станції є неможливим без використання електричної енергії.

Наполягаючи на задоволенні позовних вимог, позивач також вказав на те, що кошти за електроенергію, які отримувались ним від населення, спрямовувались на компенсацію витрат за договором з ВАТ «Крименерго», а отже, такі кошти не є доходом.

Однак, суд не може погодитися з такою позицією позивача з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що між ВАТ «Крименерго» (постачальник) та Ленінським міжрайонним управлінням водного господарства (споживач) укладались договори про поставку електричної енергії (т.ІІ а.с.121-135).

Відповідно до умов договору постачальник постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує її вартість.

Отже, позивач сплачував вартість використаної електроенергії, а не здійснював перерахування коштів, які надійшли від третіх осіб.

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що податковим органом правомірно до загальної суми доходу, отриманого позивачем від здійснення операцій з поставки, було включено суму коштів, отриману як плату за спожиту електроенергію для подачі води.

Відтак, за наслідками перевірки податковий орган дійшов вірних висновків щодо отримання позивачем станом на 01.10.2010 року доходу від здійснення операцій з поставки понад 300000,00 грн.

Внаслідок цього, у позивача у відповідності до вимог податкового законодавства виник обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість.

Невиконання позивачем цього обов'язку призвело до порушення ним п.2.3.1 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість», п.181.1 статті 181, п.183.1, п.183.2, п.183. 10 статті 183, п.187.1 ст. 187 Податкового кодексу України.

Згідно з п.п.54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК Україні контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

У відповідності до п.123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Пунктом 7 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Згідно з пунктом 117.1 ст. 117 ПК України неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 170 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 510 гривень.

З огляду на зазначене вище, податковим органом правомірно донараховано позивачу суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 182532,37 грн., а також застосовані штрафні санкції у розмірі 44430,28 грн. (43920,28 грн. + 510,00 грн.).

Таким чином, під час розгляду справи, вимоги позивача не знайшли документального та нормативного обґрунтування, у зв'язку з чим суд відмовляє у їх задоволенні.

У судовому засіданні, яке відбулось 12.11.2013 року, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ст. 163 КАС України постанова оформлена та підписана 18.11.2013 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Сидоренко Д.В.