Ухвала

від 05.03.2014 по справі 801/9273/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/9273/13-а

05.03.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Омельченка В. А.

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу № 801/9273/13-а за апеляційною скаргою Ленінського міжрайонного управління водного господарства на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Сидоренко Д.В. ) від 12.11.2013

за позовом Ленінського міжрайонного управління водного господарства (вул. Трудова, буд.8-а, селище міського типу Леніне, Ленінський район, Автономна Республіка Крим, 98200)

до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономій Республіці Крим (вул. Борзенко, буд.40, місто Керч, Автономна Республіка Крим, 98300)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.11.2013 у задоволенні адміністративного позову Ленінського міжрайонного управління водного господарства - відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням суду, Ленінське міжрайонне управління водного господарства звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.11.2013 скасувати та прийняте нове рішення, яким позов задовольнити, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.

Правом на участь у судовому засіданні сторони не скористались. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження.

Судова колегія не приймає доводи клопотання позивача про відкладення справи слуханням, оскільки відповідно до вимог частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку статей 195, пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи Ленінське міжрайонне управління водного господарства (далі-позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі- відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000192204 від 16.09.2013.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 226962,65 грн., оскільки позивач несе відповідальність на рівні зареєстрованих платників податку на додану вартість.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач .

При апеляційному перегляді справи встановлено, що16.09.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000192204 про визначення позивачу суми грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість у розмірі 226962,65 грн., у тому числі: основний платіж- 182532,37,00 грн. та штрафні санкції-44430,65 грн.

Передумовою визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість став акт №209/22.04/01039582 від 05.09.2013 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань здійснення фінансово-господарської діяльності та достовірності визначення показників податкової звітності за період з 01.07.2010 по 30.06.2013.

Перевіркою встановлено, що за період з 01.07.2010 по 30.06.2013 підприємство, як неприбуткове, отримувало грошові кошти на загальний фонд з державного бюджету згідно кошторису, а також отримувало доходи на спеціальний рахунок від надання послуг населенню, позивачем 01.10.2010 було досягнуто доходу у розмірі 300000,00 грн., у зв'язку з чим підприємство підлягало обов'язковій реєстрації як платник податку на додану вартість. Проте, в порушення підпункту 2.3.1 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 181.1 статті 181, пункту183.1, пункту183.2 статті 183 Податкового кодексу України підприємство при досягнення отриманого доходу понад 300000,00грн. не зареєструвалось платником податку на додану вартість та не подало реєстраційну заяву до органу державної податкової служби. Зазначене вище призвело до заниження підприємством податку на додану вартість на загальну суму 182532,37 грн.

У період до 01.01.2011 порядок оподаткування податком на додану вартість було врегульовано положеннями Закону України "Про податок на додану вартість". Аналогічні вимоги щодо обов'язку особи зареєструватися платником податку визначені положеннями Розділу V Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Із змісту норм Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України слідує, що підставою для обов'язкової реєстрації особи платником податку на додану вартість є здійснення останньою операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, на суму, яка перевищує 300000,00грн.

Підпунктом 3.1.1. пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачалось, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України. Визначення поставки товару було наведено у пункті 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» та передбачало, що під поставкою товару слід розуміти будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

З 01.01.2011 об'єкт оподаткування податком на додану вартість визначається у відповідності до положень пункту 185.1статті 185 Податкового кодексу України, згідно з яким об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Під постачанням товарів у відповідності до підпунктом 14.1.191 пункту14.1 статті 14 Податкового кодексу України слід розуміти будь-яку передачу права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. З метою застосування терміна "постачання товарів" електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.

Як свідчать матеріали справи проведеною перевіркою позивача було встановлено порушення вимог законодавства, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за період з жовтня 2010 року по червень 2013 року.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що в межах статутної діяльності (одним із основних завдань позивача є забезпечення у межах своєї компетенції потреб населення і галузей економіки у водних ресурсах) позивачем укладались договори про надання послуг з подачі води на полив сільськогосподарських культур, відповідно до умов вказаних договорів, подача води водокористувачу здійснюється з точки водовиділу. Точкою водовиділу вважається насосна станція з регулюючою ємністю, водоводом та гідротехнічною спорудою на ньому, що перебувають на балансі виконавця, з якої здійснюється подача води замовнику.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що плата за подачу води та плата за використану електроенергію справлялись позивачем окремо.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що вказані кошти надходили на спеціальний рахунок позивача як доходи, одержані бюджетною установою (організацією) згідно із затвердженим у встановленому порядку кошторисом, що встановлено перевіркою та підтверджується даними податкового звіту про використання коштів неприбуткових установ та організацій.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що згідно податковим звітам позивачем у рядку 1.3 декларувались доходи, одержані бюджетною установою (організацією), що зараховані на рахунки спеціального фонду цієї установи (організації) згідно із затвердженим у встановленому порядку кошторисом. Показник рядка 1.3 визначений за сумою рядків 1.3.5 та 1.3.7 податкового звіту та складається із суми доходів від надання платних послуг, пов'язаних з основною статутною діяльністю, а також із інших надходжень, що зараховуються до складу кошторисів (на спеціальні рахунки).

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вартість використаної електроенергії є складовою частиною вартості послуг з подачі води, оскільки позивачем самостійно суму коштів з відшкодування витрат за використану електроенергію було віднесено до складу доходів. Здійснення подачі води за допомогою насосної станції є неможливим без використання електричної енергії.

Помилковими вважаються посилання заявника апеляційної скарги на те, що кошти за електроенергію, які отримувались ним від населення, спрямовувались на компенсацію витрат за договором з ВАТ "Крименерго", а отже, такі кошти не є доходом, оскільки позивач сплачував вартість використаної електроенергії, а не здійснював перерахування коштів, які надійшли від третіх осіб.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що між ВАТ "Крименерго" (постачальник) та позивачем (споживач) укладались договори про поставку електричної енергії, згідно яких постачальник постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує її вартість, тому відповідачем правомірно до загальної суми доходу, отриманого позивачем від здійснення операцій з поставки, було включено суму коштів, отриману як плату за спожиту електроенергію для подачі води.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо отримання позивачем станом на 01.10.2010 доходу від здійснення операцій з поставки понад 300000,00 грн., тому у позивача у відповідності до вимог податкового законодавства виник обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість.

Слід зазначити, що з урахуванням приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123, пункту 7 підрозділу 10 Розділу ХХ, пункту 117.1 статті 117 Податкового кодексу України відповідачем правомірно донараховано позивачу суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 182532,37 грн., а також застосовані штрафні санкції у розмірі 44430,28 грн. (43920,28 грн. + 510,00 грн.).

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Оцінюючи дії Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим щодо прийняття податкового повідомлення-рішення №0000192204 від 16.09.2013 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 226962,65 грн., суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що приймаючи податкове повідомлення-рішення №0000192204 від 16.09.2013 про визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 226962,65 грн., відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Ленінського міжрайонного управління водного господарства залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.11.2013 у справі № 801/9273/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко