Постанова

від 20.11.2013 по справі 905/2908/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.11.2013 р. справа №905/2908/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівТатенко В.М. Сгара Е.В., Марченко О.А.

за участю представників сторін: від позивача:Таран М.В. довіреність від відповідача:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Азов-Строй», м. Маріуполь Донецька область на рішення господарського судуДонецької області від 27.08.2013р. по справі№ 905/2908/13 (суддя: Риженко Т.М.) за позовом Приватного підприємства «Ризалит», м. Донецьк до Приватного підприємства «Азов-Строй», м. Маріуполь Донецька область простягнення 519' 402,17грн.

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Ризалит», м. Донецьк (далі - «Позивач») звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Азов-Строй», м. Маріуполь Донецька область (далі - «Відповідач») суми 519.402,17 грн., яка складається з 465.580,41грн. - основної заборгованості, 35' 255,63грн. - пені, 17' 028,76грн. - 3% річних, 1' 396,74грн. - індексу інфляції.

Заявою від 22.04.2013р. позивач, в порядку ст.22 ГПК України збільшив розмір позовних вимог, якою звернувся про стягнення суми боргу у розмірі 465'580,41грн., пені у сумі 39' 116,90грн., 3% річних у розмірі 14' 704,86грн., дана заява була прийнята судом першої інтонації та у подальшому справа розглядалась в межах заявлених сум, що не суперечить нормам діючого законодавства та є правом позивача.

Заявою від 27.08.2013р. позивач, в порядку п.4 ч.1 ст.80 ГПК України відмовився від позовних вимог у частині стягнення інфляційних витрат у сумі 1'396,74грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 27.08.2013 року у справі № 905/2908/13 позовні вимоги були задоволені частково, стягнуто: заборгованість у сумі 465' 580,41грн., пеню у сумі 34' 882,16грн., 3% річних у сумі 14' 654,43грн., судовий збір у сумі 10' 302,34грн.. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. В частині стягнення індексу інфляції у сумі 1' 396,74грн. провадження у справі припинено.

Відмовляючи частково у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з часткової необґрунтованості позовних вимог; припиняючи провадження - з заяви позивача у розумінні ст.ст. 22, 78 ГПК України, керуючись п.4 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Не погодившись з прийнятим рішенням Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з'ясуванні та досліджені докази, та обстави справи, які мають значення для справи, а наслідком є невірно зроблені висновки. Зокрема, скаржник стверджує, що надані позивачем в обґрунтування позовних вимог первинні бухгалтерські документи не відповідають нормам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тому не можуть бути допустимими і належними доказами у даній справі; акт звірки розрахунків з боку відповідача підписано невстановленою особою.

Сторони були належним чином повідомленні про дату, час та місце слухання справи.

Позивач надав відзив, у якому звернувся до суду з проханням рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні позивач надав клопотання про призначення експертизи у справі. За змістом статті 101 ГПК апеляційний господарський суд, яким приймаються додаткові докази і перевіряється законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, вправі призначити судову експертизу на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку. Однак, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

На підставі наведеного, суд не вбачає підстав для призначення експертизи, клопотання судом відхиляється.

Відповідач у судове засідання не з'явився, надіслав телеграму з проханням відкласти розгляд справи, у зв'язка з перебуванням у відрядженні.

Суд не вбачає підстав для відкладення, адже справа містить достатньо доказів для прийняття обґрунтованого рішення, з урахуванням приписів 101 ГПК України клопотання відхиляється.

Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається лише на ті документи, які вже досліджувались судом, приймаючи до уваги те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника відповідача.

Відповідно до статей 4 4 , 81 1 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з дотриманням норм матеріального права та процесуального права; а апеляційну скаргу - такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 01 серпня 2011 року між Приватним підприємством "Ризалит", як Постачальником та Приватним підприємством "Азов-Строй", як Покупецем було укладено договір поставки №13572 (далі - договір), предмет якого передбачає, що Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця Товар у порядку і на умовах, передбачених даним Договором, а Покупець зобов'язався прийняти і сплатити Товар в порядку і на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до п.1.2 договору, найменування, кількість, асортимент, ціна і вартість Товару вказуються в Накладних, що є невід'ємною частиною даного Договору. Відповідно п.1.3 договору загальна сума договору визначається як наростаюча сума по всіх поставках, виконаних Постачальником протягом всього терміну дії даного Договору.

Відповідно до розділу 3 договору, приймання продукції кількості та якості здійснюються у відповідності з Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965р. № П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю від 25.04.1965р. №П-7.

Загальна сума Договору становить 2000000 (два мільйони) грн. (п.5.1 Договору).

Покупець оплачує Товар за договірною ціною, яка вказана в рахунку-фактурі і накладній (п.5.2 Договору).

Розрахунок за поставлений товар здійснюється Покупцем на умові відстрочення платежу на 3 (три) календарних дні з моменту відвантаження товару за безготівковим розрахунком (п.5.3 Договору).

Пунктом 6.3 договору передбачено, що у разі прострочення оплати Товару по накладній зверху вказаного в пункті 5.2 договорів терміну відстрочення платежу Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що діяла в період сплати пені від суми простроченого платежу.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до 31 грудня 2011 року, але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань (п.8.1 Договору). У випадку якщо жодна із Сторін за 30 днів до закінчення дії договору не заявить про припинення його дії, договір вважається продовженим на кожен подальший рік (п.8.2 Договору).

Позивачем було здійснено поставку Відповідачу, що підтверджується видатковими накладними, які підписано та завірено печатками з боку обох Сторін без зауважень та податковими накладними.

Відповідачем було здійснено лише часткову оплату за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 465.580,41грн., яка також підтверджується актом звірки розрахунків станом на травень-червень 2012р., який підписано та завірено печатками з боку обох Сторін без зауважень.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 465' 580,41грн., і як наслідок нарахування додаткових сум за виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Донецький апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що між сторонами був укладений договір, який за своєю правовою природою є договором поставки, тому спірні відносини, регулюються главою 30 розділом 1 Господарського кодексу («ГК») України (ч.6 ст. 265 ГК України) та главою 54 розділом 1 Цивільного кодексу («ЦК») України.

Приписи статті 265 ГК України встановлюють, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1,2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частини 1, 2, 3 ст. 692 ЦК України встановлено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається та відповідачем не спростовується, що обладнання було поставлено покупцю у строки узгоджені сторонами.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п. 12 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965р. № П-6 (приймання продукції по кількості) здійснюється за транспортними і супровідними документам (рахунком-фактурою, специфікацією, описом, пакувальними ярликами тощо) відправника (виготовлювача). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні . Відповідач не заперечує проти отримання від позивача товару, однак Відповідних актів, з яких вбачалося б про відсутність певних документів чи доказів наявності будь-яких заперечень під час отримання товару (невідповідність товару за кількістю), у відповідності до цієї Інструкції, відповідачем не надано.

Згідно ч. 1 ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (ч. 2 ст. 666 Цивільного кодексу України).

Виходячи зі змісту статей 688 та 690 Цивільного кодексу України, товари, від яких покупець відмовився, повинні прийматися ним за відповідальне зберігання.

Матеріали справи не містять доказів відмови від продукції та прийняття її у встановленому порядку на відповідальне зберігання.

Тому суд вважає, що продукція за договором була поставлена відповідачем у відповідності до його умов та з усіма документами, визначеними у пункті 2.2 договору.

З урахування вище наведеного, не спростування сторонами належними доказами, що між ними існували інші договірні зобов'язання, не надання відповідачем належних доказів в підтвердження невідповідності первинних документів вимогам їх складання, тощо не знайшли свого підтвердження під час перегляду судового рішення в апеляційній інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у сумі 465.580,41грн..

Відповідно до ст.. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Положеннями ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина шоста статті 232 ГК України визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки стягнення 3% річних, пені колегія суддів погоджується з висновком суду першою інстанцією щодо часткової обґрунтованості заявлених позивачем сум, у зв'язку з чим стягненню підлягає сума 3% річних у розмірі 14654,43 грн., пеня у розмірі 34882,16 грн..

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Азов-Строй», м. Маріуполь Донецька область - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 27.08.2013 року у справі №905/2908/13 - залишити без змін.

Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: О.А. Марченко Е.В. Сгара

Надруковано примірників: 1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - у справу; 1 - ГСДО; 1 - ДАГС