Рішення

від 11.11.2013 по справі 910/570/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/570/13 11.11.13

За позовом Духовного Управління Мусульман Криму

до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Мусульманська релігійна громада "Мустафа-Джами"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бриг Компані"

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд Державного майна України

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Кримська Республіканська установа "Бахчисарайський Історико - Культурний заповідник"

третя особа-5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Республіканський Комітет Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини

третя особа-6, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство культури Автономної Республіки Крим

про визнання недійсною постанови Уряду Автономної Республіки Крим

Судді Васильченко Т.В (головуючий)

Куркотова Є.Б.,

Марченко О.В.

в присутності представників сторін:

від позивача - Каймакан І.В. довіреність №37 від 12.01.2013;

від відповідача - Василенко К.В. довіреність №01-01/1239 від 30.05.2012;

від третьої особи-1 - Сейтумеров Ш.С. довіреність №7 від 12.09.2012;

від третьої особи-2 - Попкова Е.А. довіреність б/н від 12.02.2013;

від третіх осіб 3-6 - не з'явилися.

Суть спору: Духовне Управління Мусульман Криму звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим про визнання недійсною постанови Уряду Автономної Республіки Крим №397 від 10.12.1996 "Про затвердження доповнень до списку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації в 1996 році" в частині включення до додатку під номером 3 групи "Б, В, Г" об'єкта Республіканської власності - державного підприємства "Бахчисарайський завод продтоварів".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказана постанова суперечить вимогам ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та порушує права мусульман Криму, оскільки визначений у ній об'єкт приватизації є мусульманським культовим об'єктом та підлягав передачі мусульманській релігійній громаді на підставі вказаної норми законодавства.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.01.2013 порушено провадження у справі №910/570/13 та призначено розгляд справи.

04.02.2013 відповідач, через відділ діловодства суду, подав клопотання про припинення провадження у справі, оскільки даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.02.2013 залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Мусульманську релігійну громаду "Мустафа-Джами", Товариство з обмеженою відповідальністю "Бриг Компані" та Фонд державного майна України.

27.02.2013 Мусульманська релігійна громада «Мустафа-Джами», через відділ діловодства суду, подала відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з заявлених позивачем підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бриг Компані», через відділ діловодства суду, також подало заперечення на позов, в яких проти позовних вимог заперечило в повному обсязі, з підстав того, що спірна будівля перебуває у власності товариства і позивач не надав будь-яких належних доказів віднесення даної будівлі до категорії культових.

27.02.2013 відповідач подав пояснення по справі, в яких проти позовних вимог заперечив, з підстав того, що на момент затвердження акту оцінки та прийняття спірної постанови серед наданих Бахчисарайським заводом продовольчих товарів документів (за результатами останньої інвентаризації) не значилося відомостей про будь-які культові об'єкти або об'єкти, які можливо було ідентифікувати як культові на його території.

13.03.2013 третя особа-1, через відділ діловодства суду, подала додаткові пояснення по справі, в яких зауважила на тому, що саме державні органи, а не релігійні організації зобов'язані були проводити обстеження і інвентаризацію культових об'єктів, що знаходяться в державній власності та використовуються не за призначенням.

13.03.2013 відповідач також подав додаткові пояснення по справі, в яких зазначив, що позивачем не надано доказів того, що з моменту набрання чинності Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» він звертався до відповідних державних органів із клопотанням про постановку об'єкту на облік в якості культового, а також про передачу позивачу такого об'єкту, який, як зазначає останній, знаходиться у м. Бахчисарай, вул. Гаспринського, 27.

Розгляд справи судом неодноразово відкладався, в судових засідання оголошувались перерви, призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 13.05.2013, у зв'язку із закінченням терміну повноважень судді Чебикіної С.О., призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/570/13.

Згідно автоматичного розподілу, справу №910/570/13 передано на розгляд судді Васильченко Т.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2013 прийнято справу до провадження та призначено колегіальний розгляд справи № 910/570/13.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 13.05.2013 призначено колегіальний розгляд справи № 910/570/13 у наступному складі суду: Головуючий суддя: Т.В. Васильченко, судді: В.В. Бондарчук, О.В. Нечай.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2013 прийнято справу до провадження колегією суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Бондарчук В.В., Нечай О.В. та призначено справу до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.06.2013 у зв'язку з перебуванням судді - Нечай О.В. на лікарняному, призначено колегіальний розгляд справи №910/570/13 у наступному складі суду: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Бондарчук В.В., Куркотова Є.Б.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2013 прийнято справу до провадження колегією суддів у складі: Головуючий суддя Васильченко Т.В., судді: Бондарчук В.В., Куркотова Є.Б. та призначено справу до розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2013 залучено до участі у справі, на підставі ст. 27 ГПК України, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Кримську Республіканську установу "Бахчисарайський історико-культурний заповідник", Республіканський Комітет Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини, Міністерство культури Автономної Республіки Крим та відкладено розгляд справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 15.07.2013 у зв'язку з перебуванням судді Бондарчук В.В. у відпустці, призначено колегіальний розгляд справи №910/570/13 у наступному складі суду: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Нечай О.В., Куркотова Є.Б.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.07.2013, на підставі ст. 86 ГПК України, прийнято справу до провадження колегією суддів у складі: Головуючий суддя - Васильченко Т.В., судді: Нечай О.В., Куркотова Є.Б. та призначено справу до розгляду.

29.07.2013 позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просить визнати недійсною постанову Уряду Автономної Республіки Крим №397 від 10.12.1996 "Про затвердження доповнень до списку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації в 1996 році" в частині включення до додатку під номером 3 групи "Б, В, Г" об'єкта Республіканської власності - державного підприємства "Бахчисарайський завод продтоварів" у частині комплексу нежитлових будівель об'єкту «сокоекстрактный цех» розташованого за адресою м. Бахчисарай, вул. Гаспринського, 27.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 29.07.2013 у зв'язку з перебуванням судді - Куркотової Є.Б. у відпустці, призначено колегіальний розгляд справи №910/570/13 у наступному складі суду: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Нечай О.В., Ломака B.C.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.07.2013, на підставі ст. 86 ГПК України, прийнято справу до провадження колегією суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Нечай О.В., Ломака B.C. та призначено справу до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 27.08.2013 призначено колегіальний розгляд справи № 910/570/13 у наступному складі суду: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Куркотова Є.Б., Марченко О.В. у зв'язку з перебуванням суддів - Нечай О.В. та Ломака B.C. у відпустці.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.08.2013, на підставі ст. 86 ГПК України, прийнято справу до провадження колегією суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Куркотова Є.Б., Марченко О.В. та призначено справу до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 26.09.2013 справу № 910/570/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Босий В.П., судді: Куркотова Є.Б., Марченко О.В. у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. (Головуючий) на лікарняному.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.09.2013 справу прийнято до провадження колегією суддів у складі: Головуючий суддя: Босий В.П., судді: Куркотова Є.Б., Марченко О.В. та призначено справу до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.10.2013 справу № 910/570/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Ломака B.C., судді: Куркотова Є.Б., Марченко О.В., у зв'язку з перебуванням судді Босого В.П. (Головуючий) у відрядженні.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2013, на підставі ст.ст. 65, 86 ГПК України, справу № 910/570/13 прийнято до провадження колегії суддів в наступному складі суду: Головуючий суддя: Ломака B.C., судді: Куркотова Є.Б., Марченко О.В. та призначено справу до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 28.10.2013 справу № 910/570/13 передано на розгляд колегії суддів в наступному складі суду: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Куркотова Є.Б., Марченко О.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.10.2013, на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 910/570/13 прийнято до провадження колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Куркотова Є.Б., Марченко О.В. та призначено справу до розгляду.

Розглянувши в судовому засіданні 11.11.2013 клопотання відповідача про припинення провадження у справі, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки даний спір є спором про право на майно, яке, як зазначає позивач, належить йому, втім було безпідставно включено до об'єктів, які підлягають приватизації, а відтак в силу вимог ст. 12 ГПК України даний спір підвідомчий господарському суду.

Представник позивача в судовому засіданні 11.11.2013 підтримав подану ним 29.07.2013 заяву про зменшення позовних вимог, просив задовольнити.

Представники відповідача та третіх осіб-1,2 в судовому засіданні 11.11.2013 залишили дану заяву на розсуд суду.

Розглянувши в судовому засіданні 11.11.2013 заяву позивача про зменшення позовних вимог від 29.07.2013, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, оскільки зменшувати можна кількісні показники за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві, тоді як в даному випадку предметом розгляду справи є визнання недійсної постанови Уряду Автономної Республіки Крим.

В судовому засіданні 11.11.2013 представники позивача та третьої особи-1 позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи - 2 в судовому засіданні 11.11.2013 проти позовних вимог заперечили.

Представники третіх осіб-3,4,5,6 в судове засідання не з'явилися.

Треті особи-3,4 про причини їх неявки суду не повідомили, хоча про час та місце проведення судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення поштового відправлення, з відмітками про отримання.

Треті особи-5, 6, через відділ діловодства суду подали пояснення по суті позовних вимог в яких просять розглядати справу за відсутності їх представників.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що треті особи-3,4,5,6 не з'явилися в судове засідання, наявні в матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представників третіх осіб-3,4,5,6 не перешкоджає вирішенню справи по суті.

В судовому засіданні 11.11.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які приймали участь при розгляді справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Уряду Автономної Республіки Крим №397 від 10.12.1996 "Про затвердження доповнень до списку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації в 1996 році" затверджено доповнення до списків об'єктів державної власності, що підлягають приватизації у 1996 році (далі - спірна постанова), зокрема, об'єкт республіканської власності агропромислового комплексу групи "Б, В, Г" - Державне підприємство "Бахчисарайський завод продтоварів", юридична адреса: АРК, м. Бахчисарай, вул. Ракитського, 19.

На виконання даної постанови, наказом Фонду майна Автономної Республіки Крим №2179 від 26 грудня 1996 «Про прийняття рішення про приватизацію Бахчисарайського заводу продтоварів» у відповідності з Законом України «Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі» вирішено здійснити приватизацію об'єктів, які знаходяться в Республіканській власності, а саме: Бахчисарайський завод продовольчих товарів (юридична адреса: 334140, м. Бахчисарай, вул. Ракитського, 19, код 00378909) шляхом перетворення у відкрите акціонерне товариство.

Наказом Фонду майна Автономної Республіки Крим від 27.02.1997 №286 «Про створення відкритого акціонерного товариства «Бахчисарайський завод продовольчих товарів» перетворено Бахчисарайський завод продовольчих товарів у відкрите акціонерне товариство «Бахчисарайський завод продовольчих товарів" зі статутним фондом 954 681,00 грн., затверджено статут ВАТ «Бахчисарайський завод продовольчих товарів», призначено головою правління ВАТ «Бахчисарайський завод продовольчих товарів» Пителяка Василія Васильовича.

Актом прийому-передачі майна державного підприємства «Бахчисарайський завод продовольчих товарів» у статутний фонд ВАТ «Бахчисарайський завод продтоварів» Фонд майна АР Крим, передав, а голова правління ВАТ «Бахчисарайський завод продовольчих товарів» Пителяк В.В., якій діяв на підставі наказу Фонду майна АР Крим №236 від 27.02.1997, прийняв майно, перелік якого визначений в даному акті, зокрема, сокоекстракційний цех.

Листом від 10.12.2010 Кримська Республіканська установа «Бахчисарайський історико-культурний заповідник» повідомила позивача про те, що на земельній ділянці в м. Бахчисарай по вул. Гаспринського, 27 у ХХ сторіччі розташовувався релігійний навчальний комплекс: Орта-медресе, мечеть, дюрбе, фруктовий сад, який був єдиним культовим об'єктом, зазначивши, що на даний час на місці культового комплексу медресе розташований Бахчисарайський сокоекстракційний цех, що входить до складу ДП «Бахчисарайський завод продтоварів», який був приватизований у 1997 році.

З огляду на викладене, Духовне управління мусульман Криму звернулося до суду з позовом про визнання недійсною постанови Уряду Автономної Республіки Крим №397 від 10.12.1996 "Про затвердження доповнень до списку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації в 1996 році" в частині включення в перелік ДП «Бахчисарайський завод продтоварів», серед будівель та споруд якого знаходиться сокоекстракційний цех, розташований на місці культового об'єкту - медресе, як такої, що протирічить вимогам ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», згідно якої спірний об'єкт підлягав поверненню позивачу як релігійній організації.

При цьому, позивач зауважує на тому, що Указом Президента України від 04.03.1992 №125/92 було зобов'язано ради Міністрів Кримської АРСР, виконавчі комітети обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів протягом 1992-1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням, втім вони свої зобов'язання не виконали.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

23.04.1991 був прийнятий Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» , який регулює правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій.

Статтею 17 вказаного Закону визначено, що релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням установлених правил охорони і використання пам'яток історії та культури.

Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається в місячний термін з письмовим повідомленням про це заявників.

Рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Отже, виходячи з аналізу даної норми, з метою закріплення культової будівлі, яка перебуває у державній власності, релігійна організація подає відповідне клопотання до визначеного Законом державного органу і підставою для такої передачі є рішення відповідних державних органів.

Позаяк, позивач не надав суду доказів звернення до відповідних державних органів з клопотанням про передачу Духовному управлінню мусульман Криму культового об'єкту, який, на думку позивача, знаходиться у м. Бахчисарай по вул. Гаспринського, 27 (Бахчисарайський сокоекстракційний цех) станом на дату ухвалення спірної постанови, як і не надав доказів прийняття відповідного рішення державним органом, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про недоведеність позивачем своїх вимог в частині належності спірного майна останньому.

Звернення ж голови Бахчисарайської мусульманської релігійної спільноти «Мустафа-Джами» від 11.07.1997 не може бути прийняте судом до уваги, оскільки надіслано адресатам не позивачем та після прийняття спірної постанови.

До того ж, за вимогами ст. 17 вказаного Закону передачі підлягають культові будівлі та майно, втім ні Указ Президента України від 04.03.1992 №125/92, яким було зобов'язано ради Міністрів Кримської АРСР, виконавчі комітети обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням, ні Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не дає визначення терміну "культова будівля". Таке визначення міститься в п.1.10 Правил пожежної безпеки для культових споруд, які затверджені наказом №339 від 18.05.2009 Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, за змістом якого культова споруда - будинок (споруда), призначений для проведення богослужінь та релігійних обрядів (християнські: собори, церкви, каплиці, дзвіниці, хрещальні, молитовні будинки тощо; мусульманські мечеті; іудейські синагоги тощо).

П.4 Роз'яснень №02-5/109 від 29.02.1996р. Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" також визначено, що під культовими будівлями та майном слід розуміти будівлі і речі, спеціально призначені для задоволення релігійних потреб громадян. Тому, зокрема, не можуть бути визнані культовими будівлями ті приміщення, що пристосовані для проживання священнослужителів та інших служителів культу, якщо вони не є невід'ємною частиною культової споруди і не знаходяться на земельній ділянці, необхідній для обслуговування цієї споруди.

Згідно листа Кримської Республіканської установи «Бахчисарайський історико-культурний заповідник» від 10.12.2010, на який посилається позивач, на земельній ділянці в м. Бахчисарай по вул. Гаспринського, 27 у ХХ сторіччі розташовувався релігійний навчальний комплекс: Орта-медресе, мечеть, дюрбе, фруктовий сад, який був єдиним культовим об'єктом. Втім, на даний час, зберігся лише будинок Орта-медресе, який є навчальним закладом, мечеть, дюрбе, фруктовий сад на даний час відсутні і встановити час їх руйнування не можливо через відсутність інформації.

Отже, виходячи зі змісту даного листа та доданих до матеріалів справи документів, вбачається що на даний час культова будівля, якою можливо було б рахувати мечеть, як спеціально призначений будинок для проведення богослужінь та релігійних обрядів відсутній, в той час як спірна будівля медресе не була спеціально призначена для проведення богослужінь та релігійних обрядів, так як мала статус навчального закладу.

Така будівля може бути визнана культовою лише у разі, якщо вона є невід'ємною частиною культової споруди і знаходиться на земельній ділянці, яка необхідна для обслуговування цієї споруди.

Втім, позивачем під час розгляду справи не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що спірна будівля є невід'ємною частиною культової споруди і знаходиться на земельній ділянці, необхідній для обслуговування цієї споруди, докази визнання та віднесення спірного майна до категорії культового на момент прийняття оскаржуваної постанови відсутні, а отже не доведеними є твердження позивача про прийняття відповідачем рішення про приватизацію культового державного майна, що входило до складу приватизованого підприємства ВАТ «Бахчисарайський завод продтоварів».

На момент затвердження акту оцінки цілісного майнового комплексу, який підлягав приватизації, серед наданих Бахчисарайським заводом продовольчих товарів документів, який ніс відповідальність за достовірність наданої інформації, (за результатами останньої інвентаризації) для проведення оцінки вартості майна підприємства, не значилось відомостей про будь-які культові об'єкти на території Бахчисарайського заводу продовольчих товарів або об'єктів, які можливо було ідентифікувати як культові.

Слід зауважити і на те, що, за умовами ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передача культових будівель та майна, які становлять державну власність, релігійним організаціям належить до прав, а не обов'язків відповідних органів.

Так, у підпункті 9.8 пункту 9 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.96 N 02-5/109 "Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зазначено: "До введення в дію Закону все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року. Зазначене законодавство не було визначено нечинним з дня його прийняття, тобто таким, що не породило правових наслідків. Тому держава в особі органів, передбачених в статті 17 Закону, є належним власником культових будівель і майна. Відповідно до статті 4 Закону України "Про власність" зазначені державні органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо цих майнових об'єктів будь-які дії, що не суперечать закону. Тому в господарських судів немає підстав для задоволення позовних вимог релігійних організацій до відповідних державних органів про визнання права власності на культові будівлі і майно або про зобов'язання цих органів передати зазначені будівлі і майно у власність або в користування, оскільки інше рішення порушує право державної власності, виходячи із змісту чинного законодавства".

Втрата чинності Адміністративним кодексом Української РСР 1927 року на час виникнення спірних відносин сторін у справі не усуває юридичних наслідків виконання приписів цього Кодексу в період його чинності. Це стосується, зокрема, і наслідків виконання припису статті 366 названого законодавчого акта щодо визнання культових будівель і майна державою власністю.

Отже, Уряд Автономної Республіки Крим виніс спірну постанову в межах наявних у нього повноважень щодо розпорядження спірним майном.

Згідно ст. 4 -3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, позивач, під час розгляду справи, не надав належних доказів віднесення спірної будівлі до культової та передачі її йому у встановленому законом порядку станом на час прийняття спірної постанови, а отже і порушення його прав під час прийняття Урядом Автономної Республіки Крим 10.12.1996 спірної постанови №397.

Тоді як, за умовами частини 2 статі 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

При цьому, суд визнає безпідставними посилання позивача на Указ Президента України від 04.03.1992 №125/92, яким було зобов'язано ради Міністрів Кримської АРСР, виконавчі комітети обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів протягом 1992-1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових

будівель, що використовуються не за призначенням, оскільки належних доказів віднесення спірної будівлі до культових , у встановленому законом порядку суду не надано.

До того ж, відповідно до п.6 Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" повернення у власність чи передачу у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна має відбуватись з урахуванням прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави.

Як вбачається з установчих документів Духовного управління мусульман Криму ця релігійна організація була створена та зареєстрована як юридична особа 30.09.1991 виконавчим комітетом Севастопольської міської ради Автономної Республіки Крим, тобто вже після набуття чинності Законом України "Про свободу совісті і релігійні організації", що відбулось 06.06.1991.

При цьому, статут Духовного управління мусульман Криму, що є в матеріалах справи, не містить жодних посилань на те, що ця релігійна організація є правонаступником Тавричного Магометанського Духового Правління, яке регулювало життя мусульман Криму, Польщі, Литви і Білорусії та якому належала спірна будівля.

Тобто, позивачем не було доведено факту правонаступництва ним прав і обов'язків Тавричного Магометанського Духового Правління, якому належала спірна будівля, а лист від 10.12.2010 Кримської Республіканської установи «Бахчисарайський історико-культурний заповідник», на який посилається позивач, як на доказ правонаступництва ним прав і обов'язків відповідної релігійної громади, не є належним та допустимим доказом в розумінні вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в позові, оскільки позивачем не доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів прийняттям спірної постанови Урядом Автономної Республіки Крим.

У зв'язку з відмовою в позові витрати по сплаті судового збору на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4 3 , 32, 33, 43, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України,

господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.11.2013.

Головуючий суддя: Т.В.Васильченко

Судді О.В.Марченко

Є.Б.Куркотова