Рішення

від 13.11.2013 по справі 5011-34/15725-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-34/15725-2012 13.11.13 За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Житлово-будівельного кооперативу «Колос-2»

про стягнення 163295,34 грн.

Головуючий суддя Сташків Р.Б.;

судді: Спичак О.М.;

Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача - Кравчик С.М. (представник за довіреністю);

від відповідача - Міщенко В.В. (голова правління), Руденко В.Б. (представник за довіреністю).

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі - Позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Колос-2» (далі - Відповідач) 143121,29 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 31-0791-3 від 21.05.1999, і нарахованих на суму заборгованості 8560,56 грн. інфляційних та 11613,49 грн. 3% річних.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що Відповідач, всупереч умовам вищенаведеного договору, допустив виникнення заборгованості за спожиту теплову енергію, що стало підставою для звернення Позивача до суду та нарахування інфляційних та 3% річних.

Відповідач проти заявленого позову заперечував, обґрунтовуючи це тим, що заборгованість виникла в зв'язку з не врегулюванням належним чином питання, які саме тарифи на теплову енергію у гарячій воді мають застосовуватись у спірних правовідносинах, та отже Відповідач вважає, що відсутня його вина у виникненні заборгованості, та відсутні підстави для нарахування йому інфляційних та 3% річних.

В судовому засіданні 06.11.2013 судом було оголошено перерву на 13.11.2013.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

21.05.1999 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», правонаступником якої є Позивач (Постачальник), та Відповідачем (Споживач) було укладено договір № 31-0791-3 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію Споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а Споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому Договорі.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що при виконанні умов Договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київської міською державною адміністрацією, Положеннями про Держенергоспоживнагляд, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії і ін.

Відповідно до пункту 2.3.1-2.3.2 Договору, Споживач зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Відповідно до п. 2 додатку № 4 до Договору (порядок розрахунків) Споживач щомісяця з 12 по 15 числа самостійно отримує у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до п. 3 додатку № 4 до Договору, сплату за вказаними в п. 2 додатку № 4 до Договору документами Споживач здійснює не пізніше 25 числа поточного місяця.

Зобов'язання за Договором щодо постачання теплової енергії у гарячій воді виконувались Позивачем належним чином, що підтверджується залученими до матеріалів справи Відомостями обліку спожитої теплової енергії за період з 27.10.2009 по 25.07.2011, та з 25.08.2011 по 24.09.2012, а також Обліковими картками (табуляграмами) Позивача щодо фактичного споживання Відповідачем теплової енергії за період з листопада 2009 року по вересень 2012 року.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази, що між сторонами існує спір або розбіжності щодо обсягів та якості поставленої Позивачем Відповідачу теплової енергії по Договору, за вищевказані періоди.

Спір у даній справі виник у зв'язку із неналежним, на думку Позивача, виконанням Відповідачем грошового зобов'язання за Договором по сплаті спожитої теплової енергії.

При цьому, в ході розгляду справи між сторонами виникали спірні питання щодо правомірності застосування при здійсненні розрахунку вартості спожитої теплової енергії тарифів, встановлених розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 140 Конституції України та ч. 2 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.

Статтею 10 Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» визначено, що Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Пунктом 2 Перехідних положень Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» встановлено, що міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Таким чином, виходячи з положень ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та особливостей здійснення місцевого самоврядування в місті Києві, які визначаються Законом України «Про столицю України - місто герой Київ», виконавчий орган створюється Київською міською радою.

Так, рішенням Київської міської ради від 20 червня 2002 року 28/28 «Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності» був утворений виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві, із збереженням існуючої назви «Київська міська державна адміністрація». Вказане рішення має юридичну силу та діє до вказаного часу.

Таким чином, особливістю виконавчого органу у місті Києві є те, що Київська міська державна адміністрація та виконавчий орган Київради є фактично одним органом, хоча мають різні повноваження та порядок діяльності.

Розглядаючи конституційність цього положення Конституційний Суд України своїм рішенням від 25.12.2003 № 21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) надав тлумачення ст. 10 Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» де зазначив: Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Виходячи з наведеного, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Таким чином, Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади - повноваженнями органу державної влади.

Щодо компетенції виконавчого органу Київради на встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, слід зазначити наступне.

Згідно п. 2 ч. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (в даному випадку - Київської міської ради) віднесене встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання визначає Закон України «Про теплопостачання».

Статтею 1 даного Закону визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно ч. 3 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Виходячи з наведеного, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київської міської ради, згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» та п. 2 ч. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на момент існування спірних правовідносин були віднесені повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а тому виконавчим органом Київради (Київської міської державної адміністрації) були прийняті оскаржувані розпорядження в межах його повноважень та у спосіб, що встановлений законами України.

Спірні розпорядження прийняті з посиланням на Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», що вказує на прийняття їх як виконавчим органом місцевого самоврядування, а не виконавчим органом державної влади.

Щодо відсутності реєстрації оскаржуваних розпоряджень в Міністерстві юстиції України, суд зазначає наступне.

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій видано Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 3 жовтня 1992 року № 493/92.

Статтею 1 Указу установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Статтею 3 вищевказаного Указу передбачено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до п. 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Однак, відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Таким чином, акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.12.2012 у справі № К/9991/16573/11. Крім того, позиція стосовно того, що рішення органу місцевого самоврядування про погодження тарифів на комунальні послуги, прийнятого на підставі п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» та п. 2 ч. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не потребує реєстрації, викладена в постанові Верховного Суду України від 13.03.2012 у справі №21-967во10.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність застосування Позивачем при здійсненні нарахувань за спожиту Відповідачем теплову енергію тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Суд перевірив, вважає обґрунтованим та таким, що виконаний арифметично правильно, наданий Позивачем розрахунок заборгованості Відповідача, відповідно до якого заборгованість за поставлену по Договору теплову енергію за період з 01.11.2009 по 01.10.2012 становила 143121,29 грн.

Проте, станом на даний час у Відповідача відсутня вищевказана спірна заборгованість, що підтверджується наданими Відповідачем актами звіряння, копіями платіжних доручень та підтверджується довідкою Позивача про надходження коштів.

Відтак, на даний час між сторонами відсутній предмет спору в частині стягнення суми основного боргу, в зв'язку з його погашенням Відповідачем в повному обсязі під час розгляду даної справи судом, а тому, в частині стягнення 143121,29 грн. заборгованості зі спожитої теплової енергії, суд припиняє провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Разом з цим, виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, Відповідач є порушником грошового зобов'язання зі своєчасної оплати поставленої йому Позивачем теплової енергії, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий Позивачем розрахунок інфляційних та 3% річних, суд дійшов висновку про його обґрунтованість за наведені в ньому періоди нарахування, та оскільки в матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем Позивачу нарахованих 8560,56 грн. - інфляційних та 11613,49 грн. - 3% річних, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення їх в примусовому порядку.

При цьому, судом відхиляються посилання Відповідача на відсутність його вини у порушенні умов Договору щодо сплати вартості спожитої теплової енергії, оскільки наявність у Відповідача сумнівів щодо оплати спожитої теплової енергії не звільняє його від встановленого вказаним договором та законом обов'язку оплачувати вартість фактично спожитої теплової енергії.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності, передбаченої даною статтею, за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Судовий збір, відповідно до положень статті 49 ГПК України, та оскільки Відповідачем було погашено суму основної заборгованості вже під час розгляду справи судом, покладається на Відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Припинити провадження у справі в частині стягнення 143121,29 грн. заборгованості.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Колос-2» (м. Київ, вул. Златопільська, 4; ідентифікаційний код 22908869) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (м. Київ, площа Івана Франка, 5; ідентифікаційний код 00131305) 8560 (вісім тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 56 коп. інфляційних, 11613 (одинадцять тисяч шістсот тринадцять) грн. 49 коп. 3% річних та 3265 (три тисячі двісті шістдесят п'ять) грн. 91 коп. судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.11.2013

Головуючий суддя Сташків Р.Б.

Судді Спичак О.М.

Літвінова М.Є.