Рішення

від 27.06.2013 по справі 259/2612/13-ц

КУЙБИШЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДОНЕЦЬКА

Справа №2/259/986/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2013 року місто Донецьк

Куйбишевський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого - судді Ларіонової Н.М.,

при секретарі Іванченко К.М.,

за участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» (далі ТОВ «АВТО ПРОСТО») про захист прав споживачів, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2013 року позивачка звернулася до суду з вищезазначеним позовом і просила стягнути з відповідача суму у розмірі 50 271,22 грн., яка була отримана відповідачем за недійсним правочином, та моральну шкоду у розмірі 50 000,0 грн. Позов мотивований тим, що 17.08.2009 р. між позивачем та ТОВ «Авто Просто» була укладена угода № 301241, предметом якої є надання позивачу послуг системи АвтоТак, спрямованих на придбання автомобіля вартістю 83 750,00 грн., зі сплатою щомісячних внесків відповідно до системи. Так з вересня 2009 року по листопад 2012 року позивач перерахував на рахунки відповідача 50 271,22 грн., проте указаного автомобіля вона так і не отримала. При цьому спочатку вони домовлялися про придбання автомобіля марки «Шевроле-Авео», а потім відповідач повідомив, що буде придбана автомашина марки «Ланос-вада». На неодноразові звернення до відповідача з питанням про час надання їй автомобіля, її запевняли, що черга на отримання права на придбання автомобіля вже близько. З укладеного між сторонами договору вбачається, що позивачка сплачувала кошти за сам товар, а не за можливість одержання права на його купівлю. Прицьому відповідач без залучення власних коштів формував групи клієнтів за рахунок коштів яких здійснювалася передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи. Вважала умови вказаного договору такими, що суперечать положенням ст.. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

У судовому засіданні позивачка уточнила позовні вимоги та просила визнати договір, укладений між нею та відповідачем 17.08.2009 р., недійним, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та дала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Вказала, що з вересня 2009 року по листопад 2012 року вона перерахувала на рахунки відповідача 50 271,22 грн., проте указаного автомобіля вона так і не отримала. При цьому спочатку вони домовлялися про придбання автомобіля марки «Шевроле-Авео», а потім відповідач повідомив, що буде придбана автомашина марки «Ланос-вада». На неодноразові звернення до відповідача з питанням про час надання їй автомобіля, її запевняли, що черга на отримання права на придбання автомобіля вже близько. З укладеного між сторонами договору вбачається, що позивачка сплачувала кошти за сам товар, а не за можливість одержання права на його купівлю. При цьому відповідач без залучення власних коштів формував групи клієнтів за рахунок коштів яких здійснювалася передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи. Вважала умови вказаного договору такими, що суперечать положенням ст.. 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Тому необхідно стягнути з відповідача на її користь суму сплачених нею щомісячних внесків у розмірі 50 271,22 грн.. Крім того, недобросовісні дії відповідача, який ввів її у оману, щодо придбання автомобіля, причинили їй істотну моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, які вона зазнала в зв'язку з діями відповідача та тим, що втратила значну суму грошей. На момент укладання угоди в неї було двоє дітей, при цьому з молодшим вона знаходилася у відпустці по догляду. Додала, що для щомісячних внесків їй приходилося позичати гроші, оскільки в сім'ї працював тільки чоловік. В зв'язку з оманом в який її ввів відповідач її сім»я не тільки залишилася без автомобіля, але й втратила значну суму грошей, в зв'яжу з чим просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 50 000,0 грн. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про місце і час розгляду справи повідомлений належним чином відповідно до вимог чинного законодавства, причини неявки суду не повідомив, заяву про перенесення розгляду справи не надав. Надав суду заперечення, в яких вважав, що вимоги позивача не ґрунтуються на чинному законодавстві та укладеному договорі, відсутні правові підстави для визнання угоди недійсною та стягнення з відповідача всіх сплачених коштів за нібито недійсною угодою. Крім того, просив застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 5 ч. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. 02.06.2011 р. ВРУ був прийнятий Закон № 3462-ІV від 02.06.2011 р., яким Закон України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг» було внесено зміни до ч. 1 ст. 4 та вказану статті доповнено п. 11-1 такого змісту: фінансовими послугами вважаються такі послуги: адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. Таким чином послуги, що надаються відповідачем позивачу унормовані в Законі України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг», що підтверджує помилкове тлумачення позивачем змісту п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

В зв'язку з цим суд на підставі ст. ст. 169 ч.4, 224 ЦПК України постановляє заочне рішення.

Суд, встановивши обставини справи і перевіривши їх доказами, вважає позов підлягаючим частковому задоволенню за таких підстав.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договір та інші правочини.

Як вбачається з угоди № 301241 від 17.08.2009 р., додатку до угоди № 1, додатку до угоди № 2, додатку до угоди № 4 та додатку до угоди № 5, укладеної між ОСОБА_1 та ТОВ «АВТО ПРОСТО», предметом якої є надання учаснику послуг системи АвтоТак , спрямованих на придбання автомобіля. Послуги відповідача полягали в організації та адмініструванні системи Автотак. Виконання послуг з адміністрування системи полягає в тому, що учасник сплачує передбачені угодою кошти, в тому числі вносить кошти за послуги, пов'язані із вступом до системи, щомісячні чисті внески по оплаті послуг, страхового платежу, а ТОВ «АВТО ПРОСТО» формує групу учасників, яким надається право на придбання автомобілів за рахунок чистого фонду групи.

Відповідно до додатку № 1 до угоди № 301241 від 17.08.2009 р. ОСОБА_1 мала придбати автомобіль за ціною 83 750,0 грн., зі сплатою вступного внеску у розмірі 3015,0 грн. та щомісячних внесків, які складаються з чистого внеску в розмірі 0,8333 % від вартості автомобіля, внеску в оплату послуг - 0,38 %, внеску а оплату страхового платежу - 0,065 %, а також плату за право на отримання автомобіля.

Із змісту угоди випливає, що отримання автомобілів учасниками системи можливе за умови дотримання всіма учасниками угод, які укладені з кожним з них, і реалізація прав учасника системи фактично поставлена в залежність від наслідків дій інших учасників системи, з яких, зокрема, позивач безпосередньо у будь-які правовідносини не вступав, тобто між ним та іншими учасниками системи взаємних прав і обов'язків не виникло.

В день укладення угоди - 17.08.2009 р., позивачем було сплачено вступний внесок в систему АвтоТак згідно до угоди № 301 241 у розмірі 3 015,0 грн., що підтверджується відповідною квитанцією від 17.08.2009 р.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що на виконання умов договору, подальші щомісячні платежі в розмірі, які були вказані в квитанціях, які надходили на її ім'я вона сплачувала регулярно: 14.09.09 - 1157,01 грн., 09.10.09 - 1280,24 грн., 14.11.2009 - 1236,51 грн., 14.12.09. - 1206,72 грн., 13.01.2010 - 1210,00 грн., 13.02.2010 - 1206,72 грн., 15.03.2010 - 1191,81 грн., 15.04. 2010 - 1191,81 грн., 18.05.2010 - 1191,81 грн., 18.06.2010 - 1200,00 грн., 15.07.2010 - 1258,99 грн., 14.08.2010 - 1258, 99 грн., 15.09.2010 - 1258,99 грн., 09.10.2010 - 1258,99 грн., 15.11.2010 - 1200,00 грн., 14.12.2010 - 1258,99 грн., 14.01. 2011 - 1258,99 грн.,14.02.2011 - 871,65 грн., 05.03.2011 - 880 грн., 08.04.2011 - 1265,49 грн., 14.05.2011 - 1265.49 грн., 15.06.2011 - 1217,82 грн., 15.07.2011 - 1217.82 грн., 13.08.2011 - 1217,82 грн., 15.09.2011 - 1231,37 грн., 15.10.2011 - 1231,37 грн., 14.11.2011 - 1244,91 грн., 15.12.2011 - 1244,91 грн., 14.01.2012 - 1260,00 грн., 11.02.2012 - 1244,91 грн., 14.03.2012 - 1244,91 грн., 14.04.2012 - 1244,91 грн., 15.05.2012 - 1244,91 грн., 15.06.2012 - 1240,22 грн., 19.07.2012 - 1240,22 грн., 24.08.2012 - 1264,00 грн., 28.09.2012 - 1185,64 грн., 31.10.2012 - 1185,64 грн., 30.10.2012 - 1185,64 грн. Так з 14.09.2013 р. по 30.10.2012 р. загальна сума сплачених щомісячних внесків склала 47 256,22 грн., що підтверджується відповідними квитанціями.

Інформаційним листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.05.2012 № 10-729/0/12 визначено, що вирішуючи питання про недійсність договору по адмініструванню фінансових активів для придбання товарів у групах, із підстав невідповідності вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» суд, досліджуючи подані сторонами докази, повинен перевірити чи підпадає діяльність відповідача під категорію фінансових послуг. Слід брати до уваги те, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону про фінансові послуги, фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Перелік фінансових послуг, передбачений частиною першою статті 4 Закону про фінансові послуги, не є вичерпним, оскільки пунктом 12 визначено, що інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 цього Закону, відносяться до сфери фінансових послуг.

Водночас відповідно до пункту 4 частини першої статті 34 Закону про фінансові послуги діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Таким чином, відповідно до статей 212- 214 ЦПК України при розгляді справи суд повинен перевіряти доводи позивача та надати правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, з'ясовувати чи охоплюються правовідносини, що виникли між сторонами, поняттям «операції з адміністрування придбання в групах», чи діяльність відповідача підпадає під цю категорію послуг, чи відноситься вона до сфери фінансових послуг.

Встановлено, що діяльність Товариства пов'язана із наданням послуг на умовах системи «АвтоТак», що базується на створенні Групи Учасників, метою яких є придбання бажаних товарів з розстроченням платежу на досить тривалий час, що є по-суті діяльністю з надання фінансових послуг, оскільки має характерні для таких послуг ознаки - відповідач здійснює операції з фінансовими активами, отримує від позивача грошові кошти у вигляді щомісячних та авансових платежів, перерозподіляє отримані грошові кошти в інтересах третіх осіб і має прибуток від такої діяльності.

Законом України від 02 червня 2011 р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг», який набув чинності з 08 січня 2012 року, статтю 4 Закону доповнено пунктом 11-1, відповідно до якого діяльність із адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах віднесено до переліку фінансових послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав необхідну для надання фінансових послуг ліцензію лише 15.01.2013 р.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняється як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, вищевказаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає в тому числі у введені в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

В постанові Верховного Суду України від 23 травня 2012 року, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах (справа № 6-35цс 12), яка є обов'язковою для всіх судів і суди зобов'язані привести свою практику у відповідність з цим рішенням (ст. 3607 ЦПК України), зазначено, що сплата коштів не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, формування особою без залучення власних коштів групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компетенцією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи, є такою, що вводить споживача в оману.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК, саме на момент вчинення правочину (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9).

В судовому засіданні достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 сплачувала кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, а ТОВ «Автопросто» без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи «Автотак», суд приходить до висновку про наявність у діяльності ТОВ «Автопросто» по укладенню з ОСОБА_1 угоди №301241 та реалізації передбаченої в цій угоді схеми ознак нечесної підприємницької діяльності, як такої, що вводить споживача в оману, у зв'язку з чим зазначений правочин є нікчемним.

Відповідно до ст. 216 Цивільного Кодексу у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Суд не приймає до уваги пояснення відповідача, зазначені в запереченні, в частині, що ТОВ «Автопросто» є фінансовою установою, яка здійснює діяльність по адмініструванню активів для придбання товарів у групах та отримала на це відповідну ліцензію, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, ТОВ «Автопросто» отримало ліцензію на зазначений вид діяльності тільки 15.01.2013 року, тобто вже після укладення спірної угоди, та, більш того, сплата споживачем коштів не за сам товар, а за можливість одержання права на його купівлю при формуванні групи клієнтів суб'єктом підприємницької діяльності без залучення його власних коштів, та здійснення передачі права на купівлю товару одному з учасників групи за рахунок коштів цієї групи, є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності відповідної системи, та не є угодою про посередницьку діяльність, а діяльність підприємця з реалізації такої системи є такою, що вводить споживача в оману.

Вказані обставини дають суду підстави зробити висновок, що позовні вимоги позивача в частині визнання договору, що був укладений між нею та відповідачем 17.08.2009 р., недійним та стягнення з відповідача суми у розмірі 50 271,22 грн., є обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними у судовому засіданні та такими, що підлягають задоволенню. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума у розмірі 50 271,22 грн.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд вважає, що вказані вимоги не засновані на законі, тому в їх задоволенні слід відмовити.

Крім того, у відповідності до ст. 88 ЦПК України з відповідача в доход бюджету підлягає стягненню судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 502,71 грн.

На підставі викладеного, керуючись ч.ч. 2, 3 ст. 6, 203, 215, 216 ЦК України, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг», 10, 11, 88, 212, 214-215, 226 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» про відшкодування шкоди - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір № 301241, укладений 17.08.2009 р. між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО».,

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 50 271,22 грн. (п'ятдесят тисяч двісті сімдесят одна грн. 22 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» в доход бюджету судовий збір у розмірі 502,71 грн. (п'ятсот дві грн. 71 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуто Куйбишевським районним судом м.Донецька за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано до районного суду протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Куйбишевський районний суд м.Донецька шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Куйбишевського

районного суду м. Донецька Н.М. Ларіонова