Постанова

від 19.11.2013 по справі 927/897/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 року Справа № 927/897/13

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Бакуліної С.В., Глос О.І., Поляк О.І. (доповідач) розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Хотіївської сільської ради Корюківського району Чернігівської області на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 у справі № 927/897/13 господарського судуміста Києва за позовомФОП Гирик Світлани Василівни доХотіївської сільської ради Корюківського району Чернігівської області простягнення 49775,00 грн за участю представників: від позивача -Гирик С.В. від відповідача -не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець Гирик Світлана Василівна звернулася до господарського суду Чернігівської області з позовом до Хотіївської сільської ради Корюківського району про стягнення 49775,00 грн заборгованості за договором про надання послуг по поточному ремонту від 15.04.2012.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 08.08.2013 (суддя - Скорик Н.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 (головуючий суддя - Андрієнко В.В., судді - Буравльов С.І., Шапран В.В.), у справі № 927/897/13 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Хотіївської сільської ради Корюківського району Чернігівської області на користь фізичної особи - підприємця Гирик Світлани Василівни 49775,00 грн боргу, 1720,50 грн витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, Хотіївська сільська рада Корюківського району Чернігівської області звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти у справі нове рішення, посилаючись на неправильне застосування господарськими судами норм матеріального права, а саме ст. 627 ЦК України, ст. ст. 26, 28, 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 48, 57 Бюджетного кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України подано не було.

У судове засідання 19.11.2013 з'явився лише позивач, представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився, проте 18.11.2013 останнім було подане клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги у даній справі, яке колегією суддів відхилене з огляду на те, що наведені у ньому обставини не впливають на розгляд касаційної скарги у даній справі.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.04.2012 між сторонами у справі було укладено договір на надання послуг по поточному ремонту (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого підрядник (позивач) у межах договірної ціни виконує власними силами і засобами роботи, передбачені договором, усуває допущені недоробки, які виникли в межах гарантійного строку експлуатації об'єкта через неякісне виконання робіт.

У п. 2.1 договору сторони визначили, що вартість робіт, прийнятих до виконання підрядником, становить 49775 грн (без ПДВ). Договірна ціна тверда (п. 2.2 договору).

Згідно з п. 5.2 договору замовник (відповідач) здійснює щомісячні платежі підряднику за виконані роботи на підставі акта виконаних робіт (ф. КБ-2в), довідки (ф. КБ-3), розрахунків фактичних витрат, передбачених договірною ціною, у 5-ти денний термін з дня їх підписання.

Судами також встановлено, що наявними у матеріалах справи актом приймання виконаних підрядних робіт і довідкою про вартість виконаних ремонтних робіт від 15.04.2012 підтверджується виконання підрядником та прийняття замовником робіт з поточного ремонту огорожі кладовища бетонним парканом, улаштування алеї Слави тротуарною плиткою та огорожі парканом території сільської ради у с. Хотіївка на загальну суму 49775 грн.

З огляду на те, що відповідачем у порушення умов договору вартість прийнятих робіт оплачена не була, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги про стягнення 49775 грн заборгованості, що утворилася у нього перед позивачем, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком господарських судів, виходячи з наступних підстав.

Як правильно встановлено судами, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду, за яким одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. (ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України).

Згідно зі ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Відповідно до ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Виходячи з аналізу наведених норм, слідує, що за своєю правовою природою договір підряду є відплатним договором, при цьому право підрядника вимагати оплати виконаних робіт, якому кореспондується відповідний обов'язок замовника, обумовлене виконанням робіт належним чином та у погоджений строк і виникає після їх остаточної здачі, якщо інший порядок оплати не погоджений сторонами у договорі.

Таким чином, встановивши, що обумовлені договором роботи виконані позивачем та прийняті відповідачем без будь-яких зауважень, враховуючи при цьому, що погоджений сторонами у п. 5.2 договору строк їх оплати настав, а також беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів виконання взятого на себе грошового зобов'язання відповідачем, господарські суди попередніх інстанцій дійшли мотивованого висновку про наявність підстав для стягнення з останнього спірної суми заборгованості.

При цьому судами попередніх інстанцій правомірно відхилене наведене у відзиві на позовну заяву посилання відповідача на те, що питання про затвердження договору від 15.04.2012, укладеного сільським головою від імені ради з позивачем, не було предметом розгляду на її пленарному засіданні, у зв'язку з чим, на думку відповідача, вказаний договір підлягає визнанню недійсним судом, адже в силу п. 16 ч. 4 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільський голова, як головна посадова особа територіальної громади відповідно села, укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження останньої. Тобто зі змісту наведеної норми слідує, що затвердженню на пленарному засіданні ради підлягає не кожен договір, укладений сільським головою від її імені, а лише той, що стосується питань, віднесених до виключної компетенції ради. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем 15.04.2012 було укладено договір у сфері господарських відносин, предмет якого у розумінні ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не відноситься до виключної компетенції сільської ради, а відтак вимога про затвердження радою на нього не поширюється.

Господарськими судами мотивовано не взяте до уваги й твердження відповідача про дострокове припинення повноважень сільського голови Хижняка В.М., враховуючи, що рішення сесії Хотіївської сільської ради Чернігівської області з даного питання було прийняте 04.04.2013, тобто після укладення договору з позивачем у даній справі.

Доводи скаржника про необхідність суду касаційної інстанції визнати укладений між сторонами у справі договір недійсним колегією суддів у силу ч. 3 ст. 111-7 ГПК України не приймаються, оскільки така вимога відповідачем у порядку ст. 60 ГПК України не заявлялася та судом першої інстанції при вирішенні даного спору по суті не розглядалася.

Посилання скаржника на положення ст. ст. 48, 57 Бюджетного кодексу України не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не можуть бути підставою для відмови у позові, оскільки відсутність у бюджеті сільської ради грошових коштів не є звільняє останню від виконання взятого на себе за договором обов'язку з оплати прийнятих підрядних робіт.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити про безпідставність посилань відповідача у відзиві на позовну заяву на п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України у контексті твердження про необхідність звільнення сільської ради від стягнення спірної суми боргу, а також відшкодування понесених позивачем витрат по сплаті судового збору і витрат на оплату послуг адвоката, оскільки у розумінні вищенаведеної норми господарський суд, приймаючи рішення, у виняткових випадках має право лише зменшити належний до стягнення з відповідача, а не звільнити останнього від його сплати взагалі, розмір грошових коштів, які за своєю правовою природою є неустойкою (штрафом, пенею), проте не заборгованістю та не судовими витратами, до складу яких входять, у тому числі, витрати по сплаті судового збору та витрати на оплату послуг адвоката, порядок розподілу яких між сторонами у справі має здійснюватися судом у відповідності з імперативними приписами ст. 49 ГПК України.

За таких обставин колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення касаційної скарги Хотіївської сільської ради Корюківського району Чернігівської області та скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 у справі господарського суду Чернігівської області № 927/897/13.

В силу ст. 49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Оскільки згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, є підставою для його повернення платникові, то сплачена Хотіївською сільською радою Корюківського району Чернігівської області сума судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 344,10 грн за платіжним дорученням № 289 від 02.10.2013 підлягає поверненню останній з Державного бюджету України як надлишкова.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України "Про судовий збір", Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Хотіївської сільської ради Корюківського району Чернігівської області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 у справі господарського суду Чернігівської області № 927/897/13 залишити без змін.

Повернути Хотіївській сільській раді Корюківського району Чернігівської області з Державного бюджету України 344,10 грн (триста сорок чотири грн 10 коп.) надлишково сплаченого судового збору за подання касаційної скарги за платіжним дорученням № 289 від 02.10.2013.

Головуючий суддя С.В. Бакуліна

Судді О.І. Глос

О.І. Поляк