Рішення

від 21.11.2013 по справі 014/742/12-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 014/742/12-ц Головуючий у І інстанції Закаблук О.В. Провадження № 22-ц/780/5136/13 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Категорія 45 21.11.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

19 листопада 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 14 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що перебував у шлюбі із відповідачем з 13 серпня 1977 року по 03 листопада 2011 року, шлюбні стосунки припинено із 2010 року. В період шлюбу відповідач зареєструвала на своє ім'я право власності на будинок АДРЕСА_1, який у 1986 році їхній сім'ї надала держава як переселенцям з Чорнобиля, а також ОСОБА_1 приватизувала земельні ділянки та 04 березня 2011 року отримала державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Просив визнати за ним право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1, ? частину земельної ділянки пл. 0,25 га. для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та ? частину земельної ділянки пл. 0,7713 га. для ведення особистого селянського господарства за цією ж адресою.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 14 березня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено, визнано за ним право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1, ? частину земельної ділянки пл. 0,25 га. для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ? частину земельної ділянки пл. 0,7713 га. для ведення особистого селянського господарства за цією ж адресою.

Відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновку суду обставинам справи, просила скасувати рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 14 березня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам не відповідає.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що із 13 серпня 1977 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, розірваному рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 03 лютого 2011 року.

Під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі рішенням виконавчого комітету Леонівської сільської ради № 12 від 19 листопада 2006 року за ОСОБА_1 було оформлено право особистої власності на житловий будинок в АДРЕСА_1, доручено Кагарлицькому бюро технічної інвентаризації оформити право власності на домоволодіння. Право власності на житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_1 07 червня 2007 року на підставі свідоцтва про право власності б/н від 07 червня 2007 року, виданого Леонівською сільською радою.

ОСОБА_1 також є власником земельної ділянки пл. 0,7713 га. для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 197999 згідно рішення Леонівської сільської ради № 28 від 31 серпня 2010 року та земельної ділянки пл. 0,2500 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за цією ж адресою на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 198000, державну реєстрацію актів здійснено 04 березня 2011 року після розірвання сторонами шлюбу та набрання рішення суду про розірвання шлюбу законної сили.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 60, 70 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 125 ЗК України в редакції, чинній станом на час видачі державних актів на право власності на земельні ділянки та реєстрації права власності, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину будинку АДРЕСА_1 як частку в спільному майно подружжя, суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно було набуте у шлюбі та відповідно є спільним майном подружжя.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що право власності на будинок виникло у ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 червня 2007 року під час її перебування у шлюбі із ОСОБА_2, спірний будинок входить до об'єктів особистої приватної власності подружжя, а тому дане майно є спільною сумісною власністю подружжя і за позивачем має бути визнано право власності на ? його частину.

На спростування висновків суду першої інстанції про визнання за позивачем ОСОБА_2 права власності на ? частину будинку, апелянт ОСОБА_1 вказувала, що вона отримала спірний будинок шляхом приватизації в особисту власність за дозволом КСГП «Весна» від 22 лютого 1994 року.

Підтверджуючи дані обставини, ОСОБА_1 посилалась на виписку з протоколу № 1 загальних зборів уповноважених членів КСГП «Весна» с. Леонівка Кагарлицького району Київської області від 22 лютого 1994 року, із змісту якої вбачається, що за повісткою дня «Про приватизацію житлового фонду» слухали заяву ОСОБА_1, та вирішили згідно ст. 23 п. 4 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Загальні компенсації і пільги» передати в особисту власність ОСОБА_1 житловий будинок по АДРЕСА_1, в якому вона проживає з 1986 року (а. с. 50), а згідно довідки СВК «Весна» від 17 квітня 2006 року, в 1994 році КСГП «Весна» передало в особисту власність переселенцю з зони відселення Чорнобильської АЕС ОСОБА_1 житловий будинок по АДРЕСА_1 згідно її заяви (а. с. 58).

Для перевірки даних доводів апеляційної скарги апеляційним судом було витребувано Протокол № 1 загальних зборів членів КСГП «Весна» с. Леонівка від 22 лютого 1994 року, однак відомостей, що зазначені в виписці СВК «Весна» про передачу в особисту власність житлового будинку в с. Леонівка Кагарлицького району Київської області ОСОБА_1 в даному протоколі не значиться (а. с. 208 - 223).

Але в даному протоколі мається рішення про надання дозволу на приватизацію житлових будинків згідно закону, зокрема ОСОБА_2 Крім того, із матеріалів справи вбачається, що як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 були членами КСГП «Весна», ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_1 з 25 липня 1986 року по даний час.

Таким чином доводи апеляційної скарги щодо передачі ОСОБА_1 в особисту власність відповідно до рішення загальних зборів від 22 лютого 1994 року не ґрунтуються на доказах та є безпідставними, висновків суду першої інстанції про віднесення спірного будинку до спільної сумісної власності подружжя доводами апеляційної скарги не спростовано.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо визнання за позивачем ОСОБА_2 права власності на ? частину земельної ділянки пл. 0,25 га., що була надана ОСОБА_3 для обслуговування житлового будинку, надвірних будівель і споруд в АДРЕСА_1, колегія суддів враховує наступне.

Як було встановлено, ОСОБА_3 отримала земельну ділянку пл. 0,2500 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 198000, державну реєстрацію актів здійснено 04 березня 2011 року після розірвання сторонами шлюбу та набрання рішення суду про розірвання шлюбу законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, яка є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.

Оскільки за позивачем ОСОБА_2 визнається право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1, відповідають вимогам закону висновки суду першої інстанції щодо визнання за позивачем ОСОБА_2 права власності на ? частину земельної ділянки пл. 0,25 га., що була надана у власність ОСОБА_1 для обслуговування даного будинку, господарських будівель і споруд.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що згідно п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України, колегія суддів враховує, що ч. 1 ст. 57 доповнено пунктами 4, 5 згідно із Законом № 4766-VI від 17 травня 2012 року, тобто після набуття права власності на спірне майно, а тому зазначена стаття на спірні правовідносини не поширюється.

Разом із тим колегія суддів враховує, що право власності на 1/2 частину земельної ділянки пл. 0,25 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд суд першої інстанції визнав за позивачем, виходячи, серед інших підстав, із вимог ч. 5 ст. 61 СК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 61 СК України в редакції, чинній станом на 04 березня 2011 року (час реєстрації державних актів про право власності на земельні ділянки), об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

З огляду на викладене помилковими є висновки суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин щодо визнання за позивачем права власності на ? частину земельних ділянок на підставі ч. 5 ст. 61 СК України, оскільки право власності на спірні земельні ділянки відповідач в установленому законом порядку набула після розірвання шлюбу 04 березня 2011 року.

Таким чином не ґрунтуються на доказах та законі висновки суду першої інстанції щодо віднесення земельної ділянки пл. 0,7713 га. до спільної сумісної власності подружжя та визнання за позивачем права власності на ? частину даної земельної ділянки як частки в спільному майні подружжя.

Так, оскільки право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3222284801:01:301:0013 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою АДРЕСА_1, пл. 0,7713 га., державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 197999, ОСОБА_1 в передбаченому законом порядку набула після розірвання шлюбу, дане майно не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, висновки суду першої інстанції щодо віднесення даного майна до спільного майна подружжя ОСОБА_1 суперечить вимогам ст. ст. 116, 120 ЗК України, ст. 60, ч. 5 ст. 61, ст. 70 СК України.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину земельної ділянки, кадастровий номер 3222284801:01:301:0013 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою АДРЕСА_1, пл. 0,7713 га., що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 197999, із ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в позові.

В частині визнання за позивачем права власності на ? частину житлового будинку та ? частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд рішення суду першої інстанції є правильним, ухвалене із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 14 березня 2013 року скасувати в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину земельної ділянки, кадастровий номер 3222284801:01:301:0013 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою АДРЕСА_1, пл. 0,7713 га., що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 197999, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

В іншій частині рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 14 березня 2013 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.