Постанова

від 18.11.2013 по справі 14/5005/8768/2012

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2013 року Справа № 14/5005/8768/2012

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Березкіної О.В., Іванова О.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: Бразалук Л.В. представник, довіреність №22 від 04.02.13р.;

від відповідача-1: представник у судове засідання не з'явився

від відповідача-2: Соколянський А.В. представник, довіреність №1932-о від 21.06.13р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2013 р. у справі №14/5005/8768/2012

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е. Дзержинського", м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область

до відповідача - 1: Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія "Ресурс", м.Дніпропетровськ

відповідача - 2: Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м.Дніпропетровськ

про визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) №Г.21.1.2.0/5-6831 від 28.12.2011 року

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2012 року ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" звернулося в господарський суд з позовом про визнання недійсним з моменту вчинення договору відступлення права вимоги (цесії) №Г.21.1.0/5-6831, укладеного між відповідачами 28.12.2011р., в частині відступлення "Кредитором" "Банку", на підставі укладеного між ними договору застави (майнових прав на отримання грошових коштів по господарському договору) від 28.12.2011 року № Г.21.1.2.0/5-6830, право вимоги на отримання від ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" грошових коштів в сумі 97081713,51 грн. у зобов'язанні, яке виникло з договору поставки № 54-11/08/28-1767-02 від 10.11.2008 року, укладеного між ТОВ Компанія "Ресурс" та ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" та п.11 договору, в якому зазначено, що даний договір є невід'ємною частиною договору застави.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2013р. (суддя Пархоменко Н.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.04.2013 р. (головуючий - Павловський П.П., Науменко І.М., Швець В.В.), позов задоволено частково. Визнано недійсним пункт перший договору відступлення права вимоги (цесії) № Г.21.1.2.0/5-6831 від 28.12.2011 р., укладений між ТОВ Компанія "Ресурс" ("Кредитор") та ПАТ Комерційний банк "Приватбанк" ("Банк") в частині відступлення "Кредитором" "Банку" на підставі укладеного між ними договору застави (майнових прав на отримання грошових коштів по господарському договору) від 28.12.2011 р. № Г.21.1.2.0/5-6830, права вимоги на отримання від ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" грошових коштів в сумі 97081713,51 грн. у зобов'язанні, яке виникло з договору поставки №54-11/08/28-1767-02 від 10.11.2008р. В решті позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.06.2013р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2013р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.04.2013р. у справі за №14/5005/8768/2012 скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2013р. у справі №14/5005/8768/2012 (суддя Мельниченко І.Ф.), з урахуванням ухвали про виправлення описки від 03.09.2013р., позов задоволено частково.

Визнано частково недійсним з моменту вчинення частину Договору відступлення права вимоги (цесії) № Г.21.1.2.0/5-6831 від 28.12.2011р., укладеного між ТОВ Компанія "Ресурс" і ПАТ Комерційний банк "Приватбанк": в частині відступлення "Кредитором" "Банку", на підставі укладеного між ними договору застави (майнових прав на отриманим грошових коштів по господарському договору) від 28.12.2011 р. № Г.21.1.2.0/5-6830, права вимоги на отримання від ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" грошових коштів в сумі 97081713,51 грн. у зобов'язанні, яке виникло з Договору поставки №54-11/08/28-1767-02 від 10.11.2008р., укладеного між ТОВ Компанія "Ресурс" та ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського". Стягнуто з ТОВ Компанія "Ресурс" на користь ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" 268,25 грн. судового збору. Стягнуто з ПАТ Комерційний банк "Приватбанк" на користь ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" 268,25 коп. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2013р. у справі №14/5005/8768/2012 мотивовано тим, що укладення між відповідачами договору відступлення права вимоги було здійснено всупереч приписам ч. 3 ст. 512 та ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України, оскільки позивач не давав письмової згоди на заміну кредитора у зобов'язанні, яке виникло з договору поставки, чим було порушені права та законні інтереси позивача. Встановлені судом обставини визнані судом такими, що свідчать про передбачені ст.ст. 203, 215, 217 Цивільного кодексу України підстави для визнання недійсною частини цього правочину - в частині відступлення права вимоги грошових коштів у зобов'язанні, яке виникло з договору поставки безпосередньо між ТОВ Компанія "Ресурс" та ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" в сумі 97081713,51 грн. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог про визнання недійсним пункту 11 оспорюваного договору відступлення права вимоги місцевий господарський суд врахував на прийняття господарським судом Дніпропетровської області судового рішення у справі №2/5005/9494/2012 за позовом ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" до ТОВ Компанія "Ресурс" та до ПАТ Комерційний банк "Приватбанк", яким, зокрема, було визнано недійсним пункт 11 договору відступлення права вимоги, який є предметом спору також у даній справі.

В апеляційній скарзі відповідач - ПАТ Комерційний банк "Приватбанк", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення.

На твердження апелянта, суд першої інстанції не врахував норм ст.ст.179, 184, 190, 203, 215, 319, 321, 516, 1046 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4 і 9 Закону України "Про заставу", з огляду на які пункт 9.2 договору поставки, який встановлює умови, що обмежують право Позичальника на розпорядження грошовими коштами в сумі 97081713,51 грн., - є недійсним правочином. Так, апелянт вважає, що оскільки недійсність п. 9.2. договору поставки прямо встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, й посилання позивача на недійсний пункт договору поставки є необґрунтованим. В силу наведеного вище твердження апелянт вважає також, що суд помилково застосував положення ст. 516 Цивільного кодексу України, дійшовши висновку, що для заміни кредитора за договором поставки обов'язкова згода боржника. На думку апелянта, суд в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, не з'ясував чи міг би бути укладений договір відступлення права вимоги без оспорюваної частини, адже у випадку неможливості укладення договору без вказаної умови, він підлягає визнанню недійсним в цілому.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач - ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" (позивач) просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін. Вказує на те, що матеріали судової справи свідчать про те, що позивач у справі не отримував від ТОВ Компанія "Ресурс" прохання надати згоду на заміну кредитора у зобов'язанні, яке виникло з договору поставки №54-11/08/28-1767-02 від 10.11.2008р., та відповідно не давав письмової згоди на таку заміну. Звертає увагу на те, що Вищим господарським судом України у постанові від 19.06.2013р. при касаційному перегляді судових рішень у цій справі вже встановлено, що передача права на отримання грошових коштів, що випливає з зазначеного договору поставки, без згоди іншої сторони - ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" є порушенням п. 9.2 цього договору. Вказує, із посиланням на судову практику Верховного Суду України та Вищого господарського суду України при розгляді аналогічних справ, що укладення відповідачами у справі договору відступлення права вимоги здійснено всупереч приписам ч. 3 ст. 512 та ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України. Вважає, що цим спростовується хибна позиція апелянта і в тій частині, що пункт 9.2 зазначеного договору поставки суперечить ст. 516 Цивільного кодексу України, а тому, в силу ст. 203 Цивільного кодексу України, є недійсним. Також просить суд апеляційної інстанції звернути увагу на те, що про такі підстави невизнання позову апелянт вперше заявив в апеляційній скарзі від 06.09.2013р. Стверджує також, що суд першої інстанції при розгляді цієї справи обґрунтовано визнав договір відступлення права вимоги недійсним в частині відступлення права вимоги на отримання від ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" грошових коштів в сумі 97081713,51 грн., оскільки саме позивач виходів з того, що цей договір відступлення права вимоги міг бути вчинений і без включення до нього цих недійсних частин.

ТОВ Компанія "Ресурс" (Відповідач-1) пояснень у справі на апеляційну скаргу ПАТ Комерційний банк "Приватбанк" не надало, участі уповноваженого представника у судових засіданнях апеляційного господарського суду не забезпечило. Враховуючи, на наявні в матеріалах справи докази про повідомлення ліквідатора ТОВ Компанія "Ресурс" Талана Л.Г. про час і місце розгляду справи апеляційним судом в судовому засіданні 18.11.2013р., судова колегія вважає за можливе розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 18.11.2013р. Дніпропетровським апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників та перевіривши доводи апеляційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як підтверджено матеріалами справи, між ТОВ Компанія "Ресурс" (постачальник) та ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" (покупець) 10.11.2008р. було укладено Договір поставки № 54-11/08/28-1767-02, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю товар згідно специфікаціям, а покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його на умовах, передбачених Договором.

Пунктом 9.2 договору поставки № 54-11/08/ 28-1767-02 від 10.11.2008р., укладеного між ТОВ Компанія "Ресурс" та ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" визначено, що ні одна з сторін не має права передавати свої права та обов'язки, що випливають з даного договору або пов'язані з ним, третім особам без письмової згоди на те іншої сторони цього договору.

Згідно п. 10.5. договору поставки, договір вступає в силу з дати підпису обома сторонами та діє до 31.12.2008р. У разі, якщо у сторони на момент закінчення строку дії договору є невиконані договірні зобов'язання та не задоволені законні вимоги, дія договору продовжується щодо таких зобов'язань до задоволення законних вимог.

28.12.2011р. між ТОВ Компанія "Ресурс" (Позичальник) та ПАТ Комерційний банк "Приватбанк" (Банк) було укладено кредитний договір №4Р11560И, відповідно до умов якого Банк надав, а Позичальник прийняв та зобов'язався повернути кредит у сумі 500000000,00 грн. у строк до 06.12.2012р.

Виконання зобов'язань за означеним кредитним договором забезпечено договором застави майнових прав №Г.21.1.2.0/5-6830 від 28.12.2011р., відповідно до умов якого Позичальником передані в заставу майнові права на отримання грошових коштів за договорами, що випливають з договору №54-11/08/28-1767-02 укладеному із ВАТ "Дніпровський меткомбінат" (боржник), заставна вартість - 97081713,51 грн. та договору №60-12/08-015/2408 із ВАТ "Алчевський металургійний комбінат" - 3675035,52 грн.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про заставу", при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Тому на виконання вказаного договору застави 28.12.2011р. між відповідачем та позичальником укладено договір відступлення права вимоги (цесії) № Г.21.1.2.0/5-6831.

28.12.2011 р. між ТОВ Компанія "Ресурс" та ПАТ Комерційний банк "Приватбанк" було укладено Договір відступлення права вимоги (цесії) №Г.21.1.2.0/5-6831, відповідно до якого ТОВ Компанія "Ресурс" відступило ПАТ Комерційний банк "Приватбанк", на підставі укладеного між ними Договору застави (майнових прав на отримання грошових коштів по господарському договору) від 28.12.2011р. № Г.21.1.2.0/5-6830 право вимоги на отримання грошових коштів в сумі 100756749,03 грн., що випливає з договору поставки № 54-11/08/28-1767-02, укладеному між ТОВ Компанія "Ресурс" та ВАТ "Дніпровський меткомбінат" на суму 97081713,51 грн., та договору № 60-12/08-015/2408, укладеному між ТОВ Компанія "Ресурс" та ВАТ "Алчевський металургійний комбінат" на суму 3675035,52 грн.

Відповідно до п. 2 Договору відступлення права вимоги, ТОВ Компанія "Ресурс" (відповідач-1) зобов'язаний передати Банку (відповідачу-2) всі документи, що підтверджують право вимоги грошових коштів в сумі 100756749,03 грн. за Договором та інформацію, яка є важливою для здійснення права вимоги, не пізніше 3 (трьох) днів з моменту набрання чинності цього Договору.

Пунктом 3 Договору відступлення права вимоги встановлено, що відповідач-1 зобов'язаний в письмовій формі в день набрання чинності цього Договору повідомити Боржника про відступлення права вимоги грошових коштів в сумі 100756749,03 грн. за Договором та передати Банку докази про відправлення (передачу) Боржнику зазначеного вище повідомлення у строк не пізніше наступного дня після цього.

Пунктами 6, 11 Договору відступлення права вимоги встановлено, що він укладається в тій же самій формі, що і Договір застави і є його невід'ємною частиною.

02.10.2012р. позивачем отримано від відповідача-2 вимогу за № Э.21.0.0.0/4-6540 від 24.09.2012р. про сплату на користь ПАТ Комерційний банк "Приватбанк", як нового кредитора у зобов'язанні за Договором поставки, грошових коштів за поставлений товар у розмірі 14096832,00 грн. протягом 10-ти календарних днів з дати отримання вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

В силу ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

В даному випадку п.9.2 договору поставки встановлено інше - необхідна письмова згода боржника.

Отже, як вірно встановлено місцевим господарським судом, враховуючи, що позивач не давав письмової згоди на заміну кредитора у зобов'язанні, яке виникло з договору поставки №54-11/08/28-1767-02 від 10.11.2008р., укладення між відповідачем-1 і відповідачем-2 оспорюваного договору відступлення права вимоги було здійснено всупереч приписам ч. 3 ст. 512 та ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України та порушило права та законні інтереси позивача.

Відповідно до статей 512, 513 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється у формі правочину шляхом укладання договору відступлення права вимоги.

Таким чином, договір відступлення права вимоги за своєю правовою природою є правочином щодо заміни сторони у зобов'язанні, а саме правочином щодо заміни особи кредитора.

За ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України).

Поняття застави визначається ст. 572 Цивільного кодексу України, Законом України "Про заставу".

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За ст. 584 Цивільного кодексу України зміст договору застави становлять: суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.

Таким чином, за своєю правовою природою договір застави є правочином щодо забезпечення виконання зобов'язання.

Отже, як вірно відзначив місцевий господарський суд, з яким погоджується судова колегія апеляційного господарського суду, посилання апелянта (відповідача-2) на те що, оспорюваний договір відступлення права вимоги (цесії) є лише механізмом реалізації права за договором застави та не порушує прав за договором, укладеним між позивачам та відповідачем-1, та вимог діючого законодавства - є безпідставним.

Погоджується судова колегія апеляційного господарського суду і з висновком місцевого господарського суду, що якщо між позивачем та відповідачем -1 є невиконані зобов'язання, то дія договору щодо таких вимог продовжується, а тому доводи банку про неправомірне застосування недіючого на момент укладання договору застави та цесії пункту 9.2 договору поставки № 54-11/08/28-1767-02 від 10.11.2008р., дія якого закінчилася, - є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як встановлює ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно до положень ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відтак, визнання недійсними окремих частин договору можливо лише в тому випадку, коли можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто ця частина не повинна бути істотною умовою договору.

Як зазначав Вищий господарський суд України у своїй постанові від 19.06.2013р. при направленні даної справи на новий розгляд, суд в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не з'ясував чи міг би бути укладений договір відступлення права вимоги без оспорюваної частини, адже у випадку неможливості укладення договору без вказаної умови, він підлягає визнанню недійсним в цілому. При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, більш ретельно з'ясувати питання істотності чи неістотності умови договору відступлення права вимоги, щодо недійсності якої заявлений позов і в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.

Вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи (ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України).

Як стверджує апелянт (відповідач-2), місцевий господарський суд, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, не з'ясував чи міг би бути укладений договір відступлення права вимоги без оспорюваної частини, адже у випадку неможливості укладення договору без вказаної умови, він підлягає визнанню недійсним у цілому.

Відповідно до роз'яснень, наведених у п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012 р. № 6, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач просить визнати недійсним з моменту вчинення оспорюваний договір відступлення права вимоги (цесії) не в цілому, а в частині:

- щодо умов, які наведені у пункті 1 цього договору про відступлення "Кредитором" "Банку", на підставі укладеного між ними договору застави (майнових прав на отриманим грошових коштів по господарському договору) від 28.12.2011 р. № Г.21.1.2.0/5-6830, права вимоги на отримання від Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" грошових коштів в сумі 97081713,51 грн. у зобов'язанні, яке виникло з Договору поставки №54-11/08/28-1767-02 від 10.11.2008 р., укладеного між ТОВ компанія "Ресурс" та ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського";

- та щодо умов, які наведені у пункті 11 Договору, який обумовлює, що "Даний договір є невід'ємною частиною Договору застави".

Таким чином, позивачем оспорюються дві частини договору відступлення права вимоги, одна з яких (пункт 1) містить суттєві умови цього договору, оскільки ці умови визначають предмет цього договору, без якого такий договір не міг бути вчинений, а інша (пункт 11) - є такою, без якої цей договір міг бути укладений сторонами.

Як правильно вказав місцевий господарський суд, у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9 висловлена правова позиція, у якій, зокрема, зазначається, що згідно зі статтею 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статі 217 Цивільного кодексу України суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину.

Відповідно до ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом вищенаведених положень ст. ст. 512 та 514 Цивільного кодексу України обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов'язанні, складають предмет договору про відступлення права вимоги, а відтак є суттєвою умовою такого виду договору, без якої такий договір не міг бути укладеним.

Відтак умови п. 1 оспорюваного договору відступлення права вимоги, щодо недійсності яких заявлений позов, слід визнати істотними. Однак при цьому слід врахувати, що оспорюваний договір стосувався двох осіб - боржників по їх окремих самостійних зобов'язаннях, а саме: ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" на суму 97081713,51 грн. та ВАТ "Алчевський металургійний комбінат" на суму 3675035,52 грн., тому міг бути укладений сторонами у цьому спорі і без включення оспорюваної частини щодо зобовязань ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського".

Також встановлено, що господарським судом Дніпропетровської області у справі №2/5005/9494/2012 за позовом ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" до ТОВ Компанія "Ресурс" та ПАТ Комерційний банк "Приватбанк" прийнято рішення від 14.01.2013р., яким, зокрема, було визнано недійсним п. 11 Договору відступлення права вимоги (цесії) №Г.21.0/5-6831 від 28.12.2011р., у якому сторонами було обумовлено, що "Даний договір є невід`ємною частиною застави".

Зазначене вище рішення набрало законної сили 11.03.2013р., відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.03.2013р., прийнятої за результатами розгляду апеляційної скарги ПАТ Комерційний банк "Приватбанк".

Постановою Вищого господарського суду України від 12.06.2013р. у справі №2/5005/9494/2012 касаційна скарга ПАТ Комерційний банк "Приватбанк" залишена без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2013р. та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.03.2013р. у справі №2/5005/9494/2012 - залишені без змін.

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Отже, як вірно відзначив місцевий господарський суд, на момент нового розгляду даної справи у господарському суді першої інстанції вимога позивача, відносно визнання недійсним п. 11 договору відступлення права вимоги про те, що "Даний договір є невід`ємною частиною застави", вже була розглянута господарськимм судами та за результатом її розгляду було прийнято рішення, яке набрало законної сили.

Вищевказані судові рішення, якими визнано недійсним оспорюваний договір відступлення права вимоги в частині, що стосується ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" також підтверджують наявність у кожного з підприємств особистого права вимагати визнання оспорюваного договору недійсним щодо тих його умов, які визначають окремі правовідносини між кредитором та його первісними боржниками.

За приписами ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Тому, на думку судової колегії апеляційного господарського суду, оскільки визнання оспорюваного у даній справі договору про відступлення права вимоги недійсним не є можливим на майбутнє, визнання оспорюваного договору в цілому недійсним з моменту його вчинення у даній справі після набрання судовим рішенням законної сили, може спричинити конкуренцію вищезазначених судових рішень щодо спільного предмету спору, що не буде відповідати загальним принципам судочинства.

Відповідно до ч.1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням викладеного судова колегія апеляційного господарського суду доходить висновку, що місцевий господарський суд цілком підставно задовольнив позовні вимоги позивача у даній справі частково - визнавши недійсною частину договору відступлення права вимоги (цесії) від 28.12.2011р. №Г.21.1.2.0/5-6831 яка обумовлювала перехід до ПАТ Комерційний банк "Приватбанк" права вимоги на отримання від ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" грошових коштів в сумі 97081713,51 грн. у зобов'язанні, яке виникло з Договору поставки № 54-11/08/28-1767-02 від 10.11.2008р., укладеного між ТОВ Компанія "Ресурс" та ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського", а у решті позовних вимог про визнання недійсним п.11 договору, у якому сторонами було обумовлено, що "Даний договір є невід`ємною частиною застави" - відмовив.

Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо неправильного застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм матеріального права ґрунтуються на помилковому твердженні апелянта, що умови п. 9.2. договору поставки обмежують право позичальника на розпорядження грошовими коштами в сумі 97081713,51 грн., а отже обмежують право власності, що є прямим порушенням чинного законодавства, тому надають підстави вважати умови п. 9.2 договору поставки недійсними, - не спростовують вищевказаних висновків, а відтак відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.

Таким чином, підстави для зміни чи скасування рішення суду, передбачені ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, відсутні, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, витрати відповідача-2 зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на заявника у скарзі, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2013 р. у справі №14/5005/8768/2012 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2013 р. у справі №14/5005/8768/2012 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повна постанова складена 22.11.2013 року.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя О.В. Березкіна

Суддя О. Г. Іванов