Ухвала

від 19.11.2013 по справі 815/4690/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2013 р.Справа № 815/4690/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

- Шевчук О.А.

- Лук'янчук О.В.

при секретарі - Дубчак Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «ТАВРІЯ - І» до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «ТАВРІЯ - І» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0001132201 від 13.06.2013 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року адміністративний позов Приватного підприємства «ТАВРІЯ - І» задоволений. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Іллічівську Одеської області ДПС № 0001132201 від 13.06.2013 року.

В апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.05.2013 року начальником ДПІ у м. Іллічівську видно наказ № 215 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «ТАВРІЯ-І» на підставі ст. 79 ПК України.

За результатами перевірки було складено акт № 1332/22-0302/32334104 від 29.05.2013р. «Про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «ТАВРІЯ - І» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ФОП ОСОБА_1, їх реальності та повноти відображення в обліку за період: лютий 2012 р., квітень 2012 р. - серпень 2012 р.».

Перевіркою встановлено порушення п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, а саме: не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з ФОП ОСОБА_1, що призвело до заниження підприємством суми податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, за лютий 2012 р., квітень-серпень 2012 р. у розмірі 37734 грн.

На підставі вказаного вище акту, податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення від 13.06.2013 року №0001132201 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 37 734,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 18867 грн., всього на суму 56 601,00 грн..

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції зазначив, що ПП «ТАВРІЯ-І» отримавши від постачальника товарів податкові накладні, оплатило ці товари та використало їх в своїй господарській діяльності, що в свою чергу підтверджує виконання передбачених законом умов щодо включення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту та має документальні підтвердження його розміру.

Колегія суддів погоджується з вище вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що при винесенні постанови та задоволенні адміністративного позову судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.01.2010 р. між ПП «ТАВРІЯ-І» та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір поставки № 13, на виконання якого у спірний період ПП «ТАВРІЯ-І» надавало ФОП ОСОБА_1 замовлення на поставку товарів за №7 від 01.02.2012 р„ № 8 від 08.02.2012 р„ № 9 від 08.02.2012 р., № 10 від 15.02.2012 р., № 11 від 15.02.2012 р.. № 12 від 22.02.2012 р.. № 13 від 22.02.2012 р.. № 19 від 04.04.2012 р„ № 20 від 04.04.2012 р., № 21 від 11.04.2012 р., № 22 від 11.04.2012 р., № 23 від 18.04.2012 р., № 24 від 18.04.2012 р., № 25 від 25.04.2012 р., % № 26 від 25.04.2012 р., № 27 від 03.05.2012 р., № 28 від 03.05.2012 р., № 29 від 10.05.2012 р„ № 30 від 10.05.2012 р., № 31 від 16.05.2012 р., № 32 від 16.05.2012 р., № 33 від 23.05.2012 р., № .34 від 23.05.2012 р., № 35 від 30.05.2012 р., № 36 від 06.06.2012 р., № 37 від 06.06.2012 р., № 38 від 14.06.2012 р., № 39 від 20.06.2012 р., № 40 від 20.06.2012 р., № 41 від 27.06.2012 р., № 42 від 27.06.2012 р., № 43 від 04.07.2012 р.. № 44 від 04.07.2012 р.. № 45 від 11.07.2012 р., № 46 від 11.07.2012 р., № 47 від 18.07.2012 р., № 48 від 18.07.2012 р., № 49 від 25.07.2012 р., № 50 від 25.0-7.2012 р., № 51 від 01.08.2012 р.. № 52 від 01.08.2012 р., № 53 від 08.08.2012 р„ № 54 від 08.08.2012 р., № 55 від 15.08.2012 р., № 56 від 15.08.2012 р.

На підставі замовлень за видатковими накладними ФОП ОСОБА_1 поставила ПП «ТАВРІЯ-І» товари у вигляді солених та сушених морепродуктів на загальну суму 227 110,29 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 37851,72 грн..

Зазначені товари були перевезені (від постачальника до ПП «ТАВРІЯ-І») транспортом постачальника, що підтверджується: товарно - транспортними накладними, договором про надання транспортних послуг № 1 від 01.01.2012р. та Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1.

Факт зберігання товарів, що постачалися ФОП ОСОБА_1 та завантаження на 19 км Старокиївської дороги в Одеській області підтверджується договором зберігання від 01.01.2012 року між ФОП ОСОБА_1 та ЧП «ФАВОРИТ».

По факту поставки товарів за договором № 13 від 01.01.2010р. та їх отриманням ПП «ТАВРІЯ-І», ФОП ОСОБА_1 виписала податкові накладні.

Крім того, у зв'язку з поверненням частини товарів, поставлених у спірний період, на загальну суму 750,97 грн., в т.ч. ПДВ 125,16 грн. були складені розрахунки коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної на підставі яких сума податкових зобов'язань ФОП ОСОБА_1 та сума податкового кредиту ПП «ТАВРІЯ-І» зменшена. Загальна сума поставки морепродуктів від ФОП ОСОБА_1 до ПП «ТАВРІЯ-І» у лютому, квітні-серпні 2012 року склала 226 359,32 грн., в т.ч. ПДВ 37 726,56 грн.

Поставлений товар ПП «ТАВРІЯ-І» оплачений згідно платіжних доручень №91396 від 07.05.2012 р..№ 102235 від 11.07.2012 p., №111270 від 03.09.2012 р.

Вказані товари в подальшому реалізовані у роздріб через мережу магазинів «Юнга-2» та «Моряк».

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання ПП «ТАВРІЯ-І» у постачальника ФОП ОСОБА_1 товарів за договором, на які позивач як платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В підтвердження отримання товарів за договором поставки від ФОП ОСОБА_1, позивачем надано до матеріалів справи податкові та видаткові накладні, товарно - транспортні накладні, договір про надання транспортних послуг, договір зберігання, платіжні доручення, які в повній мірі були досліджені судом першої інстанції та спростовують висновок апелянта про встановлений перевіркою факт відсутності господарських операцій між ПП «ТАВРІЯ-І» та вказаним контрагентом ФОП ОСОБА_1.

Таким чином, отримані позивачем від ФОП ОСОБА_1 під час виконання договору поставки товарів первинні документи (податкові та видаткові накладні, товарно - транспортні накладні та інш.), дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання послуг своєму безпосередньому постачальнику, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, які регулюють порядок визначення та відшкодування податку на додану вартість.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з ФОП ОСОБА_1 в порушення ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України не спрямовані на реальне настання правових наслідків та мають ознаку нікчемності.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору між позивачем та ФОП ОСОБА_1, в тому числі з посиланням на недостатню кількість працюючих на підприємстві та відповідно неможливість проведення фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1, оскільки позиція ДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України, відповідач взагалі не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними), в тому числі в акті перевірки із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності), без відповідного рішення суду про визнання таких правочинів недійсними.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що доводи відповідача щодо безтоварності операцій в частині закупівлі морепродуктів у СГД м. Харкова та м. Києва у зв'язку відсутністю ветеринарних документів на товар, були належним чином досліджені та відповідно спростовані судом першої інстанції з обґрунтованим посиланням на те, що відсутність ветеринарних документів у постачальника не свідчить про відсутність товару, оскільки вказані документи передаються покупцю для подальшої реалізації в роздріб та зберігаються останнім протягом періоду реалізації харчових продуктів.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки зазначаючи про відсутність господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_1, податковий орган не аргументував висновок щодо безпідставного формування податкового кредиту ПП «ТАВРІЯ-І» за спірний період з посиланням на відповідні нормами законодавства, які регулюють порядок визначення та відшкодування податку на додану вартість, та відповідно не підтвердив свою позицію належними доказами, обмежившись в апеляційній скарзі лише оцінкою норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлено 20 листопада 2013 року.

Головуючий:

Судді: