Ухвала від 18.11.2013 по справі 2а-12098/12/0170/3

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-12098/12/0170/3

18.11.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Санакоєвої М.А.

секретар судового засідання Антонова М.О.

за участю сторін:

представник позивача, Публічного акціонерного товариства "Кримбуд"- Заборська Зінаїда Семенівна, довіреність № б/н від 10.01.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим- не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши адміністративну справу № 2а-12098/12/0170/3 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Шкляр Т.О.) від 29.08.2013

за позовом Публічного акціонерного товариства "Кримбуд" (вул. Фрунзе, 41, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95017)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.08.2013 адміністративний позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №000595204 від 16.10.2012, №0005962204 від 16.10.2013, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим звернулася апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.08.2013 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом міста Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство "Кримбуд" (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі - відповідач) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.10.2012: № 0005952204 та №0005962204.

Позовні вимоги мотивовані помилковістю висновків податкового органу стосовно відсутності у позивача права на віднесення до складу податкового кредиту суми валових витрат з податку на прибуток підприємств та суми податкового кредиту з податку на додану вартість, сплачених позивачем на підтвердження передачі товарів (послуг) у момент здійснення господарських операції з контрагентом - постачальником ПП «Аланар», у зв'язку із встановленням під час проведення перевірки, що угоди з таким постачальником є нікчемними.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про помилковість висновків відповідача, які покладено в основу спірних податкових повідомлень-рішень про нарахування позивачу податкових зобов'язань, оскільки податковим органом не надано будь-яких фактичних даних на підтвердження обставин, зазначених в акті перевірки, що правочини безпосередньо між позивачем та його контрагентом мають ознаки фіктивності. Господарські операції відбувались реально, отримання та оплата послуг підтверджено всіма необхідними документами бухгалтерського і податкового обліку, а отже суми валових витрат з податку на прибуток підприємств та суми податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок цих взаємовідносин були сформовані правомірно.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 16.10.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0005952204 про збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 30 137,50 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 24 110,00 грн. та штрафними санкціями у розмірі 6 027,50 грн.; № 0005962204 про збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 27 726,00 грн.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт від 02.10.2012 №6707/22-3/01271238 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП "Аланар".

Перевіркою встановлені порушення позивачем: пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, результаті чого донараховано податок на додану вартість за серпень 2011 року у сумі 24 110,00 грн.; підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на прибуток за 3 квартал 2011 року у сумі 27 726,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що під час перевірки використана інформація комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем АС "Аудит", АРМ "Бест Звіт", АІС "Реєстр платників податків", АІС "Облік податків та платежів", пошуково-довідкова система ЦБД ДПА України, "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", документів, отриманих від позивача, акту від 31.10.2011 № 1169/23-4/36951716 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "Аланар" щодо перевірки правових відносин з платником податків ТОВ «Мегаком - Плюс» за серпень 2011 року отриманого від Державної податкової інспекції у місті Керч, на підставі чого відповідач дійшов помилкового висновку, що позивач не мав правових підстав для формування податкового кредиту на підставі отриманих від ПП "Аланар" податкових накладних, у зв'язку з тим, що правочини, які були укладені між зазначеним підприємством та позивачем мають признаки "фіктивності", через наступне.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 26.07.2011 між позивачем та Міністерством освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим укладено договір, згідно з яким позивач зобов'язується у липні-серпні 2011 року з використанням власних матеріалів надати послуги з поточного ремонту навчального корпусу Республіканського навчального закладу "Сімферопольська спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат 1-3 ступеня з поглибленим вивченням іноземних мов" Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим. Для виконання робіт по вищевказаному договору позивачем 22.08.2011 укладено договір поставки будівельних матеріалів з ПП "Аланар". відповідно до умов якого ПП "Аланар" відвантажує товар - будівельні матеріали на суму 144 657,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість в транспортні засоби покупця - позивача, оплата товару здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ПП "Аланар" до кінця серпня 2011 року.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що на виконання договору від 22.08.2011, ПП "Аланар" поставило позивачу товар - будівельні матеріали на загальну суму 144 657,00 грн., з яких податок на додану вартість складає 24 109,50 грн., що підтверджується видатковою накладною № 277/08 від 22.08.2011, виданою позивачу ПП "Аланар", а банківською випискою від 22.09.2011 підтверджується оплата товару у повному обсязі: 144 657,00 грн.

Окрім цього, факт здійснення позивачем перевезення придбаних у ПП "Аланар" будівельних матеріалів на об`єкт "Школа-інтернат" підтверджується дорожніми листами № 18/08 від 15-31 серпня 2011 року; № 17/08 від 15-31 серпня 2011 року, яке здійснено водіями ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у відношенні яких позивачем надано відповідні накази про прийом на роботу на посаду водіїв, також надано свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, що належать позивачу, оборотньо-сальдову відомість по рахунку 105 "Транспортні засоби", згідно якої вказані автомобілі числяться як основні фонди підприємства; табелі обліку робочого часу водіїв за серпень та вересень 2011 року; відомості на виплату заробітної плати водіїв за серпень та вересень 2011 року.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що подальше використання придбаних позивачем товарів підтверджується накладними від 22.08.2011 на видачу будматеріалів і сировини зі складу підприємства на адресу прораба ОСОБА_5, який працював на об`єкті "Школа-інтернат", матеріальним звітом комірника по об`єкту, актом списання.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що позивачем було підписано з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим акт виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 року на загальну суму 699 380,98 грн., що підтверджується відповідними податковими накладними на загальну суму 699 380,98 грн., з яких податок на додану вартість складає 116 563,50 грн., які були включені підприємством до складу податкових зобов`язань за серпень та жовтень 2011 року.

Відповідно до 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Слід зазначити, що висновком проведеної по справі судово-економічної експертизи № 31-0176 від 20.06.2013 встановлено, що придбані товари були у повному об`ємі оприбутковані позивачем на бухгалтерському рахунку 201 "Сировина та матеріали", відповідно до відомостей по рахунку 105 "Транспортні засоби" у якості основних фондів на балансі позивача числяться відповідні транспортні засоби, за допомогою яких здійснювалось перевезення придбаних у ПП "Аланар" будівельних матеріалів, які дійсно були використані позивачем при виконанні договору від 26.07.2011 з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, що встановлено експертом з урахуванням огляду об`єкта ремонтних робіт, зокрема, площі, порядку виконання робіт, маси, периметру елементів, що підлягали ремонту, кількості дверних і оконних блоків, встановлених на об`єкті, нормативів витрачання матеріалів.

Таким чином, підтверджується фактичне здійснення позивачем оподатковуваних операцій, придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, наявність розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій, через що висновки відповідача стосовно порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: завищення позивачем суми валових витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування у 3 кварталі 2011 року у сумі 120 548,00 грн. та завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у серпні 2011 року у сумі 24 110,00 грн., викладені в акті перевірки від 02.10.2012 №6707/22-3/01271238, спростовуються.

Судова колегія, дослідивши висновок експерту, оцінив його в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не знайшла підстав не довіряти висновкам експерта.

Незрозумілими та недоречними визнаються судовою колегією посилання в апеляційній скарзі на інформацію актів перевірок «Про неможливість проведення зустрічної перевірки КП «Альянс» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами - покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх вигляду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009 по 31.03.2012», складеного у рамках кримінальної справи №69-0146, оскільки контрагентом, по взаємовідносинам з яким у відношенні позивача була проведена перевірка є ПП "Аланар" .

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладеного між позивачем та контрагентом договору, який вказаний вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Слід зазначити, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України "Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби" (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентом суду не надано. Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та його контрагентами.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентом з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

З урахуванням викладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що відповідно до наданих первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, висновку судової експертизи № 31-0176 від 20.06.2013 факти придбання (отримання), використання у власній господарській діяльності, сплати вартості товарів за господарськими операціями позивача, вказаними в акті перевірки підтверджуються, що повністю спростовує висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 02.10.2012 № 6707/22-3/01271238.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, через що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.08.2013 у справі № 2а-12098/12/0170/3 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складений 21 листопада 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко