Постанова

від 18.11.2013 по справі 910/12690/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2013 р. Справа№ 910/12690/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Новікова М.М.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

за участю представників:

від позивача: Мірковська Л.П. - дов. №22/01-02/220 від 26.06.2013

від відповідача: Лятіфова Т.Б. - дов. №303/25/-3555 від 22.11.2012

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційної скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління

Міністерства оборони України

на рішення господарського суду міста Києва

від 29.08.2013 (суддя Пінчук В.І.)

у справі №910/12690/13

за позовом Управління адміністративними будинками Державного

управління справами

до Київського квартирно-експлуатаційного управління

Міністерства оборони України

про стягнення 92688,44 грн.

У судовому засіданні 17.10.2013 оголошувалась перерва до 18.11.2013, у зв'язку із чим постанова приймається вказаною датою.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Управління адміністративними будинками Державного управління справами (надалі - позивач) до Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (надалі - відповідач) про стягнення 92688,44 грн. заборгованості за договором №160-2009003 від 05.03.2009 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.08.2013 у справі №910/12690/13 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішенням господарського суду міста Києва від 29.08.2013 у справі №910/12690/13 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції не врахував відсутність обґрунтованості вимог позивача оскільки останнім не було надано суду належних доказів, які б у визначеному порядку підтверджували надання позивачем відповідачу рахунків відповідно до умов п. 2.2 договору №160-2009003 від 05.03.2009 року. Крім того, апелянт стверджує про відсутність у відповідача підстав для проведення розрахунків за військову прокуратуру Центрального регіону України згідно умов вказаного договору, оскільки згідно розпорядження Кабінету Міністрів України №410-р від 27.06.2012 Генеральна прокуратура України має право оперативного управління щодо військового майна згідно визначеного зазначеним розпорядженням переліку. Скаржник зазначає, що вказані обставини зумовлені тим, що військова прокуратура Центрального регіону України, що знаходиться у приміщенні за адресою: м. Київ, військове містечко №62, вул. Командарма Каменєва, 8а, вийшла з підпорядкування Міністерства оборони та з липня 2012 року підпорядкована Генеральній прокуратурі України.

05.11.2013 від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів, наданих на вимогу апеляційного господарського суду, які додатково підтверджують, що адміністративна будівля, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1 (раніше бульвар Лесі Українки, 25 корпус №23 військового містечка №62) дійсно знаходиться на балансі позивача та передана йому в оперативне управління.

Апеляційним господарським судом вказане клопотання задоволене, письмові докази долучені до матеріалів справи.

18.11.2013 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи - Прокуратури з наглу за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на відсутність підстав вважати, що рішення у даній справі може вплинути на її права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.11.2013 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

05.09.2009 між позивачем та відповідачем був укладений договір №160-2009003 про відшкодування витрат за комунальні послуги, відповідно до умов якого позивач зобов'язався забезпечити надання комунальних послуг (теплопостачання, водопостачання, електроенергії) у приміщеннях, загальною площею 1322,1 кв. м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корп. 1, а відповідач зобов'язався відшкодувати позивачу відповідні витрати.

Пунктом 1.2 додаткової угоди № 11 від 05.03.2012, договір доповнено п.2.5, відповідно до якого оплата фактично наданих послуг повинна здійснюватись, згідно з розрахунками за фактичними показниками у наступному місяці, що настає за розрахунковим.

Сума відшкодування витрат за комунальні послуги перераховуються у безготівковому порядку не пізніше 10 робочих днів відповідно до наданих позивачем рахунків та актів наданих послуг (п.2.2 договору).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначав, що за період з січня 2012 р. по грудень 2012 р. відповідачу буди надані комунальні послуги на загальну суму 254825,70 грн. Натомість, відповідач за вказані послуги розрахувався лише частково в розмірі 162137,26 грн., внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 92688,44 грн.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору, позивач направив відповідачу претензії з вимогою погасити заборгованість в розмірі 92688,44 грн., але відповідач відповідь на зазначені претензію позивачу не направив, вказану заборгованість не сплатив.

Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідачем до матеріалів справи не надано доказів погашення ним заборгованості перед позивачем за договором №160-2009003 від 05.03.2009 у розмірі 92688,44 грн.

Відповідач у суді першої та апеляційної інстанції не заперечував факту споживання комунальних послуг та наявності заборгованості з відшкодування їх вартості, однак вказував на відсутність у відповідача підстав для проведення розрахунків за військову прокуратуру Центрального регіону України, яка займає приміщення за адресою: м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1, згідно умов вказаного договору, оскільки відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №410-р від 27.06.2012 Генеральна прокуратура України має право оперативного управління щодо військового майна згідно визначеного зазначеним розпорядженням переліку.

Зазначені доводи апелянта, колегією суддів відхиляються, оскільки із переліку нерухомого військового майна, що передається із закріпленням на праві оперативного управління за Генеральною прокуратурою України, який є додатком до розпорядженням Кабінету Міністрів України №410-р від 27.06.2012 „Про передачу нерухомого військового майна", вбачається, що Генеральній прокуратурі України передано та закріплено за нею на праві оперативного управління (серед іншого) нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, військове містечко №62, вул. Командарма Каменєва, 8а, частина будівлі №7 площею 734 кв.м., тоді як договором №160-2009003 від 05.03.2009 передбачено забезпечення надання комунальних послу до приміщень у будинку за адресою: м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корп. 1 загальною площею 1322,1 кв. м.

Таким чином, доказів передачі Генеральній прокуратурі України та закріплення за нею на праві оперативного управління приміщень, надання комунальних послуг у які передбачено договором, матеріали справи не містять, а твердження відповідача з цього приводу є безпідставними.

Крім того, договір №160-2009003 про відшкодування витрат за комунальні послуги від 05.09.2009 укладений саме між позивачем та відповідачем, як стороною, на яку покладено обов'язок з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг.

Статтею 528 ЦК України визначено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

Таким чином, укладаючи договір, у якому стороною, на яку покладено обов'язок з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг, визначено саме відповідача, останній погодився з тими умовами, які визначені в ньому, та зобов'язався оплатити вартість наданих комунальних послуг.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не було надано належних доказів, які б у визначеному порядку підтверджували надання позивачем відповідачу рахунків відповідно до умов п. 2.2 договору №160-2009003 від 05.03.2009 колегією суддів також відхиляються, оскільки рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, у зв'язку з чим ненадання чи неотримання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України.

При цьому, платіжні реквізити для відшкодування вартості отриманих послуг були відомі відповідачеві, зокрема, із розділу 10 договору №160-2009003 від 05.03.2009 року. Про вказане також свідчить те, що згідно пояснень представників сторін вартість спожитої відповідачем електроенергії за попередні періоди ним була відшкодована.

Відтак, неотримання або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплати отриманих послуг.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі №37/405, а також у постанові Вищого господарського суду України від 31.03.2011 р. у справі №58/24.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги Управління адміністративними будинками Державного управління справами.

За таких обставин, апеляційна скарга Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2013 у справі №910/12690/13 має бути залишене без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2013 у справі №910/12690/13 залишити без змін.

Матеріали справи №910/12690/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя М.М. Новіков

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк