Рішення

від 25.11.2013 по справі 927/1278/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 698-166, факс 77-44-62

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 листопада 2013 року Справа №927/1278/13

За позовом: закритого акціонерного товариства „Трансдрека",

вул. Веркю, 50, м. Вільнюс, Республіка Литва, 09109,

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю „Бімекс-Льон",

вул. Лизогуба, 13, м. Чернігів, 14013,

про стягнення 11342,97 грн.

Суддя Ж.В. Блохіна

Представники сторін:

від позивача: Лесков В.А., довіреність від 01.08.2013 року,

відповідач: не з'явився.

В судовому засіданні 20.11.2013р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

СУТЬ СПОРУ:

Закритим акціонерним товариством „Трансдрека" подано позов до товариства з обмеженою відповідальністю „Бімекс-Льон" про стягнення 11342,97 грн., в тому числі: 10290,00 грн. основного боргу по оплаті наданих послуг з перевезення вантажу, 769,64 грн. пені та 283,33 грн. 3% річних.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1500,00 грн., що становить витрати позивача по оплаті послуг адвоката, на підставі ст. 49 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує позовні вимоги і просить їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Відповідач заяв, клопотань та відзиву на позов не надіслав; про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Отже, відповідач не скористався своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, правом на приймання участі у господарських засіданнях, на подання відзиву на позов, заяв, клопотань, на подачу доказів та іншими правами.

Оскільки явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши подані матеріали, вислухавши представника позивача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ :

В липні 2012 року між закритим акціонерним товариством „Трансдрека" (перевізник) та товариством з обмеженою відповідальністю „Бімекс-Льон" (замовник) укладено договір.

Згідно п. 1.1 договору перевізник зобов"язується за плату і за рахунок замовника організувати виконання перевезення вантажу транспортом і маршрутом вибраним замовником.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що найменування, вид, кількість (об'єм, маса), характер, властивості і умови перевезення вантажу, строки перевезення (початок завантаження і початок розвантаження), вантаж відправника (вантажоотримувача), спосіб і місце завантаження (розвантаження), особливі умови перевезення та інші дані необхідні для належного виконання свого зобов'язання перевізника зазначаються замовником у письмовій заявці-дорученні, яка є невід'ємною частиною договору, оформляється на кожне перевезення та підтверджує повноваження перевізника представляти замовника у відносинах з іншими перевізниками та іншими організаціями. Вартість послуг перевізника по кожному перевезенню, включаючи витрати по організації перевезення вантажу, визначаються за погодженням сторін і зазначається в заявці-дорученні на організацію перевезення.

Відповідно до п. 5.1 договору перевізник виконує визначені договором послуги за плату і за рахунок замовника.

Розрахунки між перевізником і замовником здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника не пізніше ніж через 5 діб з моменту отримання замовником оригіналу рахунка, акта виконаних робіт, копію ЦМР. Вартість послуг вказується в рахунках в гривнях еквівалентно курсу долара (євро), встановленим НБУ на день розвантаження (якщо в заявці не вказано іншу дату) (п. 5.2 договору).

За прострочення термінів розрахунку замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення (п. 5.3 договору).

Відповідно до п. 9.4 договору все інше, що не обумовлено зазначеним договором, регулюється відповідним законодавством. В разі, якщо обидві сторони є учасниками відносин у сфері господарювання, законодавство, яке регулює правовідносини сторін є господарське (ГК, ЦК, ГПК), у всіх інших правовідносинах застосовується ЦК, ЦПК.

Відповідач подав, а позивач прийняв до виконання заявку від 18.09.2012р. на перевезення певного вантажу автомобільним транспортом по маршруту Чернігів-Каунас, дата завантаження 19.09.2012 року. Згідно даної заяви передбачені умови оплати - безготівковий розрахунок 100% по оригіналам документів.

Надання позивачем послуг з перевезення відповідно до вищевказаної заявки підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), який підписано сторонами 25.09.2012 року. Загальна вартість робіт згідно даного акту складає 1000,00 євро. Надання позивачем послуг також підтверджується копією міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR 6LA 0816360). Для оплати наданих послуг позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру від 25.09.2012 року серії GED №1495 на суму 1000 євро.

Згідно п. 5.2. договору розрахунки між перевізником і замовником здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника не пізніше ніж через 5 діб з моменту отримання замовником оригіналу рахунка, акта виконаних робіт, копію ЦМР. Вартість послуг вказується в рахунках в гривнях еквівалентно курсу долара (євро), встановленим НБУ на день розвантаження (якщо в заявці не вказано іншу дату).

Позивачем направлялись на адресу відповідача претензії від 20.05.2013 року та 01.07.2013 року з вимогою сплатити заборгованість за надані послуги. Листом від 06.06.2013 року №56 відповідач гарантував позивачу здійснити оплату наданих транспортно-експедиційних послуг протягом червня 2013 року, проте взяті на себе грошові зобов'язання так і не виконав.

За офіційним курсом, встановленим Національним банком України, станом на 30 вересня 2013 року курс валют становить 1029 грн. за 100 євро.

Як підтверджено вищевказаними доказами, позивачем надано відповідачу послуги на суму 10290,00 грн., що становить грошове зобов'язання останнього, яке залишилось не виконаним.

Закрите акціонерне товариство „Трансдрека" (вул. Веркю, 50, м. Вільнюс, Республіка Литва, 09109, код 125594241), позивач по справі, підтверджує свою правосуб'єктність Реєстраційним посвідченням з реєстру юридичних осіб Литовської республіки №057031, виданим Вільнюським філіалом державного підприємства „Реєстраційний центр" 06.01.2005 року.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено наступне. Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 123 ГПК України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

За правилами ст. 124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Між Україною і Литовською Республікою укладено договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, який підписано 07.07.1993 року, ратифіковано Постановою Верховної Ради України 17.12.1993 року, набув чинності 20.11.1994 року (далі - Договір).

Відповідно до ст. 1 Договору громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території іншої Договірної Сторони у відношенні своїх особистих та майнових прав таким же правовим захистом, як і її громадяни. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і без перешкод звертатися до суду, прокуратури, нотаріальних контор (далі іменуються „установи юстиції") і до інших установ іншої Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні, сімейні та кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови і здійснювати інші процесуальні дії за тих умов, що і громадяни цієї держави. Положення цього Договору поширюються також на юридичних осіб, які утворені на території Договірних Сторін відповідно до їх законодавства.

Згідно ст. 2 Договору установи юстиції договірних сторін надають взаємно правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах, відповідно до положень цього договору.

Відповідно до ст. 5 Договору клопотання про надання правової допомоги і додатки до нього складаються мовою запитуючої Договірної Сторони і до них додаються завірені копії перекладу на мову іншої Договірної Сторони або російську мову. Переклад завіряється офіційним перекладачем або нотаріусом, або посадовою особою запитуючої установи, або дипломатичним представництвом чи консульською установою запитуючої Договірної Сторони.

Статтею 9 Договору передбачено, що запитувана установа здійснює вручення документів відповідно до правил, які діють в її державі, якщо документи, які вручаються, складені її мовою або забезпечені завіреним перекладом. У тих випадках, коли документи складені не мовою запитуючої Договірної Сторони або не забезпечені перекладом, вони вручаються одержав учу, якщо він погоджується добровільно їх прийняти.

Згідно ст. 13 Договору документи, які були на території однієї з Договірних Сторін складені або засвідчені судом або офіційною особою (постійним перекладачем, експертом і т. ін.) в межах їх компетенції та встановленою формою і завірені гербовою печаткою, приймаються на території іншої Договірної Сторони без будь-якого іншого засвідчення.

Статтею 16 Договору передбачено, що громадянам однієї Договірної Сторони в судах і інших установах іншої Договірної Сторони надається юридична допомога і забезпечується судочинство за таких же умов і з тими же перевагами, що і власним громадянам.

Згідно зі ст. 21 Договору, якщо цей договір не встановлює іншого, суди кожної з Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні та сімейні справи, коли відповідач має на її території місце проживання. За позовами до юридичних осіб вони компетентні, коли на території цієї Сторони знаходиться орган управління, представництво або філіал юридичної особи.

Відповідно до частини 1 ст. 5 Закону України „Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. У випадку обрання сторонами права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин, господарський суд на підставі ст. 4 ГПК України застосовує це право у вирішенні спору.

У п. 9.4 договору, укладеного у липні 2012 року, сторони встановили, що все інше, що не обумовлено зазначеним договором, регулюється відповідним законодавством. В разі, якщо обидві сторони є учасниками відносин у сфері господарювання, законодавство, яке регулює правовідносини сторін є господарське (ГК, ЦК, ГПК), у всіх інших правовідносинах застосовується ЦК, ЦПК.

З тексту пункту 9.4 договору вбачається вибір сторонами українського права як такого, що регулює їх відносини за угодою.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Відповідно до ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Статтею 311 Господарського кодексу України передбачено, що плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України:

"Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином."

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем відповідачу послуг з перевезення вантажу відповідно до умов договору за вищевказаною заявкою, а відтак, виходячи з вищевикладених норм законодавства та умов договору, у відповідача виникло зобов'язання оплатити вартість отриманих послуг.

Отже, позивачем правомірно заявлено до стягнення борг по оплаті відповідачем послуг у суму 10290,00 грн.

Відповідно до п. 5.3 договору за прострочення термінів розрахунку замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

На підставі п. 5.3 договору позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача 769,64 грн. пені за прострочку платежу у період з 01.10.2012 року по 31.03.2013 року.

Посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач також просить стягнути з відповідача 283,33 грн. 3% річних за прострочку платежу у період з 01.10.2012 року по 31.08.2013 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, має на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені та 3% річних, заявлених до стягнення позивачем, дійшов висновку про правомірність їх нарахування.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті наданих позивачем послуг своєчасно не виконав, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю в сумі 11342,97 грн., в тому числі 10290,00 грн. основного боргу за надані послуги по перевезенню вантажу, 769,64 грн. пені та 283,33 грн. 3% річних.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1500,00 грн., що становить витрати позивача по сплаті послуг адвоката.

Звернення до суду для захисту конституційного права кожного на правову допомогу безпосередньо на підставі частини третьої статті 8 Конституції України гарантується. Порядок та умови надання правової допомоги визначаються законом (частина друга статті 10 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року). Згідно з частиною другою статті 59 Конституції України для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року адвокатура України - це недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі. Зі змісту частини першої статті 59 Конституції України вбачається, що правова допомога може надаватися на платній чи безоплатній основі. Відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представництво інтересів юридичних осіб у господарському суді здійснюють керівники підприємств і організацій, інші особи, повноваження яких визначено законодавством або установчими документами, а також особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, зокрема адвокати та інші фахівці у галузі права. Отже, юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом (частина перша статті 44 Кодексу). Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом (частина п'ята статті 49 Кодексу).

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України послуги адвоката відносяться до складу судових витрат і розподіляються судом на відшкодування іншій стороні при винесенні рішення.

01.08.2013 року між адвокатом адвокатського об'єднання „Чернігівська обласна колегія адвокатів" Лесковим В.А. та ЗАТ „Трансдрека" укладено договір про надання правової допомоги.

Приймаючи до уваги, що позивачем сплачено за послуги адвоката В. А. Лескова 1500,00 грн., що підтверджується квитанцією №877018 від 23.08.2013р., суд, враховуючи обставини справи, зокрема, ціну позову, її складність, доходить висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1500,00 грн. витрат за послуги адвоката.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача повністю.

Керуючись ст.ст. 22, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Бімекс-Льон" (вул. Лизогуба, 13, м. Чернігів, ідентифікаційний код 37022132, р/р 26004057001393 банк Приватбанк м. Чернігів, МФО 353586) на користь закритого акціонерного товариства „Трансдрека" (вул. Веркю, 50, м. Вільнюс, Республіка Литва, ідентифікаційний код 125594241, р/р LT 977300010107693045 банк Сведбанк (SWEDBANK)) 10290,00 грн. боргу, 769,64 грн. пені, 283,33 грн. трьох відсотків річних, 1720,50 грн. судового збору та 1500,00 грн . судових витрат.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25.11.2013 року.

Суддя Ж.В. Блохіна