Рішення

від 19.11.2013 по справі 901/2939/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.11.2013 Справа № 901/2939/13 за позовом Сімферопольської районної державної лікарні ветеринарної медицини

до відповідача Управління ветеринарної медицини в Сімферопольському районі

про стягнення 16 261,73 грн.

Суддя А.Р. Ейвазова

Представники:

від позивача - Александрова Г.В. за довіреністю від 18.11.2013 №12-1/07-03/199, Грабовенко Х.О. за довіреністю №12.1/07-03/124а від 09.07.2013;

від відповідача - Колонтай С.О. за довіреністю від 01.11.2013 №12/0119/266

СУТЬ СПОРУ: Сімферопольська районна державна лікарня ветеринарної медицини звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача - Управління ветеринарної медицини в Сімферопольському районі та просить стягнути з відповідача 16 261,73грн. на підставі ст.1212 ЦК України.

Вимоги поданої позовної заяви мотивовані тим, що у 2010 році Контрольно-ревізійним відділом м. Сімферополя проведено перевірку фінансово-господарської діяльності Сімферопольської районної державної лікарні ветеринарної медицини, за результатами якої виявлено порушення чинного законодавства, яке полягає у незаконному списанні позивачем для відповідача бензину для автомобіля марки ДЕУ ЛАНОС D4LM500 на загальну суму 16 261,73 грн. у період з 01.10.2009 по 30.06.2010. При цьому, позивач стверджує, що договір про спільну діяльність, відповідно до якого здійснювалось списання, не оспорюються сторонами та не визнаний судом недійсним (т. 1 а.с.2-4).

Відповідач у справі - Управління ветеринарної медицини в Сімферопольському районі відзиву на позов у задоволенні заявлених вимог просить відмовити. Відхиляючи заявлені позовні вимоги, відповідач вказує на те, що сторонами укладено договори від 02.01.2004 та 08.01.2010 про спільну діяльність, які передбачають надання позивачем автомобіля відповідачу за необхідністю на певний час для проведення спільних противоепізоотичних планів як передбачено повноваженнями позивача та відповідача, а також встановлюють зобов'язання лікарні щодо забезпечення автомобіля паливом. При цьому, у відповідних договорах, які відповідають нормам цивільного законодавства, як вказує відповідач, сторони визначили обсяг правовідносин сторін, тому сторони не можуть вимагати виконання один від одного дій не передбачених договором.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, представник відповідача - проти позову заперечував.

Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Протягом 2009-2010 року позивач списав та передав відповідачу через Лизун В.С. та Ракша О.А. на підставі накладних та подорожніх листів, звітів списання бензину 16261,73грн. (у т.ч. у 2009 році - 10 167,28грн., та у 2010 році - 6094,45грн.\) для роботи автомобілю, який використовувався відповідачем (т.1 а.с.24-223, т.2 а.с.53 ).

Списаний бензин придбаний позивачем та оплачений на підтвердження чого надані платіжні доручення (т.2 а.с. 3-7,50-51).

Проведеною перевіркою, за наслідками якої складено акт від 16.08.2010 №22-21б/066, Контрольно-ревізійним відділом в м. Сімферополі і Сімферопольському районі виявлені порушення при проведенні відповідних операцій, а саме вимог п.2 ст.51 Бюджетного кодексу України, пп.1, 46 Порядку складання, розгляду та затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228 (т.2 а.с.8-32).

За результатами перевірки, 06.09.2010 за вих.№22-21/1919 позивачу направлено вимогу, про усунення виявлених плановою ревізією порушень законодавства, у т.ч. в частині використання бюджетних коштів (списання бензину) на цілі, не пов'язані з виконанням функцій позивача, на загальну суму 16 261, 73грн., у т.ч. в частині відшкодування відповідних коштів (п.3 вимоги) (т.1 а.с.15-19).

Вказана вимога у відповідній частині оспорена позивачем шляхом подання адміністративного позову, за яким порушено провадження у справі №2-а-14846/10/11/0170. Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.09.2011 у відповідній справі, яка залишена в силі ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2012, у відповідній справі позов Сімферопольської районної державної лікарні ветеринарної медицини до Контрольно-ревізійного відділу в м.Сімферополі та Сімферопольському районі в АР Крим задоволено та визнано протиправним і скасовано п.3 письмових вимог (т.2 а.с.34-39).

Між тим постановою Вищого адміністративного суду України від 04.04.2013 зазначені судові акти скасовані, а у позові Сімферопольської районної державної лікарні ветеринарної медицини до Контрольно-ревізійного відділу в м. Сімферополі і Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим, третя особа - Управління ветеринарної медицини Сімферопольського району про визнання незаконним та скасування пункту 3 письмової вимоги відмовлено (т.2 а.с. 34-44).

Зазначена постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки позивач не експлуатував вказаний автомобіль, то в нього були відсутні підстави для списання бензину на його експлуатацію.

У даній справі позивачем заявлено вимоги на підставі ст.1212 ЦК України про стягнення вартості списаного бензину у розмірі 16 261,73грн., які підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, за змістом п.3 ч.3 вказаної норми, положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

В силу ч.2 цієї норми, положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, до предмету доказування у даній справі входить встановлення фактів набуття майна (збереження) відповідачем за рахунок відповідача, а також підстав для набуття (збереження) майна за рахунок позивача.

Так, під час розгляду спору у даній справі судом встановлені наступні обставини.

Позивач у справі - Сімферопольська районна державна лікарня ветеринарної медицини є державною установою ветеринарної медицини, яка створена для здійснення профілактичних, діагностичних, лікувальних та інших протиепізоотичних заходів та підпорядковується Управлінню ветеринарної медицини в Сімферопольському районі; діє на підставі Положення, затвердженого наказом Головного управління ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим від 19.06.2008 №87-д (далі - Положення) (т.1 а.с.8-11).

Згідно п.6.9 Положення, разом з Управлінням ветеринарної медицини в районі та державною санітарно-епідеміологічною службою бере участь у розслідуванні випадків виникнення серед населення захворювань, спільних для людей і тварин.

Відповідач у справі - Управління ветеринарної медицини в Сімферопольському районі діє на підставі Положення, яке затверджено наказом Управління ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим від 28.02.2003 №29.

В силу п.1 зазначеного Положення, Управління ветеринарної медицини в Сімферопольському районі є територіальним органом Державного департаменту ветеринарної медицини України, створеному відповідно до Закону України «Про ветеринарну медицину» і підпорядкованому Управлінню ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим. Згідно п.3 Положення, відповідачу підпорядковується районна державна лікарня ветеринарної медицини.

02.01.2004 між Управлінням ветеринарної медицини в Сімферопольському районі та Сімферопольською районною державною лікарнею ветеринарної медицини укладено договір про спільну діяльність (т.1 а.с.12).

На відповідний договір сторони посилаються як на підставу передання бензину відповідачу та списання його позивачем у 2009 році, вказуючи, що таким договором врегульовані відносини сторін.

Пунктом 1 відповідного договір визначено, що його сторони зобов'язуються спільно діяти для здійснення завдань та функцій, поставлених перед Управлінням ветеринарної медицини в Сімферопольському районі і Сімферопольською районною лікарнею державної ветеринарної медицини з метою забезпечення епізоотичного благополуччя в Сімферопольському районі сторони домовилися про використання автомобіля ГАЗ 3110 №926-24 Управлінням ветеринарної медицини в Сімферопольському районі.

Так, умовами договору визначено, що позивач зобов'язується:

- своєчасно передавати автомобіль у користування відповідача для виконання заходів по забезпеченню епізоотичного благополуччя в районі;

- забезпечувати пально-мастильними матеріалами у кількості , необхідному для якісної роботи автомобіля;

- забезпечувати водія спецодягом, необхідним для обслуговування автомобіля;

- здійснювати капітальний ремонт автомобіля (розділ ІІ договору).

До обов'язків відповідача за відповідним договором належать наступні:

- забезпечувати пально-мастильними матеріалами відповідно до кошторису бюджетного фінансування;

- використовувати автомобіль відповідно до вимог діючого договору;

- здійснювати поточний ремонт автомобіля ;після закінчення строку дії договору, а також при достроковому його розірвання передати лікарні автомобіль у належності стані (розділ ІІ).

Відповідний договір, як визначеного його п.6.1, вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2004. При цьому, відповідний договір, що передбачено його п.6.2, може бути пролонговано за рішенням сторін.

Додатковою угодою до відповідного договору від 01.07.2004 сторонами змінено автомобіль, який використовується відповідачем, на автомобіль Ланос 500№АК41-66АА (а.с.13).

Аналізуючи відповідні умови договору, суд приходить до висновку, що такий договір за своєю правовою природою не є договором про спільну діяльність.

Так, відповідно до ст.1130 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. При цьому, спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Як визначено ст.1131 ЦК України, договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі; умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, виходячи із змісту вищевказаних норм права, характерним для договору про спільну діяльність є наявність загальної для учасників такого договору мети.

Як свідчать умови договору, метою відповідною діяльності вказано - забезпечення епізоотичного благополуччя в Сімферопольському районі.

При цьому, права та обов'язків учасників за договором про спільну діяльність мають опосередковуватись необхідністю досягнення загальної мети. Також, характерним для такого виду договору є наявність у сторін загального інтересу.

Між тим, з огляду на умови договору, права та обов'язки його учасників не направленні на досягнення загальної мети; такі права та обов'язки для досягнення спільної мети - забезпечення епізоотичного благополуччя взагалі договором не визначені. При цьому, учасники договору не пов'язані загальним інтересом, оскільки, як вбачається з умов договору, вони домовились про використання автомобіля ГАЗ 3110 №926-24 саме Управлінням ветеринарної медицини в Сімферопольському районі. Те, що відповідний договір направлений саме на передачу у користування відповідача майна, яке знаходиться на балансі позивача, підтверджують і умови договору, які є більш характерними для договору найму,Ж ніж договору про спільну діяльність.

Зокрема, в силу відповідного договору у позивача виникає обов'язок передавати автомобіль у користування відповідачу та здійснювати його капітальний ремонт.

Такі обов'язки наймодавця передбачені ст.765, ч.2 ст.776 ЦК України.

Так, відповідно до ст.765 ЦК України, наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму. В силу ч.2 ст.776 ЦК України капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Специфічність об'єкту найму - транспортний засіб обумовлює наявність у договорі обов'язків позивача, характерних лише для договору найму (оренди) транспортного засобу.

Зокрема, відповідно до п.1.2 договору та п.1.3 договору, визначені обов'язки позивача по забезпеченню водія спецодягом для обслуговування автомобіля, а також забезпечення пально-мастильними матеріалами.

Так, відповідно до ч.2 ст.798 ЦК України, визначено, що договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. а в силу ч.3 цієї норми - сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу. При цьому, згідно ч.1 ст.805 ЦК України, управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем; екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавцем; витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.

Характерними для найму є і обов'язки відповідача - особи, якій передається у користування автомобіль, визначені вищевказаним договором.

Зокрема, умови договору, які передбачають обов'язок такої особи здійснювати поточний ремонт автомобіля та обов'язок повернути його після розірвання договору позивачу у належному стані є тотожними обов'язкам наймача, визначеним ч.1 ст.776 ЦК України, відповідно до якої поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, а також ч.1 ст.785 ЦК України, яка передбачає обов'язок наймача, у разі припинення договору найму, негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі.

Також, наявність у договорі обов'язку відповідача, доказів фактичного виконання якого не надано, щодо забезпечення пально-мастильними матеріалами не суперечить природі договору найму, загальні умови якого визначені диспозитивними нормами цивільного права і можуть змінюватись за згодою сторін, шляхом їх визначення при укладенні договору і можуть відрізнятись від загальних правил, визначених такими нормами, що обумовлено свободою договору .

Так, зокрема, визначення змістом договору інших прав та обов'язків сторін, встановлення яких прямо не суперечить чинному законодавству за загальним правилом є правомірним з огляду на наступне.

Пунктом 4 ст.179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Таким чином, встановлення у договорі інших умов, ніж ті, що визначені диспозитивними нормами, не породжують недійсність зобов'язань за цим договором, за умови, якщо вони прямо не суперечать чинному законодавству.

Аналогічні положення містять і норми ЦК України, які визначають, що: сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст.627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст.628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст.6 ЦК України).

З огляду на зазначене, відповідний договір не є за своєю правовою природою договором спільної діяльності, а його умови більш характерні для договору майнового найму, а саме такого специфічного його виду як договору найму транспортного засобу. Між тим, такий договір між тим не містять положень щодо виникнення у відповідача обов'язку плати за користування таким майном.

Відповідний договір суперечить чинному законодавству з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.51 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) від 21.06.2001 (який діяв на момент укладення вищезазначеного договору), відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. При цьому, кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Як визначено ч.5 ст.51 БК України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Згідно ст.2 БК України, до розпорядників бюджетних коштів відносяться бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228 (далі - Порядок).

В силу п.1 Порядку, кошторис бюджетної установи - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Пунктом 46 Порядку визначено, що розпорядники бюджетних коштів мають право брати бюджетні зобов'язання щодо видатків бюджету або надання кредитів з бюджету відповідно до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану надання кредитів із загального фонду бюджету та плану спеціального фонду виходячи з потреби у забезпеченні здійснення пріоритетних заходів та з урахуванням платежів. необхідних для погашення зобов'язань минулих періодів, узятих на облік органами Державної казначейської служби, якщо інше не передбачено законодавством.

Таким чином, виходячи з положень наведених норм законодавства, які діяли на момент укладення зазначеного договору, позивач як державна установа, що фінансується за рахунок Державного бюджету, при отриманні бюджетних асигнувань, що є підставою для затвердження кошторисів, мав розпоряджатися бюджетними коштами відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України та в межах здійснених видатків. Так, позивачем не доведено, що його кошторисом передбачені видатки на утримання відповідача, зокрема, в частині забезпечення його пально-мастильними матеріалами для здійснення відповідачем покладених на нього функцій.

Отже, відповідний договір, який передбачає забезпечення пально-мастильними матеріалами автомобіля, який надається згідно ч.1 договору у користування відповідачу, і фактично, як вбачається з матеріалів справи, у т.ч. судових актів у адміністративній справі, які оцінені у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, використовувався відповідачем та позивачем не експлуатувався, суперечить відповідним нормам. При цьому, безоплатна передача відповідного майна в оренду також суперечить загальним засадам оренди державного та комунального майна, визначеним Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

В силу ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Недотримання зазначеної вимоги, за змістом ст.215 ЦК України, є підставою недійсності правочину.

Згідно п.1 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Зважаючи на встановлені обставини, які свідчать про суперечність відповідного договору, який пов'язаний з предметом спору, чинному законодавству, та право, визначене п.1 ч.1 ст.83 ГПК України, суд вважає за необхідне визнати відповідний договір недійсним.

Окрім того, 08.01.2010 сторонами укладено договір про спільне використання автомобілю, предметом якого є спільне використання автомобілю марки Ланос D4LM500 АК 41 66АА (а.с.14).

На умови вказаного договору сторони посилались, вказуючи його як підставу для передачі бензину відповідачу та його списання позивачем у 2010 році.

Умовами відповідально договору передбачено, що зазначений автомобіль буде використовуватись сторонами для службових поїздок персоналу, територія якого визначається приписами, які вилаються начальником Управління.

За відповідним договором, відповідач взяв на себе зобов'язання здійснювати ремонт та технічне обслуговування автомобіля, заправляти його пально-мастильними матеріалами, фінансувати профілактичне обслуговування та поточний ремонт тощо (п.2.2 договору).

Даний договір укладено на строк до 31 грудня 2010 року (п.3.1 договору).

Права та обов'язки позивача відповідним договором не визначені, у т.ч. таким договором не визначений обов'язок позивача забезпечувати автомобіль пально-мастильними матеріалами або нести витрати на їх закупівлю, тому є безпідставними посилання сторін на те, що передача бензину відповідачу та його списання здійснювались саме на умовах відповідного договору.

Оскільки сторонами не надано інших доказів наявності підстав у відповідача для отримання бензину від відповідача, що тягне за собою фактичне збереження його грошових коштів, що відбулось внаслідок передачі йому позивачем бензину у 2010 році та його списання позивачем, а також враховуючи недійсність договору, на підставі якого такі дії відбувались у 2009 році, суд вважає обгрунтованими вимоги позивача про стягнення 16 261,73грн. в рахунок відшкодування вартості майна - бензину, який використаний відповідачем, що унеможливлює його повернення, за рахунок позивача внаслідок передачі ним та списання у відповідному періоді бензину для відповідача.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, а саме в сумі 1720,50 грн.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення; повний текст рішення складено 25.11.2013.

Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Визнати недійсним договір від 02.01.2004 про спільну діяльність, який укладено між Управлінням ветеринарної медицини в Сімферопольському районі та Сімферопольською районною державною лікарнею ветеринарної медицини

2. Позов задовольнити.

3. Стягнути з Управління ветеринарної медицини в Сімферопольському районі на користь Сімферопольської районної державної лікарні ветеринарної медицини 16 261,73грн. основної заборгованості, 1 720,50грн. в рахунок відшкодування витрат на оплату позову судовим збором.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Р. Ейвазова