Постанова

від 18.03.2014 по справі 901/2939/13

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2014 року Справа № 901/2939/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Балюкової К.Г.,

суддів Борисової Ю.В.,

Плута В.М.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився (Сімферопольська районна державна лікарня ветеринарної медицини);

відповідача: не з'явився (Управління ветеринарної медицини в Сімферопольському районі);

розглянувши апеляційну скаргу Управління ветеринарної медицини в Сімферопольському районі на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ейвазова А.Р.) від 19 листопада 2013 року у справі №901/2939/13

за позовом Сімферопольської районної державної лікарні ветеринарної медицини (вул. 40 років Перемоги, 13, с. Добре, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим, 97571)

до Управління ветеринарної медицини в Сімферопольському районі (вул. Артезіанська, 35, м. Сімферополь, 95022)

про стягнення 16261,73 грн.

ВСТАНОВИВ :

Сімферопольська районна державна лікарня ветеринарної медицини звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Управління ветеринарної медицини в Сімферопольському районі про стягнення 16261,73 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на статтю 1212 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що у 2010 році Контрольно-ревізійним відділом м. Сімферополя проведено перевірку фінансово-господарської діяльності Сімферопольської районної державної лікарні ветеринарної медицини, за результатами якої виявлено порушення чинного законодавства, яке полягає у незаконному списанні позивачем для відповідача бензину для автомобіля марки ДЕУ ЛАНОС D4LM500 на загальну суму 16261,73 грн. у період з 01.10.2009 по 30.06.2010. При цьому, позивач зазначає, що між ним та відповідачем були укладені договори про спільну діяльність та про спільне використання автомобіля, відповідно до яких здійснювалось списання, які сторонами не оспорюються та не визнані судом недійсними.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.11.2013 визнано недійсним договір від 02.01.2004 про спільну діяльність, укладений між Управлінням ветеринарної медицини в Сімферопольському районі та Сімферопольською районною державною лікарнею ветеринарної медицини.

Позов Сімферопольської районної державної лікарні ветеринарної медицини задоволено.

Стягнуто з Управління ветеринарної медицини в Сімферопольському районі на користь Сімферопольської державної лікарні ветеринарної медицини 16261,73 грн. основної заборгованості, 1720,50 грн. в рахунок відшкодування витрат на оплату позову судовим збором.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договір про спільну діяльність від 02.01.2004, на який посилаються сторони як на підставу для передачі бензину відповідачу та його списання позивачем у 2009 році, є недійсним, оскільки суперечить чинному законодавству. Щодо підстав списання бензину у 2010 році суд першої інстанції вказав на те, що договором про спільне використання автомобіля від 08.01.2010 не визначений обов'язок позивача забезпечувати автомобіль пально-мастильними матеріалами або нести витрати на їх закупівлю, тому посилання сторін на те, що передача бензину відповідачу та його списання здійснювались саме на умовах цього договору є безпідставними.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління ветеринарної медицини в Сімферопольському районі звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове про відмову у позові в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Так, апелянт вважає, що суд, визнаючи договір про спільну діяльність від 02.01.2004 недійсним, вийшов за рамки позовних вимог, оскільки цей договір пов'язаний зі справою, але не з предметом спору. В справі немає вимоги про стягнення коштів на підставі договору, сторони лише визнають факт використання автомобіля обома сторонами. Таким чином, доводи суду, на думку апелянта, суперечать обставинам, що визнаються сторонами, і відповідно обставинам справи.

Більш детальніше доводи викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 Управлінню ветеринарної медицини в Сімферопольському районі відновлено строк на подачу апеляційної скарги, відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, скаргу прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя: Балюкова К.Г., судді: Видашенко Т.С., Плут В.М.

За розпорядженням в.о. секретаря судової палати від 11.02.2014 у складі судової колегії суддя Видашенко Т.С. у зв'язку з відпусткою замінена на суддю Борисову Ю.В.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.02.2014 розгляд апеляційної скарги відкладений на 18.03.2014.

Позивач та відповідач явку уповноважених представників в судове засідання 18.03.2014 не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду скарги сповіщені належним чином та своєчасно.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, тому справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін та явка їх представників обов'язковою судом апеляційної інстанції не визнавалась, колегія вважає за можливе переглянути рішення суду першої інстанції за відсутності учасників процесу.

При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2009-2010 років позивач списав та передав відповідачу через ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі накладних та подорожніх листів, звітів списання бензину 16261,73 грн. (у т.ч. у 2009 році - 10 167,28грн., та у 2010 році - 6094,45грн.) для роботи автомобілю, який використовувався відповідачем (т.1 а.с.24-223, т.2 а.с.53 ).

Списаний бензин придбаний та оплачений позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями (т.2 а.с. 3-7, 50-51).

Проведеною перевіркою, за наслідками якої складено акт від 16.08.2010 №22-21б/066, Контрольно-ревізійним відділом в м. Сімферополі і Сімферопольському районі виявлені порушення при проведенні відповідних операцій, а саме вимог п.2 статті 51 Бюджетного кодексу України, пп.1, 46 Порядку складання, розгляду та затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228 (т.2 а.с.8-32).

За результатами перевірки 06.09.2010 за вих.№22-21/1919 позивачу направлено вимогу про усунення виявлених плановою ревізією порушень законодавства, у т.ч. в частині використання бюджетних коштів (списання бензину) на цілі, не пов'язані з виконанням функцій позивача, на загальну суму 16261,73грн., у т.ч. в частині відшкодування відповідних коштів (п.3 вимоги) (т.1 а.с.15-19).

Вказана вимога у відповідній частині оспорена позивачем шляхом подання адміністративного позову, за яким було порушено провадження у справі №2-а-14846/10/11/0170.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 08.09.2011 у відповідній справі, яка залишена в силі ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2012, позов Сімферопольської районної державної лікарні ветеринарної медицини до Контрольно-ревізійного відділу в м.Сімферополі та Сімферопольському районі в АР Крим задоволено та визнано протиправним і скасовано п.3 письмових вимог (т.2 а.с.34-39).

Проте, постановою Вищого адміністративного суду України від 04.04.2013 зазначені судові акти скасовані, а у позові Сімферопольської районної державної лікарні ветеринарної медицини до Контрольно-ревізійного відділу в м. Сімферополі і Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим, третя особа - Управління ветеринарної медицини Сімферопольського району, про визнання незаконним та скасування пункту 3 письмової вимоги, відмовлено (т.2 а.с. 40-44).

Зазначена постанова суду від 04.04.2013 мотивована тим, що оскільки позивач не експлуатував вказаний автомобіль, то в нього були відсутні підстави для списання бензину на його експлуатацію.

У справі №901/2939/13 позивачем заявлено вимоги на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України про стягнення вартості списаного бензину у розмірі 16261,73 грн.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч. 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що до предмету доказування у даній справі входить встановлення наступних обставин: чи набув відповідне майно відповідач за рахунок позивача; чи є для цього підстави.

Як було встановлено, переданий відповідачу бензин на суму 16261,73 грн. (у т.ч. у 2009 році - 10167,28грн., та у 2010 році - 6094,45грн.) придбаний та оплачений позивачем.

Як на підставу списання бензину та передачу його відповідачу сторони посилаються на договори про спільну діяльність від 02.01.2004 та про спільне використання автомобіля від 08.01.2010.

Так, позивач у справі - Сімферопольська районна державна лікарня ветеринарної медицини є державною установою ветеринарної медицини, яка створена для здійснення профілактичних, діагностичних, лікувальних та інших протиепізоотичних заходів та підпорядковується Управлінню ветеринарної медицини в Сімферопольському районі; діє на підставі Положення, затвердженого наказом Головного управління ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим від 19.06.2008 №87-д (далі - Положення) (т.1 а.с.8-11).

Згідно п.6.9 Положення разом з Управлінням ветеринарної медицини в районі та державною санітарно-епідеміологічною службою бере участь у розслідуванні випадків виникнення серед населення захворювань, спільних для людей і тварин.

Управління ветеринарної медицини в Сімферопольському районі діє на підставі Положення, яке затверджено наказом Управління ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим від 28.02.2003 №29.

В силу п.1 зазначеного Положення Управління ветеринарної медицини в Сімферопольському районі є територіальним органом Державного департаменту ветеринарної медицини України, створеному відповідно до Закону України „Про ветеринарну медицину" і підпорядкованому Управлінню ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим.

Згідно п.3 Положення відповідачу підпорядковується районна державна лікарня ветеринарної медицини.

02.01.2004 між Управлінням ветеринарної медицини в Сімферопольському районі та Сімферопольською районною державною лікарнею ветеринарної медицини був укладений договір про спільну діяльність (т.1 а.с.12).

Пунктом 1 цього договору визначено, що його сторони зобов'язуються спільно діяти для здійснення завдань та функцій, поставлених перед Управлінням ветеринарної медицини в Сімферопольському районі і Сімферопольською районною лікарнею державної ветеринарної медицини з метою забезпечення епізоотичного благополуччя в Сімферопольському районі сторони домовилися про використання автомобіля ГАЗ 3110 №926-24 Управлінням ветеринарної медицини в Сімферопольському районі.

Умовами договору визначено, що позивач зобов'язується:

- своєчасно передавати автомобіль у користування відповідача для виконання заходів по забезпеченню епізоотичного благополуччя в районі;

- забезпечувати пально-мастильними матеріалами у кількості, необхідному для якісної роботи автомобіля;

- забезпечувати водія спецодягом, необхідним для обслуговування автомобіля;

- здійснювати капітальний ремонт автомобіля (розділ ІІ договору).

До обов'язків відповідача за відповідним договором належать:

- забезпечувати пально-мастильними матеріалами відповідно до кошторису бюджетного фінансування;

- використовувати автомобіль відповідно до вимог діючого договору;

- здійснювати поточний ремонт автомобіля; після закінчення строку дії договору, а також при достроковому його розірванні передати лікарні автомобіль у належному стані (розділ ІІ).

Відповідний договір, як визначеного його п.6.1, вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2004. При цьому, відповідний договір, що передбачено його п.6.2, може бути пролонговано за рішенням сторін.

Додатковою угодою до відповідного договору від 01.07.2004 сторонами змінено автомобіль, який використовується відповідачем, на автомобіль Ланос 500№АК41-66АА (т.1 а.с.13).

На вказаний договір сторони посилаються як на підставу передання бензину відповідачу та списання його позивачем у 2009 році (на суму 10167,28грн.), вказуючи, що таким договором врегульовані відносини сторін.

Суд першої інстанції у своєму рішенні дійшов висновку про те, що договір про спільну діяльність від 02.01.2004, на який посилаються сторони як на підставу для передачі бензину відповідачу та його списання позивачем у 2009 році, є недійсним.

Зокрема, суд вказує на те, відповідний договір не є за своєю правовою природою договором спільної діяльності, а його умови більш характерні для договору майнового найму, а саме такого специфічного його виду як договору найму транспортного засобу. Між тим, такий договір не містить положень щодо виникнення у відповідача обов'язку плати за користування таким майном. Відповідний договір, на думку суду першої інстанції, суперечить чинному законодавству, а саме: Бюджетному кодексу України та Закону України Законом України „Про оренду державного та комунального майна" .

Проте, судова колегія вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. При цьому, спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Як визначено статтею 1131 Цивільного кодексу України, договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі; умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, судова колегія не вбачає підстав для визнання договору про спільну діяльність від 02.01.2004 недійсним, оскільки договір про спільну діяльність може містити елементи багатьох окремих договорів.

Сторони під час розгляду справи підтвердили, що передання бензину відповідачу та списання його позивачем у 2009 році на суму 10167,28грн. здійснювалось саме на підставі укладеного між ними договору про спільну діяльність від 02.01.2004. Позовні ж вимоги, з посиланням на статтю 1212 Цивільного кодексу України, заявлені позивачем на виконання вимоги контрольно-ревізійного відділу в м. Сімферополі і Сімферопольському районі.

Так, згідно статті 15 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єкта, що ревізується. Довідка контрольно-ревізійного управління чи акт перевірки може бути підставою для вчинення відповідних процесуальних дій посадовими особами (зокрема - пред'явлення відповідного позову до суду), однак не позбавляє відповідну особу процесуального обов'язку доводити свої вимоги належними та допустимими доказами.

На думку судової колегії, акт, складений контрольно-ревізійним відділом в м. Сімферополі і Сімферопольському районі, не є належним доказом, що підтверджує факт передання відповідачу бензину та списання коштів на нього позивачем, без достатньої правової підстави.

Факт виявлення внутрішньою ревізією суб'єкта господарювання порушень, допущених під час виконання договору, не впливає на умови договірних відносин і не може їх змінювати.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про стягнення коштів в розмірі 10167,28грн. (за 2009 рік), не прийняв до уваги факт списання коштів позивачем на підставі укладеного між ним та відповідачем у справі договору про спільну діяльність від 02.01.2004.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 10167,28грн.

Що стосується вимог про стягнення коштів в розмірі 6094,45грн. (списання бензину у 2010 році), судова колегія зазначає наступне.

08.01.2010 сторонами укладено договір про спільне використання автомобілю, предметом якого є спільне використання автомобілю марки Ланос D4LM500 АК 41 66АА (т.1 а.с.14).

На умови вказаного договору сторони посилались, вказуючи його як підставу для передачі бензину відповідачу та його списання позивачем у 2010 році.

Умовами цього договору передбачено, що зазначений автомобіль буде використовуватись сторонами для службових поїздок персоналу, територія якого визначається приписами, які видаються начальником Управління.

За договором відповідач взяв на себе зобов'язання здійснювати ремонт та технічне обслуговування автомобіля, заправляти його пально-мастильними матеріалами, фінансувати профілактичне обслуговування та поточний ремонт тощо (п.2.2 договору).

Даний договір укладено на строк до 31 грудня 2010 року (п.3.1 договору).

Права та обов'язки позивача відповідним договором не визначені, у т.ч. не визначений обов'язок позивача забезпечувати автомобіль пально-мастильними матеріалами або нести витрати на їх закупівлю, тому є безпідставними посилання сторін на те, що передача бензину відповідачу та його списання здійснювались саме на умовах відповідного договору.

Таким чином, оскільки сторонами не надано інших доказів наявності підстав у відповідача для отримання бензину від позивача, що тягне за собою фактичне збереження його грошових коштів, що відбулось внаслідок передачі йому позивачем бензину у 2010 році та його списання позивачем, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення 6094,45грн.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції при розгляді справи невірно оцінив докази, подані учасниками судового розгляду, що потягло до прийняття ним помилкового рішення.

Тому судова колегія вбачає наявними підстави для скасування рішення суду першої інстанції та часткового задоволення апеляційної скарги через обґрунтованість останньої на підставі пунктів 3, 4 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, внаслідок чого приймає нове рішення у справі про часткове задоволення позовних вимог з покладенням на відповідача судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, статтями 104 (пункти 3, 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління ветеринарної медицини в Сімферопольському районі задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 листопада 2013 року у справі №901/2939/13 скасувати.

3. Прийняти у справі нове рішення:

„ 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління ветеринарної медицини в Сімферопольському районі (вул. Артезіанська, 35, м. Сімферополь, 95022, код ЄДРПОУ 26274195) на користь Сімферопольської районної державної лікарні ветеринарної медицини (вул. 40 років Перемоги, 13, с. Добре, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим, 97571, код ЄДРПОУ 00700536) 6094,45 грн., а також витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви в розмірі 121,89 грн.

3. В частині стягнення 10167,28 грн. у позові відмовити.

4. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.".

Головуючий суддя К.Г. Балюкова

Судді Ю.В. Борисова

В.М. Плут

Розсилка:

1. Сімферопольська районна державна лікарня ветеринарної медицини (вул. 40 років Перемоги, 13, с. Добре, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим, 97571)

2. Управління ветеринарної медицини в Сімферопольському районі (вул. Артезіанська, 35, м. Сімферополь, 95022)