Постанова

від 14.11.2013 по справі 815/3420/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2013 р.Справа № 815/3420/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів- Турецької І.О., Косцової І.П.

за участю секретаря - Півень М.О.

за участю представника позивача - Єгорова О.О.

за участю представника відповідача - Бойко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Виробничо -комерційного колективного підприємства « ВЄЛЄС» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року по справі за позовом Виробничо -комерційного колективного підприємства «ВЄЛЄС» до Державної податкової інспекції у місті Южному Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Виробничо -комерційне колективне підприємство « ВЄЛЄС» звернувся із позовом до державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби в якому просив : визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області ДПС про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем № 0000012310 від 08.01.2013 року по податку на додану вартість на загальну суму 53618,25 грн., в тому числі застосованих штрафних санкцій в розмірі 7336,25 грн.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у місті Южному Одеської області ДПС про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем №0000022310 від 08.01.2013 року по податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 53425,00 грн., в тому числі застосованих штрафних санкцій в розмірі 1,00 грн. В обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що відповідач не перевіряв реальність господарських операцій, рух активів та використання придбаних матеріалів, а виключно на власних припущеннях здійснив висновок про безтоварність операцій, що суперечить чинному законодавству.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі, Виробничо -комерційне колективне підприємство «ВЄЛЄС» , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить постанову суду від 22.05.2013 року -скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив з того, що в судовому засіданні не підтверджено реальне здійснення господарських операцій за договорами, оскільки позивачем не надано доказів в підтвердження обсягів виконання робіт, які встановлені приписами договорів та про відображення виконаних робіт з використанням придбаних згідно договорів купівлі продажу товарів в бухгалтерському обліку.

Однак з таким висновком суду погодитись неможливо з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі наказу виданого ДПІ у м. Южному Одеської області ДПС від 27.11.2012 року №285 та повідомлення від 27.11.2012 року, згідно із пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79, п. 82.2 ст. 82 ПК України, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка товариства виробничо - комерційного колективного підприємства "ВЄЛЄС" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Тала Груп", ТОВ "Маркет-Строй КО" та ТОВ "Таверс" за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року.

За результатами перевірки було складено акт № 463/53/22-1007/25415736 від 11.12.2012 р. яким встановлено порушення:

1) п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на суму 46 282 грн., у тому числі:

- за березень 2011 року на суму ПДВ 2000 грн.,

- за червень 2011 року на суму ПДВ 14 941 грн.,

- за липень 2011 року на суму ПДВ 5012 грн.,

- за серпень 2011 року на суму ПДВ 18 329 грн.,

- за вересень 2011 року на суму ПДВ 6 000 грн.

2) п.п. 5.2.1 п. 5.2. п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 п. 138.2 ст. 138 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 53 424 грн., а саме:

- за 1 квартал 2011 року на суму 2 500 грн.,

- за 2 квартал 2011 року на суму 17 182 грн.,

- за 3 квартал 2011 року на суму 33 742 грн.

3) порушення ч.1,5 ст.203, ч. 2 ст. 215, ст.228 Цивільного кодексу України недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямова настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з TOB "Тала Груп" (код за ЄДРПОУ 37170667), TOB "Маркет-Строй КО" (код за ЄДРПОУ 37420365) та ТОВ "Таверс" (код за ЄДРПОУ 37170667) (а/с.18-29).

На підставі акту перевірки від 11.12.2012 р. № 463/53/22-1007/25415736 ДПІ у м. Южному Одеської області ДПС прийняті податкові повідомлення - рішення №0000012310 та №0000022310 від 08.01.2013 р. (а/с. 41-44).

З матеріалів справи також вбачається, що основним видом діяльності позивача є будівництво будівель, монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціювання повітря, діяльність у сфері інжинірингу. Для виконання своїх основних видів діяльності позивач придбаває будівельні матеріали, які використовуються для здійснення будівництва, капітального ремонту поточного ремонту об'єктів замовників.

15 серпня 2011 року між TOB "Таверс" та ВККП "ВЄЛЄС" укладений договір купівлі продажу № 15/08. ВККП "ВЄЛЄС" за видатковою накладною №15/08 від 15.08.2011 року отримав будівельні матеріали на загальну суму 36535,74 грн., у т.ч. ПДВ 6089,29 грн.

Зазначені будівельні матеріали закуповувались для виконання капітального ремонту дитячого садку "Пролісок" с.Візирка Комінтернівського району Одеської області. TOB "Таверс" виписано податкову накладну №299 від 15.08.2011 року, яка включена до податкового кредиту серпня 2011 року.

За умова п. 4.1, п. 4.2 договору, придбаний товар був отриманий шляхом самовивозу власним транспортом ВККП "ВЄЛЄС".

Згідно платіжного доручення №132 від 29 серпня 2011 року, оплата товару за п. 6.1 договору була здійснена протягом 60 днів з дати отримання товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок контрагента в установі банку.

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що всі будівельні матеріали були використані у капітальному ремонті дитячого садку, про що свідчить акт виконаних робіт КБ-2в №1 за серпень 2011 року, складений ВККП "ВЄЛЄС" та Визирською сільською радою Комінтернівського району Одеської області, з якого вбачається використання придбаних будівельних матеріалів та довідки №КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року.

Крім того, для ремонту власних транспортних засобів ВККП "ВЄЛЄС" на підставі договору №26/08 від 26 серпня 2011 року укладеного з TOB "Таверс" придбав запчастини на автомобілі ЗІЛ 133 ГЯ, КаМАЗ, КаМАЗ-5511, що підтверджується рахунком - фактурою №26/08 від 26.08.2011 року, видатковою накладною від 26.08.2011 року №26/08, податковою накладною №430 від 26.08.2011 року, платіжним доручення №189 від 07.11.2011 року, №218 від 01.12.2011 року.

ВККП "ВЄЛЄС" має власні транспортні засоби, які використовуються у господарській діяльності, у тому числі для перевезення власного вантажу від місця продажу до місця виконання будівельних робіт. В підтвердження зазначеного позивачем наданий розрахунком суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин за 2010 рік, свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів та іншими документами, а також подорожніми листами відповідно до приписів чинного законодавства.

Крім того, судом встановлено, що позивач придбав у TOB "Тала - Груп" гідроциліндр підйому стріли КС3575А для підйомного крану, а у TOB "Маркет-СТРОЙ КО" запчастини на КАМАЗ.

Податковим органом у акті перевірки було встановлено, що до ДПІ у м. Южному Одеської області ДПС надійшов акт ДПІ у Приморської Одеси від 24.02.2012 №506/23-5/37420365 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання TOB "Маркет-Строй КО" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період березень, травень - грудень 2011 року.

На підприємство TOB "Маркет-Строй КО" складено запит керівнику від №10164/10/23-513, який було передано до відділу ВПМ ДПІ у Приморському районі (службова записка від 23.02.2012 №304/23-5). Стан TOB "Маркет-Строй КО" згідно бази АІС "РПП" ДПІ у Приморському районі м. Одеси " 14" ВИЗНАНО БАНКРУТОМ.

До ДПІ у м. Южному Одеської області ДПС надійшов акт ДПІ у Приморські районі м. Одеси від 24.02.2012 року № 494/23-513/37170667 "Про неможливість проведення звірки TOB "Тала Груп" (код ЄДРПОУ 37170667) щодо документального підтвердження господарських відносин з платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період січень - грудень 2011 року". Згідно інформації з бази даних АІС "РПП" ДПІ у Приморському районі м.Одеси станом на 24.02.2012 року значиться стан платника " 4" - порушено провадження у справі про банкрутство. До відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Приморському районі м. Одеси надійшов висновок ВПМ ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 24.02.2012 № 1344/2653, згідно якого: здійснено виїзд на юридичну адресу та встановлено, що підприємство за вищевказаною адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, буд. 92/94 не знаходиться.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Порушенням цих статей можуть бути виключно дії платника податку щодо включення до податкового кредиту суми ПДВ при придбанні або виготовленні товарів, послуг які призначаються для інших цілей ніж подальше використання в оподатковуваних операціях та які не підтверджені податковими накладними або складені з порушення вимог щодо складення податкових накладних.

Акт перевірки не містить змісту порушення зазначених статей, зокрема, тих порушень які можуть бути допущені внаслідок невиконання цих норм, та в чому це порушення полягає, що є порушенням п.5.2. Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства.

Оскільки акт перевірки не містить зміст порушення п.198.3., п.198.6. ст. 198 ПК України, з посиланням на належні докази у відповідності із Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, твердження про порушення цих норм є незаконним та необгрунтованим.

Відповідно до п.201.6. ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

ДПІ у м. Южному Одеської області ДПС жодного разу не повідомляла ВККП «ВЄЛЄС» про наявність будь-яких розбіжностей із ТОВ «ТАЛА ГРУП», ТОВ «Маркет-Сгрой КО» та ТОВ «Таверс». Акт перевірки не містить змісту порушення вказаного пункту та в чому це порушення полягає, що є порушенням п.5.2. Порядку оформлення результатів документальних перевірок, з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства.

Оскільки акт перевірки не містить змісту порушення п.201.6 ст. 201 ПК України, з посиланням на належні докази у відповідності із Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства твердження про порушення цих норм є незаконним та необгрунтованим.

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до Державної податкової адміністрації України є дата та час, зафіксовані у квитанції. Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин. Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Порушенням цього пункту можуть бути виключно дії платника податку продавця щодо не реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних або порушення порядку заповнення податкової накладної, в зв'язку з чим для платника податку покупця як наслідок забороняється включення цих накладних до податкового кредиту.

Акт перевірки не містить факту порушення вказаного пункту та в чому це порушення полягає, зокрема відсутності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних або порушення порядку заповнення податкової накладної, що є порушенням п.5.2. Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства.

Оскільки акт перевірки не містить зміст порушення п.201.10 ст. 201 ПК України, з посиланням на належні докази у відповідності із Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, твердження відповідача про порушення цих норм є незаконним та необгрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що акт виконаних робіт складений ВККП «ВЄЛЄС» та Визирською ссільською радою Комінтернівського району Одеської області було надано Позивачем як доказ використання будівельних матеріалів придбаних у своїх контрагентів. Сам акт виконаних робіт КБ-2в складено у відповідності до державних будівельних норм та який містить перелік всіх виконаних робіт та використаних матеріалів під час будівництва. Зазначений документ був оглянутий в судовому засіданні та питання щодо необхідності надання цього договору для огляду судом першої інстанції не виникло.

Подорожні листи були надані Позивачем для підтвердження фактичного перевезення придбаних матеріалів власним автотранспортом.

В своїй постанові суд першої інстанції зазначає, що вважає не доведеним виконання будівельних робіт, оскільки відсутній звіт №1-кб (місячна) який би мав містити інформацію що зазначена у роз'ясненні державної служби статистики України від 28.11.2012 року №18/1-124/4.

Стосовно цього слід зазначити, що звіт №1-кб (місячна) «Звіт про виконання будівельних робіт» затверджено наказом міністерства статистики №308 від 20.07.2012 року, а виконання робіт було здійснено у 2011 році. Отже твердження суду першої інстанції про не підтвердження виконання будівельних робіт у серпні 2011 року, у зв'язку із не наданням звіту №1-кб (місячна), який запроваджено у липні 2012 року, як доказу, є недоречним, оскільки така форма звітності на момент складення акту виконаних будівельних робіт у 2011 році не існувала.

Позивач в судовому засіданні також наголошував на тому, що виписані довіреності на отримання матеріальних цінностей були передані постачальнику під час відвантаження товарів та не могли залишитись у покупця згідно вимог Інструкції про порядок реєстрації в виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей затвердженої наказом Міністерства фінансів України №99 від 16 травня 1996 року зі змінами та доповненнями, і це не спростовано відповідачем.

Відповідно до п.2 вказаної Інструкції сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Пункт 13 цієї Інструкції визначає, що довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

Крім того, судом першої інстанцій також не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України , органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України ). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом попередньої інстанцій фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентів правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203 , частини 1, 2 статті 215 , статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України , відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Все вищевикладене було зазначено позивачем в позовній заяві та апеляційній скарзі, однак зазначені норми матеріального права не були взагалі враховані судом під час прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу .

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, судом, під час здійснення судочинства, було проігноровано вказану частину.

Враховуючи, що суд повно і правильно встановив фактичні обставини справи, але неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Керуючись ч. 1 ст. 195, п.3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Виробничо -комерційного колективного підприємства « ВЄЛЄС» - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2013 року по справі за позовом Виробничо -комерційного колективного підприємства « ВЄЛЄС» до Державної податкової інспекції у місті Южному Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Виробничо -комерційного колективного підприємства « ВЄЛЄС» - задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області ДПС про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем № 0000012310 від 08.01.2013 року по податку на додану вартість на загальну суму 53 618,25 грн., в тому числі застосованих штрафних санкцій в розмірі 7336,25 грн.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у місті Южному Одеської області ДПС про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем №0000022310 від 08.01.2013 року по податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 53 425,00 грн., в тому числі застосованих штрафних санкцій в розмірі 1,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з моменту виготовлення її в повному обсязі.

Повний текс постанови виготовлено 19 листопада 2013 року.

Головуючий:

Судді: