Постанова

від 18.11.2013 по справі 4/152-16/403

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2013 р. Справа№ 4/152-16/403

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

секретар: Комок І.А.

за участю представників:

позивача: Лебедєв Ю.В;

відповідача: Святюк С.П.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київгаз"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 04.06.2013р.

у справі №4/152-16/403 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київгаз"

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про стягнення 20 966 917,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне комунальне підприємство газового господарства "Київгаз", яке в подальшому змінило організаційно-правову форму з Державного комунального підприємства на Відкрите акціонерне товариство та з Відкритого акціонерного товариства на Публічне акціонерне товариство (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго", яка в подальшому змінила організаційно-правову форму на Публічне акціонерне товариство „Київенерго" (далі - відповідач) заборгованості з оплати вартості послуг з транспортування природного газу, наданих у період з червня по грудень 2002р., у розмірі 20 966 917,84 грн.

В процесі судового розгляду позивач неодноразово уточнював свої вимоги і в останній заяві (том справи - 2, аркуші справи - 129-130) просив суд стягнути з відповідача 2 717 174,61 грн. інфляційних втрат та 1 004 151,67 грн. за користування чужими коштами (3% річних).

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- провадження у справі в частині стягнення основного боргу підлягає припиненню, у зв'язку з погашенням боргу;

- своєчасність проведення розрахунків за укладеним між сторонами договором напряму залежить від виділення з держбюджету субвенцій на погашення різниці в тарифах та теплову енергію у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, затвердженим НКРЕ;

- заборгованість відповідача виникла внаслідок несплати споживачами платежів на спожиту електричну і теплову енергію та природний газ, що свідчить про те, що відповідач не користувався коштами позивача;

- за відсутності факту користування або утримування відповідачем належних до сплати позивачу коштів, ст. 625 Цивільного кодексу України не підлягає застосовуванню.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2013р. у справі №4/152-16/403 в задоволенні позову було відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2013р. у справі №4/152-16/403 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- позивач погоджується з судом в тому, що в 2002-2003рр. 3% річних та інфляційні втрати нараховувались на підставі ст. 214 Цивільного кодексу УРСР, але позивач вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню незалежно від того, послався позивач на відповідну норму закону чи ні;

- остання частина основної суми боргу погашена 06.12.2005р. за рахунок субвенцій, виділених державою для погашення заборгованості населення за спожиті електричну і теплову енергію, природний газ. Однак погашення боргу за бюджетні кошти не вказує на економічне походження боргів відповідача перед позивачем;

- в судовому рішенні не вказано, на підставі чого суд дійшов висновку про те, що природний газ був використаний відповідачем, як постачальником комунальних послуг, для потреб населення;

- призначення газу взагалі не має значення, оскільки мова йде не про оплату за поставку газу спеціально для населення, а тільки про оплату послуги транспортування газу, що належав відповідачу, тобто суд безпідставно зробив висновок про спосіб та мету використання відповідачем транспортованого газу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2013р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.09.2013р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Новікова М.М., Мартюк А.І.

23.09.2013р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив суд залишити скаргу без задоволення як нормативно необґрунтовану та непідтверджену належними доказами.

В судовому засіданні 23.09.2013р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2013р. у справі №4/152-16/403 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні 23.09.2013р. представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 23.09.2013р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 17.10.2013р.

15.10.2013р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 17.10.2013р. представник позивача підтримав пояснення, надані у попередньому судовому засіданні, з урахуванням обставин, наведених в додаткових письмових поясненнях, поданих 15.10.2013р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 17.10.2013р. представник відповідача також підтримав раніше надані пояснення, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В судовому засіданні 17.10.2013р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 18.11.2013р.

В судовому засіданні 18.11.2013р. представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, з урахуванням додаткових письмових пояснень до неї, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2013р. у справі №4/152-16/403 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні 18.11.2013р. представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 18.11.2013р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

30.01.2002р. між позивачем та відповідачем, як замовником, було укладено договір №35-02 на транспортування природного газу (далі - Договір), предметом якого (розділ 1) є надання позивачем послуг з транспортування природного газу, який належить відповідачу, від ГРС магістрального газопроводу по газовим мережам міста до ГРП відповідача, передача газу відповідачу, виконання диспетчерських функцій з контролю та регулювання його надходження. Відповідач зобов'язується оплатити позивачу вартість наданих послуг з транспортування природного газу згідно умов, передбачених цим договором. Підставою для договірних відносин є наявність договору на постачання газу між замовником та постачальником (том справи - 1, аркуші справи - 81-85).

В п.4.1 Договору передбачено, що відповідач оплачує позивачу вартість послуг по транспортуванню газу із розрахунку: тариф на послуги з транспортування 1000 куб. м. газу мережами позивача становить без ПДВ - 15,0 грн., крім того ПДВ (20%) - 3,0 грн. згідно Постанови НКРЕ України від 26.01.2000р. №101. Загальна вартість наданих послуг по транспортуванню газу становить 49 906 500 грн., крім того ПДВ в сумі 9 981 300 грн., разом з ПДВ 59 887 800 грн.

Згідно з п.6.1 Договору останній набирає чинності з 01.01.2002р. і діє в частині транспортування газу до 31.12.2002р. включно, а в частині взаєморозрахунків - до їх завершення.

Відповідач підписав Договір з протоколом розбіжностей щодо пунктів 3.6, 4.3, 5.5 та 6.8 (том справи - 1, аркуш справи - 86).

Господарським судом міста Києва було розглянуто справу №35/119 за позовом Державного комунального підприємства газового господарства „Київгаз" до Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго" про зобов'язання укласти договір на транспортування природного газу №35-02 від 30.01.2002р., викладено в новій редакції пункти 3.6, 4.3, 5.5 договору та доповнено вказаний договір новим пунктом 6.8.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2002р. у справі №35/119 позов було задоволено частково (том справи - 1, аркуші справи - 87-92), а саме:

- пункт 3.6 договору №35-02 від 30.01.2002р. викладено в наступній редакції: „3.6. Облік газу ведеться відповідно до „Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України", затверджених наказом Держнафтогазпрому України від 01.11.1994р. №355";

- пункт 4.3 договору №35-02 від 30.01.2002р. викладено в наступній редакції: „4.3. Оплата наданих транспортних послуг проводиться замовником грошовими коштами шляхом внесення їх на банківський рахунок ДКП „Київгаз", зазначений в цьому договорі. Розмір щоденних платежів визначається сторонами, виходячи з обсягів фактично протранспортованого газу за минулу добу, з урахуванням днів, в які не проводились банківські операції, та тарифу, зазначеного в п.4.1 цього договору. Обсяги послуг, які надаються за цим договором за звітний місяць, замовник зобов'язується сплатити в обсязі 70% не пізніше 10 банківських днів з моменту підписання акту, передбаченого в п.п.3.2 та 3.3. Остаточне перерахування суми оплати за послуги з транспортування газу в 2002 році замовник зобов'язується здійснити до 25.01.2003р.";

- пункт 5.5 договору №35-02 від 30.01.2002р. викладено в наступній редакції: „5.5. За несвоєчасну оплату замовник сплачує ДКП „Київгаз", крім суми заборгованості, пеню в розмірі 0,1%, але не вище подвійної облікової ставки Національного банку України, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. При простроченні терміну оплати більше 15 календарних днів ДКП „Київгаз" передає матеріали до Господарського суду";

- пункт 6.8 в редакції, запропонованій Акціонерною енергопостачальною компанією „Київенерго" в договір №35-02 від 30.01.2002р. не включено;

- присуджено до стягнення з Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго" на користь Державного комунального підприємства газового господарства „Київгаз" 64,00 грн. державного мита та 88,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

07.07.2004р. між позивачем, як кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Укрсервіс", як новим кредитором, було укладено договір уступки права вимоги №9/1/04 ВБ (том справи - 2, аркуші справи - 38-41), за умовами якого позивач уступив, а Товариство з обмеженою відповідальністю „Укрсервіс" прийняло право вимоги у відповідача, як боржника, по зобов'язанням боржника перед кредитором, які засновані на умовах договорів №295905 від 20.12.2002р. та №35-02 від 30.01.2002р., укладених між кредитором та боржником, з усіма змінами та доповненнями, укладеними до моменту підписання цього договору, у загальній сумі 32 231 187,18 грн. (13 328 813,59 грн. за договором №35-02 від 30.01.2002р. та 18 902 373,59 грн. за договором №295905 від 20.12.2002р.). Після уступки права вимоги за цим договором боржник зобов'язується перед новим кредитором виконувати свої зобов'язання за договорами №35-02 від 30.01.2002р. та №295905 від 20.12.2002р., укладеними між боржником та кредитором, на суму 32 231 187,18 грн.

За Актом приймання-передачі від 07.07.2004р. позивач передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю „Укрсервіс" прийняло документи, які підтверджують право вимоги на загальну суму 32 231 187,18 грн. (том справи - 2, аркуш справи - 42). В переліку документів, переданих Товариству з обмеженою відповідальністю „Укрсервіс", вказано позовну заяву від 13.06.2003р. №1779/15 про стягнення 20 966 917,84 грн., на підставі якої Господарським судом міста Києва було порушено провадження у справі №4/152.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2004р. у справі №43/955 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрсервіс" до Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго", за участю третьої особи - Відкритого акціонерного товариства „Київгаз" про стягнення 32 321 187,18 грн. заборгованості за договором уступки права вимоги, позовні вимоги було задоволено, присуджено до стягнення з Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрсервіс" 32 231 187,18 грн. боргу, 1 700,00 грн. витрат зі сплати державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судовoгo процесу (том справи - 2, аркуші справи - 48-52).

Постановою Вищого господарського суду України від 25.01.2005р. рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2004р. у справі №43/955 було скасовано, а справу передано для розгляду місцевому господарському суду (том справи -1, аркуші справи - 53-55).

Окрім того, Господарським судом міста Києва розглядались наступні справи:

- №19/75 за позовом Відкритого акціонерного товариства „Київгаз" до Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго" та Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрсервіс" про визнання недійсним договору уступки права вимоги №9/1/04 ВБ від 07.07.2004р.;

- №14/52 за позовом прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації, Головного управління комунальної власності Київської міської державної адміністрації до Відкритого акціонерного товариства „Київгаз" та Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрсервіс", за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго" про визнання недійсним договору уступки права вимоги №9/1/04 ВБ від 07.07.2004р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2005р., на підставі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи №4/152-16/403 було зупинено до остаточного вирішення справ №19/75, №14/52 та №43/955 (том справи - 2, аркуші справи - 62-65).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2006р. у справі №19/75-27/2 було визнано недійсним договір уступки права вимоги №9/1/04 ВБ від 07.07.2004р. Вказане судове рішення не оскаржувалось і набрало законної сили.

Провадження у справі №43/955-23/346 було припинено Господарським судом міста Києва згідно з ухвалою від 17.01.2007р., а провадження у справі №14/52 - ухвалою від 12.12.2007р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що відповідач погасив суму основного боргу за договором №35-02 від 30.01.2002р., про що сторонами було складено Акт звірки взаєморозрахунків (том справи - 2, аркуш справи - 131). Однак, враховуючи порушення відповідачем порядку і строків виконання своїх грошових зобов'язань перед позивачем, останній зменшив розмір своїх вимог (том справи - 2, аркуші справи - 129-130) та просив суд стягнути з відповідача 2 717 174,61 грн. інфляційних втрат та 1 004 151,67 грн. за користування чужими коштами (3% річних).

Місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позову повністю, визнавши позовні вимоги необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник у період дії Цивільного кодексу УРСР. Позов, який розглядається у даній справі, був поданий до суду у червні 2003 року.

Згідно зі ст. 151 Цивільного кодексу УРСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В ст. ст. 161, 162, 165 названого Кодексу передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом. Якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час.

На час розгляду справи вступив в дію Цивільний кодекс України, у зв'язку з чим, посилаючись на норми ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просив суд стягнути з відповідача 2 717 174,61 грн. інфляційних втрат та 1 004 151,67 грн. процентів за користування чужими коштами.

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач повністю розрахувався з позивачем за спірним договором. При чому, з наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, платіжного доручення №15361 від 06.12.2005р., протоколів припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (том справи - 2, аркуші справи - 149-161) вбачається, що відповідач розрахувався з позивачем, погасивши 76 247,07 грн. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог та сплатив 13 567 655,23 грн. за рахунок бюджетних коштів на підставі ст. 39 Закону України „Про державний бюджет на 2005 рік" та Постанови Кабінету Міністрів України №664 від 29.07.2005р., тобто за рахунок субвенцій, виділених державою для погашення заборгованості населення, зокрема, за спожиті електричну і теплову енергію та природний газ, оскільки природний газ, транспортований позивачем, був використаний відповідачем, як постачальником комунальних послуг, для потреб населення.

Згідно зі ст. 39 Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік" у 2005 році розрахунки з погашення зобов'язань держави по знецінених грошових заощадженнях громадян в установах Ощадного банку колишнього СРСР та державних цінних паперів колишнього СРСР здійснюються за рахунок відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам шляхом погашення заборгованості таких громадян, що утворилася станом на 1 вересня 2004 року, за спожиті електричну і теплову енергію, природний газ, тверде паливо, послуги водопостачання і водовідведення, квартирну плату, в рахунок податкового боргу минулих років, у тому числі розстроченого, підприємств (структурних підрозділів підприємств) житлово-комунального господарства, паливно-енергетичного комплексу та інших підприємств, що надають ці послуги, за видами податків, визначеними у пункті 24 статті 12 цього Закону, та за рахунок частини виручки від реалізації природного газу у 2000 році, що отримувалась як плата за транзит природного газу через територію України, в обсязі 6 000 000 тис. гривень по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України, а також пені, штрафних санкцій, нарахованих у зв'язку з порушенням податкового законодавства, повернення бюджетних позичок та кредитів, наданих під гарантію Кабінету Міністрів України, в тому числі шляхом переводу боргу, та додаткових податкових зобов'язань підприємств, які виникають в результаті виконання цієї статті.

Постановою Кабінету Міністрів України №664 від 29.07.2005р. було затверджено Порядок проведення у 2005 році розрахунків з погашення зобов'язань держави за знеціненими грошовими заощадженнями громадян в установах Ощадного банку колишнього СРСР шляхом погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги та визначено, що цей Порядок визначає механізм проведення у 2005 році розрахунків з погашення зобов'язань держави за знеціненими грошовими заощадженнями громадян України, вкладеними до 02.01.1992р. в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, правонаступником якого є ВАТ „Ощадбанк", за рахунок відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам шляхом погашення заборгованості таких громадян за спожиті електричну і теплову енергію, природний газ, тверде паливо, з послуг водопостачання і водовідведення, плати за користування житлом (квартирної плати) (далі - житлово-комунальні послуги), що утворилася станом на 01.09.2004p., за рахунок таких платежів до державного бюджету; погашення податкового боргу минулих років, у тому числі розстроченого, підприємств (структурних підрозділів підприємств) житлово-комунального господарства, паливно-енергетичного комплексу та інших підприємств, що надають ці послуги (далі - підприємства - надавачі житлово-комунальних послуг), за видами податків, визначених у пункті 24 статті 12 Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік", а також пені, штрафних санкцій, нарахованих у зв'язку з порушенням податкового законодавства, частини виручки від реалізації природного газу у 2000 році, що надходила як плата за транзит природного газу через територію України, повернення бюджетних позичок та кредитів, наданих під гарантію Кабінету Міністрів України, у тому числі шляхом переведення боргу; погашення податкових зобов'язань підприємств - надавачів житлово-комунальних послуг, що виникли в результаті проведення зазначених розрахунків.

Як було встановлено судом, розрахунок інфляційної складової боргу та 3% річних здійснено позивачем за період з вересня 2002 року по січень 2005 року та щодо нарахування річних за період з 11.08.2002р. по 28.02.2005р., тобто у тому числі за період, коли був чинний Цивільний кодекс УРСР.

Відповідно до ст. 214 Цивільного кодексу УРСР боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, прикінцевими положеннями Закону України „Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР" від 08.10.1999р. №1136-XIV, яким названа стаття викладена в новій редакції, передбачено, що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг.

Норми ст. 625 Цивільного кодексу України кореспондуються зі ст. 214 Цивільного кодексу УРСР.

Згідно з п.п.4, 10 Перехідних положень Цивільного кодексу України останній застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.

Тобто, в даному випадку відсутні правові підстави для нарахування відповідачу інфляційних втрат та 3% річних.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду даного спору необхідно було встановити, чи може відповідач, зважаючи на особливості здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації енергоносіїв та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність в енергетичній галузі, самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ, та чи є наявною вина відповідача у простроченні платежів за договором, укладеним з позивачем. Тобто, ключове значення в даному випадку має те, чи може відповідач керуватися загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд за наявності покладених на нього зобов'язань з безперебійного забезпечення тепловою та електричною енергією споживачів міста Києва, тоді як він повинен діяти виключно в межах дозволених або не заборонених норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь.

Передумовою для визначення можливості застосування до спірних правовідносин ст. 625 Цивільного кодексу України є встановлення обставин щодо того, чи мав місце в силу законодавчо передбачених особливостей проведення розрахунків за природний газ та теплову енергію факт користування або утримання відповідачем належних до сплати позивачу коштів та наявність вини боржника у невиконанні зобов'язання (аналогічна правова позиція наведена в постановах Вищого господарського суду України від 15.07.2013р. у справі №910/352/13 та від 22.07.2013р. у справі №910/346/13).

В ст. 209 Цивільного кодексу УРСР передбачено, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України та ст. 218 Господарського кодексу України особа за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності).

Зібрані у справі матеріали свідчать про те, що заборгованість відповідача перед позивачем виникла внаслідок несплати населенням міста Києва платежів за спожиті електричну і теплову енергію та природний газ. З наведеного випливає, що відповідач не користувався коштами, належними до сплати позивачу і в даному випадку відсутній факт користування чужими коштами та вина відповідача у несвоєчасному проведенні розрахунків з позивачем.

За наведених обставин, у суду відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ст. 625 Цивільного кодексу України або ст. 214 Цивільного кодексу УРСР і позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Враховуючи відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київгаз" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2013р. у справі №4/152-16/403 - без змін.

2. Матеріали справи №4/152-16/403 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді М.М. Новіков

А.І. Мартюк