Ухвала

від 10.10.2013 по справі 816/2965/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2013 р.Справа № 816/2965/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2013р. по справі № 816/2965/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтехпостач"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтехпостач", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення №0000521502 від 01.02.2013 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтехпостач" - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби від 01 лютого 2013 року № 0000521502.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, посилається на прийняття судом першої інстанції оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 86, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 129 Конституції України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач ТОВ "Полтехпостач" є юридичною особою, ідентифікаційний код 37061404, знаходиться на податковому обліку в ДПІ у м. Полтаві та у періоді, що перевірявся, був зареєстрований платником податку на додану вартість, свідоцтво № 100282185, індивідуальний податковий номер 370614016013.

У період з 25.12.2012 року по 29.12.2012 року посадовими особами ДПІ у м. Полтаві проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ "Полтехпостач" з питань правильності визначення та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "МК-75" за період з 01.07.2011 по 31.07.2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 08.01.2013 року №49/15-2/37061404 (а.с. 6-17) , в якому зафіксовано порушення позивачем п.44.1 ст.44, п. 198.1 ст. 198 та п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за липень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ "МК-75" на суму 2064 грн. та занижено податок до сплати за липень 2011 року на суму 2064 грн.

Встановлені порушення відповідач пов'язує з безтоварністю господарської операції з ТОВ "МК-75", посилаючись на акт Лівобережної МДПІ Дніпропетровської області ДПС № 3902/22-4/36652819 від 20.09.2012 р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "МК-75" за період з 01.07.2011 р. по 31.07.2011 р.; зазначає про не надання до перевірки товарно-транспортних накладних на перевезення товару від ТОВ "МК-75" та документів, що підтверджують наявність у позивача складів. У письмових запереченнях проти позову зазначає, що у графі "вид цивільно-правового договору" податкових накладних не вказано, на виконання якого саме договору здійснювалася поставка товару.

Позивач не погодившись з висновками акту перевірки, подав до ДПІ у м. Полтаві письмові заперечення від 28.01.2013 року №28/01-01(а.с.118-119), на які ДПІ у м. Полтаві надало письмову відповідь листом від 01.02.2013 року № 2022/10/15.2-33 (а.с. 120-122).

01.02.2013 року на підставі акту перевірки від 08.01.2013 року №49/15-2/37061404 Державною податковою інспекцією у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби винесено податкове повідомлення-рішення № 0000521502, яким ТОВ "Полтехпостач" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на загальну суму 2580 грн., у тому числі: за основним платежем - у сумі 2064 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 516 грн. (а.с.18).

Із даним податковим повідомленням - рішенням позивач не погодився та оскаржив його в адміністративному порядку до ДПС у Полтавській області та ДПС України.

Рішеннями ДПС у Полтавській області від 05.04.2013 року №771/10/102-07 та Міністерства доходів і зборів України від 07.05.2013 року №2073/6/99-99-10-01-15 податкове повідомлення - рішення від 01.02.2013 року №0000521502 - залишено без змін, а скарги ТОВ "Полтехпостач" - без задоволення (а.с. 19-30).

Позивач, не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням від 01.02.2013 року №0000521502, звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування податкового кредиту за липень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ "МК-75".

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для його скасування.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно із п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Згідно з п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п. 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Колегія суддів зауважує, що первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, та такі що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, 21.07.2011 року, з метою закупівлі автомобільних камер, між ТОВ "Полтехпостач" (покупець) та ТОВ "МК-75" (постачальник) укладено договір № 7 (а.с.82).

Згідно п. 1.1 даного договору постачальник зобов'язується передавати у власність покупцеві товар (камери 30.5-32 -2 шт., 16.9-28 -18 шт.), а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати оплату на умовах даного договору. Документи на товар, які постачальник зобов'язаний передати покупцю: рахунок, податкову накладну, видаткову накладну. Товар постачається покупцю транспортом та за рахунок продавця (п.3.1 договору). Загальна сума договору складає 12384 грн., в тому числі ПДВ - 2064 грн. (п.4.1 договору). Згідно п. 3.2 договору замовлення передається через факс, поштою або через представника постачальника. Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2011 року (п. 7.1 договору).

22.07.2011 року між ТОВ "Полтехпостач" та ТОВ "МК-75" укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої пункт 3.1 викладено в наступній редакції : "товар постачається покупцю транспортом та за рахунок покупця". Всі інші умови договору залишені без змін.

На виконання умов зазначено договору ТОВ "МК-75" виписано позивачу податкову накладну № 4 від 28.07.2011 року на суму 12384 грн., з них ПДВ - 2064 грн., копія якої наявна в матеріалах справи (а.с.86).

Отримана від ТОВ "МК-75" податкова накладна № 4 від 28.07.2011 року внесена позивачем до реєстру виданих та отриманих податкових накладних за липень 2011 року (а.с.97-99) та сума податку на додану вартість включена до складу податкового кредиту в липні 2011 року в розмірі 2064 грн. Копія податкової декларації з ПДВ з додатком №5 за липень 2011 року наявна в матеріалах справи (а.с. 91-96).

Фактичне отримання позивачем товару згідно укладеного договору з ТОВ "МК-75" підтверджується наданими до матеріалів справи: видатковою накладною № 9 від 28.07.2011 р., товарно-транспортною накладною ААБ № 7354 від 28.07.2011 р., рахунком-фактурою № 14 від 28.07.2011 р. (а.с.84-85, 90).

Як вбачається з товарно-транспортної накладної ААБ № 7354 від 28.07.2011 р. перевезення здійснювалося за замовленням ТОВ "Полтехпостач" перевізником ТОВ "Шорт", на підтвердження якого позивачем надано до суду:

- копію договору на транспортні послуги № 28/07/11 від 28.07.2011 року, укладеного з ТОВ "Шорт", за умовами якого ТОВ "Шорт" (перевізник) надає позивачу (замовнику) послуги по перевезенню вантажів автомобілем ГАЗ № 322132-22 держ. № ВІ 68097 АВ по ціні 1,38 грн. за кілометр (без ПДВ) (а.с. 103);

- копію акту виконаних робіт № 28/07/11 від 28.07.2011 року на автоперевезення: Полтава - с. Новий Стародуб (Кіровоградська обл.) - Полтава (а.с. 104);

- копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо ТОВ "Шорт", згідно якого останнє має право на здійснення таких видів діяльності, як: 49.21 Надання послуг таксі, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, 49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення, тощо (а.с. 123-126).

Розрахунок за товар проведено у безготівковій формі на суму 12384 грн., у тому числі ПДВ - 2064 грн., що підтверджується банківською випискою (а.с.87).

На підтвердження факту оприбуткування товару по бухгалтерському обліку позивачем надано до суду копії оборотно - сальдових відомостей по рах. 631 та рах. 281 ( а.с. 136, 138, 140) та карток складського обліку матеріалів (а.с. 88, 89), які надавалися до перевірки, про що зафіксовано у акті перевірки (а.с. 11).

Із письмових пояснень представника позивача (а.с. 80-81) встановлено, що частина товару, а саме: камера 30.5-32 (30.5L-32) в кількості 2 шт. була реалізована ТОВ "Чиста Криниця", на підтвердження чого позивачем надано копії видаткової накладної № РН-0000210 від 30.08.2012 р., банківської виписки, рахунку - фактури № СФ-0281 від 27.08.2012 року, податкової накладної № 23 від 28.08.2012 року та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с.106-108, 147). Згідно письмових пояснень представника позивача інша частина товару, отриманого від ТОВ "МК-75", а саме: камери 16.9-28TR218А в кількості 18 шт. на момент розгляду справи знаходяться на складі товариства, який знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Автобазівська, 2/9 кім. 201к38, що підтверджує договором оренди нежитлового приміщення № 169/38 від 07.04.2010 р. з додатковими угодами до нього, укладеним з ТОВ "Інжсервіс-Полтава", копія якого наявна у матеріалах справи (а.с. 109-112).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Отже, ТОВ "МК-75" виконало свої зобов'язання за договором поставки від 21.07.2011 року № 7, а ТОВ "Полтехпостач" прийняло товар за цим договором та використало у своїй господарській діяльності, що підтверджується даними податкового та бухгалтерського обліку позивача.

Посилання відповідача на те, що в поданих позивачем до перевірки податкових накладних у графі "вид цивільно-правового договору" не зазначено, на виконання якого саме договору здійснювалася поставка товару, судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги, оскільки з наданої до суду податкової накладної № 4 від 28.07.2011 року, на підставі якої позивачем сформовано податковий кредит за липень 2011 року, встановлено, що у її графі "вид цивільно-правового договору" зазначено "купівлі продажу від 21.07.11 № 7", що відповідає реквізитам договору, укладеного з ТОВ "МК-75".

При цьому, колегія суддів зазначає, що окремий недолік податкової накладної сам по собі не може бути безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного документа, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту, за підтвердження факту господарської операції іншими первинними документами, що дають можливість її ідентифікувати. У той же час належно оформлена податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність господарської операції.

Судом встановлено, що позивач та його контрагент - ТОВ "МК-75", на час здійснення спірної господарської операції були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагент мали відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірного договору. Свідоцтво платника ПДВ № 100328890 - ТОВ "МК-75" анульовано лише 02.03.2012 року (145, 59).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції за договором поставки від 21.07.2011 року № 7, укладеним між позивачем та ТОВ "МК-75", повністю підтверджені відповідними первинними документами.

Разом із тим, податковим органом зроблено висновок про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ "МК-75".

Даний висновок податкового ґрунтується виключно на підставі акту Лівобережної МДПІ Дніпропетровської області ДПС № 3902/22-4/36652819 від 20.09.2012 р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "МК-75" за період з 01.07.2011 р. по 31.07.2011 р.

Актом ТОВ "МК-75" не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме - встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій ТОВ "МК-75" по ланцюгу з постачальниками. У підприємства ТОВ "МК-75" відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні власні основні фонди, технічний персонал у необхідній кількості, власні виробничі активи, власні складські приміщення, транспортні засоби у необхідній кількості, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, платник не знаходиться за місцезнаходженням, тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності зазначеного підприємства. Враховуючи вищевикладене, по ТОВ „МК-75", код 36652819, відсутній факт реального вчинення господарських операцій за липень місяць 2011 р.

За таких обставин, податковий орган дійшов висновку про відсутність фінансово-господарської діяльності та, відповідно, взаємовідносин за період липень 2011 року.

Інших обставин не здійснення господарської діяльності та мотивів для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства при вчиненні правочинів з ТОВ „МК-75", відповідачем в акті перевірки не вказано.

Колегія суддів з цього приводу вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

При цьому, податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами, що досліджені первинні документи, складені за наслідками здійснення господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договору не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, а також, що договори укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Таких доказів до суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Слід зазначити, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску); отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо); результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Таких доказів відповідачем, під час судового розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, не надано. Таким чином, відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу валових витрат та податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувались первинні документи ТОВ „МК-75" на підтвердження реальності здійснених господарських операцій. Натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи. Факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів не заперечується відповідачем у справі та підтверджується наданими до матеріалів справи копіями платіжних доручень.

При цьому, колегія суддів зазначає, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ТОВ "Полтехпостач" правомірно віднесено до складу податкового кредиту за липень 2011 року кошти, спрямовані на оплату отриманих товарів від ТОВ "МК-75", що спростовує висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 08.01.2013 року № 49/15-2/37061404.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, факти вказаних в акті перевірки від 08.01.2013 року № 49/15-2/37061404 порушень та правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення від 01.02.2013 року № 0000521502 належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення від 01.02.2013 року №0000521502, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про скасування такого рішення є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню. Зважаючи на те, що податкове повідомлення - рішення є правовим актом індивідуальної дії, та згідно ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі його неправомірності, визнається судом протиправним і скасовується, колегія суддів також вважає вірним висновок суду першої інстанції про необхідність, згідно ч. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2013 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2013р. по справі № 816/2965/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Перцова Т.С. Русанова В.Б. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.