Постанова

від 28.08.2013 по справі 814/3238/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2013 року Справа № 814/3238/13-а

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Середа О.Ф., розглянув в порядку письмового провадження справу

за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с.м.т. Криве Озеро, Кривоозерський район, Миколаївська область

до відповідача: Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, м. Первомайськ, Миколаївська область

Суть спору: про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та визнання протиправною бездіяльністю

в с т а н о в и в:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до суду з позовом, зміненим заявою від 14.08.13 р., про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.03.13 р. № 0000791702 прийнятого Первомайською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі - відповідач) та визнання протиправною бездіяльність.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наступне.

Позивач по справі є суб'єктом підприємницької діяльності з 19.07.01 р. і до 31.12.10 р. здійснювала свою підприємницьку діяльність перебуваючи на спрощеній системі оподаткування.

01.01.11 р. позивачем було прийняте рішення про перехід на загальну систему оподаткування в зв'язку з тим, що деякі види господарської діяльності, а саме, роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами обрані підприємцем з 2011 р. входили до переліку видів діяльності, які не можуть здійснюватися підприємцями перебуваючими на спрощеній системі оподаткування.

Відповідне рішення було прийняте на підставі заяві позивача від 25.10.10 р. про перехід на загальну систему оподаткування поданої до Кривоозерської МДПІ.

Судом встановлено, що в період з 18.02.13 р. по 01.03.13 р. відповідач провів документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.10 р. по 31.12.12 р., про що складено Акт від 11.03.13 р. № 37/17-01/НОМЕР_2 (надалі - Акт перевірки № 37/17-01/НОМЕР_2).

В Акті перевірки № 37/17-01/НОМЕР_2 відповідач зробив висновки про порушення позивачем пункту 181.1, статті 181, пунктів 183.2, 183.10 статті І83, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України № 2755-VI від 02.12.10 р. із змінами і доповненнями (надалі - ПК України), внаслідок чого було занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за період з 01 10.11 р. по 08.10.12 р. на суму 201340 грн., в тому числі:

- за жовтень 2011 р. - 11731 грн.;

- за листопад 2011 р. - 15881 грн.;

- за грудень 2011 р. - 23317 грн.;

- за січень 2012 р. - 16174 грн.;

- за лютий 2012 р. - 7038 грн.;

- за березень 2012 р. - 14299 грн.;

- за квітень 2012 р. - 19689 грн.;

- за травень 2012 р. - 20057 грн.;

- за червень 2012 р. - 6313 грн.;

- за липень 2012 р. - 16446 грн.;

- за серпень 2012 р. - 23563 грн.;

- за вересень 2012 р. - 23423 грн.;

- за жовтень 2012 р. - 3409 грн.

За наслідками перевірки та висновків відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 25.03.13 р. № 0000791702 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 240642,75 грн., у тому числі 201340 грн. за основним платежем та застосував штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 39302,75 грн.

Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення від 25.03.13 р. № 0000791702 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки при його прийнятті відповідач порушив підпункт 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 ПК України.

Крім того, позивач зазначає, що не підлягала обов'язковій реєстрації як платник податку на додану вартість, визначеній в розділі V ПК України, оскільки умови набуття статусу платника податку на додану вартість і спосіб реєстрації такого платника шляхом подання реєстраційної заяви визначені в підпунктах 180.1, 181.1, 183.1, 183.2 ПК України та за своїм змістом суперечать статті 16 ПК України. Таким чином, вона не була платником зазначеного податку до дати фактичного отримання свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ і згідно із статтею 187 ПК України до 09.10.12 р. на неї не поширювався обов'язок зі сплати ПДВ.

Також позивач вважає, що згідно пункту 46.1 статті 46, пункту 49.2 статті 49, пункту 180.1 статті 180, пункту 202.1 статті 200 ПК України до моменту реєстрації платником ПДВ на неї не поширювався обов'язок подавати декларації по податку на додану вартість, а тому у відповідача були відсутні підстави для визначення грошових зобов'язань передбачених статтями 54, 123 ПК України.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав викладених у запереченні і вважає, що податкове повідомлення-рішення від 25.03.13 р. № 0000791702 відповідає вимогам законодавства, виходячи з наступного.

Згідно даних Акту перевірки № 37/17-01/НОМЕР_2 за період з 01.01.11 р. по 31.12.11 р., первинних банківських та касових документів перевіряючі зазначили, що позивачем по справі було отримано та задекларовано валового доходу у сумі 623448,62 грн.

Відповідно до вимог пункту 181 статті 181 ПК України якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 грн. (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцем знаходженням (проживання).

Відповідно до пункту 183.2 статті 183 ПК України у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподаткованих операцій, визначеного у статті 181 ПК України.

Документальною перевіркою встановлено, що оскільки протягом останніх дванадцяти календарних місяців з 01.01.11 р. по 30.09.11 р. встановлена сума від здійснення операцій з поставки товарів позивачем склала 341980,79 грн. (без урахування податку на додану вартість) вона повинна була зареєструватися платником податку на додану вартість з 10.10.11 р.

Відповідач зазначив, що заява про реєстрацію платника податку на додану вартість позивач подала до Кривоозерського відділення Первомайської ОДПІ 02.10.12 р., чим порушила вимоги пункту 183.2 статті 183 ПК України.

Якщо фізична особа - підприємець, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку на додану вартість, не подала до органу державної податкової служби заяву або подала її з порушенням строку, встановленого пунктом 183.2 статті 183 ПК України то обов'язок нарахування та сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість у такої особи. виникає з дня, наступного за граничним днем, який встановлений для подання заяви, тобто з 11 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподаткованих операцій з постачання товарів/послуг понад 300000 грн.

Відповідач вважає, що в порушення пункту 181.1, статті 181, пунктів 183.2, 183.10 статті 183, пункт 187.1 статті 187 ПК України станом на 10.10.11 р. Позивач не подала реєстраційну заяву як платник податку на додану вартість до органу державної податкової служби, не нараховувала і не сплачувала податок на додану вартість на рівні зареєстрованого платника ПДВ без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування за жовтень, листопад, грудень 2011 р. та січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2012 р., що стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 25.03.13 р. № 0000791702.

Представники сторін надали суду клопотання про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження. Відповідно до частини 4 статті 122 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Дослідивши надані сторонами докази та заперечення, інші матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є доведеними частково, виходячи з наступного.

Згідно пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами.

Вказані правові норми визначають, що до складу витрат, на підставі яких може бути сформованих податкових кредит, можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З аналізу вищезазначених норм ПК України вбачається, що позивач мала право на податковий кредит за результатами операцій з придбання товарів у зареєстрованих платників податку або в разі перерахування коштів за товар таким платникам.

Згідно матеріалів Акту перевірки № 37/17-01/НОМЕР_2, звітів позивача про використання реєстраторів розрахункових операцій ЗВР-1 відповідачем встановлено, що за період з 01.01.11 р. по 30.09.11 р. загальна сума реалізації підприємцем товарів складала 341980,79 грн., внаслідок чого вона повинна була згідно підпункту 181.1 статті 181 ПК України, підпункту 183.2 статті 183 ПК України - до 10.10.11 р. подати реєстраційну заяву з ПДВ.

Заява про реєстрацію платником ПДВ була подана позивачем 02.10.12 р., що на думку відповідача є порушенням пункту 183.2 статті 183 ПК України.

Позивач зазначила, що за період з 30.09.11 р. по 02.10.12 р., після досягнення загальної виручки від реалізації за останні 12 місяців суми 300000 грн. і до дати фактичного подання заяви з реєстрації платником ПДВ, нею було подано 25 звітних декларацій з різних податків за трьома різними формами, які свідчили про перевищення підприємцем граничної суми реалізації. Акт перевірки № 37/17-01/НОМЕР_2 підтвердив повноту та достовірність даних задекларованих позивачем в указаних звітах, а також про своєчасність їх подання до інспекції.

Відповідно до статті 76 ПК України камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. З матеріалів справи вбачається, що податковою декларацією про майновий стан і доходи за 2011 р. позивач задекларував одержаний дохід від підприємницької діяльності в сумі 623448,62 грн., що свідчить про досягнення платником умов пункту 183.2 статті 183 ПК України. Судом встановлено, що матеріали справи, зокрема, заперечення відповідача не містять інформації про те, чому останній не вживав відповідних заходів з метою усунення порушень у період з 17.10.11 р. по 03.10.12 р. передбачених ПК України.

Відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України підставою для проведення позапланової документальної перевірки є наслідки перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальне підтвердження на обов'язковий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідачем при отримані податкової звітності позивача за період 2011 р. не здійснено дій передбачених пунктом 183.2 статті 183 ПК України, хоча позивач протягом періоду з 17.10.11 р. по 02.10.12 р. щомісячно звітувала та декларувала перевищення обсягу реалізації товарів в сумі 300000 грн. Відповідач повинен був визначити настання умов для обов'язкової реєстрації платником ПДВ згідно вимог пункту 181.1 статті 181 ПК України щодо своєчасного усунення порушень.

Суд вважає, що відповідач мав самостійно встановити факт досягнення позивачем умов щодо обов'язкової реєстрації платником ПДВ, оскільки окрім декларування цього факту в звітах позивач зазначив цей факт 02.10.12 р. безпосередньо в реєстраційній заяві з ПДВ.

З пояснень позивача вбачається і не спростовано відповідачем, що ДПС України на своєму сайті в розділі "Єдина база податкових знань" визначила вичерпний перелік обов'язків платників податків передбачених статтею 16 ПК України і чим керувався підприємець в своїй господарській діяльності.

Підпунктом 16.1.1 пункту 16.1 статті 16 ПК України визначені зобов'язання платників податків стати на облік в контролюючому органі в порядку, встановленому законодавством України, а саме, у відповідності з Порядком обліку платників податків і зборів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 09.12.11 р. № 1588 (на період з 01.01.11 р. по 09.12.11 р. затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10 р. № 979) та отримати відповідну довідку про взяття на облік платника податків за формою 4-ОПП.

З аналізу норм ПК України вбачається, що у нормах податкового законодавства законодавець не ототожнює та розділяє поняття обов'язку платника податків стати на облік і зареєструватися платником окремого податку. Такий висновок суду базується на тому, що норми податкового законодавства не передбачають необхідності реєстрації за окремими видами податку у співвідношенні до повного переліку обов'язків платника передбачених статтею 16 ПК України.

Представники позивача пояснили, що свої обов'язки платника передбачені підпунктом 16.1.1 пункту 16.1 статті 16 ПК України виконувались підприємцем в повному обсязі і в строки, визначені законодавством.

Відповідно пункту 181.1 статті 181 ПК України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 грн. (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Пунктом 183.1 статті 183 ПК України встановлено, що будь-яка особа яка підлягає обов'язковій реєстрації чи прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника податку, подає до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

Згідно пункту 183.2 статті 183 ПК України у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Позивач зазначає, що пунктом 180.1 статті 180 ПК України визначено поняття платника податку на додану вартість, згідно якому вона могла бути платником ПДВ в разі реєстрації таким платником або підлягала обов'язковій реєстрації таким платником за своїм змістом суперечать змісту статті 16 ПК України, оскільки обов'язок реєстрації платником окремих видів податків не є обов'язком платника, а реєстрація іншим шляхом (крім подання реєстраційної зави) законодавством не передбачена. Таким чином, у відповідності з пунктом 56.21 статті 56 ПК України позивач не підлягала обов'язковій реєстрації платником ПДВ і не підпадала під визначення поняття платника податку на додану вартість саме до дати фактичного отримання свідоцтва платника такого податку (до 09.10.12 р.), а тому згідно статті 187 ПК України до такої дати на неї не поширювався обов'язок зі сплати ПДВ.

З огляду на викладене можна вважати, що пункти 183.2, 183.10 статті 183 ПК України і стаття 16 ПК України за своїм змістом дають можливість неоднозначно трактувати права і обов'язки платників податків.

Згідно приписів пункту 4.1.4 статті 4 ПК України одним з принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно пункту 53.1 статті 53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

Враховуючи Узагальнюючу податкову консультацію, розміщену на офіційному сайті ДПС України можна вважати, що дії позивача не є безперечним свідчинням про порушення ним норм податкового законодавства.

При дослідженні матеріалів справи, суд дійшов висновку, що при визначенні суми податку на додану вартість відповідач не врахував наявного у позивача права на віднесення суми податку до податкового кредиту, яке виникло у нього відповідно до пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 ПК України в результаті придбання товарів у зареєстрованих платників ПДВ і якого він не був позбавлений.

Згідно пункту 183.10 статті 183 ПК України будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за не нарахування або не сплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

З аналізу вищезазначених норм права і за відсутності інших визначень в законодавстві, дія з нарахування податкового кредиту означає нарахування податкового кредиту покупцю шляхом виписування податкової накладної, а віднесення суми податку до податкового кредиту виражає дію з визначення власного податкового кредиту на підставі податкових накладних, в яких постачальник платника попередньо нарахував платнику податковий кредит.

Виходячи зі змісту пункту 183.10 статті 183 ПК України будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку в у випадку та в п порядку, передбачених цією статтею, не подала заяву до органу державної податкової служби несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування. Тобто, у такого платника податків:

- відсутнє право на бюджетне відшкодування;

- у нього відсутнє право на нарахування податкового кредиту, що означає також про відсутність можливості виписувати податкові накладні (тобто і нараховувати податковий кредит покупцю).

Однак, відсутність у платника податків права на нарахування кредиту не позбавляє його права на віднесення до власного податкового кредиту відповідної суми податку, сплаченої у вартості придбаних ним товарів, яке виникає у нього згідно підпунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК України, або надає платнику право на віднесення суми податку до податкового кредиту в разі визначення податкових зобов'язань контролюючим органом.

Таким чином, суд вважає, що при визначенні грошового зобов'язання, відповідач мав би зменшити позивачу суму нарахованого зобов'язання на суму його податкового кредиту.

Суд встановив, що за оскарженим податковим повідомленням-рішенням від 25.03.13 р. № 0000791702 відповідач визначив позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України, згідно якому контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, зокрема, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачем не були заниженні зобов'язання з податку на додану вартість за період з 11.10.11 р. по 08.10.12 р.

Позивач вважає, що у нього були відсутні передбачені законом підстави для подання декларацій за вищевказаний період, оскільки він керувався виключно вимогами пункту 202.1 статті 202 ПК України, Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість (затверджено наказом Міністерства фінансів від 25.11.11 р. № 1492) якими визначено, що обов'язок платника щодо надання звітності з податку на додану вартість виникає тільки після реєстрації платником цього податку і не передбачено необхідності подавати декларації за періоди, що передують даті реєстрації платником ПДВ.

Крім того, згідно Узагальнюючої податкової консультації, затвердженої наказом ДПС України від 06.07.12 р. № 588 особа, яка не зареєстрована як платник податку на додану вартість, не має права подавати податкові декларації з податку на додану вартість.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не були занижені податкові зобов'язання з ПДВ за період з жовтня 2011 р. по жовтень 2012 р. в податкових деклараціях, оскільки він їх не подавав, не мав права їх подавати і не був зобов'язаний цього робити до дати реєстрації платником цього податку.

Позивачем доведено, що він достовірно і своєчасно декларував свої доходи за іншими звітами на підставі яких визначаються податкові зобов'язання з тих чи інших податків.

Згідно пункту "а" пункту 202.1 статті 202 ПК України звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал, з урахуванням особливостей, якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця.

Наказом Міністерства фінансів від 25.11.11 р. № 1492 затверджено Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, згідно пункту 11 якого податкова звітність подається до органу державної податкової служби особою, яка зареєстрована платником податку на додану вартість згідно з вимогами розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.173 пункту 14.1 статті 14 ПК України Узагальнюючою письмовою податковою консультацією є оприлюднення позиції контролюючого органу, що склалася за результатами узагальнення податкових консультацій, наданих платникам податків.

Згідно пункту 52.5 статті 52 ПК України контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень, а відповідно до вимог пункту 52.6 статті 52 цього Кодексу центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи, проводить періодичне узагальнення податкових консультацій, які стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов'язань, та затверджує наказом узагальнюючі податкові консультації, які підлягають оприлюдненню, у тому числі за допомогою Інтернет-ресурсів.

Наказом ДПС України від 06.07.12 р. № 588 про затвердження Узагальнюючої податкової консультації щодо окремих питань, пов'язаних з обов'язковою реєстрацією осіб як платників податку на додану вартість державною податковою службою було роз'яснено, що особа, яка не зареєстрована як платник податку на додану вартість, не має права подавати податкові декларації з податку на додану вартість, але може самостійно сплатити обраховану суму податку на додану вартість. При цьому штрафи за неподання податкових декларацій з податку на додану вартість до такої особи не застосовуються.

Відповідно до пункту 53.1 статті 53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 202.1 статті 202 ПК України позивач по справі був зареєстрований платником податку на додану вартість 09.10.12 р. і відповідно першим звітним періодом з ПДВ є період з 09.10.12 р. по 30.11.12 р.

Таким чином, суд вважає, що згідно пункту 53.1 статті 53, пункту 202.1 статті 202 ПК України, пункту 11 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість нарахування відповідачем податкового зобов'язання з посиланням на підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України є помилковим. Відповідно до вищезазначеного розрахунок штрафних санкцій в сумі 1700 грн., вказаних в пункті 2 Додатку до оскарженого податкового повідомлення-рішення є невірним та протиправним.

Щодо нарахування штрафних санкцій в розмірі 25%, наведених в пункті 1 Додатку до податкового повідомлення-рішення від 25.03.13 р. № 0000791702, суд зазначає наступне.

Пункт 123.1 статті 123 ПК України не передбачає застосування штрафних санкцій за порушення пункту 181.1 статті 181 ПК України, підпунктів 183.2, 183.10 статті 183, статті 187, підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України оскільки:

- у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування (пункт 123.1 статті 123 ПК України);

- контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених пунктом 54.3 статті 54 цього Кодексу або іншим законодавством, якщо платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію (підпункт 54.3.1 ПК України) чи дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках ( підпункт 54.3.2 ПК України) - обов'язок з подання декларацій з ПДВ виник у позивача 09.10.12 р.

Дані, заявлені позивачем в податкових деклараціях за період з 09.10.12 р. по 31.12.12 р. в ході перевірки визнані достовірними. Тобто, позивач не занижував податкові зобов'язання з ПДВ за період з жовтеня 2011 р. по жовтень 2012 р. Таким чином, визначення позивачу податкових зобов'язань на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України і застосування штрафних (фінансових) санкцій за статтею 123 ПК України є помилковим і суперечить пункту 202.1 статті 202 ПК України, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженому наказом Міністерства фінансів від 25.11.11 р № 1492 та Узагальнюючій податковій консультації, затвердженій наказом ДПС України від 06.07.12 р. № 588.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач при прийнятті оскарженого податкового повідомлення-рішення не врахував деякі норми податкового законодавства, а тому були відсутні підстави для нарахування зобов'язання з посиланням на підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України, оскільки позивачем не були занижені зобов'язання з ПДВ у податкових деклараціях, оскільки першим податковим періодом відповідно із статтею 202 ПК України слід вважати період з 09.10.12 р. по 30.11.12 р. Всі дані, заявлені у податкових деклараціях з ПДВ за звітні періоди в ході перевірки визнані достовірними, що не спростовано відповідачем.

Також суд дійшов висновку, що у позивача були відсутні належні підстави, передбачені податковим законодавством, для подання декларацій за періоди, що передували фактичній реєстрації платником ПДВ. В частині декларування зобов'язань з ПДВ позивач діяв у відповідності до закону, а відтак не занижував зобов'язань з ПДВ у податкових деклараціях.

Таким чином, на підставі статті 202 ПК України та Узагальнюючої податкової консультації від 06.07.12 р. № 588 нарахування відповідачем зобов'язань з ПДВ, штрафних санкцій за неподання декларацій з ПДВ за період з 11.10.11 р. по 08.10.12 р. та 25 відсотків штрафних санкцій, нарахованих згідно пункту 123.1 статті 123 ПК України з посиланням на підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України - є безпідставним.

На думку суду, при прийнятті податкового повідомлення-рішення, відповідач невірно застосував статтю 183.10 ПК України, яка позбавляє платника податків права на нарахування податкового кредиту, але не позбавляє його права на віднесення сум податку до податкового кредиту, яке було у позивача відповідно до статті 198 ПК України.

Представники позивача у судових засіданнях пояснили, що при нарахуванні зобов'язання позивачу було неправильно визначено базу оподаткування. Згідно пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач визначив податкові зобов'язання позивача виходячи з загальної суми реалізації, включивши до бази оподаткування в тому числі ПДВ, що був сплачений останнім в ціні товару при його придбанні. Контрагенти-постачальники позивача в період з 11.10.11 р. по 08.10.12 р. були зареєстровані платниками ПДВ, що зазначено в Акті перевірки № 37/17-01/НОМЕР_2, але це не врахували перевіряючі при визначенні зобов'язань.

Ціна придбання включала податок на додану вартість, що підтверджено видатковими, податковими накладними, чеками РРО та банківськими виписками. Встановивши власну ціну реалізації товару шляхом додання торгової націнки або за деклараціями виробників про максимальні роздрібні ціни позивач здійснював реалізацію товару кінцевим споживачам. Отже, ціна реалізації і отримана виручка включали податок на додану вартість. Таким чином, нарахування зобов'язань в податковому повідомленні-рішенні є невірним, оскільки до бази оподаткування відповідачем було включено податок на додану вартість, що є порушенням пункту 188.1 статті 188 ПК України. Визначення зобов'язання з ПДВ без врахування податкового кредиту не є фінансовою чи штрафною санкцією. Це податкові зобов'язання за основним платежем, визначені відповідачем.

Також представники позивача пояснили, що протягом 2010-2012 р. р. податкова служба приймала від виробників тютюнових виробів декларації про максимальні роздрібні ціни, згідно яких для роздрібної торгівлі була встановлена націнка від 6,5% до 9%. Значну частину виручки від реалізації позивачем за період, що перевірявся, складала реалізація тютюнових виробів придбаних у одного контрагента (ТОВ "Торгова компанія "Мегаполіс-Україна"), що входить до Державного реєстру великих платників податків і підтверджується належно оформленими документами. Тому, нарахування ПДВ на операції з продажу тютюнових виробів за ставкою 20% без врахування податкового кредиту, що не є санкцією, а податком - порушує принципи податкового законодавства, оскільки в такому випадку позивач, який відповідач визнаний платником ПДВ з 11.10.11 р. мав би сплатити податок в розмірі більшому, ніж отримано доходу від цих операцій, а розмір максимального доходу в роздрібній торгівлі тютюновими виробами відповідач визначив лише з урахуванням декларацій виробників.

Визначення відповідачем податкового зобов'язання з ПДВ без врахування суми податку, сплаченого у вартості придбання товарів суперечить самому визначенню податку на додану вартість. Згідно підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України податок на додану вартість за своєю економічною суттю відноситься до непрямих податків, тобто його сума включається у вартість товарів, що поставляються продавцем. Законодавством встановлено сальдовий метод визначення податкових зобов'язань із цього податку. Цей метод передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум податку на додану вартість у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Таким чином, в разі визнання позивача платником податку на додану вартість відповідач мав визнати і врахувати той факт, що підприємець придбав товар у платників ПДВ і таким чином сплатив податок на додану вартість в ціні товару.

На думку суду, визначення відповідачем податкового зобов'язання без врахування сум податку, сплаченого позивачем при придбанні товарів є порушенням пункту 200.1 статті 200 ПК України, оскільки податковий орган фактично здійснив подвійне оподаткування, або нарахував позивачу не податок на додану вартість, а податок з валового обороту, що не відповідає вимогам пункту 9.4 статті 9 ПК України.

За таких обставин позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача в частині неналежного виконання покладених на контролюючі органи функцій, які передбачені податковим законодавством, згідно уточненої заяви від 20.0813 р., задоволенню не підлягають, оскільки не є доведеними. Позивач не зазначив конкретно в чому саме полягає неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків, як це відноситься безпосередньо до нього, які саме дії повинен був вчинити відповідач саме до нього і таке інше.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.03.13 р. № 0000791702, прийняте Первомайською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 38012012) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) судовий збір в сумі 2294 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О. Ф. Середа