Рішення

від 26.11.2013 по справі 904/7617/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.11.13р. Справа № 904/7617/13

За позовом Товариства з обмеженої відповідальністю "Торговий ряд "Агротрейд", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясна фабрика "М'ясна традиція", м.Дніпропетровськ

про стягнення 61 760 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Завалєй Я.О.

Представники:

від позивач: Нурищенко С.В., представник за довіреністю № 01/09 від 17.09.13р.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий ряд "Агротрейд" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясна фабрика "М'ясна традиція" (далі - відповідач) про стягнення 61 760 грн.

Ухвалою господарського суду від 02.10.13р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду, призначено судове засідання на 17.10.13р.

Ухвалою господарського суду від 17.10.13р. відкладено розгляд справи на 19.11.13р.

Ухвалою господарського суду від 19.11.13р. відкладено розгляд справи на 26.11.13р.

26.11.13р. повноважний представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, а для долучення до матеріалів справи: докази повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи; письмові пояснення з приводу не надання суду договору № 4 від 05.04.13р.

В свою чергу, повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. В матеріалах справи є телеграма, яка була направлена позивачем на адресу відповідача для повідомлення останнього про день, час та місце розгляду справи, але яка доставлена адресату не була, оскільки за вказаною адресою такої установи немає (а.с.88, 89).

В матеріалах справи є витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.44-49), відповідно якого адреса відповідача співпадає з адресою зазначеною у позовній заяві, і на яку судом та позивачем направлялась поштова кореспонденція з повідомленням про день, час та місце розгляду справи.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи зазначене, господарський суд вважає, що відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, оскільки судом було належним чином виконано вимоги ч.1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 26.11.13р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений формі та досягнуто домовленості щодо поставки м'ясопродуктів.

Так, позивач прийняв замовлення відповідача та 09.04.13р. здійснив у встановлені усно між сторонами строки поставку м'ясопродуктів автомобільним транспортом, виставивши на оплату за поставлений товар рахунок-фактуру № АТ000000002 від 09.04.13р. на суму 74760,00 грн.

Позивач зазначає про те, що відповідач до якості товару та строків поставки зауважень до позивача не мав, що підтверджується підписана обома сторонами та скріплена печатками підприємств видаткова накладна № 2 від 09.04.13р. на суму 74 760,00 грн.

Як зазначає позивач, відповідачем взяті на себе зобов'язання щодо оплати товару виконав не належним чином та не в установлені строки, а саме здійснив лише часткову оплату за отриманий товар на загальну суму 13 000 грн., наступними платежами:

27.06.13р. - 5000 грн.;

19.07.13р. - 5000 грн.

01.08.13р. - 3000 грн.

Позивач звертає увагу на те, що при оплаті відповідач зазначав номер і дату виписки вищевказаного рахунку-фактури та вид найменування поставленого товару. Такі дії свідчать про те, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою перед позивачем за поставлений останнім товар.

Посилаючись на ст. 205 Цивільного кодексу України, позивач зазначає про те, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Крім того, позивач зазначає про те, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами (ст. 218 Цивільного кодексу України).

Як вважає позивач, він та відповідач уклали правочин, що підтверджується конклюдентними діями сторін, направленими на укладання такого правочину, тобто шляхом вчинення певних дій однією стороною та прийняття виконання такого правочину іншою стороною. Так, позивач поставив товар, а відповідач його прийняв та частково розрахувався за отриманий товар. Факт укладення правочину підтверджується первинними документами - видатковою накладною, рахунком-фактурою та довідкою банка щодо перерахування відповідачем коштів за отриманий товар.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначає позивач, відповідач до цього часу не розрахувався з позивачем в повному обсязі за отриманий товар, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися з позовом до суду.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у розмірі 61 760 грн.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань на момент розгляду спору до господарського суду не надав, але підтвердив факт поставки позивачем товару належним чином завіреною копією податкової накладної № 1 від 09.04.13р. на суму 74 760 грн. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

При викладених обставинах вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати:

- безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

- з акту управління господарською діяльністю;

- з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

- внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

- у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 Цивільного Кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу товар, що підтверджує видаткова накладна № 2 від 09.04.13р. на суму 74 760,00 грн. та рахунок-фактура № АТ000000002 від 09.04.13р. на суму 74 760,00 грн.

Згідно з ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Господарський суд вважає за необхідне також зазначити про те, що пунктом 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08р. № 01-8/211 роз'яснено, що діями вказаними у ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України, можуть бути будь-які дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до кредитора. Зокрема, до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу і (або) неустойки, сплата процентів по основному боргу; прохання про відстрочку виконання.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки відповідач здійснив часткову оплату за отриманий товар. Крім того, відповідач надав до суду копію податкової накладної № 1 від 09.04.13р. на суму 74760 грн., що підтверджує факт прийняття відповідачем поставленого позивачем товару.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства та викладені обставини справи, господарський суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 205, 509, 525, 526, 599, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 174, 193, 218, Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясна фабрика "М'ясна традиція" (49022, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, буд. 6, код ЄДРПОУ 36365581) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий ряд "Агротрейд" (01133, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 6, код ЄДРПОУ 38649373) заборгованість за поставлений товар у розмірі 61 760,00 грн. (шістдесят одна тисяча сімсот шістдесят грн. 00 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 720,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп.).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя Н.Е. Петренко Повне рішення складено 26.11.13р.