Постанова

від 07.11.2013 по справі 2а-12701/12/0170/11

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 листопада 2013 р. (17:05) Справа №2а-12701/12/0170/11

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді Москаленка С.А., за участі секретаря судового засідання Токарєвої Є.В., представника позивача - Салтикової К.С., довіреність №б/н від 04.07.2013 року, представника відповідача - Чакал А.Р., довіреність № 55/10 від 16.10.2013 року, експерта ТОВ "Інституту експертних досліджень" - Такулова З.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Кримське юридичне агентство "БОНА-ФІДЕС"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Кримське юридичне агентство "БОНА-ФІДЕС" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 30.10.2012 року №0008292204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 169 284,75грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 156 842грн., за штрафними санкціями у сумі 12442,75грн., №0008282204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 203 760грн., у тому числі за основним платежем у сумі 193 374грн., за штрафними санкціями у сумі 10386грн.

Позов мотивовано помилковістю висновків відповідача про заниження податку на прибуток та податку на додану вартість у господарських операціях із сумнівним контрагентом, що має ознаки "нікчемності".

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення за суттю спору, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення за суттю спору, проти задоволення позовних вимог заперечував.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги належить задовольнити з наступних підстав.

Позивач у справі є юридичною особою, зареєстрованою виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим (ідентифікаційний код 37039612), що підтверджується довідкою з Єдиного державний реєстр підприємств та організацій України, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Посадовою особою відповідача проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість за взаємовідносинами з БВП «Строитель-Плюс» за період з 01.07.2009 року до 30.06.2012 року, про що складено акт перевірки від 05.10.2012 року № 7033/22-8/37039612 (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено наступні порушення:

- порушення пп.5.1, пп. 5.2.1, п.5.2. пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.44.1 ст.44. п. 138.1, п.138.2, п.138.6, п.138.8. пп.138.8.1 п.138.8 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 193374 грн., у тому числі по періодах за 4 квартал 2010 року у сумі 41540 грн., 1 квартал 2011 року у сумі 121036 грн., 2 квартал 2011 року у сумі 17904 грн., 3 квартал 2011 року у сумі 10135 грн., 4 квартал 2011 року у сумі 2760 грн.

- порушення пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.4.1, пп.7.4,5 п.7.4., пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198., п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 156842 грн., в тому числі: листопад 2010 року у сумі 7915 грн., грудень 2010 року у сумі 30639 грн., січень 2011 року у сумі 41228 грн., лютий 2011 року у сумі 28586 грн., березень 2011 року у сумі 17473 грн.. квітень 2011 року у сумі 15499 грн., травень 2011 року у сумі 4289 грн., липень 2011 року у сумі 2870 грн.. серпень 2011 року у сумі 2877 грн.. вересень 2011 року у сумі 3066 грн., жовтень 2011року у сумі 2400грн.

Перевіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій позивача з БВП «Строитель-Плюс» за період 01.07.2009 року до 30.06.2012 року. Позивач обмінювався документами на товари із контрагентом, якій має ознаки фіктивного підприємства.

На підставі акту перевірки посадовою особою відповідача прийнято податкове повідомлення-рішення №0008292204 від 30.10.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі за основним платежем - 156842грн., за штрафними санкціями - 12442,75грн., №0008282204 від 30.10.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 193374 грн., за штрафними санкціями - 10386 грн.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними і скасування.

Оскільки спірні господарські операції позивача частково відбулися до 01.01.2011 року, тобто до набрання законної сили Податковим кодексом України, спірні правовідносини в цей час регулювалися Законом України Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168-97-ВР (далі - Закон №168). З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі - ПК України), згідно якого правовідносини з оподаткування податком на додану вартість регулюються вказаним Кодексом.

Відповідно до преамбули Закону України "Про податок на додану вартість" (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин щодо податкового кредиту) цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Пунктом 1.7. статті 1 Закону №168 встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону №168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно пп. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно пп. 7.5.1. ст.7 Закону №168 встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.2.1.п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п.7.7.1. ст.7 Закону №168 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Аналогічні підстави та порядок виникнення у платника податку права на податковий кредит визначені статтями 198, 200, 201 Податкового кодексу України.

Із системного аналізу вищезазначених норм Закону №168 та ПК України слідує, що підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, які сплачені в складі вартості товарів є належним чином оформлена податкова накладна. При цьому, такі товари(роботи, послуги) повинні придбаватися платником податку з метою подальшого використання у оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності такого платника.

Як вбачається з матеріалів справи оспорюваний податковий кредит з ПДВ в сумі 156841,67 грн. був визначений на підставі наступних податкових накладних: №6823 від 30.11.2010 року, №8121 від 31.12.2010 року, №366 від 31.01.2011 року, №765 від 28.02.2011 року, №504 від 31.03.2011 року, №270 від 20.04.2011 року, №20 від 04.05.2011 року, №327 від 25.07.2011 року, №249 від 19.08.2011 року, №231 від 19.09.2011 року, №236 від 25.10.2011 року (а.с.54, 57, 61, 64, 68,71, 74,77,80, 83, 86, т.1).

Суд зазначає, що вищевказані податкові накладні, які залучені до матеріалів справи, відповідають вимогам п.п.7.2.1.п. 7.2. ст. 7 Закону №168, ст.201 ПК України, що не заперечується відповідачем, оскільки виявлені порушення відповідач обґрунтовує виключно відсутністю у платника податку права на податковий кредит через відсутність реального товарного характеру угод між позивачем та БВП «Строитель-Плюс, оскільки не підтверджено зустрічними перевірками фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від зазначених контрагентів.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Тобто будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначений перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, зокрема такими реквізитами є:

- назва документу; дата та місце складання документу;

- назва підприємства, від імені якого складений документ;

- зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції;

- посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Отже, з урахуванням вимог законодавства України в частині визначення первинних документів та їх обов'язкових реквізитів, їх змісту та призначення, до останніх можна віднести:

- договори із зазначенням предмету та істотних умов відповідного правочину, додаткові угоди до них;

- документи на виконання відповідного договору (акт приймання-передачі, акт виконаних робіт, рахунки фактури, податкові та видаткові накладні, довіреність на отримання товару, що містять дані стосовно обсягів та змісту наданих послуг);

- документи, що підтверджують транспортування товару (товарно-транспортні накладні, договори зберігання, перевезення товару);

- фінансово-господарські документи зі сплати коштів за придбаний товар (платіжні доручення, банківські виписки, чеки).

Тобто реальність господарської операції підтверджується даними податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судом встановлено, що 30.12.2010 року між позивачем (замовник) та БВП «Строитель-Плюс» (виконавець) укладено договір надання послуг №1619, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати послуги із завантаження каменю вапнякового технологічного фр.20-50 у залізничні вагони на станції Сімферополь-вантажний, ст. Ніжньогірська (а.с.48, т.1).

Відповідно до даних договорів БВП «Строитель-Плюс» у період з листопада 2010 року до жовтня 2011 року надавались позивачу послуги з навантажувальних робіт, про що складено акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №6823 від 30.11.2010 року, №8121 від 31.12.2010 року, №355 від 31.01.2011 року, №765 від 28.02.2011 року, №504 від 31.03.2011 року, №270 від 20.04.2011 року, №20 віл 04.05.2011 року, №2221 від 25.07.2011 року, №249 від 19.08.2011 року, №231 від 19.09.2011 року, №236 від 25.10.2011 року (а.с.52,55,58, 62,65,69,72, 75,78,81, 84, т.1).

Отриманий товар був оплачений позивачем у повному обсязі, що підтверджується:

- виписками з банку про сплату БВП «Строитель-Плюс» на підставі платіжних доручень №52 від 29.12.2010 року, №15 від 13.01.2011 року, №30 від 27.01.2011 року, №31 від 31.01.2011 року, №37 від 07.02.2011 року, №47 від 14.02.2011 року, №48 від 14.02.2011 року, №51 від 16.02.2011 року, №59 від 22.02.2011 року, №59 від 22.02.2011 року, №62 від 25.02.2011 року, №68 від 01.03.2011 року, №69 від 03.03.2011 року, №80 від 15.03.2011 року, №93 від 30.03.2011 року, №112 від 13.04.2011 року, №122 від 27.04.2011 року, №135 від 10.05.2011 року, №139 від 11.05.2011 року, №158 від 10.05.2011 року, №213 від 02.08.2011 року, №263 від 29.09.2011 року, №284 від 26.10.2011 року послуг у сумі 873937,75 грн. (а.с.50, т.1);

- платіжним дорученням №10 від 06.12.2011 року про сплату БВП «Строитель-Плюс» послуг на суму 14400,00 грн. (а.с.99, т.2).

- протоколом заліку взаємних вимог від 31.03.2011 року про погашення заборгованості позивача перед БВП «Строитель-Плюс» заборгованості у розмірі 52124,57 грн. (а.с.100, т.2).

В протоколі заліку взаємних вимог зазначено, що відповідно до акту звірки від 31.03.2011 року за актом виконаних робіт від 31.03.2011 року позивач має заборгованість перед БВП «Строитель-Плюс» з оплати поставлених послуг у сумі 104836,87 грн., а відповідно до видаткових накладних №66 від 19.03.2011 року, №67 від 27.03.2011 року, №68 від 28.03.2011 року БВП «Строитель-Плюс» має заборгованість перед позивачем у розмірі 52712,30 грн., у зв'язку із чим проведено взаєморозрахунок між сторонами на суму 52712,30 грн.

Щодо використання отриманого позивачем послуг у господарській діяльності позивача суд зазначає наступне.

24.11.2010 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Ульяновські вапняки» (продавець) укладений договір, відповідно до якого продавець поставляє, а покупець приймає та оплачує каміння вапняку фракції 20-50 мм на умовах FCA ст. Сімферополь-вантажний (а.с.8, т.2).

Відповідно до п.4.2 договору, доставка товару здійснюється продавцем до станції Сімферополь-вантажний.

Відповідно до вищенаведеного договору, у період 4 квартал 2010 року - 3 квартал 2011 року товариство здійснювало закупку каміння вапняку технологічного.

24.11.2010 року між позивачем (продавець) та ТОВ «Білогірські вапняки» (покупець) укладений договір №2/11, відповідно до якого продавець поставляє, а покупець приймає та оплачує каміння вапняку фракції 20-50 мм.

Відповідно до п.3.1 вищенаведеного договору продавець здійснює відвантаження товару відповідно до письмової заявки покупця залізничним транспортом за реквізитами, зазначеними у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, не пізніше 10 днів з дати отримання письмової заявки покупця.

Відповідно до п.3.2 вищенаведеного договору відвантаження каменю вапнякового здійснюється у залізничних полу вагонах вантажопідйомністю 69 т. (а.с.16, т.2).

У зв'язку з тим, що відповідно до договору №2/11 відвантаження каменю вапнякового здійснюється у залізничних полу вагонах та вага відвантаженого каміння вимірюється тонами, у позивача виникла необхідність укласти з БВП «Строитель-Плюс» договір отримання послуг відвантаження.

Позивач здійснював відправу вантажу з двох залізничних станцій: ст. Сімферополь-вантажний та ст. Ніжньогірська.

Між позивачем (відправник) та ДП «Придніпровська залізниця» (залізниця) укладено договір про організацію вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги №ПР/4ДН-10/НЮп-327 від 10.11.2010 року, відповідно до якого залізниця надає відправнику послуги, пов'язані з перевезення вантажів зі ст.Сімферополь-вантажний (а.с.107, т.2).

Між позивачем (відправник) та ДП ТОВ «Група ВІД» (експедитор) укладено договір на транспортне-експедиторське обслуговування №25/12-10 від 25.12.2010 року, відповідно до якого експедитор за дорученням замовника та його рахунок зобов'язується організувати перевозку вантажів замовника залізничним транспортом по території України, від свого імені за рахунок замовника здійснювати правочини з транспортними та іншими підприємствами, організаціями відносно перевезення вантажів залізничним транспортом. (а.с.104, т.2)

Сторони здійснюють приймання-передачу послуг, наданих згідно договору, шляхом складання актів виконаних робіт, у яких фіксується всі транспортно-експедиторські послуги, отримані замовником від експедитора.

На підтвердження виконання зазначених договорів позивачем надано квитанції про приймання вантажу, накладні, відомості плати на користування вагонами, накопичувальні картки зборів на роботи (послуги), пов'язаних з перевезенням вантажів, видаткові накладні, акти виконаних робіт та звіти про виконання доручення, які було досліджено експертом та реквізити яких зазначено у додатку №1 у висновку експерта №01/13 від 30.07.2013 року (а.с.73, 204-296, т.2, а.с.1-291, т.3).

Таким чином, послуги за спірними господарськими операціями з БВП «Строитель Плюс» були придбані з метою їх подальшого використання у оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності позивача.

Судом перевірено зміст зазначених документів та їх відповідність вимогам законодавства, що ставляться до документів первинного бухгалтерського обліку. Порушень щодо порядку їх оформлення, зазначення реквізитів та інших даних згідно із Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку судом не встановлено. Зазначені документи відповідають вимогам п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Як зазначалося вище, зі змісту пп.7.4. ст.7 Закону №168 та ст.198 ПК України слідує, що платник податку має право на віднесення сум податку до складу податкового кредиту з ПДВ лише у разі, якщо товари, роботи, послуги придбаваються з метою використання у оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності такого платника податку.

Поняття господарської діяльності визначено пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України відповідно до якої господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

До 01.01.2011 року поняття господарської діяльності було визначено пунктом 1.32. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" N 334/94-ВР від 28.12.1994р., відповідно до якої, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїм контрагентом оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, встановлено факт сплати позивачем сум ПДВ по зазначеним договорам, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладених правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Судом враховано, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідають вимогам Закону №168, Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих господарських операцій.

При цьому, надані до матеріалів справи документи свідчать, що податковий орган не довів невідповідність відомостей податкових накладних фактичним обставинам та неотримання позивачем від своїх контрагентів послуг.

Нікчемність угод, укладених позивачем із своїми контрагентами податковий орган мотивує неможливістю провести зустрічну звірку контрагентів позивача.

Слід зазначити, що жодна норма законодавства не ставить у залежність формування податкового кредиту платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та БВП «Строитель-Плюс» не використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаних від БВП «Строитель-Плюс» послуг. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Крім того, підставою за якою відповідач не визнає правомірність формування платником податків податкового кредиту є неможливість проведення зустрічної звірки з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами позивача.

Так, відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Отже, з вказаних норм вбачається, що проведення зустрічних звірок спрямовано на співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Поряд з цим акт перевірки не містить інформації про суб'єктів господарювання, з якими мав взаємовідносини позивач, а також інформації про те, на встановлення реальності яких операцій проведена звірка.

У відповідності до пункту 4 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1232, орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. У разі відсутності запитуваної органом державної податкової служби (ініціатором) інформації орган державної податкової служби (виконавець) надсилає завірений печаткою запит про подання інформації та її документального підтвердження суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручає суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку.

В порушення вказаного порядку замість довідки було складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки, що є порушення податкового законодавства.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оскільки посилання податкового органу на порушення правил оподаткування мотивовані виключно нікчемністю укладених угод, суд відхиляє їх, як необґрунтовані.

Судом досліджено документи на підставі яких сформовано спірний податковий кредит позивача, що такий кредит сформовано обґрунтовано та відповідно до вимог чинного на момент формування законодавства, а тому податкове повідомлення-рішення №0008292204 від 30.10.2012 року є протиправним і підлягає скасуванню повністю.

Щодо визначення відповідачем грошового зобов'язання із податку на прибуток підприємств податковим повідомленням-рішенням № 0008282204 від 30.10.2013 року, суд зазначає наступне.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.1. ст.138 ПК України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У свою чергу пп. 138.1.1. п.138.1. ст.138 ПК України встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п.138.8. ст.138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт.

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

До 01.04.2011р. правовідносини щодо податку на прибуток регулювалися Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994р. (тут і далі Закон №334 в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 11.2.1. п.11.2. ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як зазначалось вище, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Тобто будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, віднесення сум до витрат відповідного звітного періоду можливо здійснити лише у разі підтвердження фактичного здійснення таких витрат на придбання певного товару, оплату послуг належним чином складеними первинними документами, які відображують реальність господарської операції.

Ознакою останньої є рух активів в процесі здійснення господарської операції, що підтверджується первинними документами, а також фізичними, технічними, технологічними можливостями контрагентів за змістом здійснюваної господарської операції.

Позивач оформив господарську операцію зі своїм постачальником первинними документами, які мають усі передбачені Законом № 996 реквізити.

Як зазначалося вище, підставою для висновку податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування податком на прибуток є твердження про фіктивність угод та неможливість перевірки контрагента позивача.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, висновок податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування суд відхиляє їх, як необґрунтований, а відтак позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0008282204 від 30.10.2013 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Під час судового засідання, яке відбулось 07.11.2013 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 12.11.2013 року.

Керуючись ст. ст. 94, 160-163,167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0008292204 від 30.10.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі за основним платежем - 156842 грн., за штрафними санкціями - 12442,75 грн.

3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0008282204 від 30.10.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 193374 грн., за штрафними санкціями - 10386 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Москаленко С.А.