Постанова

від 25.11.2013 по справі 826/16757/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 листопада 2013 року № 826/16757/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., при секретарі судового засідання Непомнящій А.О. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Лі Ком" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

22 жовтня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Приватне підприємство «Лі Ком» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС від 18 травня 2013 року № 0003692260 та № 0003702260;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Міндоходів у місті Києві від 26 липня 2013 року № 2483/10/26-15-10-04-04;

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства доходів і зборів України від 09 жовтня 2013 року № 12834/6/99-99-10-01-15;

- визнати протиправним та скасувати акт перевірки № 406/22-6/36698240 від 12 квітня 2013 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2013 року закрито провадження в адміністративній справі № 826/16757/13-а в частині вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Міндоходів у місті Києві від 26 липня 2013 року № 2483/10/26-15-10-04-04; визнання протиправним та скасування рішення Міністерства доходів і зборів України від 09 жовтня 2013 року № 12834/6/99-99-10-01-15; визнання протиправним та скасування акту перевірки № 406/22-6/36698240 від 12 квітня 2013 року.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням - рішенням, вважаючи його протиправним, необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного податкового законодавства. Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження відсутності реальної можливості здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Трейдех», а реальність господарських операцій підтверджується належним чином оформленими документами.

Заперечення відповідача співпадають із висновками акту перевірки № 406/22-6/36698240 від 12 квітня 2013 року.

Суд, керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

На підставі наказу № 676 від 29 березня 2013 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статтею 79, статтею 20 Податкового кодексу України проведена документальна виїзна позапланова перевірка Приватного підприємства «Лі Ком» (код за ЄДРПОУ 36698240) з питань контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплатою податків та зборів по взаємовідносинам з ТОВ «Трейдтех» (код ЄДРПОУ 38123948) за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатом якої складено акт від 12 квітня 2013 року № 406/22-6/36698240.

Як висновок проведеної перевірки встановлено наступі порушення податкового законодавства:

- пункту 44.1. статті 44, підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет всього у сумі 4267 грн., в тому числі: за червень 2012 року на суму 2300 грн.; за серпень 2012 року на суму 1967 грн.;

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4, пункту 201.6, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет всього у сумі 4267 грн., в тому числі: за червень 2012 року на суму 2300,00 грн.; за серпень 2012 року на суму 1967,00 грн.

Такий висновок податкового органу мотивований тим, що висновками актів про неможливість проведення зустрічної звірки ДПІ у Шевченківському районі міста Києва ДПС від 17 вересня 2012 року № 1364/2240/38123948 та від 23 жовтня 2012 року № 1732/2240/38123948, якими встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «ТрейдТех» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів; порушенням частин 1, 5 статті 203, пункту 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення пункту 198.1 пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Вказана інформація, на думку відповідача, свідчить, що операції між Приватним підприємством «Лі Ком» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдех» здійснювались з метою штучного формування податкового кредиту та не мають товарного характеру.

Рішенням Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС від 15 травня 2013 року № 11439/10/22-6-20 заперечення позивача від 30 квітня 2013 року залишені без задоволення, а акт перевірки - без змін.

Податковим повідомленням - рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС від 18 травня 2013 року № 0003692260 згідно з підпунктом 54.3.2. пункту 54.3. статті 54 Податкового кодексу України, за порушення пункту 44.1. статті 44, підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України Приватному підприємству «Лі Ком» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 5600,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 4480,00 грн., за штрафними санкціями - на 1120,00 грн.

Податковим повідомленням - рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС від 18 травня 2013 року № 0003702260 згідно з підпунктом 54.3.2. пункту 54.3. статті 54 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4, пункту 201.6, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України Приватному підприємству «Лі Ком» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5334,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 4267,00 грн., за штрафними санкціями - на 1067,00 грн.

За результатом адміністративного оскарження, рішенням Головного управління Міндоходів у місті Києві від 26 липня 2013 року № 2483/10/26-15-10-04-04 та рішенням Міністерства доходів і зборів України від 09 жовтня 2013 року № 12834/6/99-99-10-01-15 спірні податкові повідомлення - рішення залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

На думку позивача, висновок акту перевірки спростовуються первинною документацією, наявною в матеріалах справи, а спірні податкові повідомлення - рішення є неправомірними та підлягають скасуванню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Приватним підприємством «Лі Ком» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдех», обставини використання придбаних товарів, послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Як свідчать матеріали справи, у червні та серпні 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдех» надавались рекламні послуги.

Відповідно до рахунків - фактур від 01 червня 2012 року № 239 та від 01 серпня 2012 року № 3352, Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдех» надано рекламні послуги на загальну суму 25600,00 грн.

Відповідно, позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдех» виписано податкові накладні від 30 червня 2012 року № 197 та від 31 серпня 2012 року № 196. Згідно реєстру отриманих та виданих податкових накладних зазначені податкові накладні зареєстровані у встановленому порядку.

Акти здачі - прийняття робіт від 30 червня 2012 року № 234 та від 31 серпня 2012 року № 965 свідчать про дійсне надання рекламних послуг, які прийняті позивачем.

Оплата за виконанні роботи здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджують відповідні виписки банку, копії яких долучені до матеріалів справи.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивачем задекларовано податок на додану вартість за червень та серпень 2012 року на підставі податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдех» від 30 червня 2012 року № 197 та від 31 серпня 2012 року № 196, у зв'язку з придбанням послуг.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейдех» - було зареєстроване як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Матеріали справи містять копію свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200044218 від 27 квітня 2012 року згідно якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейдех» на момент здійснення господарських операцій із позивачем було зареєстровано як платник податку на додану вартість.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки товару та робіт й питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що Приватне підприємство «Лі Ком» здійснює діяльність у сфері оптової торгівлі іншими товарами господарського призначення, спеціалізованої діяльності із дизайну, оптової торгівлі комп'ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням.

Як свідчать матеріали справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдех» надавались рекламні послуги, а саме: проведення промо-акції (розповсюдження рекламно-інформаційних матеріалів) у червні та серпні 2012 року.

Згідно Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейдех» здійснює діяльність у сфері посередництва в розміщенні реклами в засобах масової інформації, рекламної діяльності.

Матеріали справи містять фотозвіт про проведення промо акції у червня та серпні 2012 року з розповсюдження рекламно-інформаційних матеріалів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдех» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейдех» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб міститься в матеріалах справи).

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність укладених правочинів, суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочинів, укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдех», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

На думку суду, позивач, як Замовник послуг, не може нести відповідальність ні за несплату податків виконавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Суд звертає увагу, що дані податкової звітності контрагентів про відсутність основних засобів не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Крім того, суд звертає увагу, що ймовірні порушення податкового законодавства підприємств по ланцюгу постачання Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдех» не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Необґрунтованими виявились посилання відповідача на висновки актів ДПІ у Шевченківському районі міста Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдех» від 17 вересня 2012 року № 1364/2240/38123948 та від 23 жовтня 2012 року № 1732/2240/38123948, оскільки такі висновки не спростовують реальність господарських операцій саме позивача із зазначеним контрагентом, а порушення податкового законодавства підприємств по ланцюгу постачання контрагентами Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдех» не можуть бути підставою для обмеження права ПП «Лі Ком» на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Враховуючи викладене, суд вважає, що Приватним підприємством «Лі Ком» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Трейдех», а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС від 18 травня 2013 року № 0003702260 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо обґрунтованості прийняття податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС від 18 травня 2013 року № 0003692260, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 5600,00 грн. суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 2 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В свою чергу, стаття 135 Податкового кодексу України встановлює порядок визначення доходів та їх склад, який є основою класифікації доходів платника податку, відображається у розрахунках до декларації з податку на прибуток підприємства і є уніфікованим переліком, яким керуються як платники податку, так і податкові органи.

До числа доходів, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відносяться доходи від операційної діяльності та інші доходи. Вони визначаються на основі первинних документів, що підтверджують отримання платником доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, визначених Податковим кодексом у розділі II.

Пунктом 135.2. статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи платника податків визначаються на основі первинних документів, завданням яких у податкових відносинах є підтвердження факту отримання доходів. Порядок ведення та зберігання таких документів визначається правилами ведення бухгалтерського обліку. Головними документами при цьому виступають рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконання робіт, виписки із банківських рахунків, прибуткові касові ордери та ін. статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 17 червня 1999 р. № 996 встановлює, що первинним документом є "документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення". Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та звітність несе власник або уповноважений орган (посадова особа), що здійснює керівництво підприємством.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статті 9 Закону № 996-XIV.

Судом вже детально зазначалось, що матеріали справи містять копії рахунків - фактур, копії податкових накладних, актів виконаних робіт на підтвердження реальності виконання умов вищезазначених договорів, укладених та підписаних позивачем та ТОВ «Трейдех».

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність винесення податкового повідомлення-рішення від 18 травня 2013 року № 0003692260.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Приватного підприємства «Лі Ком» підлягає задоволенню.

При цьому, вирішуючи питання про судові витрати, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як встановлено в частині першій статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру складає 1 відсоток розміру майнових вимог, але не менше 0,1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 2 розмірів мінімальних заробітних плат.

В свою чергу, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", який набрав чинності з 23 жовтня 2013 року, внесено зміни у підпункті 1 пункту 3: а саме: за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Проте, враховуючи, що позивач звернувся до адміністративного суду із адміністративним позовом 22 жовтня 2013 року, тобто до вступу у силу вищезазначених змін, вирішення питання про стягнення судового збору відбувається з урахуванням норм, діючих на момент такого звернення.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" установлено у 2013 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня - на рівні 1147,00 грн.

Таким чином, за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру належить сплатити судовий збір у розмірі 1 відсоток розміру майнових вимог, але не 114,70 грн. та не більше 2 294,00 грн.

Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 114,71 згідно платіжного доручення від 21 жовтня 2013 року № 2384.

Тому, з Державного бюджету України на користь позивача має бути присуджено витрати по сплаті судового збору саме у розмірі 114,71 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Приватного підприємства «Лі Ком» задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС від 18 травня 2013 року № 0003692260 та № 0003702260.

3.Судові витрати в сумі 114,71 грн. присудити на користь Приватного підприємства «Лі Ком» за рахунок державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник