Рішення

від 19.11.2013 по справі 320/2606/13-ц

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 19.11.2013

Справа № 320/2606/13-ц

(2/320/1205/13)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2013 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Кучеренко Н.В.

при секретарі - Левандовській О.М..

з участю представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5 міської ради Запорізької області - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 міської ради Запорізької області про визнання незаконним рішення ОСОБА_5 міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та стягнення моральної шкоди, за участю третіх осіб - ОСОБА_7, ОСОБА_8,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідачів, а згодом з уточнюючими позовами, в якому відповідно до останнього просить визнати незаконним рішення ОСОБА_5 міської ради від 02.06.2006 року № 1/52 «Про приватизацію земельних ділянок» в частині передачі у власність відповідачу ОСОБА_9 земельної ділянки за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Леніна, 66, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрованого 24.07.2013 року за № 01062620023 та розташовану за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь вул. Леніна 66, виданий на ім’я ОСОБА_9, а також стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду в розмірі 1700 грн. та судові витрати. Позов обґрунтовано тим, що позивач є власником 11/20 частин житлового будинку № 6 по пров. Ростовському в м. Мелітополі Запорізької області на підставі свідоцтва про право на спадщину від 30.07.2002 року, після смерті її матері. В 2009 році їй стало відомо, що її сусідка ОСОБА_9 буде проводити будівництво паркану, який розташований на відстані 40 см від вікон її будинку. З відповідей ОСОБА_5 міської ради та Управління містобудування та архітектури їй стало відомо, що земельна ділянка, що розташована за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Леніна, 66, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 24.07.2006 року приватизована ОСОБА_9 Зазначає, що технічну документацію для отримання земельної ділянки у власність ОСОБА_9 виготовлювало ПП «ГЕО» - виконавець ОСОБА_10, який пояснив, що кадастрова зйомка земельної ділянки проходила зі слів ОСОБА_9, генеральний план та експлікація нею надані не були, а також для виготовлення технічної документації ОСОБА_9 була надана довідка-узгодження, яка буда підписана нею. Однак, вказана довідка-узгодження нею була підписана під впливом обману. Крім того, зазначає, що відповідачем ОСОБА_9 для оформлення технічної документації нібито підроблені підписи співвласників її будинку, оскільки ОСОБА_11 з 19.05.2005 року знята з реєстрації в будинку, а ОСОБА_12 помер 14.11.2008 року, та вони загалі будь-яких заяв про узгодження меж земельної ділянки не писали, крім того відсутні їх підписи на акті прийому-передачі межових знаків на зберігання та відсутні посилання на номер, дату рішення ОСОБА_5 міської ради, а також підписи керівництва. Також, у 2009 році за заявою всіх співвласників будинку № 6 пров. Ростовському в м. Мелітополі Запорізької області була виконана інвентаризація земельної ділянки, яка обслуговує даний будинок, за результатами якої встановлено, що площа землекористування земельної ділянки для обслуговування житлового будинку становить 0,12 га у кадастровому плані показаний опис зовнішніх меж, що частина земельної ділянки від «В» до «А», це садиба № 66 по вул. Леніна в м. Мелітополь, а частина земельної ділянки від «А» до «Б» - садиби № 6 по пров. Ростовському в м. Мелітополь, під номером 10 специфікації угідь вбачається, що 21 кв. м. площа, яку займає державний акт садиби № 66 по вул. Леніна в м. Мелітополь на території земельної ділянки по пров. Ростовському, 6 м. Мелітополь. Отже з вищевказаного вбачається, що відповідачі встановили межі земельних ділянок з порушенням її прав. В зв’язку з цими діями її моральний стан погіршився, їй доводиться тривалий час витрачати гроші та час на встановлення справедливості, тому просить стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду в розмірі 1700 грн., а також судові витрати.

В судовому засідання позивач повністю підтримала позовні вимоги, наполягає на їх задоволенні. Додатково зазначила, що її не влаштовує саме статус земельної ділянки, яка належить відповідачу ОСОБА_3, а не її межі. В теперішній час межі земельної ділянки не порушені.

Представник позивача - ОСОБА_2 в судовому засіданні також наполягає на заявлених позовних вимогах, додатково зазначивши, що при оформленні спірного державного акту були грубо порушені норми діючого законодавства. Також вважає, що строк позовної давності для звернення до суду, пропущено не було, оскільки про існування порушеного права стало відомо в 2009 році та позов про той самий предмет, між тими самими сторонами знаходився в провадженні суду ще з 2010 року та залишений без розгляду в 2012 році, що є підставою для переривання перебігу позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_5 міської ради Запорізької області - ОСОБА_6 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що за загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників. При оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства віднесено до компетенції1 адміністративних судів. Крім того, за змістом ст. 152 ЗК України визнання недійсним державного акта на право власності на землю як правовстановлюючого документа зазначеною нормою не передбачено. Захист порушених прав власника на землю здійснюється заінтересованою особою шляхом звернення до суду з вимогою визнання недійсним відповідного рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки. Також зазначив, що відповідно до норм цивільного законодавства не передбачено підстав припинення права власності, зазначених у позові. Узагальнив, що при винесенні рішення № 1/52 від 02.06.2006 року ОСОБА_5 міська рада Запорізької області діяла в межах своїх повноважень, узгоджено з іншими організаціями, установами та не було допущено жодних порушень вимог діючого законодавства.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнавала та пояснила, що підставою для задоволення позову є підроблення підписів власників будинку № 6 по пров. Ростовському в м. Мелітополі та відсутність їх узгодження на оформлення відповідачем ОСОБА_3 земельної ділянки. Однак, зазначене узгодження в даному випадку є недоцільним, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу від 10.12.2005 року, що зареєстрований в КП «ММБТІ», відповідач ОСОБА_3 вже прийняла у власність житловий будинок, котрий знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Леніна, 66, на неприватизованій земельній ділянці площею 295 кв.м., межі якої вже були попередньо узгоджені. Крім того, при оформленні та реєстрації спадщини в КП «ММБТІ» ОСОБА_1 також були узгоджені межі земельної ділянки, площа якої складає 576 кв.м. До того ж на даний час позивачем земельна ділянка, яка обслуговує її будинок не приватизована, та на ній відсутній паркан, який нібито збирається будувати відповідач ОСОБА_3, а тому вказані обставини не можуть бути предметом спору. До того ж оспорювання меж земельних ділянок можливо лише з урахуванням виготовлених технічних документацій. Також зазначили, що при виготовленні ОСОБА_3 технічної документації були дотримані вимоги діючого законодавства, отримані відповідні узгодження від суміжних землекористувачів, в тому числі від позивача, вказані довідки-узгодження були засвідчені головою квартального комітету. До теперішнього часу проект технічної документації, а також дії відповідальних осіб, покладених на його виготовлення оскаржені не були, отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Крім того, вважає, що позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду, оскільки з моменту виникнення порушеного права позивача пройшло майже 7 років. Посилання позивача на розгляд ідентичного позову в суді з 2010 року, який в 2012 році був залишений без розгляду, як на поважну причину пропуску строку позовної давності, не є обґрунтованим, оскільки ухвала суду про залишення позову без розгляду позивачем оскаржена не була, та позивач клопотання про поновлення строку позовної давності не заявляла. Також, вважає, що позовна вимога щодо стягнення солідарно з відповідачів моральної шкоди не підлягає задоволенню, тому що в солідарному порядку моральна шкода не може бути стягнута, оскільки при її визначенні враховується роль та вина кожної із сторін. До того ж моральна шкода не підтверджена доказами.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнавала в повному обсязі. Підтримала пояснення, надані її представником - адвокатом ОСОБА_4

Третя особа - ОСОБА_7 в судове засідання не з’явилась, від неї надійшла заява з проханням розглядати справи за її відсутності. Відповідно до наданих в судовому засіданні пояснень зазначила, що відповідачі не перешкоджають їй в проведенні приватизації земельної ділянки.

Третя особа - ОСОБА_8 в судове засідання не з’явися, не повідомив суд про причини неявки, про час і дату судового засідання був повідомлений належним чином, заяви про відкладення розгляду справи та про розгляд справи за його відсутності від нього не надходило, тому суд визнає його неявку неповажною, та вважає можливим розглянути справу за його відсутності.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позовних вимог за наступними підставами:

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № 3 від 01.03.2013 року, спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб’єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші), крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210, 211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК).

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого ОСОБА_5 державною нотаріальною конторою № 1-2020 від 30.07.2002 року, зареєстрованого в КП «ММБТІ» за № 972 від 20.08.2002 року ОСОБА_1 є власником 11/20 частин жилого домоволодіння, що знаходиться в м. Мелітополі по пров. Ростовському, 6. Також в її користування перейшла земельна ділянка площею 576 кв.м.

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_5 міського нотаріального округу ОСОБА_13 № 6478 від 10.12.2005 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.12.2005 року ОСОБА_9 є власником будинку № 66 по вул. Леніна в м. Мелітополі Запорізької області, розташований на неприватизованій земельній ділянці площею 295 кв.м.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 715028 від 27.07.2006 року ОСОБА_9 є власником земельної ділянки площею 282,60 кв.м, що розташована в м. Мелітополь, вул. Леніна, 66, з цільовим призначенням - присадибна ділянка. Акт зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 010626200236. Кадастровий номер земельної ділянки 2310700000:02:006:0254

Судом також встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб ОСОБА_9 зареєструвала шлюб з ОСОБА_14 та змінила прізвище на ОСОБА_14, про що свідчить актовий запис № 693 від 23.08.2008 року.

20.05.2010 року шлюб між ОСОБА_14 та ОСОБА_3 було розірвано, та ОСОБА_3 не відновлювала своє дошлюбне прізвище, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, актовий запис № 219.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко-і відеозаписів, висновків експертів.

Оцінюючи доводи позивача, його представника, а також заперечення відповідача та його представника, вирішуючи питання про наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, суд виходив з доказів, отриманих під час судового розгляду та оцінених за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалось на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, іншими законодавчими актами України.

Згідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною першою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Отже, указаним положенням визначено правові підстави набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності. Такими підставами є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до частин першої, другої, шостої, сьомої, дев'ятої цієї статті (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення індивідуального дачного будівництва, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до вимог ст.20 Закону України «Про землеустрій» - землеустрій проводиться в обов’язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форм власності у разі надання, вилучення, відчудження земельних ділянок.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 715028 від 27.07.2006 року на ім’я ОСОБА_9 виданий на підставі обґрунтованого та аргументованого рішення ОСОБА_5 міської ради Запорізької області № 1/52 від 02.06.2006 року та з дотриманням вимог ст.ст. 116, 118 ЗК України.

Посилання позивача та її представника - ОСОБА_2 щодо порушення оформлення та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку серія АГ № 715028, виданого 24.07.2006 року на ім’я ОСОБА_9, підроблення підписів ОСОБА_12 та ОСОБА_11, а також невідповідність вищевказаного державного акту вимогам діючого законодавства є необґрунтованими, оскільки не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Крім того, до теперішнього часу проект технічної документації, а також дії відповідальних осіб, покладених на його виготовлення, у встановленому законом порядку позивачем оскаржені не були.

Також, згідно вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачем не надано жодного доказу в частині заявлених вимог, а саме, що відповідач ОСОБА_3 при підписанні довідки-узгодження меж земельної ділянки ввела її в оману, а також доказів на підтвердження здійснення будівництва відповідачем ОСОБА_3 паркану.

Не приймає до уваги суд і посилання представника відповідача ОСОБА_5 міської ради Запорізької області до того, що за змістом ст. 152 ЗК України визнання недійсним державного акта на право власності на землю як правовстановлюючого документа зазначеною нормою не передбачено, оскільки у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст. 155 ЗК України).

Аналіз абз. 1 п. 12 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України з урахуванням ч. 2 ст. 19 Конституції України дає підстави для висновку про те, що й державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий органом, який не мав на це законних повноважень, визнається недійсним.

Отже, висновок про те, що визнання державного акта на право власності на земельну ділянку не передбачено законодавством, суперечить наведеним нормам закону.

Зазначені висновки також зазначені у постанові Верховного Суду України Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 лютого 2013 р. у справі № 6-169цс12.

Що стосується позовних вимог, про стягнення моральної шкоди суд виходить з наступного, положеннями Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Судам слід мати на увазі, що у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

З огляду на те, що позивачем в обґрунтовування позовних вимог щодо спричинення їй моральної шкоди не підтверджено доказами, не встановлена ступінь вини відповідачів у спричиненні позивачу моральної шкоди, а також те, що судом вирішено відмовити в задоволенні позову, тому суд не знаходить підстав для відшкодування моральної шкоди.

Крім того, п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року N 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» встановлено, що статтею 257 ЦК у спорах про захист прав власників земельних ділянок застосовується позовна давність тривалістю у три роки, якщо інше не передбачено законом.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що про порушення свого права вона дізналась лише в 2009 році та з 2010 року справа про той самий предмет та між тими самими сторонами знаходилась в провадженні суду та в 2012 році позов залишений без розгляду, оскільки вказана обставина не є поважною, до того ж ухвала про залишення позову без розгляду позивачем оскаржена не була.

Відповідно до ч. ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 наполягала на пропуску позивачем строку позовної давності.

На підставі викладеного, суд вважає, що позивачем дійсно було пропущено строк позовної давності для звернення до суду, поважних причин пропущення позовної давності, позивач не навела, клопотання про поновлення цього строку не заявляла, тому вказана обставина є вагомою підставою для відмови в позові .

Таким чином, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об'єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, утверджуючи та забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принципи справедливості та неупередженості, суд дійшов до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 міської ради Запорізької області про визнання незаконним рішення ОСОБА_5 міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та стягнення моральної шкоди, за участю третіх осіб - ОСОБА_7, ОСОБА_8 задоволенню не підлягає.

В зв’язку з відмовою позивачу у позові, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, відсутні й підстави для стягнення судових витрат по справі.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 267, 328 ЦК України, ст. ст. 116, 118, 126 ЗК України, Законом України «Про землеустрій», Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року N 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, Постановою Верховного Суду України Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 лютого 2013 р. у справі № 6-169цс12, Постановою Пленуму Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», ст.ст.15, 57-59, 60, 88, 107, 208, 212-215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 міської ради Запорізької області про визнання незаконним рішення ОСОБА_5 міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та стягнення моральної шкоди, за участю третіх осіб - ОСОБА_7, ОСОБА_8 - відмовити повністю.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Н.В.Кучеренко