Ухвала

від 25.11.2013 по справі 348/1318/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №348/1318/13-ц

Провадження №22ц/779/2854/2013

Категорія 41

Головуючий у І інстанції Гураш М.В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючої Горейко М.Д.

Суддів: Ковалюка Я.Ю., Девляшевського В.А.

Секретаря Петріва Д.Б.

з участю представника апелянта ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про позбавлення права користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про позбавлення права користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду обставинам та матеріалам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що рішенням Надвірнянського районного суду від 12.03.2013 року шлюб між нею та відповідачем розірвано. Вказаним рішенням встановлено, що відповідач ОСОБА_4 не проживав в належній їй квартирі більше року. Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України вказаний факт не підлягав доказуванню при вирішенні даної справи, однак в порушення наведеної статті суд не взяв до уваги посилання її представника на преюдиціальність судового рішення про розірвання шлюбу та продовжив досліджувати докази стосовно даного факту.

Також апелянт вказує, що суд неправомірно зіслався на положення ст. 405 ЦК України, яка передбачає, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом. Право користування житлом член сім'ї власника житла втрачає у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік. При цьому судом не враховано, що ОСОБА_4 не є її членом сім'ї, адже шлюб між ними розірвано, вони спільно не проживають, не пов'язані спільним побутом та не ведуть спільного господарства.

Апелянт стверджує, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд не врахував положення ст. 319 ЦК України, оскільки реєстрація відповідача у її квартирі є перешкодою у здійсненні її права власності щодо вказаної квартири. Відповідно до ст. 391 ЦК України вона має право вимагати усунення перешкод у користуванні її особистою приватною власністю шляхом зняття відповідача з реєстрації місця проживання.

Крім того, апелянт зазначає, що судом безпідставно взято до уваги пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які проживають по сусідству, оскільки такі в судовому засіданні ствердили лише, що інколи бачили, як ОСОБА_4 залишав автомобіль біля будинку, а не підтвердили факт, що в даному будинку він продовжував проживати. Протягом 2012 року вони з відповідачем спільно не проживали, а відповідач приїжджав, щоб провідувати їхнього спільного сина.

З наведених підстав просить рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

У засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи скарги підтримав з наведених в ній мотивів.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Надіслав суду заяву про відкладення розгляду справи, оскільки у зв'язку з хворобою не може бути присутнім в судовому засіданні. При цьому підтверджуючих доказів поважності причини неявки відповідач суду не надав.

З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності відповідача.

Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що сторони по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 03.09.2005 року у відділі РАЦС Надвірнянського районного управління юстиції Івано-Франківської області, про що зроблено відповідний актовий запис за №133, від якого у них 17.07.2006 року народився син ОСОБА_7.

Перебуваючи в шлюбі сторони на спільні кошти подружжя 15.02.2006 року придбали трьохкімнатну квартиру по АДРЕСА_1 Вказаний факт підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 15.02.2006 року, який посвідчений приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Івано-Франківської області та зареєстрований в реєстрі за №470. При цьому покупцем згідно даного договору є ОСОБА_3 (а.с. 29).

З того часу сторони разом з неповнолітнім сином зареєстровані у вищевказаній квартирі, про що свідчить довідка, видана КП «Надвірнянський житловик» за №877 від 18.02.2013 року (а.с. 9).

24.09.2012 року дане житло ОСОБА_3 було подароване її батькові ОСОБА_8, що підтверджується договором дарування квартири від 24.09.2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Івано-Франківської області та зареєстрований в реєстрі за №1275 (а.с. 30).

Згідно договору дарування квартири від 01.10.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Івано-Франківської області та зареєстрований в реєстрі за №1315 (а.с. 32) ОСОБА_8 віддарував ОСОБА_3 вказану квартиру.

Право власності ОСОБА_3 на трьохкімнатну квартиру по АДРЕСА_1 зареєстроване в КП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», про що вказує відповідний витяг про державну реєстрацію прав (а.с. 33).

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що нею не надано суду належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_4 без поважних причин понад один рік не проживає в спірній квартирі.

Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам справи та узгоджується з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

В силу дії ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до ч. 2 даної статті член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми член сім'ї власника житла (колишній член сім'ї) може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням, з підстав відсутності понад 1 рік у цьому жилому приміщенні, якщо він був відсутній протягом цього строку підряд без поважних причин, і саме ці факти повинні бути встановлені судом при вирішенні спору згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України.

Перевіряючи доводи сторін з предмета спору, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 на даний час не втратив права користування квартирою АДРЕСА_1 оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що він проживав у даній квартирі до кінця грудня 2012 року.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_3 в задоволенні її позову до ОСОБА_4, суд дав оцінку наявним у справі доказам, а саме:

заяві ОСОБА_4 до Надвірнянського РВ УМВС від 08.02.2013 року, згідно якої він просить прийняти заходи до ОСОБА_3, яка на протязі двох місяців не допускає його до квартири та на зауваження надати ключ не реагує (а.с. 31);

заяві ОСОБА_3 до Надвірнянського РВ УМВС від 14.02.2013 року, в якій вона ствердила, що фактично не проживає з ОСОБА_4 уже шість місяців, а не більше року (а.с. 34-35).

Враховано судом також пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які проживають по сусідству зі сторонами та в судовому засіданні підтвердили факт проживання ОСОБА_4 в спірній квартирі до кінця 2012 року.

Судом дано також оцінку і доводам представника позивача про преюдиціальність рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12.03.2013 року про розірвання шлюбу між сторонами в частині встановлення факту відсутності проживання ОСОБА_4 у квартирі ОСОБА_3 без поважних причин протягом року на час постановлення рішення про розірвання шлюбу, які суд вважав надуманими та такими, що не заслуговують на увагу, адже за змістом рішення суду від 12.03.2013 року (а.с. 6), судом встановлено, що сторони не підтримують подружні стосунки на протязі одного року та не мають наміру їх підтримувати в подальшому, однак це не свідчить про те, що ОСОБА_4 не проживав у вказаній квартирі більше року.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням є недоведеними та задоволенню не підлягають, а відповідно не підлягає задоволенню і похідна вимога про зняття останнього з реєстрації місця проживання.

В силу дії ч. 2 ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази і їх не надано суду апеляційної інстанції, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає встановленим судом обставинам і визначених відповідно до них правовідносинам, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального судом не встановлено.

З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 308 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313- 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Ковалюк Я.Ю.

Девляшевський В.А.