Ухвала

від 21.11.2013 по справі 815/2648/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2013 р.Справа № 815/2648/13-а

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Милосердного М.М.,

суддів - Алєксєєва В.О. та Ступакової І.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 травня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел Інвест Груп" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій щодо проведення позапланової виїзної документальної перевірки, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) "Кернел Інвест Груп" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі ДПІ у Київському районі м. Одеси), про визнання протиправними дії щодо проведення позапланової виїзної документальної перевірки Товариства за результатами якої складено акт від 13 березня 2013 року №000023/15-32-22-80/37947831; також просили визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 березня 2013 року №0000722280 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 369411,00 грн., з яких 295529,00 грн. - основний платіж, 73882,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним, оскільки винесене за наслідками перевірки, проведеної з порушенням вимог чинного податкового законодавства України.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 травня 2013 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел Інвест Груп" задоволено. Суд визнав протиправними дії ДПІ у Київському районі м. Одеси щодо проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Кернел Інвест Груп", за результатами якої складено акт від 13.03.2013р. №000023/15-32-22-80/37947831 "Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Кернел Інвест Груп" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ "Айсберг-Пром" за період квітень, травень, червень 2012 року". Також, суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 26.03.2013р. №0000722280.

Не погоджуючись з постановою суду, представником ДПІ у Київському районі м. Одеси подана апеляційна скарга, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому постанова підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 27 лютого 2013 року по 05 березня 2013 року спеціалістами ДПІ у Київському районі м. Одеси, посилаючись на п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, була проведена документальна виїзна позапланова перевірка ТОВ "Кернел Інвест Груп" з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ "Айсберг-Пром" за період квітень, травень та червень 2012 року.

Під час проведення перевірки були використані висновки актів від 21.09.2012р. №670/1520/38037429 та від 17.09.2012р. №641/1520/38037429, складених фахівцями Кіровоградської ОДПІ з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень, травень та червень 2012 року ТОВ "Айсберг-Пром", згідно яких не підтверджено реальність ведення фінансового господарської діяльності та не підтверджено можливість здійснення операцій з реалізації товарів, робіт (послуг) покупцям відповідного періоду.

На підставі чого перевіряючі дійшли до висновку, що правочини укладені між ТОВ "Кернел Інвест Груп" та ТОВ "Айсберг-Пром" за період квітень, травень та червень 2012 року, стосовно поставки сільськогосподарського призначення, укладалися з порушенням ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України, а тому ТОВ "Кернел Інвест Груп" безпідставно віднесло до складу витрат 2 кварталу 2012 року вартість придбаного зерна в розмірі 1407281 грн.

За результатом позапланової виїзної перевірки складено акт №000023/15-32-22-80/37947831 від 13 березня 2013 року у висновках якого наголошено, що Товариством "Кернел Інвест Груп" порушено вимоги п.п.14.1.27, 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток у ІІ кварталі 2012р. на 295529,00 грн.

На підставі зазначеного акту ДПІ у Київському районі м. Одеси винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 26 березня 2013 року №0000722280 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 369411,00грн.

ТОВ "Кернел Інвест Груп", вважаючи, що ним у повному обсязі дотримано законодавчо передбачені вимоги при віднесенні до складу валових витрат грошових коштів у розмірі 295529,00грн., сплачених в межах виконання умов укладеного з контрагентом - ТОВ "Айсберг-Пром" по Договору купівлі-продажу від 02.04.2012р. №17, що підтверджується належним чином оформленими та підписаними, звернулося до суду.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ "Кернел Інвест Груп" та ТОВ "Айсберг-Пром" повністю дотримано вимоги, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, та досягнуто згоди з усіх істотних умов вищезазначеного укладеного між господарюючими суб'єктами договору.

Зокрема, як вбачається з договору, рахунків-фактури, накладних, атестатів на насіння, гарантій, свідоцтв на гібридне насіння, специфікацій, останні містять опис господарських операцій, та відповідно підтверджують фактичне їх виконання, а отже у розумінні статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що відповідно спростовує висновок відповідача щодо відсутності реального та фактичного постачання товару, а також твердження, що Договір між ТОВ "Кернел Інвест Груп" та ТОВ "Айсберг-Пром", укладений без мети настання реальних наслідків.

Судом також встановлено, що ТОВ "Кернел Інвест Груп" не лише фактично отримало товар від ТОВ "Айсберг-Пром", а й у подальшому реалізувало його наступним контрагентам: Селянському фермерському господарству "Ростислав", Фермерському господарству "ІВРІС", Фермерському господарству "Відродження Піщанки", Селянському ТОВ "Нива", Фермерському господарству "Каламбет і С", ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, Приватному підприємству "Столокос", ФОП ОСОБА_5, Селянському ТОВ "Пролетар Харківщини", ТОВ "ТЕРРА ЮКРЕЙН", СПК "Ювілейний", Фермерському господарству "Даяна", Фермерському господарству "Колос", Приватному акціонерному товариству "Кремінь", Фермерському господарству "Люкс-Агро", що підтверджується наданими позивачем та наявними у матеріалах справи податковими накладними, деклараціями про прийняття вантажу, товарно-транспортними накладними, фіскальними чеками.

Вирішуючи справу суд першої інстанції виходив, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються висновки актів перевірки та заперечення, і не довів правомірності дій пов'язаних із визнанням договорів нікчемними. Крім того, суд вважав, що прийняття рішення про нікчемність правочину відноситься до компетенції суду, а не Податкового органу, а тому позовні вимоги ТОВ "Кернел Інвест Груп" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними.

Колегія суддів не може взяти до уваги доводи апеляційної скарги ДПІ у Київському районі м. Одеси про те, що у контрагента позивача - ТОВ "Айсберг-Пром" відсутні необхідні умови для провадження господарської діяльності, місцезнаходження яких не встановлено і, тому, правочини позивача укладені з цими контрагентами є нікчемними.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, яка встановлюється законом. Тому колегія суддів вважає, що саме судом визнається правочин недійсним, а не Актами податкового органу, які б факти в цьому акті не були відображені. Висновки, вказані в Актах, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, і вони зроблені без використання інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі наведеного можна зазначити, що одним з основних завдань органів Державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч. 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Також, відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 Цивільного кодексу міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а також не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем, також не було обґрунтовано, належним чином доведено у встановленому законом порядку, що угоди, укладенні позивачем, порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Посилання в апеляційній скарзі на частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, та статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: