Постанова

від 06.11.2013 по справі 805/10729/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2013 р. Справа №805/10729/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12год. 54хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бойка М.І.

при секретарі судового засідання Кусти Ю.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Малого спільного підприємства «Біона»

до Державної податкової інспекції у Старобешевському районі Головного управління

Міндоходів у Донецької області.

про скасування податкового повідомлення-рішення від 24.04.2013р. № 0000092200 про

збільшення суми грошового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість та

застосування штрафних санкцій на суму 5550, 00 грн. -

за участю представників сторін:

від позивача: Парфіненко О.Б.,

від відповідача: Семенової Г.В., Галишевої К.В., Федорка Д.М.

В С Т А Н О В И В:

Мале спільне підприємство «БІОНА» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 24.04.2013 року № 0000092200 про збільшення суми грошового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій на загальну суму 5550,00 грн.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що в ході проведення документальної невиїзної перевірки МСП «БІОНА» з питань правомірності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПФ «Агроіндустрія» (ЄДРПОУ 31149933) за період з 01.03.2012 по 31.03.2012 податковим органом були встановлені порушення п.198.1, 198.2, 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями в результаті чого занижено позивачем податок на додану вартість на суму 3700 грн. За результатами зазначеної перевірки відповідачем складено акт перевірки № 207/220/20399553 від 11.04.2013 року та прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.04.2013 року № 0000092200, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 5550 грн., з яких 3700 грн. - сума основного платежу та 1850 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій. На його думку, викладені в акті перевірки висновки щодо нікчемності укладеного між ПФ «Агроіндустрія» договору та ненастання

реальних наслідків вчиненого правочину спростовуються наданими позивачем первинними документами.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, та просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.04.2013 року № 0000092200.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали висновки акту документальної невиїзної перевірки № 207/220/20399553 від 11.04.2013 року, яким встановлено, що у періоді, який перевірявся, між ПФ «Агроіндустрія» та позивачем був укладений договір. Проте надані позивачем документи до перевірки не підтверджують виконання укладеного договору. З урахуванням зазначеного, вважає, що правочин, укладений між позивачем та його контрагентом, є нікчемним, а прийняте спірне податкове повідомлення-рішення законним та обґрунтованим. У зв'язку з викладеним просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши в судовому засіданні всі обставини справи та оцінивши їх наявними доказами в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Позивач - Мале спільне підприємство «БІОНА»» зареєстроване як юридична особа з 11.03.1993р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 22), код ЄДРПОУ 20399553, місце знаходження позивача: 87261, Донецька область, Старобешівський район, с. Глинка та перебуває на обліку в ДПІ у Старобешівському районі від 12.03.1993 № 55, є платником податку на додану вартість згідно свідоцтву № 100014718 НБ № 2056905 з 23.01.2007р.

На підставі наказу № 97 від 08.04.2013р., виданого ДПІ у Старобешівському районі, згідно п. 75.1.2 п. 75.1. ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку МСП «БІОНА» з питання правомірності сплати податку на додану вартість за період з 01.03.2012 по 31.03.2012 вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПФ «Агроіндустрія» (ЄДРПОУ 31149933).

В ході перевірки відповідачем встановлено порушення п.198.1, 198.2, 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України та складений акт № 207/220/20399553 від 11.04.2013 року.

На підставі зазначеного акту документальної невиїзної перевірки, у зв'язку із порушенням позивачем п.198.1, 198.2, 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.04.2013 року № 0000092200, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 5550 грн., з яких 3700 грн. - сума основного платежу та 1850грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій.

На акт № 207/220/20399553 від 11.04.2013 року позивачем були надані заперечення від 18.04.2013р. № 18042013-1 в яких останній зазначив, що стосовно господарської операції між МСП «БІОНА» з постачальником ПФ «Агроіндустрія» у березні 2012 року дії посадових осіб державної податкової інспекції є не правомірними, оскільки на момент зустрічної перевірки МСП «БІОНА» були надані всі необхідні первинні документи, що підтверджують реальність господарської операції.

Відповідачем 23.04.2013року була надана відповідь № 659/10/22-011 на заперечення позивача від 18.04.2013р. № 18042013-1 до акту перевірки. Відповідно до висновку відповіді встановлено неможливість здійснення МСП «БІОНА» господарських операцій з ПФ «Агроіндустрія» через відсутність у контрагента майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів. Перевіркою встановлено безпідставне віднесення МСП «БІОНА» до складу податкового кредиту суми ПДВ, у зв'язку з не підтвердженням факту придбання товарів від ПФ «Агроіндустрія» за березень 2012 року, що не спричинило реального настання правових наслідків.

Встановлено, що МСП «БІОНА» у періоді, який підлягав перевірці безпідставно віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ на загальну суму 3700 грн., за березень 2012 у сумі 3700 грн., в зв'язку з не підтвердженням факту придбання товарів/послуг.

Предметом доказування в цій справі є правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту суми витрат, пов'язаних з виконанням договору, укладеного з ПФ «Агроіндустрія».

Спір виник через висновки податкового органу про те, що правочин, який укладений позивачем з ПФ «Агроіндустрія», не був спрямований на реальне настання правових наслідків та є нікчемним.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що 01 березня 2012 року між МСП «БІОНА» (далі -Покупець) та ПФ «Агроіндустрія» (далі Продавець) було укладено договір на поставку узгодженими партіями Покупцеві продукцію: металеві вироби, (надалі Товар), зазначену у додатках: Додаткових угодах, видаткових накладних та рахунках-фактурах на кожну партію Товару, які є його невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити кожну партію Товару. (а.с. 64).

На виконання умов договорів Позивачем було здійснено оплату товару, а ПФ «Агроіндустрія» у відповідності до положень податкового законодавства було видано податкову накладну від 01.03.2012 року № 14 на суму 22200 грн. (ПДВ 3700, 00грн.).

Виконання умов укладеного між позивачем та ПФ «Агроіндустрія» договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, що підтверджено актами переробки (а.с. 43-45, 49), податковою накладною (а.с. 41), видатковою накладною (а.с. 42)

Розрахунки між суб'єктами господарювання за виконання умов договору від 01.03.2012 року №2, здійснені в повному обсязі. Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями про придбання товару та записами у касовій книзі позивача (а.с. 61-63, 158-165).

Як зазначено в акті перевірки та не заперечувалось сторонами суми податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною включені до складу податкового кредиту відповідного періоду (а.с.75-79).

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Розділом V Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у

тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу положень Податкового кодексу України, якими визначені правила формування податкового кредиту та валових витрат, вбачається, що визначальним фактором для їх формування є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Згідно підпункту 14.1.36. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до підпункту 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього кодексу), чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього кодексу.

Виходячи із положень вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, і тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними платник податку може бути притягнутий до відповідальності.

Згідно з підпунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Так, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною другою статті 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Дослідженням в судовому засіданні зазначену вищезазначену податкову накладну, виписану ПФ «Агроіндустрія» за результатами здійснення фінансово-господарської діяльності з позивачем в рамках договору від 01 березня 2012 року № 2, судом встановлено її відповідність вимогам діючого законодавства. Отже, наявними в матеріалах справи документами підтверджено формування позивачем податкового кредиту на підставі належним чином оформленої податкової накладної, що свідчить про відсутність перешкод, визначених підпунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, для включення зазначеної суми до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В акті перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що через відсутність у

ПФ «Агроіндустрія» майна та інших матеріальни ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, необхідних для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів свідчить про те, що угоди, укладені між ними мають ознаки нікчемності відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 203, п.п. 1,2 ст. 15, ст. 288 Цивільного кодексу України та не спричиняють реального настання правових наслідків відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого право чину недійсним судом не вимагається.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

Частиною 4 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання -господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з частиною 4 статті 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про юридичну особу або фізичну особу -підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Під час здійснення операцій з постачання товарів та складення первинних документів ПФ «Агроіндустрія» була зареєстрована як юридична особа.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Постачальник позивача - ПФ «Агроіндустрія» на час здійснення господарської операцій була юридичною особою, а як наслідок мала право здійснювати господарську діяльність.

Що стосується посилань відповідача в акті перевірки № 207/220/20399553 від 11.04.2013 року на акт зустрічної перевірки № 236/22-6/31149933 від 14.03.2013р. про неможливість проведення зустрічної перевірки ПФ «Агроіндустрія» за період 01.01.2012р. по 30.11.2012р., про неможливість встановлення наявності у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності є безпідставними і ґрунтуються на припущеннях, оскільки з акту не вбачається, що податковим органом були досліджені будь-які первинні документи та в судовому засіданні не підтверджені висновки ДПІ про відсутність поставки товарів.

Посилання відповідача на обставину, що контрагент позивача не мав достатніх трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів та виробничих потужностей є лише припущеннями, оскільки інших доказів відсутності достатніх виробничих ресурсів відповідачем не надано.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що зазначене підприємство не могло здійснювати операцію з постачання товарів.

Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10.

В свою чергу, обставина реального здійснення господарських операцій та правильність їх відображення в податковому обліку доведена в цій адміністративній справі на підставі досліджених доказів.

Стосовно доводів відповідача, що договір від 01 березня 2012 року № 2 укладений між позивачем та ПФ «Агроіндустрія», є нікчемним, суд зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд бере до уваги, що умовою для кваліфікації правочину як нікчемного через те, що він порушує публічний порядок, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, визначальне значення має встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів, крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надано.

Водночас позивачем з посиланням на належні докази, що долучені до матеріалів справи, доведено обставину реального здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні з пояснень представників сторін, кримінальних справ відносно посадових осіб позивача та ПФ «Агроіндустрія» щодо порушення податкового та іншого законодавства в сфері економічних відносин, зокрема щодо укладення та виконання договору від 01 березня 2012 року № 2 не порушувалось, обвинувальні вироки суду з цього приводу в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд приходить до висновку, що первинні документи, які наявні в матеріалах справи, є належними доказами в розумінні частини 4 ст. 70 КАС України при підтвердженні обставини реальності правочину, укладеного позивачем з ПФ «Агроіндустрія», та правильності його відображення в податковому обліку позивача.

З огляду на викладене, судом встановлено, що спірний договір позивача з ПФ «Агроіндустрія» спричинив зміну майнового стану позивача, тобто є реальним, спірна сума податкового кредиту сформована на підставі достовірних первинних документів, які підтверджують рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача, у договорі наявна господарська мета.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наведене обумовлює безпідставність висновку відповідача про порушення позивачем п. 198.3 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України.

У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з податку на додану вартість, застосування до нього штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України є неправомірним.

На підставі викладеного, позовні вимоги Малого спільного підприємства «БІОНА» підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Згідно ч.1 ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

У відповідності ч.3 цієї ж ст. 90 КАС України граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Позивач просив стягнути витрати на правову допомогу на його користь у розмірі 3000 грн.

Так, згідно Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлено, що така компенсація виплачується стороні на користь якої ухвалено судове рішення і не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні, тобто 458,80 грн. за годину (1147 грн. * 40%) - 7,64 грн. за одну хвилину (458,80 грн. : 60 хв.).

З огляду на журнал судових засідань за 06.08.2013 року, 30.10.2013 року, 06.11.2013 року представник позивача перебував у судових засіданнях: 06.08.2013р. -12 хв., 30.10.2013р. - 51хв., 06.11.2013р. - 39 хв., всього - 102хв.

Таким чином, витрати на правову допомогу позивача складають 779, 28 грн. - (102хв. *7,64 грн.), які підлягають відшкодуванню останньому.

Керуючись ст.ст. 2-14, 17, 18, 24, 71, 86, 94, 122, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Малого спільного підприємства «Біона» до Державної податкової інспекції у Старобешевському районі Головного управління Міндоходів у Донецької області про скасування податкового повідомлення-рішення від 24.04.2013р. № 0000092200 про збільшення суми грошового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій на суму 5550, 00 грн. - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Старобешевському районі Головного управління Міндоходів у Донецької області від 24.04.2013р. № 0000092200 про збільшення суми грошового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій на суму 5550, 00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Малого спільного підприємства «Біона» судовий збір в розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 779 (сімсот сімдесят дев'ять) грн. 28 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 06 листопада 2013 року у присутності представників сторін.

Постанова у повному обсязі складена та підписана 11 листопада 2013 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної

сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Бойко М.І.