Постанова

від 18.10.2013 по справі 810/2139/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 жовтня 2013 року Справа № 810/2139/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Атлант» до про Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Головного управління Міндоходів у Київській області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлант» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 21.12.2012 № 0002182300 та 21.12.2012 № 0002192300.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення, якими Товариству з обмеженою відповідальністю «Атлант» донараховано податкове зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 13526 грн. 00 коп. (9017 грн. 00 коп. - за основним платежем; 4509 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та з податку на прибуток підприємств у сумі 10369 грн. 00 коп., на думку позивача, прийняті відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідають вимогам закону, висновки податкового органу відносно факту вчинення позивачем правопорушення є помилковими, а тому податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийнято податковим органом правомірно, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У судовому засіданні, призначеному на 21 червня 2013 року, представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у письмових запереченнях.

Судом, з метою забезпечення всебічного та об`єктивного вирішення справи, на підставі частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, оголошено у справі перерву до 11 липня 2013 року, яку в подальшому було продовжено.

У судове засідання, призначене на 18 жовтня 2013 року, з`явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи. Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення судового засідання або повідомлень про причини неприбуття від відповідача до суду не надходило.

Частиною четвертою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Беручи до уваги ту обставину, що про дату, час та місце судового розгляду справи представник відповідача повідомлений належним чином, однак у судове засідання не з`явився, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову з огляду на наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлант» (ідентифікаційний код 20589905) зареєстроване в якості юридичної особи 10.11.1995 та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Вишгородському районі Головного управління Міндоходів у Київській області.

Позивач здійснює господарську діяльність, пов`язану, зокрема, з діяльністю приватних охоронних служб, діяльністю у сфері охорони громадського порядку та безпеки, вантажним автомобільним транспортом та наданням в оренду вантажних автомобілів. Зазначені обставини підтверджуються даними довідки Управління статистики у Вишгородському районі серії АБ № 534040 (а.с. 70).

У листопаді 2012 року посадовою особою Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 78.4 статті 78 та статті 79 Податкового кодексу України проведено позапланову документальну невиїзну перевірку з питань дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант» вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» за серпень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 29.11.2012 № 2095/22-00/20589905 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант» під час декларування податкових зобов`язань за господарськими операціями з купівлі у ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» товарів та послуг не дотримано вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.1 статті 198 та пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат, що враховуються під час визначення об`єкту оподаткування податком на прибуток підприємств за ІІІ квартал 2011 року, на суму 45083 грн. 33 коп. та податкового кредиту за серпень 2011 року на суму 9016 грн. 67 коп.

При перевірці правильності декларування позивачем власних податкових зобов`язань за вказані вище звітні періоди відповідачем здійснено аналіз інформації, що наведена у податкових деклараціях позивача з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, інформаційних базах Державної податкової служби та первинних документах, що подані позивачем, а саме: договорах, рахунку-фактурі, видатковій накладній, акті здачі - прийняття наданих послуг, податкових накладних, банківських виписках та оборотно - сальдових відомостях.

За результатами аналізу поданих позивачем первинних документів бухгалтерського і податкового обліку податковий орган дійшов висновку про те, що обставини, що свідчать про отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант» від ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» товарів і послуг та наявності зв`язку їх отримання із господарською діяльністю підприємства, відомостями, що викладені у вказаних документах, не підтверджено.

Відповідачем у ході контролюючого заходу також прийнято до уваги податкову інформацію, що отримана від іншого органу державної податкової служби про господарську діяльність ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» та про характер господарських взаємовідносин ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» з іншими суб`єктами господарювання.

Зокрема, відповідач зважав на викладені у довідці від 04.01.2012 № 2/233/36574925 про проведення зустрічної звірки ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» висновки посадових осіб Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, в якій наведена вище юридична особа перебуває на податковому обліку, стосовно відсутності у ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово - господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників.

За таких обставин, відповідач вважає, що угоди, за якими ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» зобов`язалось надати позивачу товари та послуги, фінансово-господарські документи та податкову звітність складено сторонами правочинів без фактичного здійснення господарських операцій, а лише з метою незаконного одержання податкової вигоди у вигляді формування валових витрат та податкового кредиту на користь позивача.

Внаслідок допущення позивачем вказаного правопорушення під час визначення ним об`єкту оподаткування податком на прибуток підприємств та податком на додану вартість, відповідач дійшов висновку про заниження податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств за ІІІ квартал 2011 року на суму 10369 грн. 00 коп. та з податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму 9016 грн. 67 коп.

На підставі акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення - рішення від 21.12.2012 № 0002182300 та 21.12.2012 № 0002192300, якими відповідно до приписів пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 та пункту 6 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у сумі 10369 грн. 00 коп. та з податку на додану вартість у загальному розмірі 13526 грн. 00 коп., з яких: 9017 грн. 00 коп. - за основним платежем; 4509 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Отримавши наведені вище рішення, позивач скористався наданим йому статтею 56 Податкового кодексу України правом на їх оскарження в адміністративному порядку шляхом подання скарг до Державної податкової служби в Київській області та до Міністерства доходів і зборів України.

Скарги позивача рішеннями Державної податкової служби в Київській області від 26.02.2013 № 440/10/10-206/911 та Міністерства доходів і зборів України від 04.04.2013 № 198/6/99-99/10-15 залишено без задоволення, а податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 21.12.2012 № 0002182300 та 21.12.2012 № 0002192300 - без змін.

Не погоджуючись із рішеннями, прийнятими відповідачем, позивач оскаржив їх до суду.

Позивач зазначає, що твердження податкового органу стосовно вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант» податкового правопорушення є помилковими, оскільки нарахування податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств та визначення ним сум податкового кредиту здійснено у відповідності до вимог податкового законодавства, господарські операції з ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Оскільки висновки податкового органу про відсутність у позивача права на формування витрат, що враховуються під час визначення об`єкту оподаткування податком на прибуток підприємств, та податкового кредиту за наслідками вчинення господарських операцій з ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» ґрунтуються на твердженнях про безтоварність господарських операцій позивача та його контрагента та про відсутність наміру учасників правочинів досягти реальних правових наслідків, судом, з метою всебічного та об`єктивного вирішення даної справи, витребувано у позивача відомості стосовно формування валових витрат та податкового кредиту за звітні періоди, що підлягали перевірці, первинні фінансово - господарські документи, що підтверджують виконання правочинів та зв'язок між фактом придбання позивачем товарів і послуг із його господарською діяльністю.

Досліджуючи інформацію, що викладена в акті перевірки, та документи, подані позивачем, судом встановлено наступне.

У серпні 2011 року позивачем укладено з ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» договір від 15.08.2011 № 4, відповідно до умов якого контрагент позивача прийняв на себе зобов`язання надати позивачу консультаційні послуги по веденню бухгалтерського обліку, а позивач зобов`язався прийняти вказані послуги та оплатити їх вартість.

Згідно з умовами наведеної вище угоди, консультаційні послуги надаються ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» у формі: аудиторських послуг; податкових консультацій; послуг з підготовки, складання і сдачі фінансової та податкової звітності; комп`ютеризації бухгалтерського обліку; перевірки відповідності ведення бухгалтерського обліку діючим стандартам; надання консультацій з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності; встановлення достовірності порядку здійснення господарських операцій правовій документації; встановлення якості раніше проведених ревізій та інвентаризацій; виявлення помилок при проведенні бухгалтерського обліку.

31.08.2011 між ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» та позивачем підписано акт здачі - прийняття наданих послуг за № 4-000, відповідно до якого позивач прийняв виконані контрагентом послуги за переліком, що визначений договором від 15.08.2011 № 4, та оцінив їх вартість на загальну суму 29800 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 4966 грн. 67 коп.

Перерахування коштів у розмірі 29800 грн. 00 коп. на рахунки ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» за призначенням платежу «оплата за бухгалтерські послуги згідно договору № 4 від 15.08.2011» здійснено позивачем 15.08.2011, що підтверджується належним чином засвідченою копією платіжного доручення від 15.08.2011 № 159.

На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант» у складі ціни послуг, представником позивача надано суду копію виписаної ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» податкової накладної від 31.08.2011 № 31096 на загальну суму 29800 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 4966 грн. 67 коп.

Витрати, понесені позивачем на придбання у ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» послуг, та податок на додану вартість, сплачений у складі їх ціни, включені позивачем, відповідно, до витрат, що враховуються під час визначення об`єкту оподаткування податком на прибуток підприємств за ІІІ квартал 2011 року, та до податкового кредиту за серпень 2011 року.

Крім того, на показники задекларованих позивачем витрат та податкового кредиту за наведені вище звітні періоди вплинула також господарська операція з придбання позивачем у цього ж контрагента товарно - матеріальних цінностей (бушлат «Титан» у кількості 10 шт., чоботи «Омон» у кількості 10 шт., берет десантний краповий у кількості 10 шт., брюки у кількості 10 шт., плащ у кількості 10 шт., валянки у кількості 10 шт. та жилет зі світловідбивною стрічкою у кількості 10 шт.) на загальну суму 24300 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 4050 грн. 00 коп.

Придбання товару здійснювалось без укладення договору на підставі виписаного ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» рахунку - фактури від 15.08.2011 № 3.

В якості доказу відвантаження контрагентом товару та його отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант» представником позивача подано суду видаткову накладну від 31.08.2013 № 31095.

Перерахування коштів у розмірі 24300 грн. 00 коп. на рахунки ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» за призначенням платежу «оплата за спецодяг згідно рахунку від 15.08.2011 № 3» здійснено позивачем 15.08.2011 (копія платіжного доручення від 15.08.2011 № 158).

На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант» у складі ціни товару, представником позивача надано суду копію виписаної ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» податкової накладної від 31.08.2011 № 31095 на загальну суму 24300 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 4050 грн. 00 коп.

За поясненнями представника позивача, наданими у судовому засіданні, спецодяг, поставлений підприємству його контрагентом, придбавався позивачем з метою забезпечення персоналу одягом, необхідним для виконання функції з охорони майна, забезпечення безпеки тощо. Отримані від контрагента товарно - матеріальні цінності зберігались позивачем у приміщенні, орендованому ним під офіс. З метою доведеності суду обставин, що свідчать про наявність зв`язку між фактом придбання позивачем товарів із його господарською діяльністю, представником позивача подано суду копії договорів оренди приміщення, наказів про призначення на роботу охоронців, карток обліку матеріальних цінностей підприємства та матеріальних цінностей особистого використання.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.

Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

В силу приписів підпунктів 9.1.1, 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпунктів 14.1.165, 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість належать до загальнодержавних податків, які нараховуються та сплачуються відповідно до норм розділів ІІІ та V цього Кодексу.

Згідно з приписами підпункту 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 розділу ІІІ Податкового кодексу України, платниками податку на прибуток з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Об`єктом оподаткування цим податком є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу (підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Пунктом 200.1 статті 200 розділу V цього Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, згідно з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Однак, сама по собі податкова накладна не утворює підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: 1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); 2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; 3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; 4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; 5) наявності у покупця належним чином оформленої податкової накладної.

Відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У свою чергу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Таким чином, понесені підприємством витрати, у разі їх відображення у належним чином оформлених первинних (розрахункових, платіжних та інших) документах, можуть бути віднесені до витрат, що враховуються під час обчислення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств для зменшення його валового доходу.

Суд звертає увагу на те, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзац 1 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. У разі, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судом встановлено, що подані позивачем до податкового органу у ході контролюючого заходу первинні документи формально оформлюють господарські відносини між позивачем та ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа», проте зміст цих документів не дозволяє встановити факт реальності господарських операцій.

Так, акт здачі - прийняття наданих консультаційних послуг від 31.08.2011 № 4-000 не містить опису змісту послуг, їх кількісні чи якісні характеристики. Жодного матеріального носія інформації із відображенням відомостей стосовно бухгалтерської, фінансової та податкової звітності, підготовку та складання якої зобов`язалось здійснити ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа», представником позивача суду не надано. Будь - яких документальних свідоцтв на підтвердження факту надання ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» аудиторських послуг та надання консультацій у сфері бухгалтерського обліку (із зазначенням конкретних питань теоретичної та практичної допомоги) також не подано.

Крім того, суд враховує відсутність у позивача первинних фінансово-господарських документів, які б підтверджували факт транспортування товарів (спецодягу) від ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» (м. Дніпропетровськ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант» (м. Вишгород), їх отримання та складського обліку позивачем.

У свою чергу, подані представником позивача до суду копії карток обліку матеріальних цінностей підприємства та матеріальних цінностей особистого використання свідчать лише про видачу працівникам підприємства спецодягу та його повернення позивачу, проте відомостей, які б дозволили ідентифікувати ці матеріальні об`єкти та вважати їх такими, що придбані саме у ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа», не містять, а відтак і не можуть слугувати належним доказом використання позивачем придбаних у вказаного вище контрагента товарно - матеріальних цінностей у межах власної господарської діяльності.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що факти надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Атлант» товарів і послуг з боку ПП «Рекламна компанія «СДМ Медіа» не підтверджено позивачем документально, зважаючи на те, що наявні у позивача первинні документи не містять відомостей, необхідних для надання їм юридичної сили та доказовості, висновки податкового органу про неправомірність формування позивачем витрат, що враховуються під час визначення об`єкту оподаткування податком на прибуток підприємств за ІІІ квартал 2011 року на суму 45083 грн. 33 коп. та податкового кредиту за серпень 2011 року на суму 9016 грн. 67 коп. суд вважає цілком обґрунтованими.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Харченко С.В.