Постанова

від 25.11.2013 по справі 921/781/13-г/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2013 р. Справа № 921/781/13-г/11

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Марка Р.І.

суддів Бойко С.М.

Бонк Т.Б.

при секретарі судового засідання Куцик-Трускавецькій О.Б.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились,

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Юніліс", вих. № 20/10/13-1 від 20.10.2013р. (вх. № 05-05/2280/13 від 24.10.2013р.).

на рішення господарського суду Тернопільської області від 08.10.2013р.

у справі № 921/781/13-г/11, суддя Сидорук А.М.

за позовом: приватного підприємства "Дамар", м. Луцьк

до відповідача: публічного приватного підприємства "Юніліс", м. Тернопіль

про стягнення заборгованості в сумі 56 076, 50 грн.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 08.10.2013р. у справі № 921/781/13-г/11 позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто - 52 260 грн. 48 коп. заборгованості за поставлений товар, 3 117 грн. 14 коп. пені, 632 грн. 55 коп. 3 % річних та 1 718 грн. 46 коп. в повернення сплаченого судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ПП "Юніліс" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 08.10.2013р. та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права.

Зокрема, покликається на те, що в матеріалах справи відсутні рахунки - фактури, які відповідно до умов договору мали надаватись позивачем для оплати відповідачу. Відтак, вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором № 15/01/13 від 15.01.2013р.

Згідно автоматичного розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 24.10.2013р. справу за № 921/781/13-г/11 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І.

Розпорядженням голови суду від 24.10.2013р. у склад колегії для розгляду справи № 921/781/13-г/11 введено суддів Бойко С.М. та Бонк Т.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28.10.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 25.11.2013р.

25 листопада 2013р. позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 96 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду Тернопільської області від 08.10.2013р. у справі № 921/781/13-г/11 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

При цьому зазначає, що рахунок (рахунок-фактура) не є первинним бухгалтерським документом, а лише виконує інформативну роль, зокрема, щодо поштових та банківських реквізитів постачальника і, відповідно, не може бути підставою для належного виконання грошового зобов'язання сторони за договором поставки та видатковою накладною.

Крім того, просить розгляд апеляційної скарги по суті проводити за наявними у справі матеріалами без участі його повноважного представника.

В судове засідання сторони участі своїх представників не забезпечили.

Враховуючи те, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення господарського суду Тернопільської області від 08.10.2013р. у справі № 921/781/13-г/11 залишити без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 15.01.2013р. між приватним підприємством «Дамар» (надалі - Продавець) та приватним підприємством «Юніліс» (надалі - Покупець) було укладено Договір № 15/01/13 - поставки, відповідно до п. 1.1. якого Продавець (позивач) зобов'язується передати у власність, а Покупець (відповідач) зобов'язується прийняти та оплатити гофропродукцію, іменовану надалі "Товар".

Відповідно до п. п. 1.2 Договору найменування товару, його кількісні та якісні показники, ціна товару за одиницю та по позиціях, а також загальна вартість товару, поставка якого буде здійснюватись відповідно до Договору, вказуються в специфікаціях та/або видаткових накладних продавця.

У пункті 3 Договору визначено порядок розрахунків, а саме, в п. п. 3.1 зазначено, що оплата Товару здійснюється покупцем за кожну поставлену партію протягом 45 (сорок п'ять) календарних днів з моменту передачі (поставки) Продавцем такої партії Товару Покупцю, на підставі виставленого Продавцем рахунку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця. Під партією товару сторони розуміють Товар, вказаний у кожній окремій накладній.

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що передача товару покупцеві оформляється шляхом підписання акта приймання-передачі Товару або видаткової накладної або товарно-транспортної чи залізничної накладної. Моментом передачі (поставки) Товару вважається момент підписання відповідних документів в місці поставки.

16 січня 2013 позивач поставив, а відповідач отримав обумовлений договором товар на загальну суму 67 260, 48 грн. у тому числі ПДВ, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № РН-0000006 (а.с.23).

Вказана обставина, як вбачається з матеріалів справи, не заперечується обома сторонами.

В порушення взятих на себе зобов'язань по договору, відповідач за отриманий від позивача товар розрахувався частково, що слугувало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

Відповідно до акта звірки за 1 квартал 2013р. відповідач визнав заборгованість перед позивачем в сумі 62 260, 48 грн. (22.03.2013р. відповідачем здійснено проплату в сумі 5 000, 00 грн.), яка виникла у зв'язку з невиконанням умов Договору, поставленого відповідно до накладної № РН-0000006. В період з квітня по липень 2013 року відповідачем сплачено ще 10 000, 00 грн.

Таким чином, станом на день звернення з позовом у даній справі заборгованість відповідача перед позивачем становить 52 260, 48 грн.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задоволив частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 52 260 грн. 48 коп. заборгованості за поставлений товар, 3 117 грн. 14 коп. пені, 632 грн. 55 коп. 3 % річних. У задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено.

При цьому, місцевим господарським судом встановлено, що загальна сума поставленого відповідачу товару по накладній складає 67 260, 48 грн. Окрім того, місцевим господарським судом враховано те, що відповідач провів часткову оплату за поставлений товар в розмірі 15 000, 00 грн., що підтверджується банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до п.п. 9.4. Договору строк нарахування штрафних санкцій, в тому числі і пені і строк позовної давності на їх стягнення не обмежується шістьма місяцями і/або роком, а нараховується до моменту належного виконання зобов'язання за цим договором, або до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій в межах строку загальної позовної даності (3 роки).

Місцевим господарським судом встановлено, що позивачем неправомірно проведено нарахування пені в розмірі 3 172, 42 грн. грн. та 3 % річних в сумі 643, 60 грн. виходячи від загальної суми заборгованості, оскільки відповідно до п. п. 3.1 Договору оплата Товару здійснюється покупцем за кожну поставлену партію протягом 45 календарних днів.

Відтак, здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум пені та 3% річних, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення вимог позивача в цій частині. Зокрема, на користь позивача стягнуто 3 117, 14 грн. пені та 632, 55 грн. - 3 % річних.

Відповідач, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у нього заборгованості перед позивачем за договором №15/01/13 від 15.01.2013р., не долучив платіжних доручень про її погашення ні під час розгляду спору місцевим господарським судом, ні під час перегляду рішення суду в апеляційному порядку.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по договору №15/01/13 від 15.01.2013р., підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, відповідачем не спростована, є обґрунтована та підставно задоволена місцевим господарським судом.

У відповідності до вимог ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1, ч. 2, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до вимог ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з рахунку відповідача боргу в розмірі 52 260, 48 грн. грн. за поставлений товар згідно зазначеної вище видаткової накладної (з урахуванням часткової проплати) з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не подано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів оплати товару на вказану суму.

Доводи ж скаржника про відсутність в матеріалах справи рахунку, колегія суддів не розцінює як такі, що мають значення для вирішення справи, оскільки підставою виникнення зобов'язань є договір та передача продавцем товару покупцю за видатковою накладною, а прийняття товару покупцем свідчить про виникнення між сторонами правовідносин з поставки товару. Рахунок-фактура носить лише інформативний характер та не є первинним бухгалтерським документом (Лист Міністерства фінансів України от 30.05.2011 г. N 31-08410-07-27/13794).

Відтак, з врахуванням змісту ст. 692 ЦК України, умов договору та фактичних обставин справи, відсутність рахунку не може бути підставою для невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань.

Окрім того, провівши часткову оплату за отриманий від позивача товар по накладній № РН-0000006, відповідач визнав факт поставки йому товару на суму 67 260, 48 грн.

Видаткова накладна № РН-0000006 від 01 січня 2013 року відповідає вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, що також не заперечується скаржником, а тому місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Тернопільської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 08.10.2013р. у справі № 921/781/13-г/11 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повна постанова складена 27 листопада 2013р.

Головуючий суддя Марко Р.І.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.