Постанова

від 19.11.2013 по справі 801/3879/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/3879/13-а

19.11.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дугаренко О.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Мунтян О.І.

секретар судового засідання Миронова Є.А.

за участю сторін:

представник позивача- Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіта"- Говоруха Анастасія Володимирівна, довіреність № 29 від 25.02.13,

представник відповідача- Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим Державної податкової служби- не з'явився,

розглянувши матеріали справи № 801/3879/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кононова Ю. С. ) від 18.06.13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіта" (вул. Новоселівська, буд.7,Малий Маяк, м.Алушта, місто, Автономна Республіка Крим,98540)

до Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим Державної податкової служби (вул. Леніна, 22а,м.Алушта,Автономна Республіка Крим,98500)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.06.13 у справі № 801/3879/13-а адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіта" до Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень - задоволено: визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення - рішення, винесені 26.03.2013 року Державною податковою інспекцією у м.Алушта АР Крим ДПС №0000272200, №0000262200, №0000252200; стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавіта» судовий збір у розмірі 565,45 (п'ятсот шістдесят п'ять гривень сорок п'ять копійок) з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.06.13, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення - №0000272200 від 26.03.2013 року, яким ТОВ «Аквавіта» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 8267 грн. (а.с.30). №0000262200 від 26.03.2013 року, яким ТОВ «Аквавіта» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 4216,25 грн., з яких 3373 - основний платіж та 843,25 - штрафні санкції (а.с.31); №0000252200 від 26.03.2013 року, яким ТОВ «Аквавіта» збільшено суму грошового зобов'язання з додатку на додану вартість на 44062, з яких 44061 грн. - основний платіж та 1 грн. - штрафні санкції (а.с.32). .

Підставою прийняття спірного повідомлення-рішення став акт №396/22/32063318 від 18.03.2013 документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Аквавіта» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинам з наступними СГ: БВП «Строитель-плюс» та фірмою «Капітель Плюс» за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 рік

Перевіркою встановлені порушення позивачем: -1) ч.1 ст.203, 215, 216, 655, 656, 662 Цивільного кодексу України, пп.7.2.1 пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» п.198.3, п.198.6 ст.198 п.201.1, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року, п.5.1, п.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України від 22.05.1997 року №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010.

Судом встановлено, що між позивачем та контрагентами укладено ряд договорів від 16.02.2010 №66, від 10.05.2010 №66, від 10.06.2010 №334, від 04.05.2011 №272, від 12.10.2011 №733, від 05.04.2010 №298, від 04.04.2010 №500.

Матеріали справи свідчать, що у період з березня 2010 року по червень 2011 року позивач подавав до ДПІ у м.Алушта податкові декларації з податку на додану вартість з Додатком №5, згідно з якими ним було включено до складу податкового кредиту суму ПДВ 44061 гривень, на підставі податкових накладних, виписаних БВП «Строитель Плюс» та фірмою «Капітель Плюс» (а.с.124-163, 173-178).

Так, згідно п.5.1 ст.5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно з п.134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу/

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Судом першої інстанції встановлено та ретельно перевірено колегією суддів, що позивачем при проведенні перевірки була надана вся необхідна первинна документація, яка підтверджує факт здійснення підприємством господарських операцій з отримання у БВП «Строитель Плюс» та фірми «Капітель Плюс» робіт та послуг, отримання цих робіт та послуг з метою використання в господарській діяльності підприємства та відповідно правомірність віднесення витрат по оплаті цих робіт та послуг до валових.

Відповідно до п.п.7.2.4. п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість в ціні товару продавцю, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність. Покупець не несе відповідальності за несплату податку до бюджету продавцем (платником податку).

Певні обмеження щодо формування податкового кредиту були передбачені пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого до складу податкового кредиту можуть бути включені тільки суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які при цьому обов'язково повинні бути підтверджені податковими накладними. В разі недотримання цього правила до платників податку на додану вартість застосовуються фінансові санкції відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разу здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів\ послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. ст.201 цього Кодексу).

Обов'язкові реквізити, що повинна містити податкова накладна, визначені п. 201.1 ст. 201 ПКУ.

Відповідачем не було надано ніяких доказів, які б свідчили про наявність розбіжностей між даними позивача та його контрагентами та доказів повідомлення позивача платника податків про виявлення таких розбіжностей, у випадку їх наявності.

Таким чином, аналізуючи зміст наведених норм права, суд приходить до висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту виникають у разі наявності сукупності обставин та підстав, за якими податкове законодавство пов'язує можливість формування відповідних сум податкового кредиту та які є передумовою його формування.

Проведеною Державною податковою інспекцією у м.Алушта АР Крим ДПС перевіркою дотримання вимог податкового законодавства позивачем було встановлено, що за наслідками придбання у його контрагентів робіт та послуг, позивач сформував податковий кредит на підставі належним чином оформлених податкових накладних, які були виписані зареєстрованими на момент укладення угод платниками податку на додану вартість. Сплата безпосередньо позивачем податку на додану вартість під сумнів не ставиться.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не Актами, які б факти у ньому не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою посадової особи податкового органу, жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно в позасудовому порядку визнавати нікчемним правочин і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Згідно з ч.1 ст.204 Цивільного Кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Тобто, підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами перевірок контрагентів платника податку та процесуальними документами кримінальної справи.

В той же час, відповідно до ст.204 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст.203 ЦК України, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди не відповідають зазначеним вимогам.

Щодо посилань відповідача на відсутність у ТОВ «Аквавіта» товарно-транспортних накладних, колегія суддів зазначає, що відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом, затвердженим Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Отже, посилання відповідача на відсутність факту поставки позивачу товарів у зв'язку з відсутністю в нього товарно-транспортних накладних, за умови наявності всіх інших первинних бухгалтерських документів, які надають йому право на формування податкового кредиту, є необґрунтованими.

Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що позивач в даному випадку здійснював податковий облік відповідно до вимог чинного законодавства, а тому висновки податкової інспекції щодо неправомірного формування ним валових витрат та податкового кредиту, що призвело до винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень є протиправними.

При таких обставинах справи судова колегія не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Але судова колегія вважає за необхідним змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.06.13 у справі № 801/3879/13-а залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.06.13 у справі № 801/3879/13-а змінити.

Викласти п. 3 резолютивної частини постанови в наступній редакції: "Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіта" (ЄДРПОУ 32063318, вул. Новоселівська, буд.7,Малий Маяк, м.Алушта, місто, Автономна Республіка Крим,98540) 565,45 (п'ятсот шістдесят п'ять гривень сорок п'ять копійок) судових витрат".

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.06.13 у справі № 801/3879/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законну силу з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 25 листопада 2013 р.

Головуючий суддя підпис О.В.Дугаренко

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис О.І. Мунтян

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Дугаренко