Постанова

від 23.09.2013 по справі 804/9411/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2013 р. Справа № 804/9411/13-а Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську в письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промуніверсал-ВК» до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ :

11.07.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Промуніверсал-ВК» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якому просить (з урахуванням уточнення):

- Визнати протиправними дії Криворізької центральної МДПІ Дніпропетровської обл. ДПС щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки;

- Визнати протиправними дії Криворізької центральної МДПІ Дніпропетровської обл. ДПС щодо формування висновків про порушення податкового законодавства, відображених в Акті документальної позапланової невиїзної перевірки № 676/220/36510709 від 13.03.2013 року;

- Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької центральної МДПІ Дніпропетровської обл. ДПС № 0000501502 від 27.03.2013р. за формою «Р»;

- Визнати протиправними дії Криворізької центральної МДПІ Дніпропетровської обл. ДПС щодо коригування в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» сум податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість Позивача, на підставі Акту документальної позапланової невиїзної перевірки № 676/220/36510709 від 13.03.2013 року;

- Зобов'язати Криворізьку центральну МДПІ Дніпропетровської обл. ДПС відновити в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» суми податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість Позивача, скориговані на підставі Акту документальної позапланової невиїзної перевірки № 676/220/36510709 від 13.03.2013 року, а саме податкові зобов'язання позивача для відновлення: червень 2012 р. ВАТ «Південний ГЗК» (ЄДРПОУ 00191000) сума ПДВ - 6540,00 грн.; серпень 2012 р. ВАТ «Південний ГЗК» (ЄДРПОУ 00191000) сума ПДВ - 5280,00 грн.; вересень 2012 р. ВАТ «Південний ГЗК» (ЄДРПОУ 00191000) сума ПДВ - 10530,00 грн. Податковий кредит для відновлення: червень 2012 р. ТОВ «Матадор» (ЄДРПОУ 31820299) сума ПДВ - 6210,00 грн.; серпень 2012 р. . ТОВ «Матадор» (ЄДРПОУ 31820299) сума ПДВ - 3540,00 грн.; вересень 2012 р. . ТОВ «Матадор» (ЄДРПОУ 31820299) сума ПДВ - 8640,00 грн.

- Зобов'язати Криворізьку центральну МДПІ Дніпропетровської обл. ДПС надати у 30-денний термін Дніпропетровському окружному адміністративному суду Звіт про виконання судового рішення.

31.07.2013 р. ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду провадження по даній справі зупинено до надання додаткових доказів по справі.

09.09.2012 р. ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного провадження по даній справі поновлено та призначено до судового розгляду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2013 р. замінено відповідача у даній справі Криворізьку центральну міжрайонну державну податкову інспекцію Дніпропетровської області Державної податкової служби на її правонаступника Криворізьку центральну міжрайонну державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не мав законних підстав для проведення позапланової невиїзної перевірки та винесене ним податкове повідомлення-рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Позивач надав заяву про розгляд справи за його відсутності у порядку письмовому провадження.

Відповідач надав заяву про розгляд справи за його відсутності у порядку письмового провадження, надав заперечення до позову, згідно якого вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі наказу Криворізької центральної МДПІ у м. Кривому Розі від 26.02.2013 р. № 248 та повідомлення від 26.02.2013 р. №185 відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Промуніверсал-ВК» (ЄДРПОУ 36510709) з питань дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Матадор» (ЄДРПОУ 31820299).

По результатам проведення вказаної перевірки податковим органом було складено Акт від 13.03.2013 р. № 676/220/36510709 (надалі - Акт перевірки), яким встановлені наступні порушення:

1. п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, ст.1, п.2 ст.3, ст.4, п.6 ст.8, п, 1 та п. 2 статті 9 Закону України від 16.07.99 №996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за № 168/704 - документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Матадор» (код ЄДРПОУ 31820299).

2. ст. 185, 186, 188 розділу V, п.198.3, 198.4 ст.198. Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2756-VI (зі змінами та доповненнями), що в свою чергу призвело до:

- завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Матадор» (код ЄДРПОУ 31820299):

за червень 2012 року на суму ПДВ 6210,00 грн.; за серпень 2012 року на суму ПДВ 3540,00 грн.; за вересень 2012 року на суму ПДВ 8640,00 грн.

- завищення податкових зобов'язань з контрагентом-покупцем ВАТ «Південний ГЗК» (код ЄДРПОУ 00191000):

за червень 2012 року на суму ПДВ 6540,00 грн.; за серпень 2012 року на суму ПДВ 5280,00 грн.; за вересень 2012 року на суму ПДВ 10530,00 грн.

3. п.198.3 ст.198 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-YI (зі змінами та доповненнями) в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за червень 2012 року, що підлягає сплаті, на загальну суму 5320,00 грн.

Не погоджуючись з висновками викладених в Акті перевірки позивач направив заперечення до нього (лист від 18.03.2013 р. вих. № 7446/10). За результатами розгляду заперечення висновки Акту перевірки залишились без змін (лист від 25.03.2013 р. №4130/10/22.3-21).

27.03.2013 р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000501502, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 6650,00 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судом встановлено та відображено у Акті перевірки, що у період, який перевірявся позивач мав господарські відносини з ТОВ «Матадор» згідно договору на виконання робіт №25/05 від 25.05.2012 р., купівлі-продажу від 01.06.2012 р. та поставки товару.

На виконання умов договорів ТОВ «Матадор» виписано на адресу ТОВ «Промуніверсал -ВК» рахунки, накладні, акти виконаних робіт та податкові накладні.

Позивач придбаний у ТОВ «Матадор» товар та послуги реалізував ВАТ «Південний ГЗК» згідно договору поставки товару №878 від 25.05.2012 р. та ПАТ «Інгулецький ГЗК» згідно договору підряду №6629-26 від 28.07.2010 р. на виконання робіт по відновленню ходових візків тягового агрегату ОПЕ1АМ.

З матеріалі справи вбачається, що при проведенні перевірки податковим органом використано наступні документи:

- Акт від 21.12.12 №7200/224/31820299 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово - господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України Товариства з обмеженою відповідальністю «Матадор» (ЄДРПОУ 31820299) під час здійснення господарських відносин з ТОВ «Інфотерм» (ЄДРПОУ 31343537) за червень 2011 року, ТОВ «Олімп» (ЄДРПОУ 31441243) за вересень 2011 року, ПП «СВ Гермес» (ЄДРПОУ 36293292) за березень 2011 року, ПВП «Форест» (ЄДРПОУ 25158848) за червень 2011 року, ТОВ «Кафепродакшн» (ЄДОПОУ 37275541) за січень 2011 року, ТОВ «Пасіфік» (ЄДРПОУ 31684481) за вересень 2011 року, БПП «Сура» (ЄДРПОУ 30668399) за вересень 2011 року, ТОВ «Хімагросерсів» (ЄДРПОУ 37237904) за листопад 2011 року»;

- лист ТОВ «Промуніверсал-ВК» від 22.02.13 (вх. №5094/10 від 22.02.13) та копії первинних бухгалтерських документів фінансово-господарської діяльності, надані ТОВ «Промуніверсал-ВК» з питань господарських відносин з ТОВ «Матадор» за період з 01.06.2012 р. по 30.09.2012 р.

Для проведення перевірки використано інформацію комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем податкового органу: АІС Аудит, АРМ Бест Звіт, АІС Реєстр платників податків, АІС Облік податків та платежів, Система автоматизованого спывставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, АІС «Податковий Блок».

В пакеті наданих ТОВ «Промуніверсал-ВК» копій первинних бухгалтерських документів фінансово-господарської діяльності з питань господарських відносин за перевіряємий період відсутні наступні підтверджуючі документи: документи щодо здійснення транспортування продукції, копії листів з книги обліку виданих довіреностей на одержання товару та отримання ходових візків тягового агрегату ОПЭ1АМ для відновлювальних робіт, відомість дефектів, затверджена ПАТ «Інгулецький ГЗК», узгоджений Акт огляду від 06.01.2012 р., зазначений у податковій накладній від 01.06.12 №1 від ТОВ «Промуніверсал-ВК» до ПАТ «Інгулецький ГЗК», сертифікати якості.

Суд зазначає, що позивачем додатково надано до суду пояснення щодо перевезення товару від постачальників та до покупців, згідно якого повідомляє, що перевезення товару здійснювалось на автомобілі Шкода Октавія Тур, який належить директору ТОВ «Промуніверсал-ВК» Калашніку В.Б. на праві приватної власності. До пояснення додано наступні документи: технічні характеристики зазначеного автомобіля, копії креслень товарів, копія технічного паспорту зазначеного автомобіля, які приймаються судом як належні та достатні докази перевезення товару.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2013 р. прийнято рішення витребувати від ВАТ «Південний ГЗК» докази щодо ввезення товару на територію підприємства від ТОВ «Промуніверсал-ВК».

Також, позивач повідомив суд про надіслання запиту до ВАТ «Південний ГЗК» згідно наведеної ухвали, проте станом на 23.09.2013 р. відповіді від ВАТ «Південний ГЗК» не отримано.

Відносно наведеного вище суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Повноваження, компетенцію контролюючих органів, обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України. Органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів. Зазначені принципи спрямовані на недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.

Порядок проведення документальних перевірок залежить від способу організації та місця проведення. Методика проведення перевірок органами державної податкової служби передбачена главою 8 Податкового кодексу України, а саме види перевірок, порядок та особливості проведення, умови та порядок допуску посадових осіб органів ДПС, строки їх проведення, оформлення перевірок.

У відповідності до пункту 75.1 статті 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до п 79.1. та 79.2 чт.79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Судом встановлено, що наказ про проведення невиїзної документальної перевірки №248 від 26.02.2013 р. виданий виконуючим обов'язки начальника Криворізької центральної МДПІ О.О. Ганненко.

Крім того, судом встановлено, що в наказі про проведення перевірки №248 від 26.02.2013 р. і в повідомленні про перевірки № 185 від 26.02.2013 р. різняться підстави для її проведення.

Так, у наказі про перевірку № 248 від 26 лютого 2013 року підставою для перевірки визначено пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України (Витяг з Податкового Кодексу України: «пп.78.1.1. за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту»:

У повідомленні про перевірку № 185 від 26 лютого 2013 року до підстав для перевірки, вказаних у наказі про перевірку № 248 від 26 лютого 2013 року, додано підставу вказану в пп.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України. (Витяг з Податкового Кодексу України: «пп. 78.1.4, виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту»).

Таким чином, суд погоджується з висновками позивача, що додавати підстави у повідомленні про перевірку, які у наказі про перевірку не вказані, законодавством не передбачено.

Відповідно до п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

15.03.2013 р. позивачем разом зі скаргою до контролюючого органу було надано наступні первинні документи (мовою оригіналу): «дефектная ведомость на ремонт ходовой тележки тягового агрегата ОПЭ-1АМ; Акт осмотра рамы тележки ОПЭ1АМ, переданной в ремонт по ДОГОВОРУ ПОДРЯДА № 6629-26 от 28.07.2010 г.».

Вищевказані документи свідчать про взаємозв'язок між актом, отриманим від ТОВ «МАТАДОР» та актом ремонтних робіт, складеним в адресу ПАТ «Інгулецький ГЗК».

Таким чином, відповідач мав врахувати їх під час розгляду питання про прийняття рішення.

Суд не приймає як достатній та належний доказ посилання відповідача на те, що у виписаному акті приймання-передачі виконаних робіт, податковій накладні на адресу ПАТ «Інгулецький ГЗК» на загальну суму 54768,00 грн. у тому числі ПДВ 9128,00 грн. не вказано номенклатури тих запасних частин, які використовувались під час здійснення додаткових робіт при відновленні ходових візків тягового агрегату ОПЕ1АМ, у зв'язку з тим, що складення зазначених первинних документів підприємства відповідають встановленим обов'язковим реквізитам.

Так, згідно п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України). ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Окрім зазначеного, у Акті перевірки не встановлено порушень заповнення первинних бухгалтерських документів позивача (податкових та видаткових накладних, інше), що були досліджені податковим органом, та порядок їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку.

Під час судового розгляду справи позивачем надано первинну документацію підприємства, що підтверджує укладення та виконання укладених позивачем договорів.

Дослідження первинних документів, що опосередковують господарські відносини між позивачем та його контрагентами свідчить, що вони оформлювались в рамках виконання умов вищезазначеного договору поставки, в цілях їх відображення в бухгалтерському обліку показало, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, судом встановлено та відображено у акті перевірки, що придбані матеріали, були використані позивачем у власній господарській діяльності.

А отже, придбавши послуги, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши їх вартість, у т.ч. ПДВ у вартості послуг, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Щодо висновку відповідача про нікчемність укладених правочинів суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Правочини, зазначені в Акті перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з іншими контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо надання та оплати наданих та отриманих послуг. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним використанням вказаних послуг платником податків у своїй діяльності.

Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки та залишились не спростованими в ході судового розгляду.

Суд вважає, що нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року зазначено наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, зазначені платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Щодо відсутності сертифікатів якості суд зазначає наступне.

Посилання відповідача на відсутність у позивача сертифікатів якості на товар, не приймається судом до уваги, оскільки вказана вимога виходить за межі прав, наданих податковим органам.

Сертифікат якості на товар не є первинним документом в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містить інформації про господарську операцію та не підтверджує її здійснення, його наявність не передбачена правилами ведення бухгалтерського та/або податкового обліку на підприємстві.

Також, суд зазначає, що безтоварність операцій не може підтверджуватися відсутністю товарно-транспортних накладних. Так в ухвалі суду від 26.06.2012 р. по справі № К/9991/16335/12 ВАСУ вказав, що за наявності документів, які підтверджують фактичне одержання товару і його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичний документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом відповідно до ст.11 Наказу Мінтрансу від 14.10.1997. № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», повинен виписувати замовник (вантажовідправник). Крім того Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема, типова форма ТТН, затверджені спільним наказом Мінтрансу та Мінстату № 488/346, відповідно до п. 2 якого застосування зазначених форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим. При цьому слід враховувати, що Наказ № 488/346 не було зареєстровано у Міністерстві юстиції України, тому застосування його підприємствами, установами та організаціями, що не входять в сферу Мінтрансу, не є обов'язковим.

Стосовно посилання відповідача на дані інформаційних ресурсів податкових органів, суд зазначає наступне.

Основним засобом встановлення порушень платника податків та причетності ланцюгу постачання до платника податку як кінцевого вигодо набувача були зроблені на підставі співставлення інформаційних баз в розрізі контрагентів.

Інформаційні бази даних податкової не мають статусу офіційних, не сертифіковані і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Дана правова позиція підтверджена практикою (Постанови ВАСУ від 20.09.2012 року № К9991/574/12; № К 9991/5991/11 та № 9991/24891/11). Програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Крім того, абсолютно справедливо підкреслюється, що такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

Також, суд критично оцінює використання відповідачем Акту перевірки від 21.12.2012 р. №7200/224/31820299 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово - господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України Товариства з обмеженою відповідальністю «Матадор» (ЄДРПОУ 31820299) під час здійснення господарських відносин з ТОВ «Інфотерм» (ЄДРПОУ 31343537) за червень 2011 року, ТОВ «Олімп» (ЄДРПОУ 31441243) за вересень 2011 року, ПП «СВ Гермес» (ЄДРПОУ 36293292) за березень 2011 року, ПВП «Форест» (ЄДРПОУ 25158848) за червень 2011 року, ТОВ «Кафепродакшн» (ЄДОПОУ 37275541) за січень 2011 року, ТОВ «Пасіфік» (ЄДРПОУ 31684481) за вересень 2011 року, БПП «Сура» (ЄДРПОУ 30668399) за вересень 2011 року, ТОВ «Хімагросерсів» (ЄДРПОУ 37237904) за листопад 2011 року», як підстави для висновків оскаржуваної перевірки, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004р. по справі 8/140, від 29.10.2010р. по справі 21-14-а10, від 31.01.2010р. по справ № 21-47а10, де встановлено, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це не тягне відповідальності та негативних наслідків для самого платника податку.

Більш того, згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» віл 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини другої ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Так, у справі «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до - надзвичайного обтяженню компанії заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Аналогічні висновки Європейського Суду з прав людини виклав у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії ». Також, у справі «Інтерсплав» проти України » (2007 рік, заява № 803/02), Суд, у п. 38 рішення зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання».

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит / бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу № 1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит / бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо / повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників.

Відповідно, Суд констатував факт порушення ст. 1 Протоколу № 1, якою гарантується право на мирне володіння майном.

Рішення ж Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004 року у справі 8/140, від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10, від 31.01.2010 у справі № 21-47а-10.

За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Крім того, висновки Акту документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Матадор» були оскаржені у судовому порядку. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2013 р. справі № 804/1440/13-а позовні вимоги ТОВ «Матадор» задоволені. Постановою апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 р. рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2013 р. по справі № 804/1440/13-а залишено без змін.

Щодо позовної вимоги 3 та 4 суд зазначає наступне.

У відповідності до пункту 71.1 статті 71 Податкового кодексу України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державної податкової служби - комплекс заходів із збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання органами державної податкової служби покладених на них функцій та завдань.

Відповідно до пункту 74.1 статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби.

Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Згідно пункту 74.2 статті 74 Податкового кодексу України зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Наказом Державної податкової адміністрації України «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів» від 18 квітня 2008 року №266 затверджено Методичні рекомендації щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів (далі - Методичні рекомендації).

Зі змісту пункту 1.1 Методичних рекомендацій вбачається, що вони запроваджуються в органах державної податкової служби (надалі - орган ДПС) з метою удосконалення адміністрування податку на додану вартість, руйнування схем мінімізації податкових зобов'язань, ліквідації віртуального податкового кредиту з податку на додану вартість, повноти декларування податкових зобов'язань та забезпечення своєчасності відшкодування податку на додану вартість в умовах запровадження системи подвійного контролю перевірки податкової звітності з податку на додану вартість та подання платниками податку на додану вартість розшифровок податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів.

Відповідно до п.п.1.3.3 п.1.3 Методичних рекомендацій для реалізації Методичних рекомендацій створені такі програмні продукти:

- система формування та подання до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку податкової звітності в електронному вигляді щодо ведення обліку розшифрування податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів;

- система приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності щодо проведення автоматизованого контролю податкової декларації з податку на додану вартість на районному рівні;

- система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Згідно п.2.14 Методичних рекомендацій інформація податкової звітності з ПДВ, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, підлягає розподілу відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку розподілу платників податків за категоріями уваги та співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Зі змісту п.2.15 Методичних рекомендацій вбачається, що результатом автоматизованого співставлення даних податкової звітності з податку на додану вартість є розподіл платників ПДВ за наявності операцій з контрагентами у поданій ними податковій звітності за такими категоріями: нульова, перша та друга категорії. Результати автоматизованого співставлення даних податкової звітності з податку на додану вартість та проведений за ними розподіл платників ПДВ за категоріями враховуються при визначенні категорії уваги суб'єкта господарювання.

Таким чином «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» є інформаційною базою обробки та використання податкової інформації, а результати її опрацювання використовуються в своїй діяльності органами державної податкової служби.

Водночас, суд вважає, що самостійна зміна відповідачем задекларованих показників у автоматизованій системі «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» порушує його права та законні інтереси, оскільки декларуючи податкові зобов'язання та податковий кредит, платник податків має право, щоб задекларовані ним показники відповідали показникам, відображеним в електронній базі податкової звітності.

Суд вважає за необхідне зазначити, що невідповідність показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, задекларованих позивачем у деклараціях з ПДВ, показникам, відображеним в електронній базі, шкодить діловій репутації позивача та може мати негативні наслідки як для самого платника податків, так і для його контрагентів.

Згідно пункту 2.6 Методичних рекомендацій працівник підрозділу ведення та захисту податкової звітності після реєстрації податкової звітності з ПДВ переносить інформацію з первинних звітних документів платника ПДВ на паперових носіях та звітних документів, наданих платниками ПДВ у електронному вигляді, до електронної бази податкової звітності органу ДПС.

Таким чином, до електронної бази податкової звітності органу ДПС посадовими особами податкового органу вносяться задекларовані показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків. З огляду на викладене вбачається, що показники по платнику ПДВ в автоматизованій системі формуються на підставі даних, задекларованих платниками податків у податкових декларацій з ПДВ, та повинні їм відповідати.

Судом встановлено, що Методичними рекомендаціями визначено підстави, за наявності яких податковий орган має право вносити зміни до електронної бази податкової звітності органу ДПС, що відображається в автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Так, згідно пункту 2.21 Методичних рекомендацій підсумки перевірок за результатами автоматизованого співставлення податкової звітності з ПДВ на центральному рівні відображаються в додатку до акта перевірки (камеральної, документальної невиїзної, планової, позапланової перевірки) або довідки у розрізі періодів та операцій з одним контрагентом та фіксуються в АС "Аудит". По мірі підписання актів перевірки та узгодження податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням, прийнятим за результатами таких перевірок, уточнюються результати автоматизованого співставлення на центральному рівні податкової звітності з ПДВ за поданням підрозділу, яким завершено процедуру такого узгодження та яким прийнято таке повідомлення-рішення.

За пунктом 2.22 Методичних рекомендацій у разі, якщо результати такої перевірки оскаржуються платником у адміністративному порядку, мотивувальна частина рішення про результати розгляду скарг платників, яка змінює суми ПДВ, визначені за результатами перевірки, складається у розрізі періодів, операцій з одним контрагентом та сум ПДВ. Підрозділ апеляції передає структурному підрозділу, що здійснював перевірку платника ПДВ, копію рішення, прийнятого за розглядом скарги платника податків, для підготовки податкових повідомлень-рішень та реєстрації (фіксуються) в АС «Аудит».

Згідно пункту 2.23 Методичних рекомендацій у разі якщо результати такої перевірки оскаржуються платником у судовому порядку, юридичний підрозділ передає структурному підрозділу, що здійснював перевірку платника, копії рішень судових органів, якими змінено суми ПДВ, визначені за результатами перевірки. Структурний підрозділ, що здійснював перевірку платника ПДВ, на наступний день після отримання вказаних рішень складає Довідку про зміну результатів перевірки платника ПДВ за наслідками оскарження у судовому порядку у розрізі періодів, операцій з одним контрагентом і сум ПДВ та реєструє в АС «Аудит».

Підставами для здійснення коригувань в автоматизованій системі посадовими особами податкового органу є виключно: встановлення факту допущення працівником податкового органу помилок при введенні до електронної бази податкової звітності інформації із податкової звітності на паперових носіях; узгоджене податкове повідомлення-рішення та рішення суду, яким змінені суми ПДВ.

Таким чином, відповідач не мав підстав для коригування в електронній базі податкової звітності задекларованих платником податків показників.

Суд вважає за необхідне наголосити, що у податковому праві визнається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Наведене також виключає можливість застосування до платника негативних правових наслідків (зокрема, у вигляді вилучення з електронної бази даних задекларованих ним показників) до моменту донарахування платникові податкового зобов'язання в порядку статті 54 Податкового кодексу України та його узгодження.

Викладене дає підстави вважати, що відповідачем безпідставно проведено коригування в автоматизованій системі показників податкових зобов'язань позивача та податкового кредиту.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За таких обставин, суд приходить до висновку задовольнити у повному обсязі адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промуніверсал-ВК» до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним дії та скасування податкового повідомлення - рішення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промуніверсал-ВК» до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним дії та скасування податкового повідомлення - рішення, - задовольнити.

Визнати протиправними дії Криворізької центральної МДПІ Дніпропетровської обл. ДПС щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки;

Визнати протиправними дії Криворізької центральної МДПІ Дніпропетровської обл. ДПС щодо формування висновків про порушення податкового законодавства, відображених в Акті документальної позапланової невиїзної перевірки № 676/220/36510709 від 13.03.2013 року;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької центральної МДПІ Дніпропетровської обл. ДПС № 0000501502 від 27.03.2013р. за Формою «Р»;

Визнати протиправними дії Криворізької центральної МДПІ Дніпропетровської обл. ДПС щодо коригування в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» сум податкових зобов'язань та податкового' кредиту по податку на додану вартість Позивача, на підставі Акту документальної позапланової невиїзної перевірки № 676/220/36510709 від 13.03.2013 року;

Зобов'язати Криворізьку центральну МДПІ Дніпропетровської обл. ДПС відновити в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» суми податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість Позивача, скориговані на підставі Акту документальної позапланової невиїзної перевірки № 676/220/36510709 від 13.03.2013 року, а саме податкові зобов'язання позивача для відновлення: червень 2012 р. ВАТ «Південний ГЗК» (ЄДРПОУ 00191000) сума ПДВ - 6540,00 грн.; серпень 2012 р. ВАТ «Південний ГЗК» (ЄДРПОУ 00191000) сума ПДВ - 5280,00 грн.; вересень 2012 р. ВАТ «Південний ГЗК» (ЄДРПОУ 00191000) сума ПДВ - 10530,00 грн. Податковий кредит для відновлення: червень 2012 р. ТОВ «Матадор» (ЄДРПОУ 31820299) сума ПДВ - 6210,00 грн.; серпень 2012 р. . ТОВ «Матадор» (ЄДРПОУ 31820299) сума ПДВ - 3540,00 грн.; вересень 2012 р. . ТОВ «Матадор» (ЄДРПОУ 31820299) сума ПДВ - 8640,00 грн.

Зобов'язати Криворізьку центральну МДПІ Дніпропетровської обл. ДПС надати у 30-денний термін Дніпропетровському окружному адміністративному суду Звіт про виконання судового рішення.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промуніверсал-ВК» судовий збір в розмірі 149,11 грн. (сто сорок дев'ять гривень 11 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя В.С. Парненко