Постанова

від 14.11.2013 по справі 826/17065/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 листопада 2013 року 12:01 № 826/17065/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача - Максименко О.В.,

представника відповідача - Сперкач С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Електротехнічна Компанія «Екніс-Україна» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки господарські взаємовідносини позивача із ТОВ «Промислова Компанія «СДВ-Сервіс» та ТОВ «Будівельна Компанія «Стройбуд» підтвердженні первинними документами, складеними з урахуванням вимог чинного законодавства.

В позовній заяві позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №68326552202 від 16.10.13 р. Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини викладені в запереченнях проти позову.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представника позивача та представника відповідача, суд дійшов наступних висновків:

Судом встановлено, що з 25.09.13 р. по 28.03.13 р. відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Електротехнічна Компанія «Екніс-Україна» з питань обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Промислова Компанія «СДВ-Сервіс» за листопад 2012 року та ТОВ «Будівельна Компанія «Стройбуд» за травень 2013 року за результатами якої складено акт № 449/26-55-22-02/33784420 від 30.09.13 р.

В ході перевірки встановлено порушення ТОВ «Електротехнічна Компанія «Екніс-Україна» п.185.1, 188.1, 187.1 ст.185, 188, 187, п. 198.1, 198.2, пп.198.6 ст.198, Податкового кодексу України в результаті чого завищено податкові зобов'язання на загальну суму 2 575 766 грн. та завищено податковий кредит в сумі 857 412,69 грн.

На підставі акту перевірки № 449/26-55-22-02/33784420 від 30.09.13 р. Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві прийнято податкове повідомлення - рішення №68326552202 від 16.10.13 р. грошове зобов'язання якого становить 857 413,00 грн. за основним платежем та 214 353,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що між ТОВ «Електротехнічна Компанія «Екніс-Україна» (замовник).

Між ТОВ "ВПК «Обнова" в особі директора Обяка Д.Д. (Покупець) та ПП "Альфа.-Ком" в особі директора Яновича О.В. та ТОВ «Промислова Компанія «СДВ-Сервіс» в особі директора (Виконавець) укладено договір від 02.11.12р. №11/ЕК-12, відповідно до якого виконавець за завданням Замовника зобов'язується провести підготовчі роботи для проведення капітального ремонту електротехнічного обладнання, розробити методики та рекомендації для проведення капітального ремонту електротехнічного обладнання, розробити завдання заводу для виготовлення запасних частин та виготовити запасні частини згідно специфікації в термін до 03.12.12 р.

Оплата по даному договору в листопаді 2012 року не здійснювалась, дебіторська заборгованість складає 1 610 109,6 грн.

Відповідно до умов договору підряду від 02.04.13 №02042013-С укладеного між ТОВ «ЕК «Екніс-Україна» (Замовник), в особі директора Яновича О.В., та ТОВ «Будівельна компанія «Стройбуд» «Виконавець», в особі директора Серебрякової Марії Рустамівни,, Виконавець бере на себе зобов'язання провести збір, аналіз та дослідження нормативно-технічної документації до електротехнічного обладнання, підготувати та перекласти інструкції з монтажу, експлуатації та технічного обслуговування електротехнічного обладнання, розробити драйвери для адаптації електротехнічного обладнання, провести тестування електротехнічного обладнання згідно специфікації в термін до 24.05.2013 р., але не раніше банківського дня після передачі Виконавцю Замовником обладнання для тестування.

Оплата по даному договору в травні 2013 року не здійснювалась, дебіторська заборгованість станом на 31.05.2013 року по даній операції складає 1 548 54 88 грн.

Відповідно до акту перевірки та як вбачається із матеріалів справи підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення стало те, що ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів Дніпропетровської обл. складено акт від 12.06.2013 року №348/153/36559744 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «СДВ-Сервіс» податкової звітності з ПДВ за листопад 2012 року, в якому встановлено, що ТОВ «СДВ-сервіс» не знаходиться за юридичною адресою - 49000, Дніпропетровськ, Бабушкінський, вул. Героїв Сталінграду, б.156-Л., зазначеною у статутних документах.

Внаслідок вищезазначеного складено акт про невідповідність юридичної адреси ТОВ «СДВ-Сервіс» фактичному місцезнаходженню від 12.06.2013 р. за № 227 та до ВПМ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська передано запит № 227 від 12.06.2013 р. на встановлення місцезнаходження платника податків.

Також перевіркою ТОВ «СДВ-Сервіс» не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме не встановлено ділової мети здійснення платником тих чи інших господарських операцій, та неможливість реального здійснення платником податків операцій по ланцюгу постачання за листопад 2012 року.».

ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві складено акт від 20.06.2013 р. 133/22-40/38319715 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Будівельна Компанія «Стройбуд» за період з 01.08.2012 по 31.05.2013,яким встановлено, що за податковою адресою: 4116, м.Київ, вул. Старокиївська, буд. 27., посадові особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Компанія «Стройбуд» не знаходяться.

Від ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві службовою запискою №2950/ДПІ/0710/3 отримано Висновок щодо наявності ознак "фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Будівельна Компанія «Стройбуд», згідно якого: Підприємство за податковою адресою не знаходиться, директор і головний бухгалтер не причетний до ведення фінансово господарської діяльності підприємства.

ТОВ «Будівельна Компанія«Стройбуд» не надано первинних документів, на яких грунтуються показники, задекларовані в податковій звітності.

Проведеним аналізом фінансово-господарської діяльності встановлено - відсутність у ТОВ «Будівельна Компанія«Стройбуд» необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність власних основних фондів, технічного персоналу у необхідній кількості, власних виробничих активів, власних складських приміщень, транспортних засобів у необхідній кількості, відсутність ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов 'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, платник не знаходиться за місцезнаходженням, тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності зазначеного підприємства за період з 01.08.2012 по 31.05.2013р.

Таким чином, в ході проведення перевірки встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «Будівельна Компанія «Стройбуд» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі - продажу, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів та відсутність об'єктів, які підпадають під визначення п.185.1, 188.1, 187.1 ст. 185, 188, 187, п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку .

Згідно з ч.2 ст.30 Цивільного кодексу України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також нести відповідальність у разі їх невиконання.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст.91 Цивільного кодексу).

Статтею 92 ЦК України (Цивільна дієздатність юридичної особи») встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Вказана підстава, відповідно до ст.234 ЦК України є безумовною підставою для визнання вказаного правочину недійсним, адже відповідно до ст.42 підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (відповідно до ст.1 Закону України «Про підприємництво», підприємництво - це безпосередня самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством).

Відповідно до п. 4 прикінцевих положень Цивільного Кодексу України, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Цивільного Кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст.656 ЦК України).

За ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст.664 ЦК України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно п.2. ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Однак, як встановлено судом первинні документи виписані з порушенням вимог чинного законодавства, що підтверджується матеріалами справи та актами перевірок контрагентів.

Крім того, в матеріалах справи міститься постанова Господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/423/13-г від 18.01.13 р. відповідно до якої ТОВ «СДВ-Сервіс» визнано банкрутом.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва по справі №826/12837/13-а від 22.10.13 р. в задоволенні позовних вимог ТОВ «Будівельна компанія «Стройбуд» щодо визнання дій протиправними податкового органу стосовно проведення зустрічної звірки та складання акту про неможливість проведення зустрічної звірки від 20.06.2013 р. 133/22-40/38319715 відмовлено повністю.

Положення статі 17 Господарського кодексу України передбачає, що система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян. Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України (далі-Кодекс) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього

Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п.198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.201.4. ст.201 Кодексу, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Отже, законодавством передбачено правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.

Як встановлено судом, первинні документи контрагента позивача виписані з порушенням законодавства, а відповідно, позивачем не було належним чином визначено податкового зобов'язання по правовідносинах контрагента із позивачем для сплати до державного бюджету.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Слід зазначити, що відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10 „Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 08.09.2009р., додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010р. №568/11/13-10).

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу -позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог позивача та відсутності підстав для їх задоволення.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Електротехнічна Компанія «Екніс-Україна» - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов