Постанова

від 25.11.2013 по справі 13/134-12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2013 року Справа № 13/134-12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Позивача: Мікульського К.В., дов. № 677 від 02.04.2009 року;

Відповідача -1: не з'явився;

Відповідача -2: не з'явився;

Прокурора: від Генеральної прокуратури України - Івченко О.А., посв. № 000643 від 02.08.2012 року;

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2013 року

у справі № 13/134-12 господарського суду Київської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан"

до відповідача -1 сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Калина"

відповідача -2 приватного акціонерного товариства "Калина"

за участю прокурора

про визнання права власності на землю

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Калина", приватного акціонерного товариства "Калина", просило визнати право власності товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан" на земельні ділянки, розташовані у с. Красне Згурівського району Київської області площею 0,4626 га (кадастровий № 3221983000:05:003:0009) по вул. Семенова (Леніна), 61 під конюшнею; площею 0,5189 га (кадастровий № 3221983000:04:008:0009) по вул. Польова, 3 під будинком механізатора -1; площею 0,4918 га (кадастровий № 3221983000:04:008:0013) по вул. Польова, 1 під хімскладом; площею 0,6084 га (кадастровий № 3221983001:01:004:0047) по вул. Семенова (Леніна), 33а під критим тіком; площею 1,2475 га (кадастровий № 3221983000:05:003:0016) по вул. Семенова (Леніна), 65 під свинарником -1; площею 1,7533 га (кадастровий № 3221983000:05:003:0017) по вул. Семенова (Леніна), 67 під свинарником -2; площею 0,1474 га (кадастровий № 3221983001:01:004:0042) по вул. Семенова (Леніна), 41 під мехмайстернею; площею 0,1188 га (кадастровий № 3221983001:01:004:0033) по вул. Семенова (Леніна), 37 під гаражем на 2 машини; площею 0,5949 га (кадастровий № 3221983000:04:008:0010) по вул. Польова, 6 під будинком механізатора -2; площею 0,0805 га (кадастровий № 3221983001:01:004:0041) по вул. Семенова (Леніна), 39 під гаражем; площею 0,2164 га (кадастровий № 3221983001:01:004:0049) по вул. Семенова (Леніна), 35в під складом запасних частин; площею 0,1803 га (кадастровий № 3221983001:01:004:0048) по вул. Семенова (Леніна), 35б під матеріальним складом; площею 4,5452 га (кадастровий № 3221983000:05:003:0018) по вул. Семенова (Леніна), 55 під корівником; площею 0,3262 га (кадастровий № 3221983000:01:004:0046) по вул. Семенова (Леніна), 35а під зерносховищем; площею 0,0860 га (кадастровий № 3221983000:04:008:0012) по вул. Польова, 5 під кухнею-столовою; площею 1,3492 га (кадастровий № 3221983000:04:008:0011) по вул. Польова, 4 під кузнею-майстернею; площею 0,2222 га (кадастровий № 3221983001:01:004:0043) по вул. Семенова (Леніна), 18а під конторою; площею 0,2203 га (кадастровий № 3221983001:01:004:0042) по вул. Семенова (Леніна), 43 під деревообробним цехом; площею 0,1934 га (кадастровий № 3221983001:01:004:0044) по вул. Семенова (Леніна), 45 під лісопилорамою (т. 1, а.с. 5-11).

Правовим обгрунтуванням заявлених вимог позивач обрав п. 1 ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Київської області від 10.12.2012 року (суддя Наріжний С.Ю.) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 3, а.с. 90-98).

Судовий акт мотивовано необхідністю захисту права позивача на земельні ділянки шляхом визнання відповідних прав.

Заступник прокурора Київської області вступив у справу, звернувшись з апеляційною скаргою (т. 3, а.с. 113-120).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2013 року (головуючий Куксов В.В., судді Авдеєв П.В., Гончаров С.А.) рішення господарського суду Київської області від 10.12.2012 року скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено (т. 3, а.с. 141-149).

Оскаржена постанова мотивована порушенням позивачем порядку набуття права власності на землю.

Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2013 року скасувати, рішення господарського суду Київської області від 10.12.2012 року залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ч. 1 ст. 321, ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України, п. "а" ч. 2 ст. 83, ч. 1 ст. 84, ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України (т. 3, а.с. 156-158).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.10.2013 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 04.11.2013 року (т. 3, а.с. 154-155).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.11.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 18.11.2013 року (т. 3, а.с. 169-171).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.11.2013 року продовжено строк розгляду касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан", розгляд справи відкладено на 25.11.2013 року (т. 3, а.с. 175-177).

У судове засідання 25.11.2013 року представники відповідачів - сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Калина", приватного акціонерного товариства "Калина" не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідачів - сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Калина", приватного акціонерного товариства "Калина".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, представника позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до статуту сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Калина" воно є правонаступником реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства "Красненське" та як правонаступник зберігало майно, виділене в пайовий фонд до розпорядження цим майном його співвласниками (пайовиками).

На підставі рішення співвласників майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства "Красненське", оформленого протоколом № 1 від 02.03.2001 року засідання комітету співвласників майна бувших членів колективного сільськогосподарського підприємства "Красненське", сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Калина" передало приватному акціонерному товариству "Калина" майно пайового фонду, що було виділене в натурі на належні приватному акціонерному товариству "Калина" майнові сертифікати згідно з актом приймання-передачі від 31.03.2001 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом № 27/11/09 від 27.11.2009 року приватне акціонерне товариство "Калина" зверталось до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Калина", як до правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства "Красненське" з вимогою здійснити передачу земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомості.

З метою встановлення меж та виділення земельних ділянок під об'єктами нерухомості приватне акціонерне товариство "Калина" здійснило інвентаризацію земельних ділянок, виготовлення технічної документації, проведення нормативної грошової оцінки та присвоєння кадастрових номерів.

У подальшому, 05.01.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан" та приватним акціонерним товариством "Калина" були укладені договори купівлі-продажу, відповідно до яких товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан" придбало вищезазначене нерухоме майно.

Вказані договори були посвідчені державним нотаріусом Згурівської районної державної нотаріальної контори Саркісян О.М. та зареєстровані в реєстрі за № № 3, 6, 9, 12, 15, 18, 21, 24, 27, 30, 33, 36, 39, 42, 45, 48, 51, 54, 57.

На підставі укладених договорів купівлі-продажу товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан" у встановленому порядку здійснило реєстрацію права власності на об'єкти нерухомості.

Після відчуження об'єктів нерухомості приватне акціонерне товариство "Калина" передало товариству з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан" технічну документацію на землю.

Місцевим господарським судом встановлено, що земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомості товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан" знаходяться в межах земельної ділянки, належної реорганізованому колективному сільськогосподарському підприємству "Красненське" на підставі державного акту на право колективної власності на землю серії КВ, зареєстрованому 27.12.1995 року за № 14 Красненською сільською радою.

Листом № 23/08-11 від 23.08.2011 року позивач звертався до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Калина", як до правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства "Красненське" з вимогою здійснити передачу земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомості.

Листом № 19/10/11 від 19.10.2011 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Калина" відмовилось здійснювати виділення в окреме землекористування спірних земельних ділянок у зв'язку з відсутністю коштів та складністю землевпорядних робіт.

Місцевим господарським судом встановлено, що площі земельних ділянок під об'єктами нерухомості, належними товариству з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан" та їх грошова оцінка підтверджуються технічною документацією з інвентаризації земельних ділянок та витягом про нормативну грошову оцінку земельних ділянок № 1028 від 05.12.2011 року, виданим відділом Держкомзему у Згурівському районі Київської області.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом та є непорушним.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Враховуючи те, що об'єкти нерухомості, набуті товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан" розміщені на земельних ділянках, необхідних для їх обслуговування та мають визначену площу і присвоєний кадастровий номер, місцевий господарський суд дійшов висновку, що невизнання відповідачами права власності позивача на вищевказані земельні ділянки є порушенням його права власності і землекористування та підлягає захисту за приписами ст. 152 Земельного кодексу України.

Апеляційна інстанція, скасовуючи рішення місцевого господарського суду зазначила, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування зобов'язаний розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом.

Апеляційний господарський суд встановив, що товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан" до Красненської сільської ради з заявою про передачу в оренду спірних земельних ділянок не зверталось.

Апеляційна інстанція дійшла висновку, що позивачем невірно визначено відповідачів - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Калина" та приватне акціонерне товариство "Калина", оскільки вказані товариства відповідно до вимог ст. 122 Земельного кодексу України не є розпорядниками земель державної та комунальної власності.

Крім того, апеляційна інстанція зазначила, що посилання позивача на положення ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України є помилковим, оскільки вищезгадані законодавчі положення регулюють право особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, на земельну ділянку, на якій вони розміщенні, без зміни її цільового призначення, тобто, цільовим призначенням земельної ділянки є розташування та обслуговування житлового будинку, будівлі, споруди, тоді як цільовим призначенням земельної ділянки, на якій розміщені господарські будівлі та споруди, що належать позивачу на праві власності є ведення сільськогосподарського виробництва.

Також апеляційний господарський суд дійшов висновку, що площа земельних ділянок, на які судом визнано право власності за позивачем є значно завищеною, оскільки більша за площу нерухомого майна, яка є необхідною для його обслуговування.

Судова колегія апеляційної інстанції також не знайшла доказів того, що відповідачі не визнають або оспорюють право власності товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан" на земельні ділянки.

Вищевикладені обставини стали підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та відмови у позові.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Рішення суду апеляційної інстанції вищепереліченим вимогам відповідає не у повному обсязі.

Згідно абз. 3 п. 1.2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок грунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Відповідно до абз. 1 п. 1.2.5 вищезгаданої постанови спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право цивільне.

Пунктом 2.1 зазначеної постанови передбачено, що підстави набуття прав на землю визначені розділом IV ЗК України.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної і приватної власності громадян на землю.

Чинний Кодекс, прийнятий 25 жовтня 2001 року, визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92).

Однак, зі змісту ч. 2 ст. 92 та ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України вбачається, що зазначені положення припускають поширення цього поняття лише на випадки первинного отримання земельної ділянки із земель державної та комунальної власності.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Як було зазначено вище, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Калина" є правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства "Красненське", якому на праві колективної власності на підставі державного акту серії КВ № 14 від 27.12.1995 року належала земельна ділянка загальною площею 2 461,6 га.

Таким чином, орган місцевого самоврядування - Красненська сільська Рада народних депутатів висловила своє волевиявлення стосовно вищезгаданої земельної ділянки шляхом прийняття рішення № 14 від 12.12.1995 року.

Відповідно до п. 2.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Господарські суди повинні мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок здійснюється за згодою землекористувачів у випадках, передбачених законом, на компенсаційних засадах з визначенням повноважень органів, які здійснюють таке вилучення, та обмежень, встановлених статтею 151 ЗК України.

Оскільки доказів передачі зазначеної земельної ділянки до земель запасу Красненської сільської ради суду не надано, подальші правовідносини переходу права власності на землю (її частину) мають місце лише між сторонами у справі.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачі у справі є належними та їх бездіяльністю порушується право власності позивача в аспекті користування придбаними ним об'єктами нерухомості.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у вирішенні спорів щодо переходу права власності або права користування земельними ділянками внаслідок переходу права власності на житлові будинки, будівлі, споруди, що на них розміщені, судам необхідно досліджувати умови договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, наявність у продавця визначених законом документів, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідність нерухомого майна, розміщеного на відповідних земельних ділянках, ознакам житлового будинку (будівлі, споруди), здійснення державної реєстрації права власності особи, яка придбала відповідне нерухоме майно, з урахуванням положень статей 331, 376 ЦК України, статей 116, 123, 124, 126 ЗК України.

Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно.

Згідно п. 2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у застосуванні положень статей 377 ЦК України та 120 ЗК України щодо переходу права користування земельною ділянкою внаслідок переходу права на розташований на ній житловий будинок, будівлю, споруду господарським судам слід враховувати, що положення відповідних статей обох кодексів мають один і той же предмет регулювання, а тому підлягають застосуванню в сукупності.

Пунктом 2.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що, відповідно до частини другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача.

Місцевим господарським судом встановлено, що цільове призначення землі при поділі земельної ділянки на частини або інвентаризації не змінилося, а лише визначені межі нових або інвентаризованих земельних ділянок.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є такими, що відповідають обставинам справи та загальним положенням про власність, тоді як суд апеляційної інстанції, відхиливши можливість застосування положень ст. ст. 377 Цивільного кодексу України, 120 Земельного кодексу України дійшов хибного висновку про необхідність обмеження площі земельних ділянок площею нерухомого майна, яке перебуває у власності позивача та порушення прийнятим у справі рішенням прав Красненської сільської ради.

Посилання суду апеляційної інстанції на приписи ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України є хибними, оскільки, як було зазначено вище, земельні ділянки, на які рішенням місцевого господарського суду у справі право власності визнано за позивачем були складовими частинами земельної ділянки, що перебувала у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства "Красненське" за державним актом серії КВ № 14 від 27.12.1995 року, отже, позивач у справі не є первинним землекористувачем та не претендує на отримання земель з державної або комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З врахуванням вищенаведеного постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 6 частини 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія вважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити рішення місцевого господарського суду в силі.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2013 року у справі № 13/134-12 скасувати.

Рішення господарського суду Київської області від 10.12.2012 року у справі № 13/134-12 залишити в силі.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков