Постанова

від 29.10.2013 по справі 809/2600/13-а

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2013 р. Справа № 809/2600/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Дмитрашко О.М.,

представника позивача - Круця В.М.,

представника відповідача - Джоголика Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом дочірнього підприємства «Прикарпаттявторкольормет»

до державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.04.2013 року за №0000242204 та від 05.08.2013 року за №0000792203,-

ВСТАНОВИВ:

20.08.2013 року дочірнє підприємство «Прикарпаттявторкольормет» (надалі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.04.2013 року за №0000242204 та від 05.08.2013 року за №0000792203.

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про їх зміну, мотивовані наступним. У березні-квітні 2013 року державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (надалі - ДПІ у м. Івано-Франківську) проведена планова виїзна перевірка дочірнього підприємства «Прикарпаттявторкольормет» (надалі - ДП «Прикарпаттявторкольормет») з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року. За результатами перевірки складений акт від 19.04.2012 року за №3233/22-4/20551601 про порушення підприємством податкового законодавства. Позивач не погоджується з викладеними у вказаному в акті перевірки висновками ДПІ у м. Івано-Франківську про порушення підприємством податкового та іншого законодавства України та встановленим цим актом фактом заниження грошових зобов'язань зі сплати до бюджету податку додану вартість на суму 66411,00 грн. та податку на прибуток на суму 125243,00 грн. Вважає, що вказані в акті порушення не відповідають фактичним обставинам справи, суперечать нормам законодавства України, що регулюють правовідносини в сфері оподаткування. Договори з контрагентами позивача, у тому числі з ТОВ «НВП «Дніпро-Сталь», були укладені відповідно до вимог закону, оформлені належним чином, їх виконання підтверджене первинними бухгалтерськими документами. Рішень судів щодо визнання недійсними цих договорів немає. Крім того, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних за поставками металобрухту з ТОВ «НВП «Дніпро-Сталь» не може бути підставою для визнання господарських операцій недійними. Оскільки договори про надання послуг з перевезення вантажу між цим товариством та позивачем не укладалися, а обов'язок доставки товару був покладний на постачальника металобрухту. Тому, висновки податкового органу щодо нікчемності та нереальності угод не відповідають нормам законодавства України та є безпідставними.

Невиконання або неналежне (часткове) виконання зобов'язань, укладених з ТОВ «Агрокомплект», ТОВ «Сімон», Делятинським держлісгоспом, ПП «Газбудсервіс», Управлінням з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, ТОВ «Галвапно», ДК «Укртрансгаз» та ВАТ «Калушбудмаш» не змінює предмету укладених договорів, а висновок про завищення позивачем валових витрат на суму придбаних, але несплачених на адресу постачальників товару є безпідставним та суперечить чинному на той момент Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За результатами розгляду скарги позивача, рішенням Міністерства доходів і зборів України від 01.08.2013 року податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську від 30.04.2013 року за №0000252204 скасоване в частині заниження податкового кредиту по господарських операціях з ПП «ВКФ «Ост Юкрейн Метал Груп». Тому, позивач вважає податкові повідомлення-рішення від 30.04.2013 року за №0000242204, від 05.08.2013 року за №0000792203 протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, зазначених в позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив. Просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та уточнення до них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

ДП «Прикарпаттявторкольормет» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 20551601) 25.12.1998 року зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію та довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА №558267 від 12.03.2012 (а.с. 83, 227 т.1).

Згідно довідки від 19.03.2012 року за №1582/10/18-2-032 та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100295419 підприємство взяте на податковий облік 13.01.1999 року за №6074 та на даний час перебуває на обліку в ДПІ у м. Івано-Франківську і є платником податків, зборів та інших обов'язкових платежів, установлених законом, у тому числі податку на додану вартість та податку на прибуток (а.с. 228-229 т.1).

Відповідно ліцензій, виданих Міністерством промислової політики України, позивач на момент спірних правовідносин та на даний час мав право займатися господарською діяльністю із заготівлі, переробки металобрухту кольорових і чорних металів (а.с. 230-232 т.1).

З 25.03.2013 року по 12.04.2013 року ДПІ у м. Івано-Франківську проведена планова виїзна перевірка ДП «Прикарпаттявторкольормет» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки податковим органом складений акт від 19.04.2012 року за №3233/22-4/20551601 (а.с. 14-55 т.1, 90-120 т.2).

Перевіркою встановлені порушення позивачем статей 3, 42, 207, 208 Господарського кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями), пунктів 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, установлено відсутність поставки товарів (робіт, послуг), не встановлена товарність операцій, не підтверджена реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності. Крім того, перевіркою встановлені порушення підпунктів 7.4.1, 7.45 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 159359,00 грн., у тому числі в березні 2010 року на суму ПДВ 33706,00 грн., в квітні 2010 року на суму ПДВ 59242,00 грн., в жовтні 2010 року на суму 18853,00 грн., в листопаді 2010 року на суму 36339,00 грн., в грудні 2010 року на суму 11219,00 грн.; пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.19997 року №283/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 125243,00 грн., у тому числі за І квартал 2010 року на суму 200,00 грн., за ІІ квартал 2010 року на загальну суму 2103,00 грн., за IV квартал 2010 року на суму 83013,00 грн., за І квартал 2011 року на суму 39927,00 грн. (а.с. 54 т.1, 110 т.2)

На підставі вказаного акта перевірки 30.04.2012 року ДПІ у м. Івано-Франківську винесені податкові повідомлення-рішення за №№0000242204, 0000252204, якими позивачу збільшені суми грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 146573,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 125243,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями) - на 21330,00 грн. та з податку на додану вартість на загальну суму 157066,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 125653,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - на 31413,00 грн. (а.с. 61-62 т.1).

За результатами розгляду скарги позивача, рішенням Міністерства доходів і зборів України від 01.08.2013 року податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську від 30.04.2013 року за №0000252204 було скасоване в частині не визначення перевіркою податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «ВКФ «ОСТ Юкрейн Метал Груп». У зв'язку з цим, відповідачем винесено нове податкове повідомлення-рішення від 05.08.2013 року за №0000792203 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 83014,00 грн., у тому числі - на 66411,00 грн. за основним платежем та на 16603,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 122 т.2).

Розмір сум грошових зобов'язань, установлених позивачу вказаними вище оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями відповідає перевіреному судом розрахунку податкових зобов'язань, установлених за результатами перевірки (а.с. 123, 123 т.2).

Разом з тим, судом установлено, що вказані вище висновки податкового органу, викладені в акті планової виїзної перевірки позивача від 19.04.2012 року за №3233/22-4/20551601 не відповідають фактичним обставинам справи, нормам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 1 стаття 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Діючим на момент спірних правовідносин Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року №2181-III (надалі - Закон №2181-III) установлювався порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів). З 01.01.2011 року такий порядок регламентований нормами Податкового кодексу України, який введений в дію Законом від 02.12.2010 року за 2755-VI, зі змінами та доповненнями (надалі - Кодекс).

Відповідно до вимог підпунктів «а», «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону №2181-III контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Згідно підпункту 54.3 статті 54 Кодексу контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Порядок формування валових витрат і валових доходів підприємства та правовідносини позивача зі сплати податку на прибуток на момент спірних правовідносин були регламентовані чинним на той час Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.1997 року №283/97, зі змінами та доповненнями (надалі - Закон №283/97).

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону №283/97 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №283/97-ВР визначено що, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Пункт 5.3 статті 5 Закону №283/97-ВР містить вичерпний перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат. Так, зокрема, підпунктом 5.3.1 передбачено, що не включаються до складу валових витрат не пов'язані з веденням господарської діяльності. Також, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону).

Пунктом 5.11 статті 5 цього ж Закону передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Правовідносини щодо нарахування та сплати позивачем на момент спірних правовідносин податку на додану вартість були регламентовані нормами Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі - Закон №168/97-ВР), зі змінами та доповненнями.

Згідно підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону №168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких

знаходиться на митній території України.

Пунктом 4.1 статті 4 цього Закону передбачений порядок формування бази оподаткування.

Статтею 7 Закону №168/97-ВР встановлювався порядок обчислення і сплати податку на додану вартість. Відповідно до пункту 7.1 цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно пункту 7.2.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову

накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в)повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно пункту 7.2.3 податкова накладна складається у момент виникнення

податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчу є факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР установлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього Закону).

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 цього Закону №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено, що платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 вказаного Закону відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні норми щодо ведення бухгалтерського обліку встановлені Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 (надалі - Положення від 24.05.1995 року за №88), зі змінами та доповненнями.

Податковим органом в акті перевірки позивача зроблено висновок про завищення підприємством валових витрат на суму 500969,00 грн. (що призвело до заниження податку на прибуток на суму 125243,00 грн.), а також про завищення суми податкового кредиту на 66411,00 грн. (а.с. 19-33, 35-37, 39-38 т.1).

Разом з тим, такий висновок суперечить зазначеним вище нормам закону та фактичним обставинам справи, які встановлені судом на підставі досліджених доказів.

Так, щодо безпідставного висновку про завищення валових витрат на загальну суму 486978,00 грн. та завищення суми податкового кредиту на 66411,00 грн. по господарських операціях з ТОВ «НВП «Дніпро-Сталь», суд установив наступне.

Головними аргументами податкового органу на підтвердження порушення позивачем норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, податкового та іншого законодавства і, як наслідок, збільшення йому зобов'язань зі сплати податку підприємств та зменшення суми податкового кредиту є посилання в акті перевірки підприємства на акт перевірки ТОВ «НВП «Дніпро-Сталь» від 14.12.2012 року за №28/22-12/31166414 і, як наслідок, висновок про те, що його контрагент в силу різних причин не міг здійснювати господарської діяльності, а угоди, укладені з ним є нікчемними, які не спричинили реальних юридичних наслідків (а.с. 125-136 т.2).

Однак, на переконання суду вказані вище висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів та нереальності господарських операцій не можуть братися до уваги з огляду на таке.

Підстави та порядок визнання недійсності (нікчемності) правочинів встановлені Цивільним кодексом України, зокрема, статтями 203, 215, 216, 228 Кодексу.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік нікчемних правочинів, як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України. Зокрема, такими правочинами є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушеннями хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 ЦКУ міститься обов'язкова ознака, - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладення угоди виконувала представницькі функції за статусом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦКУ у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

У судовому засіданні встановлено, що ТОВ «НВП «Дніпро-Сталь» на момент укладання з ним договору купівлі-продажу металобрухту було зареєстроване в ЄДРПОУ як юридична особа і перебувало на обліку як платник податків, у тому числі ПДВ, в ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя, мало ліцензію на право зайняття господарською діяльністю, пов'язаною із заготівлею та переробкою металобрухту чорних металів (а.с. 97-98, 101-103 т.1).

Судом досліджено оригінали укладених позивачем договору від 02.08.2010 року за №2-08/10 з ТОВ «НВП «Дніпро-Сталь», предметом якого було купівля-продаж брухту чорних металів, терміном до 21.12.2010 року та додаткової угоди №1 до вказаного договору, якою сторони домовилися продовжити дію договору до 21.12.2011 року (а.с. 99-100 т.2).

Вказані вище угоди оформлені відповідно до вимог закону, підписані сторонами та завірені гербовими печатками цих суб'єктів господарювання. Договори не суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Вони не порушують публічний порядок, оскільки не спрямовані на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави чи незаконне заволодіння ним.

Угоди позивача, укладені з вказаним вище контрагентами в ході його господарської діяльності, були направлені на настання реальних юридичних наслідків, а саме - купівлю-продаж брухту чорних металів.

Цей висновок суду підтверджується дослідженими в судовому засіданні документами щодо виконання зазначених договорів: накладними; актами приймання брухту та відходів чорних металів; податковими накладними (а.с. 104-154 т.1).

При цьому, вказані вище первинні бухгалтерські документи оформлені згідно вимог Закону №996-XIV, Положення від 24.05.1995 року за №88, а податкові накладні, крім того, - згідно норм підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР.

За купівлю брухту чорних металів позивач належним чином розрахувався з контрагентом по безготівковому розрахунку, перерахувавши контрагенту відповідні грошові кошти, що підтверджується дослідженими судом виписками з особового рахунку та платіжними дорученнями (а.с. 43-51, 56-69 т.2).

Окрім вказаного, підтвердженням оплати за поставлений брухт є договір від 18.07.2011 року за №173/1 про відступлення права вимоги, укладений між ТОВ «НВП «Дніпро-Сталь» (первісний кредитор), ТОВ «Нова-Метал» (новий кредитор) та дочірнім підприємством «Прикарпаттявторкольормет» (боржник), а також платіжне доручення від 13.09.2011 року за №268 (а.с. 52-55 т.1).

Суд не бере до уваги посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних як доказ того, що господарські операції з придбання металобрухту не відбувалися. Оскільки відповідно до зазначеної угоди обов'язок транспортування товару покладався на продавця - ТОВ «НВП «Дніпро-Сталь». При цьому, договори між покупцем та продавцем, чи позивачем і третьою особою щодо надання транспортно-експедиційних послуг не укладалися.

Також, судом установлено, що позивач мав відповідний персонал, основні засоби (виробничо-складські приміщення, транспорт та інше рухоме і нерухоме майно) для здійснення зазначеної вище господарської діяльності.

Враховуючи наведене, суд вважає безпідставними твердження відповідача, що вищезазначені договори укладені позивачем з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 ЦК України їх слід вважати нікчемними. В матеріалах справи такі докази відсутні.

Крім того, представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що податковим органом не ініціювалося питання про оскарження в судовому порядку вказаних вище договорів та рішень судів щодо визнання їх недійсними немає.

Доказів на підтвердження фактів порушення позивачем установленого порядку здійснення підприємницької діяльності ДПІ м. Івано-Франківську до суду також не надано.

Посилання відповідача на акт перевірки контрагента позивача та пояснення колишніх працівників підприємства суд не бере до уваги, оскільки в них не наведені переконливі докази щодо неможливості поставки товарів та послуг вказаним вище суб'єктом господарювання, а пояснення оформлені з порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства (а.с. 125-136, 137-146, т.2).

Крім того, на переконання суду юридична відповідальність відповідно до вимог законодавства України носить виключно індивідуальний характер. Тому, неправомірно притягати до відповідальності позивача за можливі порушення, допущені в ході господарської діяльності його контрагентом.

Також, суд зазначає, що брухт чорних металів, який був предметом зазначеного у постанові договору, щодо якого податковим органом зроблено висновок про його нікчемність та нереальність, не заборонений законодавством, немає будь-яких обмежень стосовно придбання цього товару позивачем.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, суд звертає увагу на те, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Слід також зазначити, що визначення податковим органом позивачу фінансових зобов'язань, як наслідок встановлених порушень в акті перевірки 19.04.2012 року за №3233/22-4/20551601, є недотриманням принципу індивідуалізації відповідальності. За таких обставин, правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за які передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність контрагента, у даному випадку, не може покладатися на покупця - позивача в справі.

Дана позиція викладена також у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року в справі «Булвес АД проти Болгарії» (заява №3991/03), у якому суд зазначив, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку і порушать справедливий баланс, котрий повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, у разі, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Що стосується зменшення позивачу валових витрат на загальну суму 13991,00 грн. по господарських операціях, де за позивачем рахувалася кредиторська заборгованість та в якій минув термін позовної давності (а.с. 32 т.1), суд установив наступне.

Придбання позивачем брухту чорних і кольорових металів у ТОВ «Агрокомплект» на суму 304,00 грн., ТОВ «Сімон» на суму 496,00 грн., Делятинського держлісгоспу на суму 4512,00 грн., ПП «Газбудсервіс» на суму 3265,07 грн., Управління з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області на суму 632,90 грн., ТОВ «Галвапно» на суму 3709,20 грн., ДК «Укртрансгаз» на суму 639,55 грн. та ВАТ «Калушбудмаш» на суму 432,00 грн. підтверджено належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами (а.с. 71-89 т.2).

Згідно підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону № 283/97-ВР сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності є безповоротною фінансовою допомогою .

Відповідно до вимог пункту 4.1 статті 4 вказаного Закону валовий доход це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону №283/97-ВР передбачено, що валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу»; сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів.

Як зазначено вище, визначення валових витрат установлено нормами пункту 5.1 статті 5 Закону №283/97-ВР, а підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті - склад валових витрат. Пункт 5.3 статті 5 Закону №283/97-ВР містить вичерпний перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат.

Оскільки кредиторська заборгованість позивача перед його постачальниками на суму 13991,00 грн. є безнадійною, як установив податковий орган, то вона підлягає зарахуванню до складу доходів з інших джерел, як сума безповоротної фінансової допомоги.

Проте, платник податків не повинен одночасно зменшити валові витрати на суму оприбуткованого товару, через те, що ним фактично не понесені витрати на цілі, передбачені п. 5.1 ст. 5 Закону №283/97-ВР, так як чинне законодавство не містить застережень щодо обов'язку платника податку за наведених обставин здійснювати будь-яке коригування у бік зменшення валових витрат.

Зазначена позиція міститься також в постанові Верховного Суду України №21-201а11 від 17.10.2011 року.

Нормами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази на підставі норм закону, що діяли на момент спірних правовідносин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про те, що висновки ДПІ у м. Івано-Франківську, викладені в акті перевірки позивача 19.04.2012 року за №3233/22-4/20551601, не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать зазначеним вимогам законодавства України. Тому, податкові повідомлення-рішення від 30.04.2013 року за №0000242204 та від 05.08.2013 року за №0000792203 слід визнати протиправними та скасувати.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що позов ДП «Прикарпаттявторкольормет» до ДПІ у м. Івано-Франківську необхідно задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому, на користь позивача слід стягнути з Державного бюджету України судовий збір в сумі 2294,00 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області від 30.04.2013 року за №0000242204 та від 05.08.2013 року за №0000792203.

Стягнути з Державного бюджету України на користь дочірнього підприємства «Прикарпаттявторкольормет» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 20551601, вул. Хриплинська, 41 «а», м. Івано-Франківськ, 76005) судовий збір в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Ю.О. Бобров

Постанова в повному обсязі складена 04.11.2013 року.