Постанова

від 02.12.2013 по справі 825/4235/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/4235/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача Остроноса С.А.,

Малофей С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Городнянському районі Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

14.11.2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Городнянському районі Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - ДПІ у Городнянському районі) та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.10.2013 року № 0000161700, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 25000,00 грн. за основним платежем та 6250,00 грн. за штрафними санкціями.

Свої вимоги позивач та представник позивача мотивують тим, що ФОП ОСОБА_1 в березні 2013 року мав господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Автоцентр». Так, між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Автоцентр» укладено договір поставки від 06.03.2013 року № 620. Реальність виконання вказаного договору підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: договором, податковою накладною, видатковою накладною, платіжним дорученням. Операції по вказаному договору відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача. Позивач у відповідності до прав, наданих ст. 198 Податкового кодексу України, відніс суми ПДВ, сплаченого у ціні товару від контрагента, до податкового кредиту березня 2013 року. Отже, суму податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Автоцентр» позивачем правомірно включено до податкового кредиту та відображено в податкових деклараціях з ПДВ за березень 2013 року. Позивач та представник позивача вважають висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 11.10.2013 року № 42/17/НОМЕР_2, неправомірними та такими, що не відповідають дійсності. Реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Автоцентр» підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Також представник позивача наголошує на тому, що оформлення свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на громадянина ОСОБА_1, придбаного ФОП ОСОБА_1, є операцією, яка не підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. За таких обставин позивач та представник позивача вважають податкове повідомлення-рішення від 29.10.2013 року № 0000161700 протиправним та таким, що належить скасувати.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що ДПІ у Городнянському районі проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань правильності визначення податкового зобов'язання та достовірності нарахування податкового кредиту по податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року, за результатами якої складено акт від 11.10.2013 року № 42/17/НОМЕР_2. Перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства, а саме: п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 25000,00 грн. У зв'язку з зафіксованим порушенням податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 29.10.2013 року № 0000161700, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 25000,00 грн. за основним платежем та 6250,00 грн. за штрафними санкціями. Тому представники відповідача вважають, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов належить задовольнити повністю, зважаючи на таке.

ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер-НОМЕР_2) зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 01.10.2003 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_3 (а.с. 47).

Судом встановлено, що на підставі ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України ДПІ у Городнянському районі проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань правильності визначення податкового зобов'язання та достовірності нарахування податкового кредиту по податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року, за результатами якої складено акт від 11.10.2013 року № 42/17/НОМЕР_2 (а.с. 9-18).

В акті перевірки від 11.10.2013 року № 42/17/НОМЕР_2 встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 25000,00 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у Городнянському районі винесено податкове повідомлення-рішення від 29.10.2013 року № 0000161700, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 25000,00 грн. за основним платежем та 6250,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 8).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є діяльність автомобільного вантажного транспорту, що підтверджується довідкою № 15 управління статистики у Городнянському районі (а.с. 49).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Автоцентр» укладено договір поставки від 06.03.2013 року № 620 (а.с. 22).

Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «Автоцентр» зобов'язується передати у власність ФОП ОСОБА_1, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити ціну тягача DAF FX/95.380.

Ціна товару, що є предметом вказаного договору, становить 150000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 25000,00 грн.

Реальність виконання договору від 06.03.2013 року № 620 підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: податковою накладною від 07.03.2013 року № 29 на суму 150000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 25000,00 грн., видатковою накладною від 07.03.2013 року № ЛНА-000002, платіжним дорученням від 06.03.2013 року № 20 на суму 150000,00 грн. (а.с. 20,21,26).

Транспортний засіб (сідловий тягач-Е марки DAF 95.380 модель XF 95.380, сірий, рік виготовлення - 2004 р.) придбаний позивачем з метою використання його в господарській діяльності, як ФОП ОСОБА_1, про що свідчать наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні, видаткова накладна, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 31-42), тому у відповідності до ст. 198 Податкового кодексу України та на підставі отриманої від продавця належним чином оформленої податкової накладної, ПДВ в сумі 25000,00 грн. включено до декларації з ПДВ, як податковий кредит.

Отже, правовідносини за вказаним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочину контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник податків, що підтверджується інформацією з офіційного сайту Міністерства доходів і зборів України (http://minrd.gov.ua/) та наявними в матеріалах справи довідкою та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 22.11.2013 року (а.с. 43-45):

- ТОВ «Автоцентр» (код ЄДРПОУ-30304460), індивідуальний податковий номер - 303044626105, номер свiдоцтва платника ПДВ - 37512974, дата початку дії свідоцтва платника ПДВ - 02.03.1999 року, свідоцтво не анульовано.

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагент був зареєстрований як юридична особа та платник податків.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із п.185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість, сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковою накладною від 07.03.2013 року № 29. Податкова накладна відповідає вимогам Податкового кодексу України та відображає зміст господарських операцій, в результаті яких вона складена (а.с. 20).

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений позивачем та його представником.

Судом встановлено, що придбаний ФОП ОСОБА_1 автотранспортний засіб в березні 2013 року був зареєстрований в органах ДАІ.

Згідно наданого свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 12.03.2013 року НОМЕР_4 (сідловий тягач-Е марки DAF 95.380 модель XF 95.380, сірий, рік виготовлення - 2004 рік) - реєстрацію цього транспортного засобу в органах державтоінспекції здійснено на громадянина ОСОБА_1 (а.с. 31).

Податковий орган посилається на те, що до податкового кредиту фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих платниками ПДВ, можливе включення суми ПДВ основних засобів, за умови взяття на облік такого майна в якості основних фондів та використання таких засобів в оподатковуваних операціях у межах їх господарської діяльності. Вважає, що оформлення свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на громадянина ОСОБА_1, придбаного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, є операцією, яка підлягає оподаткуванню податком на додану вартість і тому ФОП ОСОБА_1 повинен був нарахувати податкові зобов'язання з ПДВ.

Проте, такі посилання податкового органу судом не беруться до уваги, зважаючи на наступне.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 325 Цивільного кодексу України суб'єктами права приватної власності, зокрема, є фізичні особи.

Фізична особа має усі особисті немайнові права та здатна мати усі майнові права, що встановлені Конституцією України, ЦКУ та іншими законами (ст. 26 ЦКУ).

Право на проведення підприємницької діяльності фізична особа здійснює за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому Законом України від 15.05.2003 року №755 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (ст. 51 ЦКУ).

Фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (ст. 52 ЦКУ).

Учасниками цивільних відносин та суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 ЦКУ, зокрема, фізичні особи (ст. 318 ЦКУ).

Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання, зокрема, є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізична особа - підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи - підприємця.

Тому, право власності на нерухоме майно має реєструватись за фізичною особою.

Відповідно до п. 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 р. № 1388, транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції. Транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.

Отже, чинним законодавством України не передбачено проведення реєстрації органами внутрішніх справ транспортного засобу на приватного підприємця, а лише на фізичних та юридичних осіб.

Таким чином, у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу органи внутрішніх справ зазначають лише ПІБ власника - без позначок про його статус підприємця чи звичайної особи.

З урахуванням викладеного, органами внутрішніх справ даний транспортний засіб був зареєстрований на позивача як на фізичну особу.

За таких обставин суд приходить до висновку, що оскільки позивач являється власником вищезазначеного транспортного засобу, використовує його в господарській діяльності, в оподатковуваних операціях, має право на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість по вказаному транспортному засобу.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішення.

Суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 29.10.2013 року № 0000161700 прийнято ДПІ у Городнянському районі не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження, без мети, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; недобросовісно та нерозсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 1720,50 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1720,50 грн., що підтверджується квитанцією від 08.11.2013 року (а.с. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 1720,50 грн. присуджується на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Городнянському районі Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 29.10.2013 року № 0000161700.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1720,50 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Є. Смірнова