Постанова

від 27.11.2013 по справі 926/732/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2013 р. Справа № 926/732/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого -судді Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі Томкевич Н.,

за участю представників:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився;

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 б/н від 07.10.2013 року,

на рішення господарського суду Чернівецької області від 16.09.2013 року, суддя Тинок О.С.

у справі за №926/732/13

за позовом: житлово-будівельного кооперативу №8, м.Чернівці

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Чернівці

про: стягнення заборгованості 46231,50 грн.,

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Чернівецької області від 16.09.2013 року задоволено позовні вимоги житлово-будівельного кооперативу №8 про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 46231,50 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки умовами укладеного між сторонами договору оренди передбачено, що остаточний розрахунок по орендній платі сплачується включаючи день фактичної передачі об'єкта оренди, то суд дійшов висновку про стягнення орендної плати за період фактичного користування приміщеннями.

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач) просить рішення місцевого суду скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю і вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, апелюючи тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що договір оренди припинив свою дію 20.10.2010 року, коли відповідач отримав відмову в продовженні договору, отже покликатися на норми договору, який розірваний, скаржник вважає неправомірним.

При цьому, скаржник зазначає, що за період фактичного користування приміщеннями відповідачем сплачувалася орендна плата, що підтверджується квитанціями про оплату. які скаржником долучені до апеляційної скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що після припинення договору оренди і до моменту повернення орендованого майна, апелянтом було сплачено 22500,00 грн., що підтверджується квитанціями за січень-вересень 2011 року. Однак, вказана сума була вже врахована судами у зменшення заборгованості ОСОБА_2 перед ЖБК-8 у спорі про стягнення неустойки, зокрема у справі №5027/1184/2011. При цьому, позивач просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, а тому суд розцінює їх неявку як без поважних причин та вважає за можливе розгляд справи провести за наявними в справі документами про права і обов'язки сторін.

Суд, розглянувши апеляційну скаргу та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 25 грудня 2007 року між сторонами укладено договір оренди нежитлових приміщень, згідно якого позивач зобов'язувався передати у строкове платне користування нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 147 кв.м., а відповідач зобов'язувався прийняти це приміщення, своєчасно сплачувати орендну плату та після припинення цього договору повернути орендоване приміщення в належному стані.

Термін дії договору складав 2 роки 364 дні з моменту його підписання (пункт 3.1 договору), тобто до 24 грудня 2010 року.

У пункті 6.1 Договору сторони передбачили, що розмір орендної плати становить 17 грн. за 1 кв.м. (всього 2499,00 грн. на місяць).

Договір продовжений не був, а відтак закінчив свою дію 24 грудня 2010 року, проте відповідач орендоване приміщення добровільно не повернув.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 05 серпня 2011 року в справі №10/92, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2011 року, задоволено зустрічний позов ЖБК № 8 та зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 звільнити нежитлові приміщення напівпідвалу площею 147 кв.м. в будинку по АДРЕСА_1 до 01 жовтня 2011 року.

Проте, зазначене рішення суду в частині звільнення приміщення відповідачем було виконане тільки 13 липня 2012 року, що підтверджується актом державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції від 13 липня 2012 року та постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 13 липня 2012 року.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Частиною другою статті 795 ЦК України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Керуючись зазначеними нормами законодавства та враховуючи те, що пунктом 6.7. Договору передбачено, що остаточний розрахунок по орендній платі сплачується включаючи день фактичної передачі об'єкта оренди орендодавцю по акту приймання передачі, вимога про стягнення плати за період фактичного користування орендованим приміщенням після закінчення чи дострокового розірвання договору оренди є правомірною.

Зважаючи на те, що передача об'єкта оренди здійснювалася в примусовому порядку, доказом фактичної передачі приміщення є акт державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції від 13 липня 2012 року.

Відповідач користувався нежитловими приміщеннями, які йому були передані в оренду з 25 грудня 2010 року по 13 липня 2012 року, він зобов'язаний сплатити орендну плату за цей період в сумі 46231,50 грн. (2499 грн.*18,5 міс.).

Отже, місцевий господарський суд дійшов правомірного рішення про стягнення з відповідача 46231,50 грн. орендної плати за фактичне користування орендованим майном.

Доводи скаржника, що за період фактичного користування приміщеннями відповідачем сплачувалася орендна плата, що підтверджується квитанціями про оплату, які скаржником долучені до апеляційної скарги, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Зважаючи на те, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції, апеляційний суд вважає неподання доказів про оплату орендної плати за спірний період без поважних причин.

Окрім цього, вказана сума була врахована при розгляді справи №5027/1184/2011 у зменшення заборгованості ОСОБА_2 перед ЖБК-8 у спорі про стягнення неустойки.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Зважаючи на те, що апеляційним судом відмовлено в задоволенні апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, залишаються на скаржнику.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Чернівецької області від 16.09.2013 року в справі №926/732/13 - залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 б/н від 07.10.2013 року - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя: С. М. Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р.І. Марко

Повний текст постанови

виготовлено 02.12.2013р.